Традиційне українське мистецтво вишивки сучасні митці інтерпретували по-різному. Кожен творець намагався модернізувати стародавнє українське ремесло, вкласти в нього частинку свого серця, адже голку з ниткою без любові до рук не беруть. Наші вишивальниці – майстрині, які дивують своєю фантазією, працелюбністю і витримкою.

“Українському інтересу” пощастило поспілкуватися з незвичайною жінкою, письменницею і журналісткою, яка поєднала українське слово з клопітким мистецтвом. Олена Медведєва вишиває книги: від класики української літератури до Святого письма. На один виріб йдуть не дні, а роки. До речі, нещодавно вишите мисткинею Євангеліє від святого Матвія внесли до Національного реєстру рекордів.

Пані Олена – багатогранна особистість, яка тепер відома на весь світ вишитими фоліантами. У дитинстві, як і всі однолітки почала вишивати разом з мамою та бабусею: серветки, скатертини, вишиванки, згодом і весільний рушник. Дитинство у майстрині асоціюється з голкою.

Від казок до “Кобзаря”

Рішення вишивати книги не прийшло до Олени Медведєвої миттєво. Стати на шлях професійної вишивальниці їй допоміг син:

“Ще в школі писав казки як домашнє завдання на українську мову та літературу. Коли я розгортала зошит і читала їх, то розуміла, що вони варті уваги. Писалися одна за одною. Зрештою їх назбиралося чимало – на справжню збірку. Але мені захотілося їх не надрукувати, а виготовити якусь унікальну книгу. Тоді ж спало на думку: чому б не вишити? А якщо вишити, то як?

Бажання створити бібліотеку вишитих казок з’явилося, коли дитина була ще зовсім юною. Ця книга є досі, дві – в моїй колекції. Їх було більше, але ми подарували багатьом діткам. Це “Їжачок Сто Голочок” і “Сніжинка-Даринка”.

Коли ви берете в руки ці книги – вони приємні на дотик, легенькі, виготовлені з полотна. Ілюстрації вишиті, а тексти друковані на полотні або ж подані технікою термонанесення. Але надзвичайно легко читаються, тому що контраст білого і зеленого, білого і синього. Якщо історія про їжачка, який жив у лісі, то книга виконана із зеленого льону, про Сніжинку-Даринку – із синього. Вишивалися вони вишивалися, і тут я вирішила спробувати якусь іншу техніку. Так з’явилися бурштинова книга, потім солом’яна, потім шкіряна, бісерна тощо. Почали веревичкою народжуватися ці креативні, нетипові, недруковані книги”.

Наступною хороброю щаблинкою мисткині стала серія вишитих книг класиків української літератури.

“Так, твори дитини – вони хороші, теплі, відредаговані, цікаві. Це не переспіви, це щось таке справді варте уваги. Сина друкували такі видання як “Дніпро”, київська “Зірка”, обласні газети. Але все одно, ти працював з цими казками, бо розумів, що існує закон про авторські суміжні права. Художниця, яка ілюструвала і потім дошивала ці ілюстрації. Тобто дотримання всіх законів України про інтелектуальну власність.

Ідея вишити українських класиків з’явилася тоді, коли набула якогось досвіду. Бо, якби відразу розпочала вишивати “Кобзар”, я не знаю чи вдалося б мені це. Як би він виглядав наразі. Вишиті книги – це не лише полотна з текстами, хоча це теж надзвичайно складно, а й переплетіння, зовнішній вигляд. Книга має бути читабельною. Тому, я вважаю, що без дитячих креативних книг, не існувало б вишитих класиків української літератури”, – розповідає пані Олена.

Читайте також: Майстриня Тетяна Протчева про QR-коди на рушнику та вишивку Glow Art

Класика української літератури на полотняних сторінках вишитих шедеврів

Кожного українського літератора, чиї твори вишиті руками рівненської майстрині, пані Олена обирала не дарма – для кожного з них своя історія:

“Шевченко й українська вишивка, його поезія і наше декоративно-ужиткове мистецтво – це поєднання мені одразу видалося гармонійним. Шевченко був не лише поетом, а й художником. Він працював в експедиції, мав чимало замальовок, цікавився побутом, писав про вишиванку, носив вишите вбрання. Тому, мені здалося, що це буде доцільно: поєднати його слово з традиційним мистецтвом. Тим паче він любив українське слово, коли воно заборонялося, у той час, коли мову зраджували, коли їй пророкували забуття.

Зрештою, наша мова – це квітка, яка проросла крізь каміння, і Шевченко не зрікся її.

Тому, можливо, я взялася за це, щоб подякувати за вірність. Так з’явилося бажання вишити “Кобзар” і саме 1840 року – без скорочення мовою оригіналу. Ми з художньою редакторкою Анною Тимошак додали до книги шість його малярських робіт, які перевели в хрестик: репродукції сканувалися, опрацьовувалися у спеціальній програмі, переводилися в хрестик і потім вишивалися. В оригіналі була лише гравюра Штернберґа. Це додало своєї краси цьому вишитому “Кобзарю”.

Фото надане героїнею

Потім майстриня вишила поезії Івана Франка. Це сталося саме тоді, коли в Україні відбувалися події Революції Гідності. Тому Олена Медведєва надихнулася пісенною й патріотичною лірикою.

“Його вишивана книга має назву “Народна пісня”, адже це перший вірш Франка, надрукований в періодиці. Ну звісно ж, як без “Лісової пісні” Лесі Українки. Вишита книга творів Ліни Костенко “Я поцілую мальву у щоку” налічує 72 вишиті поезії. До створення цієї книги долучилися різні люди, які просили вишити той чи інший улюблений твір Ліни Василівни. Ми зустрічалися з рівнянами, які знали про процес створення”, – каже вишивальниця.

Фото надане героїнею

Святе Письмо – вишиті фоліанти, які вражають

Наступною сходинкою творчості та хвилею відповідальності Олени Медведєвої стали чотири вишиті Євангеліє від Марка, Луки, Івана та Матвія:

“Не вишити Євангеліє було би неправильно. Живучи на Рівненщині, де творилося Пересопницьке Євангеліє, де друкувалася Біблія Івана Федорова, вишивати книги і не вишити Євангеліє – було б неповагою до Святого Письма. Тому я взялася за роботу і вишила чотири Євангеліє без скорочення.

Те потужне бажання вишити їх і можна назвати готовністю приступити до роботи. Я впродовж двадцяти років постійно читала ці книги. Це не данина моді, що ось нині всі читають Святе Письмо, всі вважають себе християнами от і я долучуся до цієї когорти. Ні, у мене так не було. Я справді ношу в серці глибоку повагу до Божого слова, тому і хотілося засвідчити це. Добровільно віддала сотні і сотні годин (і не тільки) цій роботі. Без любові до цього слова нічого б не відбулося. Ця повага й любов була і є досі.

Фото надане героїнею

Дуже відповідальна робота, бо це – не візерунок, а тексти, які мають бути вишиті грамотно, без помилок, композиційно правильно. Книга має бути гарною і зовні, і в середині. Ці чотири Євангеліє – уніфіковані, тобто виготовлені за одним зразком, мають однакові розміри, однакове полотно – сірий льон та червоно-чорні нитки. Утім відрізняються візерунком, як на обкладинці, так і на кожній сторінці. Використовую найякісніші матеріали, хочу, щоб ці книги прослужили не один десяток років.

Для мене це важлива робота – я усвідомлюю чиє слово вишивала і як це важливо для України та українців.

До речі, помітила, що коли люди гортають вишивані книги, вони звертають увагу на автора і твори. Багато хто казав: “Прийду додому перечитаю Франка/Шевченка”. І от, коли люди почали гортати Святе Письмо, була така ж реакція. Дехто зазначав: “Люди добрі, ми не маємо часу сісти почитати, а тут людина вишила!”. У такий спосіб я засвідчила людям, наскільки для мене важливе це слово.

Наразі мисткиня хоче взяти павзу і трішки відпочити, адже згодом на неї чекає новий, ще масштабніший проєкт:

“Вишити “Повість минулих літ” було моєю ініціативою. Хочеться зробити перерву після вишивання цих фоліантів – очі потребують відпочинку. Але полотно вже закуплене, потрібні нитки і остаточне рішення. Це величезний за обсягом твір, можливо, скорочуватиму його. Знову ж таки, коли я перечитувала, то пересвідчувалася, що твір мені близький, щоб вишити. На “Повість минулих літ” я закупила два рулони якісного найдорожчого полотна з люрексовою ниткою. Воно таке гарне і добротне. Хоча і дороге, але книга того коштує.

Кожен воліє доторкнутися до вишиваних витворів мистецтва

До пані Олени звертається чимало тих, хто хоче не лише доторкнутися до її робіт, а й мати креативну книгу у своїй колекції. Майстриня поважає свою працю:

“Безпосередньо ті, які в мене є – не продаються. Це перші екземпляри і не все у цьому світі ще продається. Але, безумовно, на замовлення я можу вишити фоліант. Мені звісно потрібно кілька років, це не так швидко робиться. Але я створюю і мініатюри.

Принципово не вишиваю російською. Працюю з трьома мовами: українською, англійською і польською. Я не вишиватиму щось аморальне, те, що суперечить моїй життєвій філософії, і щось брутальне. Тобто, все-таки більше схильна до світлої літератури, до того, що пропагує добро. Не за кожен твір візьмуся”.

Фото надане героїнею

Люди в різних країнах хочуть наживо побачити унікальні книги, тому майстриня часто подорожує світом:

“Я завжди погоджуюся, коли мене запрошують за кордон. Складність у перевезенні креативних книг через митницю. Літаком це неможливо, потрібно лише наземним транспортом. Це дуже делікатні витвори, їх потрібно перевозити дбайливо і грамотно. Для перетину кордону необхідно взяти спеціальний дозвіл, який засвідчує, що я автор цих мистецьких творів. Додаються фото, опис і те, що я поверну ці книги назад в Україну. Це не складно, але потребує часу.

Одна з виставок була в Празі. Українська діаспора, безпосередньо фонд “Берегиня”, запросили мене на свято вишиванки. Проводила майстер-класи, дуже приємно спілкуватися з нашими дітками, які вивчають українську мову в недільних школах, презентувати їм ці книги.

Діаспора хоче бачити українське, зроблене з любов’ю, без бізнес-цілі.

Запрошують мене до Польщі, тому я вишивала польською мовою. Їдеш до людей – хочеш подарувати щось зрозуміле їм і те, що засвідчувало би щось українське. Так я вишила “Оду молодості” Адама Міцкевича. Англійською вишиваю, бо це універсальна мова. У будь-який країні таку книгу можна подарувати і вона буде унікальною. Загалом поїздок чимало”.

Читайте також: Мисткиня Олеся Сахро про власну техніку: Я навчилася малювати нитками

Без любові до справи та українського слова і до вишивки не було б вишиваної книги

Окрім любові, однаково важливими для майстрині є витривалість і наполегливість. Потрібна працездатність, про лінь вона й думати забула. Ну, звісно ж, здоров’я – без цього ніяк.

Майстриня не складає плану своєї роботи. Коли допускається помилки, шкода часу: літери потрібно випорювати і вишивати знову: “Шкода витраченого часу, але якість понад усе”.

Олена Медвєдєва – приклад витривалості та цілеспрямованості. На власному прикладі майстриня доводить, що улюблена праця приносить задоволення не лише одній людині, вона стає надбанням народу. Жити і мріяти в Україні, а головне – творити для земляків пані Олена вважає справжнім українським інтересом.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram