24-річний Артем Кухаренко – голова села Подільське, що на Черкащині. Він отримав 80% голосів на виборах 2015 року і став тоді наймолодшим очільником сільської ради. “А починалося вже жартома”, – розповідає хлопець, який уже майже два роки займається відродженням рідного села і доводить, що молодий вік – не перешкода такій відповідальній посаді.

Про те, що зроблено за час на посаді сільського голови, про свої робочі будні та про те, як зробити країну успішною амбітний та працьовитий хлопець розповів “Українському інтересу”.

Артем зізнається, що за час головування уже втомився від уваги журналістів. Та й часу на інтерв’ю не завжди вистачає. Але відмовити не може, бо звик завжди відгукуватися на прохання людей. Того дня, коли я приїхала до Подільського, в Артема уже було заплановано декілька зйомок. Але й роботи у селі молодий голова не полишає, тому зустрів мене біля будинку культури, де разом з односельчанами займаються ремонтом. Після нещодавнього буревію у селі багато роботи.

На питання, як він встигає усе поєднувати і працювати у такому шаленому ритмі, хлопець відповідає, що з дитинства був дуже активним і має непосидючий характер.

Артем з дитинства був дуже активним і має непосидючий характер. Фото: “Український інтерес/Ірина Савчук

“Я не можу сидіти на місці. Якщо порівняти мене 5-річного і 24-річного – особливо нічого не змінилося, я постійно у русі. Завжди робив те, що мені хотілося, не завжди слухався батьків. Але все у рамках закону (посміхається – ред.). І завжди любив навчатися, пізнавати щось нове, хотів про все знати. Взагалі я дуже емоційна людина, яскравий зразок стрільця”, – так характеризує себе молодий голова.

Те, що життя в Артема дуже активне помічаю під час нашої розмови. Декілька разів у хлопця дзвонить телефон. У селі його номер є у всіх, тому звертаються до голови з будь-якими питаннями. Перепрошує і відповідає, адже може бути щось важливе. Після розмови пояснює, що змушений залишити мене на декілька хвилин: “У мене там “ЧП” сталося – місцеву бабусю пограбувала одна п’яниця, мушу розібратися”.

І справді, повернувся Артем за декілька хвилин. Гроші бабусі повернув, підозрювану затримав, дільничного викликав. Отак проходять звичайні будні сільського голови.

Повертаємося до розмови. На питання, ким хлопець мріяв стати у дитинстві, думала почути як зазвичай – космонавтом, поліцейським чи пожежним. Але чую таке:
“У мене була мрія здійснювати мрії інших людей. Хотів завжди допомагати усім. Також артистом хотів бути, бо дуже люблю співати. І бізнесменом. Знав, що хочу бути людиною широкого профілю. Бо, щоб здійснювати людські мрії, треба бути розумним і спроможним. Отакі дитячі мрії і пізнання світу привело мене туди, де я є сьогодні. І зробили мене таким, як я є”.

Попри бажання стати артистом, закінчив Артем Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Спочатку вчився на історика, а на магістратурі продовжив навчання за спеціальністю “архіваріус” – працівник архівних установ і викладач вищих навчальних закладів. Каже, хотів поглибити свої знання у цьому напрямку, щоб коли стане головою, знати все, що відбувалося у селі. Отримав червоний диплом. Але спів не залишив – то хобі, яке приносить задоволення. Часто співає на концертах, брав участь у талант-шоу “Х-фактор”.

Головою свого рідного села хлопець став ще під час навчання в університеті, у 22 роки. А вирішив зайняти таку посаду ще у 17.

“Як на мене, мій батько авторитетний чоловік у Подільському, він простий тракторист, але хазяїн і патріот свого села. Це важливо, щоб займатися громадською діяльністю. Бо щоб спілкуватися з людьми, не потрібно бути генієм, треба просто бути людиною і правильно вміти розподіляти кошти. І мати характер і набір якостей, щоб знайти спільну мову з кожною людиною, бути сильним морально, щоб навіть до людей, які до тебе неприязні, ставитися добре. І я думав – мій батько хороший кандидат. Тому запропонував йому подати свою кандидатуру. Це мені було десь 17 років. А він каже: “Та ні, я не хочу цього бруду, цього всього”. Тоді я сказав: “Не подаси ти, я через 5 років подам і стану сільським головою”.

Після сказаного Артем не задумувався більше про посаду голови. Просто займався громадською діяльністю, завжди допомагав усім, хто потребував того. З однолітками займалися спортивним життям села, організовували футбольні турніри. І коли друзі запропонували висунути свою кандидатуру, не сприйняв цього серйозно.

“Але, як виявилося, не було кандидата, який мав би більше бажання, ніж у мене. У селі є достойні люди, але вони не захотіли цим займатися. А я показав, що я хочу і що я можу. Люди бачили, що ніхто не хоче брати відповідальність і тому обрали мене”.

Агітації хлопець не проводив, просто сказав, що хоче займатися селом і не підведе.

“Моє життя – це найбільша агітація. Я з 17 років на весіллях співаю, мене всі у селі знають”.

І ось уже 2 роки Артем Кухаренко намагається змінити своє село. Розповідає, що коли йшов на вибори, мав стратегію, всі плани були розписані. І більшу частину з них уже виконав.

“Перше, що я хотів зробити – зробив ще до виборів. Це тренажерний зал. Ремонт робили самотужки з друзями, більшість за власні кошти, також допомогла одна політична сила. Обладнання подарували хлопці із золотоніського тренажерного залу. І зробили знижки на деякі тренажери”.

Крім того, відразу після зайняття посади Артем встановив безкоштовний WI-FI у центрі села, відремонтував дорогу.

“У нас не дорога була, а катакомби. І ми її відремонтували на 180 тисяч гривень. А по селу ми на дорогу наспівали самі – на концерті зібрали 25 тисяч гривень, доклали ще державні кошти”.


Також у Подільському зробили вуличне освітлення, якого зовсім не було. У школі повністю поміняли вікна. Також зробили у спортивному залі новий дах. Крім того, у навчальному закладі облаштували куточок видатного артиста, композитора Олександра Вертинського. Його тітка була власницею хутору у селі Подільське і він сюди приїздив, після чого згадував про село у своїй книзі. Двічі на рік для дітей проводять літературні вечори, на які зі всієї області з’їжджаються викладачі із зарубіжної літератури. На честь Вертинського у селі також перейменували вулицю.

Хлопець зізнається, що іноді його популярність завдяки ЗМІ приносить користь. Відгукується багато людей, які хочуть допомогти. До прикладу, баскетбольна команда “Черкаські мавпи” замінила у школі баскетбольні кільця і облаштувала новий майданчик.

Капітальний ремонт також проводиться у будинку культури. Туди закупили нову апаратуру, відремонтували старі гітари. “У нас 25 років тому був колектив, там мій батько грав. І я зараз мрію його відновити”, – ділиться хлопець.

Будинок культури у селі Подільське. Фото: “Український інтерес/Ірина Савчук

Облаштували також пам’ятник “Обеліск слави”, відновили там вічний вогонь, встановили сонячні батареї – тепер навіть, коли у селі світла немає, обеліск освічується. А у подальшому, ділиться хлопець, хоче замінити все електропостачання у селі на сонячні батареї: “Я вважаю, що тільки технології врятують світ, і тільки вони зроблять людей незалежними від бруду грошей. Інколи цього бруду багато і люди псуються”.

Хоча додає, що сам він не змінився після того, як став головою села: “Яким був, таким і залишився”.

Звичайно, є й такі, що не дуже схвалюють молодого сільського голову.

“Село – це велика сім’я, і без сварок тут не обійдешся. Але все можна вирішити у розмові. Головне – почути людей. Я звик нікого не критикувати. Якщо хтось кращий за мене – я це визнаю. Якщо гірший – ніколи цього не скажу. Життя це гра. І має бути здорова конкуренція. Бо тільки у конкуренції, якщо брати політику, народжується істина. Тільки в суперечках і в якихось баталіях йде прогрес. Не буде конкуренції, я буду неактивним сільською головою”.

На питання, у чому молодий сільський голова вбачає український інтерес, відповідає:
“Як молодий українець, який народився в незалежній державі, вихований простими батьками, я вважаю, що перш за все Україна має зберегти свою незалежність. Я, як простий сільський голова, ніколи б не вступив ні у Євросоюз, нікуди. Я б будував велику українську державу, яка буде конкурентно спроможною у всьому світі. Ми є держава, а не хтось, я є село, бо я тут живу. Треба піднімати власну економіку, мати партнерські відносини з країнами, торгувати там, де нам вигідно, заборонити продаж того, що можемо самі виробляти. Треба зробити гідні умови життя для людей, бо у нас люди бояться бути багатими, бояться грошей. А все починається з кожного з нас, бо кожна родина – це базовий елемент країни”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram