Думку про те, що українські жінки мають надзвичайно чарівну вроду, ще раз підтвердила черкащанка Юліана Короченцева. Саме вона, серед 84-ох учасниць конкурсу “Mrs. Universe 2017”, отримала титул найкрасивішої жінки Всесвіту. Українка підкорила журі своїм гармонійним поєднанням зовнішньої та внутрішньої краси.

Мама двох дітей, режисер, диктор та телеведуча, засновниця Дизайнерського центру “Brother and Sister”, “Місіс Україна Всесвіт-2017” в ексклюзивному інтерв’ю “Українському інтересу” розповіла про свій життєвий шлях, про те, як представляла Україну на всесвітньому конкурсі у Південно-Африканській республіці, про справжню жіночу красу та про те, як за допомогою творчості виховує українських дітей.

Народилася Юліана у Черкасах. З дитинства була активісткою – займалася танцями, співом, вивчала історію та традиції рідного краю. Після закінчення школи вирішила стати правоохоронцем. У Луганську отримала диплом слідчого-криміналіста. Там і познайомилася зі своїм чоловіком – шестиразовим чемпіоном України з рукопашного бою. Працювала журналістом у погонах: писала статті, виступала на радіо у програмі “Поліцейська хвиля”. Народила двох діточок. Згодом, через воєнні події на Сході, разом з родиною змушена була переїхати до столиці. У Києві Юліана отримала диплом диктора і телеведучої, а пізніше ще й режисерську освіту. Перейнявшись проблемами переселенців, жінка вирішила допомагати їм адаптуватися до нового життя. Так з’явився центр дитячого творчого розвитку та рукоділля “Brother and Sister”.

Для мене немає чужих дітей. Усі рідні. Я зібрала їх, і ми почали займатися творчістю. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

– Розкажіть про свій дизайнерський центр. Як виникла ідея його створення?

– Ми, як і багато українців, стали вимушеними переселенцями. Коли покинули свою домівку і все, що у нас було, зрозуміли – потрібно ставати знову на ноги, ставити на ноги своїх дітей, допомагати своїм друзям. У столиці нас прийняли щиро й гостинно, дуже допомагали. Я розуміла, що переїзд – це великий стрес для дітей. Нові місця, нові знайомі, чужі люди. Вирішила, що потрібно їх якось адаптувати до цього. Таких діточок було дуже багато, а для мене немає чужих дітей. Усі рідні. Я зібрала їх, і ми почали займатися творчістю. Ліпили з глини, малювали, вивчали нові техніки рукоділля – робили усе, щоб відволіктися від страшних думок. Зараз до мене ходять і дітки-переселенці, і кияни. Їм подобається творчо розвиватися. Ми ставимо мюзикли, співаємо англійською мовою, пишемо авторські тексти, малюємо, організовуємо концерти, виставки.

– Ваші діти також адаптувалися через заняття творчістю?

– Так. Молодша донечка на конкурсі дитячих талантів “Міні-принцеса Києва” здобула титул “Міні-принцеса глядацьких симпатій”. Мріє стати хореографом. Також вона є музою для старшого брата, який вигадав колекцію розумного одягу зі змінними деталями. Це сарафанчики для дівчаток, які, крім того, що зручні, яскраві та незвичайні, допомагають розвивати фантазію та увагу. У нього є вже свій бренд “From Brother To Sister” та інтернет-магазин. Такий собі маленький бізнесмен. У 10 років він розуміє, що потрібно думати, як жити далі. Багато читає, навчається, бере участь у фешн-конкурсах. Його ім’я вже ввійшло у сотню найталановитіших дітей України.

– А вам дає поради стосовно гардеробу?

– Звичайно. Коли він був ще зовсім маленьким, узяв у руки ножиці і обрізав мої улюблені брюки. Сказав, що такі гарні ноги не треба ховати. А у 5 років він зшив свою першу сукню для молодшої сестри. З того часу він постійно щось вигадує, малює багато ескізів, вишиває емблеми автомобілів.

– У подальшому плануєте якісь проекти для дітей?

– Зараз у планах організувати конкурси і фестивалі талантів, де я буду долучати не окремо дітей, а цілі родини. Там вони зможуть розкритися. Є дизайнери одягу, аксесуарів, а я себе позиціоную як дизайнер особистості. Я розробляю, навчаю дітей, хочу подивитися, у чому їх можна розвинути, де допомогти і до якої мети привести.

– Вас визнали найкрасивішою жінкою Всесвіту. Як взагалі вирішили піти на конкурс краси?

– На національний конкурс мене запросили організатори. Їх більше цікавили не мої зовнішні дані, а моя історія, моя робота з дітками. І я вирішила піти заради дітей. Я з ними навіть радилася. Розуміла, що це велика відповідальність, коли на тебе надягають корону, бо взагалі ця корона – це символ, як на мене. Це твоя перемога над усім поганим, це початок нового життя. Коли сказали, що я ще маю право представляти Україну у світі – це для мене було щось нереальне. Але я розуміла, що зроблю усе якомога краще, на 5. Бо у мене вірять дітки.

Титул дали не моїй зовнішності, а українській красі, нашим традиціям. Фото надане героєм публікації

– Як вас прийняли у Південно-Африканській республіці? Що вони знають про Україну?

– Знаєте, я здивувалася, бо думала ми там взагалі у всіх на вустах. Але мене дівчата запитували: А де це Україна? Я їм багато розповідала: про Європу, про Карпати, про наші моря, про свій рідний край, де сонце першим приходить до українців. І вони були у захваті. Для конкурсу я обрала вбрання від українських дизайнерів. Вони з цікавістю розглядали мої вишиванки, вчилися заплітали коси. Просили мене співати українських пісень. Тепер в Африці вони знають слова “дякую”, “вітаю”. У мене була так звана просвітня місія. Я показувала їм прапор, герб, розповідала символіку кольорів. Привезла ляльки-мотанки, розповіла історію виникнення, способи виготовлення, адже це не просто ляльки, а традиційні давні обереги. І це все якось у комплексі склало для них таку світлу картину про Україну.

– Що відчували у момент перемоги?

– Церемонія нагородження відбувалася напередодні фіналу. То надзвичайні відчуття. Я зрозуміла, що все робила недарма. А титул дали не моїй зовнішності, а українській красі, нашим традиціям. Це визнання духовності українських жінок. Я намагалася гідно представити свою країну, особливо у такий важкий час, коли усі втомилися від горя. Я пишаємося цим титулом, бо це визнання краси моєї держави.

– А яка вона, справжня українська краса?

– Українська жіноча краса – це, перш за все, гармонія внутрішнього світу і зовнішньої краси. Це традиції, це духовність, це наші щирі посмішки. Це наші добрі серця.

– У чому ви вбачаєте український інтерес?

– Наші діти – найбільший український інтерес. Сімейні цінності – це пріоритет держави. Нам потрібно більше організованості. От коли усе буде організовано і дисципліновано, у нас буде порядок і у житті, і в країні. А потрібно почати з себе, себе дисциплінувати. Почни з себе, почни себе виліплювати, стань тією людиною, про яку ти мрієш – і тоді доля тебе приведе туди, де ти зможеш ще більше робити. Якщо ти чимось займаєшся, треба йти до перемоги. І так у всьому. Україна – це країна добрих, щасливих та щирих людей. Не варто забувати про це.

Спілкувалася Ірина Савчук, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram