За свою досить коротку історію Незалежна Україна пережила безліч скандалів та кілька революцій. Сьогодні в гостях “Українського інтересу” людина, яка розслідувала резонансні справи останніх років – вбивство Чорновола, Гонгадзе, отруєння Ющенка тощо. Людина, яка знає систему зсередини. Це – колишній заступник Генерального прокурора України Микола Голомша.

“Український інтерес” поцікавився у пана Миколи, чим закінчились ці гучні справи, а також його баченням процесів, що відбуваються в країні сьогодні – реформування органів прокуратури, запровадженням ринку землі та зміною еліт.

Нещодавно суд поновив вас на посаді заступника Генпрокурора. Як розвиваються події зараз і чому вас звільнили у 2014-му?
 
Так, дійсно – суд нещодавно поновив мене на посаді першого заступника Генерального прокурора України тому, що наказ про моє звільнення був незаконним. На мій погляд, та й багато хто мені говорив те ж саме, це була помста Петра Порошенка за розслідування корупційного скандалу 2006 року, пов’язаного з будинком на вулиці Грушевського. Цим розслідуванням керував я, як заступник Генпрокурора. І чомусь всі, хто зі мною розмовляв, розводили руками і казали: “ми розуміємо, що це фейкове звільнення, але…”

Це незаконне звільнення під приводом нібито люстрації було дуже цинічним. Адже я під час Помаранчевої революції, виступивши на боці українського народу, подав у відставку. Це було зроблено за дуже гарячих обставин – під час першого кандидування Януковича на пост президента, зібрали керівників усіх правоохоронних органів і мені наказали винести постанову про розгін Майдану. Я публічно відмовився і написав заяву про звільнення. Далі відновився, але це вже був початок режиму Януковича, коли він був прем’єром.

Верховна Рада і прем’єр почали конфліктувати з президентом Ющенком, відбулося звільнення Генерального прокурора і “Беркут” штурмом взяв Генпрокуратуру. Я тоді відмовився виконувати накази нелегітимного Генерального прокурора, якого завів “Беркут”, мій кабінет штурмувала “Партія регіонів”. Мене звільнили і відправили прокурором Львівської області тоді, коли йшлося про розпуск Верховної Ради. У прокуратурі превалювали “донецькі”, тому всі дії Генеральної прокуратури, на жаль, збігалися з думкою “Партії регіонів”. Я обґрунтував законність розпуску парламенту, і мою посаду було скорочено, а мене звільнено.

Повернувся я тоді, коли відновили законність в Генеральній прокуратурі, повернули Генпрокурора. Я був відновлений на посаді заступника. І ще конфлікт з режимом Януковича в мене був, коли я направив до суду кримінальну справу про геноцид українського народу. Коли прийшов Янукович, він заявив, що геноциду не було, мене звільнили з посади і перевели військовим прокурором. А далі мене ще нижче призначили – начальником управління Генеральної прокуратури, бо я виступив проти ліквідації військових прокуратур. Ба більше, ми затримали на гарячому начальника Продовольчої служби Держприкордонслужби, а на день народження Саламатіна так сталося, що я санкціонував затримання старшого офіцера в Міністерстві оборони. І “Альфа” поклала всю охорону, його затримали при передачі хабара, і після цього військові прокуратури були розформовані.

Микола Голомша: “Мої підлеглі внесли до реєстру досудових розслідувань 2 500 кримінальних проваджень щодо злочинів режиму Януковича”.

Я був у постійному конфлікті з тим режимом. Крім того, хотів би зауважити, що мене звільнили на основі закону про люстрацію. Вірніше – додатку до нього. Але цей додаток є не чинним, без самого закону. У першій статті закону передбачено, що метою люстрації є очищення влади від людей, які (і це ключова теза) “діями або бездіяльністю сприяли узурпації влади Януковичем”. Там написано: “за умови дотримання індивідуальної відповідальності, права на захист, верховенства права і дотримання всіх процедур”. Тобто це правильний закон, який передбачав відповідальність посадовців за дії або бездіяльність, які сприяли узурпації влади. Я мав стосунок суто до військових людей, які не були дотичними до вулиці й Майдану. Я очолював відділ правоохоронної діяльності – ми заявляли позови, скасовували протиправні накази, які стосувалися забезпечення життєдіяльності Збройних сил. Вагомим є те, що після революції Гідності мене якраз поновила на посаді першого заступника Генпрокурора демократична коаліція, як жертву незаконного звільнення режимом Януковича.

Ось така безграмотність, безвідповідальність посадовців призвела до того, що я п’ять років очікував судового рішення.

На превеликий жаль, ми живемо в країні, де править не верховенство права, а політична доцільність. І я був дуже неприємно вражений, коли почув оцінку пана Портнова, який в Інстаграмі написав, що я виконував найбруднішу роботу, бо порушив дуже багато справ по режиму Януковича і що я перешкоджав розслідуванню злочинів Майдану проти “Беркуту”. Зауважте – не “Беркуту” проти Майдану, а Майдану проти “Беркуту”! Я був вражений таким цинізмом.

Щодо злочинів режиму Януковича – моїми підлеглими було внесено до реєстру досудових розслідувань 2 500 кримінальних проваджень. Тобто масштаби зловживань і корупції просто були вражаючими. Такого беззаконня не було за всю історію України. І звісно, що багато людей, які стоять за тими зловживаннями, вони й сьогодні під куполом Верховної Ради, вони й сьогодні за кордоном. Деякі повернулись і вони блокуватимуть моє можливе повернення, використовуючи те, що молода команда взагалі не знає нічого про мою професійну діяльність, адже вони не були раніше в політиці, у державотворенні. Використовуючи якісь особисті стосунки, люди з режиму Януковича будуть ставити палиці в колеса. Найбільший парадокс у тому, що після фейкової люстрації мене ще арештував Басманний суд Москви і оголосив в розшук за патріотизм в Україні, чому такий цікавий збіг в діях тодішньої влади і думки Портнова зараз – дуже цікаво.

Наразі є судове рішення. Але чи нова влада має намір слідувати вказівкам Портнова, чи вона виконає це рішення – питання залишається відкритим. Я чомусь упевнений, що президент цієї теми не знає. Тому я чекатиму. Наразі Генеральна прокуратура внесла апеляцію. У ній вони пишуть, що “Голомша не скоїв жодного дисциплінарного, адміністративного, кримінального правопорушення” і звільнений виключно за Додатком. Але закон передбачає “дії або бездіяльність”. Ба більше, має бути вказано – що конкретно. Тим паче, що я, у відповідності до вимог закону, направив пану Яремі заяву, що не підлягаю люстрації і обґрунтував чому, тому даю згоду на проведення люстраційної перевірки.

Я переконаний, що була команда звільнити мене, як людину незручну, яка має досвід і може організовувати роботу у відповідності до закону, а це, як виявилось, не вписувалося в доктрину діяльності новообраного гаранта і його команди.

Зараз військову прокуратуру вирішили розформувати. Яка ваша думка щодо цього?
 
Взагалі я вражений тим, з якою легкістю люди, які не мають стосунку до системи органів прокуратури, до державотворення, які не розуміються на тих процесах, кажуть: “скоротити п’ять тисяч людей”. Що за цим стоїть? Яка основа? Скоротили суди? Скоротили піднаглядні структури? Скоротили слідчих? Навпаки, створили ще кілька органів – ДБР, НАБУ. Фактично роботи добавляється, а не зменшується. Тому я був вражений заявою, що потрібне скорочення. Якщо вже робити реформу, то адміністративну й правоохоронної сфери та контролюючих органів в цілому, а не окремо органів прокуратури. Адже у нас 550 тисяч чиновників, а не 9 тисяч, як в Японії (при 150-мільйонному населенні).

Я був шокований наміром щодо ліквідації військових прокуратур. У всьому світі дорожать військовим середовищем. У кожній демократичній країні є військові прокуратури. Вони мають свої історії та традиції. Чому це так? Бо коли з’являється цивільна людина на КПП будь-якої військової частини, його відразу запитують: “Яка мета вашого прибуття?” І тут втрачається будь-яка оперативність.

Далі. Сьогодні, наприклад, виникла необхідність відправити людину на схід, де йдуть воєнні дії, розслідувати злочин. Скажіть мені, будь ласка, хто туди поїде? Коли там ідуть бойові дії, коли прокурор повинен іти з автоматом, а автомат йому не дадуть, бо він не приймав присяги. Він не захоче сідати на БТР, БРДМ, БМП, тому що він не військовий. Він не захоче летіти на бойовому гелікоптері. Військовий же прокурор діє під присягою і діє, окрім всього, як військова людина.

Що стосується самих знань. Офіцерам військової прокуратури треба мати відповідну освіту, треба пройти відповідну підготовку, розуміти, що таке органи військового управління, знати добре Статут і розуміти яка структура органів військового управління, розуміти специфіку, знати всі накази, всю інфраструктуру, знати зброю, озброєння, бо це є предмет роботи. Тому добір кадрів передбачав залучення військових юристів безпосередньо і, зокрема, з військ. От уявіть собі, юрист, який щойно закінчив навчання, є білою вороною. Він не розбирається в тому.

Коли мені доручали курування, я сам брав факультативи у військовій академії, у службі розвідки, в академії Служби безпеки. Бо мені треба було розуміти специфіку. Люди з вищою юридичною освітою, отриманою невідомо де, – можна сказати “ліві” люди. Вони ще натворять див. Є чотири державні виші (Київ, Львів, Одеса, Харків), з яких завжди брали до органів прокуратури. Це ті державні навчальні заклади, які укладали угоди з прокуратурою, давали нам висококласних спеціалістів. Сьогодні ж люди з купленими дипломами приходять і претендують на посади. Вони володіють кількома тезами (як там один великий пан казав “Консційний суд і мдернізація”), і от вони сьогодні пройдуть фейкові конкурси, а не справжні професійні прокурорські конкурси й атестації, а далі знову будемо обговорювати їхні “перли”. Таких призначень не повинно бути. Бо це крах державного управління. Тому військові прокуратури повинні бути. Особливо під час війни. Я б ще навів приклад – коли сталася Чорнобильська катастрофа, територіальні прокурори не могли дати собі ради. І лише коли з’явився військовий прокурор, він нагадав людям про мобілізаційний обов’язок, ось тоді настала дисципліна та порядок.
 
Ще одне питання щодо реформування прокуратури. Зараз у неї забрали функції нагляду. Навіщо це було зроблено, і хто тепер цим займається?
 
Відповідно до перехідних положень Конституції, прокуратура мала здійснювати нагляд до створення інших державних органів, які переберуть ці функції. Органи не створили, а нагляд у прокуратури забрали. Чим, мені здається, підірвали основи національної безпеки. Адже у нас, відповідно до існуючої моделі держави, у відповідності до Конституції, був єдиний орган нагляду – прокуратура. Іншого органу не було. Вона здійснювала нагляд від імені держави. І назагал це була дуже корисна, потрібна справа для захисту прав людини і громадянина, для захисту державного інтересу.

Той нагляд забрали і сталось так, що Кабмін, який повинен наглядати за виконанням законів про зарплату, усунувся і дав, наприклад, “Нафтогазу” преференцію у тому питанні всупереч закону. Тому що безграмотні люди керують. І мають місце необґрунтовані зарплати у п’ять мільйонів гривень, премії у 59 мільйонів доларів і ніхто не несе ніякої відповідальності. Водночас є ціла низка інших державних інтересів, які поза увагою держави, що стосується зловживань, порушень, перевищення влади. Це був злочин перед українським народом – необґрунтоване позбавлення прокуратури нагляду.

Тобто політикани переслідували власний інтерес. Якщо в Помаранчеву революцію прокуратуру звинувачували у розправі над неугодними – це було не загально, а сегментарно і стосувалося політиків. Треба було заявляти претензії не до прокуратури загалом, а до тих посадовців, які діяли на догоду владі та переслідували опозицію. Але не можна було робити державною політикою позбавлення прокуратури нагляду. І це видали за таку панацею, що весь світ у це втягнули. Замість того, щоб публічно говорити про людей, які спотворюють державний орган.

Вважаю, що це зроблено неправильно, бо пан Порошенко захотів тоді, при децентралізації, при позбавленні прав і повноважень державних адміністрацій, створити префектів та наділити їх прокурорськими повноваженнями нагляду. Тобто президент захотів стати і президентом, і прокурором загального нагляду. Це було цинічно.

Я вважаю, що ми повинні діяти не в інтересах якихось угруповань, до того ж, у нас немає ідеологічний політичних сил, вони лише в зародку. Політичні угруповання, які фінансуються з мішків олігархів, голосували лише за те, щоб перенести вплив з одного центру управління в інший, наприклад, з президента на Верховну Раду чи навпаки. Їм це вдавалося.

Якщо поглянути на історію, то в нас ніколи не було парламентаризму. В Україні завжди був князь, король, або гетьман. Тому у нас більше приживається президентсько-парламентська форма правління. Адже президент, відповідно до Конституції, не належить до жодної з гілок влади, не має повноважень ні щодо уряду, ні щодо Верховної Ради, але, маючи повноваження над правоохоронними органами, він може інструментально ставити будь-кого в потрібні йому межі й у такий спосіб управляти процесом, ні за що не відповідаючи. Це і є узурпація влади.

Тому чи не варто би нам зробити президентсько-парламентську форму правління, але покласти на президента обов‘язок голови виконавчої влади? Бо закон про імпічмент – це політиканство. Як тільки ми покладемо на президента відповідальність і можливість забезпечувати свої обіцянки, все стане на свої місця. Бо, не маючи абсолютних повноважень щодо правоохоронних органів, він стає для них видимий. І тут все сказано, після цього розпочинається нормальна, фундаментальна робота правоохоронних органів. Він відмовляється від самого брудного енергетичного бізнесу, який у нас завжди за президентом. Я не знаю, як зараз буде, є надія, що новообраний президент зламає цю систему. Але за попередніх президентів найбрудніший енергетичний бізнес і корупція починалися звідти. Потім були перерозподіли отих незаконних потоків, ви чули, як нардепи казали: “Это наше, это мы все сделаем”. Їх документували, показували, але на тому все закінчувалося.

Усі – ВР, Кабмін, президент мають свої сфери впливу, ми зростили державу, яка почала диктувати умови людям, що неприпустимо. Ми зростили такий державний апарат, якого немає у світі. Нам з тих “брудних штанів” ще комуністичної адміністративно-командної системи треба вистрибувати.

Проблема державного апарату в чому? У США беруть спеціаліста і говорять – скільки тобі заплатити, щоб ти себе реалізував і щось зробив? У нас же беруть спеціаліста і розказують йому, як він має працювати. І ця проблема заганяє нас в глухий кут.
 
Як же боротися з такою системою?
 
Я би порадив правоохоронцям і тим, хто йде в систему, якщо вони не мають освіти, не розуміються на справі, не йти туди. Людей, які це роблять і не мають досвіду, я не поважаю. Це корупціонери, які йдуть туди для одного – для виконання брудних замовлень і для заробітчанства. Тому що людина, яка не розуміє справи, не має права керувати.

Микола Голомша: “Ми потребуємо сьогодні чіткого формування незалежних гілок та інститутів влади”.

Я наведу два приклади. Коли Галина Климович при мені розслідувала вбивство, де мати, проста сільська жінка, поскаржилася, що її син не вбивав і сидить незаконно. Климович встановила, що той молодик дійсно не вбивав. Ми звільнили його. Треба було бачити ту матір і цього хлопця, який мені сказав: “Я вже змирився, що маю відсидіти 12 років у тюрмі за те, чого не робив”.

Свіжий випадок – Тетяна Яблонська, в 2014 році, коли я був першим заступником Генпрокурора, потрапила до мене на прийом і сказала, що є вбивство, за яке сім з половиною років сидить чоловік, який його не скоював. Організував перевірку, встановили, довели, що він це вбивство не скоював. Сьогодні той чоловік із сім’єю виїхав у Шотландію. Бо не хоче жити в країні, яка сім з половиною років тримала в тюрмі за злочин, який він не вчиняв.

Але ви мені покажіть зараз когось там нагорі, хто це буде робити після прийому на роботу на існуючих умовах. Ці люди, якщо до них звернуться з заявами, напишуть, що “ви сидите законно”. Гарантовано.

Був ще випадок. Прийшла жінка на прийом і сказала, що її чоловік убитий, похований, а прокурори і слідчі написали, що смерть ненасильницька. Я посилаю прокурорів-криміналістів, ми відкопуємо труп – сім ножових поранень. Я арештовую прокурора, слідчого, начальника розшуку й експерта. І ніхто про це не знав, ми не афішували. Бо то наша робота.

Але я це робив, бо я – прокурор, у мене на те є освіта, я пройшов від слідчого до заступника Генпрокурора, не обминаючи жодної посади. Я пройшов різні факультативи, я навчався в різних країнах світу.

Але не можна людям, що не знають цієї роботи “булькати”, вибачте, про реформу. Яка реформа в твоїй голові, як це було у попередніх іноземних фахівців, перед якими ще заставляли прокурорів говорити російською, бо вони української не розуміли? Про що ти говориш? У чому ти розбираєшся? Чому ти йдеш і формуєш команду таких самих людей, як ти? Вони не розбираються в цьому. Це – злочин перед українським народом. Прокурори таких “фахівців” не поважають і не сприймають, то яка тут робота і яке середовище?

Усі ці люди не розуміють, що вони будуть прописані чорними буквами в історії України. Бо вони нічого доброго не зроблять. Керівництву держави не можна опиратися на м’яке, бо на нього опертися неможливо.

Тому ми потребуємо сьогодні чіткого формування незалежних гілок та інститутів влади. Бо це неминуче. У четверту кадрову революцію, коли люди борються за спеціалістів, коли їм надають житло, високі зарплати, ми відпускаємо всіх мудрих людей, а набираємо безграмотних, свояків, які ще в окремих випадках мають куплені дипломи. Єдине, що вони можуть – сказати: “зробимо все, що ви скажете”. І потім вони є першими у корупційних схемах.

Я би хотів порадити керівництву держави аналізувати причини і умови корупції. А вони починаються з кадрових призначень. Далі йдеться про написання реальних законів. Лише законами можна поставити рамки і захистити державний інтерес.

Існуючою пострадянською системою є політика – ставити до влади людей безграмотних, відданих, які заберуть на себе весь негатив. А зверху буде людина, яка керує і ніколи не відповідатиме. Тому що вона буде здавати кожного безграмотного, якого призначили. Він і буде цапом-відбувайлом. Тому що він має свій інтерес – набити міхи і потім піти, сподіваючись, що пронесе.

Але мені здається, що суспільство вже не те.

Нині багато говорять про ринок землі. Яка ваша точка зору?

Коли ми говоримо про ринок землі, про продаж землі, то багато людей плутають ці поняття. Це зовсім різні речі. Ми маємо знати, який у нас ринок землі. І творення ринку землі не значить, що то є базар, де нею торгують. Ми маємо провести повну інвентаризацію, знати кількість, якість, стан наших земель. Не лише сільськогосподарських.

Але ми маємо поки що дуже багато загроз – як внутрішніх, так і зовнішніх. Ми не можемо торгувати зараз землею, бо нас роздирають монополії. У нас є кілька людей, які можуть завтра взагалі скупити всю землю. У нас відсутня достатня правова база для таких процесів. Бо земля – це не каденція нашого покоління. Це каденція минулих поколінь, які поклали свої життя за цю землю. Це – каденція наших дітей, наступних поколінь, яким ми маємо залишити цю землю. Завдання держави – зберегти цю землю належної якості і в належному стані. Не комусь із олігархів і не іноземцям.

Наша правова система настільки розбалансована, що ми маємо протиріччя, взаємопоборювання тощо. Тому потребуємо провести уніфікацію законодавства, прийняти кодекси, щоб урегулювати правовий порядок в країні.

Але велику загрозу ззовні становлять націоналістичні країни, в оточенні яких ми знаходимося. Це і Польща, і Румунія, і Угорщина, і Росія, і Молдова, які сьогодні роздають паспорти нашим громадянам. Такі люди можуть стати маріонетками чужоземних спецслужб і ділків, що становитиме загрозу нашій землі. І сьогоднішні спеціалісти, які ратують за подвійне громадянство, це також одна із ланок, що вплетена в тему землі. Бо з прийняттям такого законодавства ми завтра позбудемося землі. Візьміть Крим і схід нашої країни. Як тільки дозволяється подвійне громадянство і продаж землі, то Росія відразу ставить питання про купівлю Криму і сходу, бо там “рускоязичноє насєлєніє”. Але це те, що при такому швидкому і бездумному підході може вивести всю Україну на площі. Не лише в Києві на Майдан. Давайте згадаємо скільки революцій розпочиналося на земельному ґрунті. Хотів би застерегти відповідальних посадовців від цього. Такі питання потребують глибокого осмислення і прискіпливого відношення.

Запитання в історичному контексті – кримінальна справа про голодомор. Навіщо це було зроблено і чи потрібно взагалі було це зачіпати через стільки років?
 
Безперечно. Це треба було робити вже давно. Такі злочини не мають терміну давності. Душі убієнних голодом людей літали в повітрі доти, доки вони не відчули, що винуватців названо. Зібрано було понад 200 томів справи, велика вдячність Валентинові Наливайченку, Миколі Герасименку, Василю Вовку і цілій слідчій групі СБУ за те, що вони провели цю велетенську роботу. Як можна не розслідувати – я вам зараз наведу приклад, і ви все зрозумієте. Батько пише в своєму щоденнику, що його село оточене військами, нікого не випускають, в хату зайшли активісти і комуністи, все забрали, а їжу, яка варилась у печі, викинули на підлогу і розтоптали чоботами. Вони починають голодувати, їдять котів, собак, хробаків, деруть кору з дерев. Він поховав батька, матір, дружину. “А тепер веду за руку малолітнього сина, а на руках у мене півторарічна донька. Я відчуваю, що ось-ось помру. І уявляю, якою смертю будуть помирати мої діти”. І він несе їх у став і топить. Ви уявляєте собі цю трагедію?

Звісно, що всі пострадянські керівники, вся оця номенклатурна когорта, була зацікавлена, щоб ту трагедію ніхто не знав. Їм краще було сказати, що голод був повсюдно. Але це брехня. В Україні був штучний голод, були “чорні дошки”, ми з цього приводу навіть документальний фільм зняли. Його запустили за участю Віктора Ющенка, істориків. Суддя Скавронік фактично визнав Сталіна і його поплічників винними у штучному голодоморі українського народу. Чому це ще потрібно – бо сьогодні ще ніхто не збагнув, що сім’ї убитих, заморених голодом, мають право звертатися до країн, які тоді вивозили з України зерно. Посли цих країн же доповідали урядам, що в Україні штучний голод, що умирають люди, а зерном завалені всі станції. Тому цю історію потрібно творити державними інструментами. Я вважаю, що це було дуже правильно.

Направленню цієї справи до суду був величезний спротив. Генеральний прокурор, все керівництво, яке було з Донецької області, категорично заборонило будь-кому підписувати постанову. І мені фактично на плечах тодішнього генерал-майора Василя Вовка, в коридорі Генпрокуратури прийшлось підписати, щоб ніхто не бачив. Зробив це всупереч розподілу обов’язків, але я цілком володів усім фактажем матеріалів справи. Далі була ще “розбірка”. Мені пропонували відмовитися від постанови, але я обрав свій шлях. Радий, що на той час знайшовся суддя, який зумів відразу віддати до суду і постановив рішення. Отже ми маємо сьогодні не лише постанову Верховної Ради про визнання голодомору, яка є політичною, а й рішення суду, яке від імені України засвідчує геноцид українського народу.

За вашої безпосередньої участі відбувалися найрезонансніші розслідування: загибелі лідера Народного Руху України В’ячеслава Чорновола, смерті відомого композитора Володимира Івасюка, про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.

Ви знаєте, я дуже болісно пережив розслідування справи Чорновола. Просто не очікував, що я зіткнуся з вбивством. Я перечитав справу, в справі було ДТП. Але ми призначили фізико-технічну експертизу. І саме фізико-технік, який не є ні суддею, ні прокурором, ні судово-медичним експертом, а є спеціалістом у своїй справі, сказав, досліджуючи череп Чорновола, що в нього в потиличній ділянці чотири лінійних ушкодження, які нанесені послідовно.

Що таке “послідовно” або “одномоментно”. ДТП – це коли людина одномоментно ударяється об чотири, у нашому випадку, виступи. А послідовно – це коли удари ідуть один за одним: раз, два, три, чотири. І про це говорило “павутиння” на черепі, сліди ударів. Бо при одномоментному воно одне, а при послідовному – зовсім інше. І він це обґрунтував. І я зрозумів, що це вбивство.

Ми призначили міжнародну експертизу, де три країни світу, різні експерти, вказали, що водій Чорновола Павлов не мав змоги уникнути дорожньо-транспортної пригоди. Ми, вивчаючи матеріали огляду місця події, побачили фальсифікацію. Щодо цього було порушено кримінальну справу. Ми також встановили, що подушки безпеки були відключені навмисно. Якщо водій Павлов не мав змоги уникнути ДТП, а ця місцина проглядається дуже добре, то хтось це зробив навмисно. Це є злочин, це є вбивство.

З цього приводу ми розпочали слідство, реабілітували водія Чорновола, рухались у бік порушення справи про вбивство. Докопавшись до судово-медичного висновку, ми “розкололи” експерта, який сказав, що він не робив розтин трупу, а підписав фальсифікат. Далі кинулось у вічі, що Шолом (водій КАМАЗу, який перекрив дорогу машині Чорновола, – прим. ред.), загадково помер. Ми послали туди своїх спеціалістів, відкопали труп, і знайшли в його кістках важкі метали. Це свідчило про отруєння, почали докопуватися і з’ясували, що туди приїжджали міліціонери. Були оперативні номери на машині, ми призначили службову перевірку.

Тоді ж я підняв справу про загибель Володимира Івасюка. Читаючи огляд місця події, мені, як слідчому, впало в око, що на підошвах його взуття не було ніяких ознак тертя, а на одязі не було мікрочастин кори дерева. Більш того, бачачи це дерево, взяли сумніви – як він міг це зробити? Експерти нам сказали, що Івасюка було повішено мертвим. Ми почали співставляти симптоматику його хвороби і лікування – вони різнилося. Тобто КДБ настільки упевнено і нахабно працювали, що симптоматика була одна, а препарати при фальсифікації писали зовсім інші. Ми встановили свідків, які вказували, що один із спеціалістів, які брали участь у розтині трупа, показав дуже цікаві деталі – що вказувало на смерть ще до повішання.

Читайте також: Івасюк не міг повіситися самотужки – судмедексперт

Водночас у 2007 році групі під моїм керівництвом віддали справу про вбивство Георгія Гонгадзе, яка за два місяці встановила Пукача. Було порушено справу за бездіяльність органів внутрішніх справ щодо розшуку. Бо ніякого розшуку не було, ніхто його не шукав. Де-факто Пукач не був оголошений у розшук, не було ніяких фотографій ніде тощо. І ми розшукали голову Георгія Гонгадзе.

Але в один момент через таку нашу активність у мене були забрані всі справи й передані іншому заступнику. Я дуже шкодую, що ці справи були забрані і що ми не довели їх до кінця. Тому що я заявляв своїм підлеглим, що ми ні з ким не домовлялися “мочити” людей.

Я думаю, що саме справа про корупційний скандал і оце все описане лягло в основу рішення Петра Олексійовича та Яреми, і вони мене так дуже швидко і цинічно “люстрували”. Бо, на превеликий жаль, коли вони в опозиції, то користуються рішеннями і захистом людей, що здатні об’єктивно виконувати свої обов’язки, а вже при владі їм потрібні люди, “на яких вони можуть опертися”.

І – традиційне питання: що таке, на вашу думку, український інтерес?

Український інтерес – це національна ідея. І вона доволі проста. Народ хоче добре жити вже сьогодні. Не завтра, не післязавтра. І очікує від влади змін. Тому наш інтерес – це комфортна, правова і збалансована в правовому режимі країна, де ресурс запрацює на українця, де українець відчує себе повноправним громадянином. А чи є на те підстава? В Україні від семи до вісімнадцяти трильйонів доларів в так званих нетрях природного і державного ресурсу. Шість трильйонів – це та сума, яка дозволяє всій планеті роздати по тисячі доларів. А ви уявіть собі, що така “кнопка”, як Україна, має від семи до вісімнадцяти. То чому на тому мішку сидять кілька олігархів, які не дозволяють людям користуватись добром?

Тому нормотворча, правотворча діяльність може зумовити оцей добробут, коли держава створить середовище, яке дасть можливість людям, народу, стати – і це ключова фраза – суб’єктом правовідносин. Бо сьогодні суб’єктами є держава, тобто державний апарат і олігархи. Народу тут нема. А от коли народ, який віддає землю під нафтову вишку олігарху, скаже, що ми встановлюємо тут правила, ми тобі не віддаємо вісімдесят відсотків добра, а тобі вистачить двадцяти відсотків, а решта хай працює на країну. Тоді в нас не буде олігарха, який має 50% валютної виручки України і 30% ВВП, бо це є загроза національній безпеці, це потребує державного дроблення і правозастосовчого включення. Тому що скоро ми станемо рабами одного монарха. Який вилупився, вибачте, з сумнівного середовища.

Тому нам потрібно, очевидно, єднатися навколо того загальнонародного інтересу.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter