В умовах пандемії COVID-19 мільйони людей перебувають на карантині та в самоізоляції. І поки економісти рахують величезні фінансові збитки, а соціологи обговорюють нову віртуальну реальність, психологи попереджають: ситуація спричинить величезні проблеми з психічним здоров’ям. Навіть якщо коронавірус вдасться швидко побороти, наслідки доведеться відчувати не один рік.  

До яких проблем призведе накопичення внутрішнього протесту через карантинні обмеження? Наскільки відчуття “невідомого” впливає на нашу психіку? Люди якого віку найбільше піддаються панічним настроям і чому? Про це “Українському інтересу” розповіла докторка психологічних наук, соціальна психологиня Ольга Васильченко. 

Через карантин маємо серйозні обмеження основних прав та свобод.  Навіть Харківська правозахисна група рекомендує послабити вимоги до населення. Водночас українці готові безболісно сприймати нову реальність та всіляко обмежувати свої права. Чому так відбувається? 

Якщо ми подивимося на країни з більш розвиненою демократією, помітимо аналогічну картину. Усі дуже легко відкинули демократичні здобутки, яким понад 200 років. Зараз люди швидко приймають нові вимоги й обмеження. Ми не маємо прецедентів у світовій історії.  

Єдине пояснення: постійне нагнітання страху та панічних настроїв. Людям 24 години на добу транслюють статистику померлих і заражених. Телеканали збільшили кількість новинних випусків саме з цією метою. Тобто всіх нас перевели у приймальне відділення військового шпиталю, де фіксують прибулих із фронту. Такого тиску нормальна психіка не може витримати. 

Якби нам щодня розповідали про якусь хворобу, наприклад, онкологію, ми би спостерігали такі ж панічні настрої. Тобто страх за своє життя призвів до того, що перші налякані почали покірливо дотримуватися карантинних обмежень. А далі почався ефект зараження: робить більшість – і я буду. Це інформаційний вірус страху, підкріплений невизначеністю. 

Наскільки відчуття “невідомого” впливає на психіку як кожної людини, так і суспільства загалом? 

Стрижнем здорової дорослої особистості є вміння планувати й прогнозувати свою діяльність і поведінку. Суб’єктність визначається здатністю нести відповідальність за свої дії й розуміти наслідки. 

Однак сьогодні людина не здатна нічого прогнозувати, бо жодних ані часових, ані законодавчих орієнтирів не лишилося. Також вона не може брати на себе відповідальність, бо це можна робити тільки тоді, коли є точки опертя. Це запускає ще потужніший процес панічних настроїв і депресій. Людину позбавляють суб’єктності, що відповідно призводить до втрати особистості. 

До того ж згадаймо, як німці в концтаборах робили людину десуб’єктною. Наприклад, давали завдання носити каміння з однієї точки в іншу, щоб вона займалася марною справою. Зараз нам також наказують виконувати позбавлені сенсу дії. Наприклад, ходити в масках вулицями тощо. І людина втрачає суб’єктність. За неї вирішує хтось. А хто – невідомо. 

Зараз усе залежить не від нас. І це жахливий світовий тренд. Ми можемо прогнозувати лише елементи персональної непокори. Ідеться про порушення карантинних обмежень у межах своїх потреб. Наприклад, ми бачимо, що в громадських місцях є люди в масках і без. Є ті, хто пересувається вулицями, а є ті, хто лишається вдома. 

Хто найбільше піддається впливу панічних настроїв?

Для різних вікових категорій цінність життя зовсім різна. Наприклад, візьмемо типового літнього українця. У нього немає заощаджень, він не покладає надій на державу. Він більшою мірою фаталіст. 

Звідки він отримує радість від життя? Від прогулянок, роботи на городі та спілкування з оточенням. Зараз його цього позбавляють. (Людей старше 60 років уряд зобов’язав самоізолюватися. Вони повинні утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими мешкають спільно. Водночас через транспортні обмеження багатьом пенсіонерам складно потрапити на свої дачні ділянки, – прим. авт.). 

Тобто українського пенсіонера позбавляють сенсу існування. А життя як самоцінність для нього немає значення. Наш пенсіонер звик жити з розумінням того, що ніхто йому не допоможе, він може померти завтра. Отже, для нього нічого принципово не змінилося. 

Я спілкуюся з різними людьми поважного віку, і вони фаталістично дивляться на ситуацію: коронавірус – то й коронавірус. Саме тому пенсіонери вільно гуляють у парках і не збираються впадати в самоізоляцію. На мою думку, зараз на вулицях літніх людей навіть більше, ніж завжди. 

Найбільші панічні настрої спостерігають серед людей віком 26-45 років. На них іде найбільший психологічний тиск. Вони переживають за своїх батьків і дітей. Водночас несуть найбільше фінансове навантаження. 

Який вплив на психіку має самоізоляція? 

Усі в карантин увійшли в різних умовах. Чимало людей і до того працювали дистанційно, тому в них добре налагоджена структура самоізоляції. Для них принципово нічого не змінилося. Якщо обмеження не виходити з дому самостійне й добровільне, ці люди почуваються комфортно. 

Є інша категорія: працювали дистанційно, але хочуть виходити на вулицю. Раніше ці люди могли тиждень просидіти вдома, але розуміли, що вийдуть на вулицю будь-якої миті. 

Загалом людям, які сприймають карантинні обмеження як наступ на права та свободи, дуже важко.

Читайте також: “У квартирі з ворогом”. Як під час карантину не перетворити сімейне життя на пекло

Варто говорити й про те, що люди, які опинилися віч-на-віч у квартирах, мусять вибудовувати своє спілкування по-новому. Це дуже важливо. 

Наприклад, досвідчені мандрівники завжди планують подорож у гори так, щоб добрати найменш конфлікту групу. І все одно там відбувається групова динаміка, безконфліктно мандрівка не минає.  

А зараз у самоізоляції опинилися люди, які між собою не завжди добре взаємодіють. Не випадково в Китаї відбувся сплеск розлучень. Психологи та соціальні працівники Європи фіксують шалений шквал дзвінків зі скаргами на домашнє насильство й різні зміни поведінки. А допомагати нікому, бо ми всі в однакових умовах. 

Хочу додати, що поки невідомо, як завершуватимуть карантин. Імовірні різні варіанти. Наприклад, можуть сказати, що вже немає жодного вірусу. А можуть завершити карантинні обмеження зі словами “виходьте на вулиці й готуйтеся вмирати”. Оцей посил впливатиме на психіку кожного. 

Водночас для більшості завершення карантинних обмежень стане позбавленням від неможливості контролювати свою поведінку. 

А як ви сприймаєте карантин? 

Дуже негативно. Боюся не вірусу, а тих наслідків, які можуть бути в Україні від цих обмежень. Влада використовує карантин з корисливою метою, під маскою турботи про людей розв’язує свої проблеми. 

Зруйнувалися мої довгоочікувані плани щодо подорожей. Водночас у мене стало більше роботи. Дистанційно працювати важче, коли ти до цього не підготовлений. 

У вільний час улаштовую прогулянки на свіжому повітрі: робитиму це доти, доки є така змога. 

Нас зобов’язали повсюдно носити маски. Психолог Олег Покальчук говорить про “початок розвитку реактивних психозів, оскільки люди не бачать міміки інших”. Приховане обличчя – це велика проблема? 

Носіння масок не призведе до психозів і порушення нормального спілкування. Так, міміка губ важлива, але не критично. Ми можемо зчитати всі емоції з очей. Наприклад, є багато культур, де через кліматичні умови обличчя затуляють не лише жінки, а й чоловіки. Це не призводить до психозів. 

Тут важливий інший момент: людина в масці – медичній чи балаклаві – деперсоналізована. Їй легше порушувати правила поведінки, проявляти вербальну агресію. Будь-яка деперсоналізація розв’язує руки та знімає відповідальність. 

Водночас ти не бачиш, хто твій візаві. А зараз це дуже важливо. Поліціянти здійснюють нагляд за дотриманням карантинних обмежень: їхніх облич не видно, а жетони показувати відмовляються. Отож ти не можеш відтворити портрет того, хто заподіяв тобі шкоду. 

Про які наслідки для психіки від довготривалого карантину уже можна говорити? 

Наприклад, постійне миття рук може викликати обсесивно-компульсивні розлади,  які психіатрам доведеться лікувати не місяць-два, а роками. Можемо прогнозувати збільшення гострих психозів, депресій, панічних розладів та неврозів. Уже зараз спостерігаємо бурхливу агресію на незначні подразники. 

Нині активно розвиваються деякі фобії. Наприклад, агорафобія (страх простору), мізофобія (боязнь бруду та зараження інфекційним захворюванням), охлофобія (страх скупчення людей), гафофобія (острах дотиків) тощо.  

Також варто говорити про збільшення вживання алкоголю й інших психотропних речовин, а ще – про шалену психосоматику. Ідеться про вплив психологічних факторів на виникнення й подальшу динаміку тілесних захворювань. У людей підвищується тиск і пульс, на фоні страху з’являються астматичні задишки. А організм улаштований так: мозок фіксує декілька таких приступів, а потім під час тривоги вони будуть повторюватися. Корекція цього вкрай важка й довготривала. 

Отож психологічні наслідки від COVID-19 та пов’язаною із ним панікою, самоізоляцією та карантинними обмеженнями  відгукуватимуться не один рік.

Читайте також: Яка користь від карантину – розповідають психологи

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram