Міністр культури: Гастролювати в РФ під час війни – неприпустимо

63
Міністр культури: Гастролювати в РФ під час війни - неприпустимо. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Культура завжди була та залишається предметом гордості для України. Сьогодні це стосується вже не лише історії та традицій, про які знає весь світ. Зараз ми спостерігаємо відродження українського кінематографа, який також привертає увагу світової спільноти. Цьогоріч режисери гідно представили Україну на кінофестивалях у Берліні, Каннах та Карлових Варах. Про успіхи України в Європі, перспективи українського кіно, а також мовні квоти та гастролі вітчизняних артистів у РФ “Український інтерес” вирішив дізнатись у Міністра культури України Євгена Нищука.

Нещодавно ви були у Карлових Варах, там на кінофестивалі Україна гідно себе представила. Після цього ви зустрілись з представниками європейської кіноіндустрії. Чи можна казати про підготовку нових проектів? Які взагалі були домовленості?

Справді дуже важливо для сегменту розвитку кіноіндустрії, що нещодавно ми мали велику радість ухвалити закон про кіно. Він дає ширші можливості, зокрема, є такий пункт як “кеш рібейт”, тобто певні повернення коштів за процес. І це дуже вигідно є для медійних груп, які мають зараз на меті дійсно розвивати власний кінобізнес.

У повному метрі ми і зараз маємо певні успіхи на європейських кінофестивалях. Але нам би хотілось, щоб цей процес був більш системним. А, найголовніше, щоб ми мали ті фільми, які б привабили широкого глядача. Щоб це не було тільки фестивальне, арт-кіно. Дуже важливо також поміняти картинку і в телеформаті. Я маю на увазі фільми серіального типу. Для цього також ми покладаємось на цей закон, який передбачає підтримку виробництва телесеріалів, але українського контенту – українською мовою, української тематики.

Кіноіндустрія – це та сфера, яка особливо потребує партнерських угод з різними країнами. Я також їздив до Канади, щоб обговорити питання копродукції. Цього року ми вже підписали угоду про спільне кіновиробництво з Ізраїлем, поновили роботу з Францією. Це дуже дороговартісне виробництво. Почастішали випадки, коли розвинуті європейські країни виробляють і представляють фільми у спільному виробництві.

У Карлових Варах був тому яскравий приклад – україно-словацька стрічка “Межа”. Зараз ціла низка фільмів, які подані були на пітчинг на підтримку державою в Держкіно, мають такий сегмент. Зокрема, україно-ізраїльський проект, спільний з Францією фільм про Анну Ярославну і багато інших. Це справді є дуже вигідно для України, тому що так ми ресурсно полегшуємо дольову частку на державу, а також це вихід на європейські екрани. Це можливість прокату на європейському та світовому ринку. Це важливо з огляду економічного зв’язку та презентації України в світі.

Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Чи будуть найближчим часом на європейських кінофестивалях представлені українські стрічки?

Так, практично у кожному! Наприклад, в Локарно (Швейцарія –ред.). В основній програмі, позаконкурсній, і в короткому метрі, документалістиці. Практично в кожному підрозділі того чи іншого фестивалю Україна зараз представлена. Ми вже були у Каннах, у Карлових Варах, будемо у Локарно, Берліні. Тому вже намітилась така система робота.

Також я поспілкувався в Канаді щодо співпраці із Торонтійським кінофестивалем TIFF, і ми сподіваємось, що там у кінці вересня цього року буде представлена українська картина.

Україна вже третій рік бере участь у грантовій програмі ЄС “Креативна Європа”. Які проекти ми вже встигли подати та реалізувати?

Дійсно, ми пишаємось з самого початку, що почали роботу з центральним офісом “Креативної Європи”. Ми створили українське бюро. Перший час, це не секрет, він був присвячений більшою мірою у навчанні подати правильно проект. Бо будь-яка європейська програма, і зокрема, “Креативна Європа”, – це вміння відповідно до усіх критеріїв подати сам проект. У нас це практично ніхто не вмів робити і зараз ми маємо серйозний прогрес у цьому руслі. З’явилась нова керівниця українського бюро Юлія Федів, яка теж додала своїм вмінням цього імпульсу, і практично за ці півроку у нас вже є кілька цікавих проектів, зокрема, один з таких втілюватиме Київський театр оперетти, і які представлені у досить солідних сумах.

Умова така була, що перші три роки Україна на пільгових умовах платила внесок по одному євро за рік. Із самого початку центральне бюро казало, що це для того, щоб ми зрозуміли особливості, як все працює, для чого це потрібно, але потім треба буде платити певний внесок. Насправді, на рівні держави, це не є дуже великі гроші.

Головне, щоб ми аргументували, що з цього є зиск. І те, що ми почали активніше працювати, що ми отримали суттєву фінансову підтримку по різних проектах, що дало нам можливість говорити з Мінфіном про доцільність виділення коштів на повний внесок, а це близько 15 мільйонів гривень.

Втім, хочу зазначити, що навіть піврічна підтримка вже в цьому році значно перевищила цей внесок. При тому, що власне самій державі ЄС дає так звану технічну допомогу. Тобто це гроші з технічної допомоги. Тобто фактично вони нам самі дають гроші на цей внесок. Я думаю, ми будемо продовжувати долучатись до програм “Креативної Європи”.

Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Щодо просування позитивного іміджу закордоном. Кабмін нещодавно затвердив створення Українського інституту для презентації України та просування іміджу в світі при Міністерстві закордонних справ. Чи передбачена співпраця МЗС та Міністерства культури щодо цього Інституту?

Так, зараз йде обговорення. Створювати імідж України через культуру зараз є найосновнішим. Тому що, виходячи з того потоку негативної інформації, яка існує навколо, саме події культурологічного характеру несуть в собі великий позитив та гарний імідж для країни. І в цьому руслі ми працюємо в різних напрямках. Ми згадували, власне, кінобізнес, участь у “Креативній Європі”, ми підписали низку угод та входимо в інші європейські програми, зокрема, “Культурні маршрути” (при Раді Європи – ред.).

Також для нас є дуже важливим участь на таких великих європейських форумах як Франкфуртський книжковий ярмарок, де нарешті Україна має повноцінний стенд гарного європейського стильного зразка в стилі авангардизму. Наші книжки отримують високі нагороди на подібних форумах. Це і дає позитивний імідж.

Також у нас починає повноцінну роботу Інститут книги – днями я підписав контракт з його молодою очільницею, що виграла конкурс – Тетяною Терен. Переконаний, на нас чекає активна та плідна співпраця. От ми і наближаємося до такої моделі співпраці, щоб Україна також була представлена як культурна інституція. На жаль, зараз не в усіх країнах, але хоча б у пілотних чотирьох-п’яти, тим більше, де вже є приміщення. Це може бути Париж, Прага, Берлін, Нью-Йорк. Є вже громадська ініціатива і в Швеції.

З МЗС ми тісно співпрацюємо, але іноді люди розглядають культуру в більш простішому вигляді. Як забезпечення якості події певним культурним обрамленням – виставкою, показом, вокальною чи танцювальною групою. Ми ж бачимо культуру в більш глобальному вимірі – у культурній політиці, яка б розповсюджувалась в різні країни для нашої презентації, співпраці, взаємного розвитку. Тому ми зараз маємо певні зауваження щодо культурної складової роботи Інституту, іде грунтовна робота. Але це правильний шлях для того, щоб можна було спільно з іншими відомствами мати можливість посилення роботи в тій чи іншій країні, особливо, де є зосередження наших закордонних українців, діаспори.

Питання щодо резонансних мовних квот на радіо та телебаченні. Зараз ми дійсно більше чуємо української музики. Але деякі співаки все одно продовжують виконувати пісні російською мовою. Чи треба з цим боротись?

Тут процес, який зараз повністю регулюється законом. Це відслідковується Держкомтелерадіо України, а також Національною радою з питань радіо і телебачення. Власне ці дві установи мають коригувати і відслідковувати весь процес, порушення та розстановку цих квот. Безперечно, що було багато галасу з цього приводу. Але практика показує, що нічого страшного в цьому немає. Дійсно побільшало чудової стильної української музики, яка подобається всім – і російськомовним, і іншим національним меншинам в Україні. Я не бачу великої проблеми в цьому. Як у Франції чи Німеччині? Вони захищають своє інформаційне поле. І це не за рахунок приниження когось, а задля того, щоб захистити власну мову.

На ТБ ще є брак добрих кліпів. Представники телеканалів, з якими я спілкувався, кажуть, що це дійсно відчувається. Артисти, на жаль, не отримують шалених коштів, і вони не мають достатнього ресурсу на візуалізацію. Так, це іноді кидається в очі. Особливо у порівнянні з так званою попсою, коли якійсь молодій співачці “багатий дядя” дає шалені гроші, за які знімається мало не серйозний короткометражний фільм. Але все це – природній процес розвитку. Впевнений – це новий виток розвитку якісної української музики і ми маємо нагоду бути його свідками, разом його творити.

Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

А що робити з українськими виконавцями, які продовжують гастролювати на території Російської Федерації? Дехто каже, що вони зрадники, а хтось говорить, що культуру та політику змішувати не треба.

Обставини, в яких ми живемо, війни, агресії з боку Росії, мають досягати, передусім, до совісті кожного. Але маємо, що маємо. Я знаю, ряд народних депутатів готують певні законодавчі ініціативи щодо заборони гастрольної діяльності українських артистів на період збройного конфлікту.

Знаєте, за внутрішніми відчуттями я розумію, що “заборона” та “культура” – речі не сумісні, але з іншого боку…Ну до деяких артистів заклики до совісті чомусь, видно, не долітають. Звичайно, що в цей період не є правильним їхати туди, нібито показуючи, що нічого страшного не відбувається. Так не може бути, бо насправді практично щодня, на жаль, ми отримуємо звістки про загиблих від російської зброї, від куль Російської Федерації. І це неприпустимо.

Якщо артист їде кудись з гастролями – він має їхати з певним гаслом, маніфестом. Але в даному випадку такий маніфест може закінчитись для нього дуже печально. Тому що не факт, що після відкрито заявленої позиції цей артист зможе спокійно повернутись до України. Чи часом йому щось підкинуть, підкладуть, прив’яжуть якусь історію. Так сталось з нашим кінорежисером Олегом Сенцовим. Якому “пришили” якийсь теракт. Бо вони знали його позицію. Ми маємо і з безпекової точки зору думати про те, чи варто їхати туди, маючи тверду громадянську позицію. А якщо ти їдеш вдавати, що нічого не відбувається, для того, щоб грошей заробити, то це нечесно по відношенню до хлопців, які втрачають життя та здоров’я, захищаючи нас.

Що, на Вашу думку, є український інтерес?

Український інтерес – це інтерес до своєї історії, до своєї сучасності, до всього того, що тебе оточує. Це відкритість до всього світу з інтересом того, щоб продемонструвати, що в тебе є. Український Петриківський розпис потрапив до списку ЮНЕСКО, потому – унікальні козацькі пісні. Зараз ми готуємо цілу низку номінаційних досьє, зокрема, про решетилівську вишивку, косівську кераміку, наші старовинні палаци. Зараз, спільно з компанією Google ми працюємо над проектом про унікальні українські дерев’яні церкви. Ми коли чуємо, що світ цим милується та захоплюється нашим фантастичним культурним надбанням, у нас з’являється гордість за свою країну. Попри всі проблеми, які ми маємо. І це є український інтерес – показати себе з кращого боку.

Юлія Далецька, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.