Мар’яна Романяк – журналістка, теле-, радіоведуча, співзасновниця радіо “Сковорода”, першого українськомовного проєкту про мандри “Blog 360”, авторка програми “Теорія великого виклику” на 24 каналі та віднедавна засновниця First Media School у Львові. Попри те, що вона навчалася на факультеті “Економіка підприємства” – нині її життя пов’язане з медіа. 

Мар’яно, чому обрали саме журналістику?

Усе дуже просто. На третьому курсі зрозуміла, що мені нудно й треба щось змінювати в житті, поки не пізно. Потім потрапила в радіошколу, яка надихнула мене займатися медіа та познайомила мене з крутими людьми. Це дало мені дуже багато мотивації для того, щоб повністю змінити сферу.

За освітою колись працювали?

Ні, ніколи. Колись почула класну фразу, що хороший журналіст повинен мати додаткові освіти. Ми маємо знати все про все. Економічна освіта додала мені “пташечку” – коли я вела етери на каналі “Eспресо” з експертами-економістами, то мала про що з ними поговорити. Це й плюс моєї освіти.

Знаєте, коли тобі 18 – взагалі нічого не страшно. Це такий вік, коли, якщо щось не так – бери та змінюй.

Фото: Олександр Ліпко

Не страшно було починати займатися зовсім невідомою для вас справою?

Знаєте, коли тобі 18 – взагалі нічого не страшно. Це такий вік, коли, якщо щось не так – бери та змінюй. Коли ти, умовно, 30-річний та маєш сім’ю – тоді вже боязко щось втрачати. Я навіть не думала про те, чи не пошкодую. 18 років – той час, коли ти по-іншому сприймаєш світ, просто робиш інтуїтивно, тому що тобі це подобається. Пізніше я вже аналізувала й розуміла, як ризикувала. Якщо хтось зараз читає інтерв’ю та відчуває, що щось робить не так – змініть це вже. Потім буде важче.

З чого починали журналістську діяльність?

Перша моя робота була на онлайновому радіо MJoy. Я робила романтичну авторську програму “Теплий коцик” – різноманітні зізнання в коханні, привітання з днем народження тощо. Записувала її зі своїм товаришем Артемом Галицьким (з яким потім заснувала радіо “Сковорода”). Ми замотувалися в теплий коцик і так писали програму – було дуже затишно. Потім у журналі займалася рекламою. Згодом працювала і продюсеркою, і менеджеркою у відеопродакшині. Ще працювала на ФМ радіо програмною директоркою.

Це дуже відповідально. Мені, такій малій, треба було керувати людьми, які мають великий досвід. Але, здається, вдавалося – я мала хороші стосунки з колективом. Це круто, але я розуміла, що все одно хочу на телебачення. Саме тоді керівництво ТРК Львів запропонувало мені стати ведучою на “Доброго ранку, Львове!” Я знала, що мушу спробувати.

Вдалося?

Так, мене затвердили. Тоді я поєднувала дві роботи одночасно. Прокидалася о 5 ранку, фарбувалася, о 6-й їхала на роботу, о 7-й виходила в етер. До 11:00 була на телебаченні, а потім їхала в Стрий, де й працювала програмною директоркою. Поверталася звідти о 22:00. Робота в режимі “нон-стоп”. Так я прожила десь півтора роки, поки не зрозуміла, що це погано впливає на здоров’я. Тому довелося обирати.

Мій вибір – телебачення. Пропрацювала три роки ведучою програми “Доброго ранку, Львове!” Там були мегавеселі й атмосферні етери. Але в якийсь момент вкотре зрозуміла, що мені нудно, а коли так – завжди щось змінюю. Звільнилася з каналу, адже я не з тих людей, хто десять років скаржиться на роботу, але продовжує працювати.

Чим займалися після ранкового шоу?

Якось мій друг Артем Галицький написав у Facebook мені, Володимиру Бєглову й Андрію Чемесу: “Народ, ідемо на каву”. Це був 2015 рік – період після Революції Гідності. Тоді всі прагнули змін, хотіли робити щось нове, альтернативне. Ми вирішили, що маємо створити своє медіа. Почали шукати формат – радіо, телебачення чи сайт. Так зародилося радіо “Сковорода”. Тоді ж брат запропонував запустити “Blog 360”.

Досвід не потрібно консервувати – ним варто ділитися.

Чому вирішили долучитися до “Blog 360”?

У мене вже були певні знання, і я хотіла їх кудись вкласти. Досвід не потрібно консервувати – ним варто ділитися. Якщо ви “засядете” – усе те, що ви зробили, стане неактуальним. Ми вирішили, якою має бути картинка, швидко знайшли оператора, монтажера й почали працювати. Взагалі, я вважаю: якщо є ідея – люди підтягнуться. Головне – розповісти про неї. Якщо рік ховати задумане в шухляду – за цей час хтось вже тричі зробить це за вас.

Фото: Олександр Ліпко

Давайте поговоримо про ваш новий проєкт “Теорія великого виклику”. Як з’явилася ідея і як все втілювали в життя?

“Теорія…” – це взагалі моя давня мрія, адже я завжди прагнула знімати історії людей. Вважаю, що кожен – книжка, яку можна читати. Я хотіла зробити енциклопедію українців, щоб будь-хто міг відкрити її та зрозуміти, що в нас є багато особливих людей. Мої стежки зійшлися з 24 каналом.

Як потрапили туди?

Я звільнилася з київського телеканалу “Eспресо” і знала точно, що більше не хочу вести політичні етери. Хочу щось креативне, творче. Згадала, що у Львові (вирішила туди повертатися) є 24 канал, який мені подобається. Прийшла до них, і вони дали мені всі карти в руки – сказали: ”Роби, але покажи потім хороший результат”. 

Хто допомагав у створенні проєкту?

З усією командою каналу довго думали над форматом, відштовхувалися від того, що це має бути щось мотиваційне, натхненне, хороше. Ми довго брейн-стормили, складали всі пазлики й зійшлися на “Теорії великого виклику”. Зняли чудовий пілот (попередня версія випуску, – прим. авт.) про Олександра Друда, чемпіона світу з брейку, звичайного хлопця з маленького міста, який, ламаючи руки й ноги, кожного дня займався. Показали його керівництву. У відповідь почули: ”Вау, це круто, знімайте”. Відзняли вже два сезони, а це 20 програм, тобто 20 героїв. 

Героїв шукали самостійно?

Часом люди зверталися до нас самі. Такі прохання проходять через своєрідну цензуру – наші цінності: чи робить людина щось хороше для українців, для світу, чи мала свій певний виклик, чи перейшла з точки А в точку Б, перестрибуючи трампліни, умовно кажучи. Коли ми розуміємо, що нам ідейно й ціннісно підходить цей герой – погоджуємося й починаємо знімати. Пропозицій було багато. Але з десяти кандидатур ми обрали лише двох. 

Скільки часу займає зйомка одного випуску?

Це довгий процес, адже всі герої дуже зайняті люди. Інколи за день все знімали, а інколи – за чотири. Бувало й таке, що один день відзняли в жовтні, а другий – у листопаді. У середньому – місяць від моменту, коли я вперше зателефонувала чи написала героєві. 

Взагалі, більшість героїв – мої друзі. Я рада, що маю товаришів, яких можна знімати. Отримавши згоду, ми з командою брейн-стормимо – досліджуємо біографію, прописуємо сценарій (так звану “рибу”). Здебільшого я роблю попередні зустрічі з людьми – записую з ними інтерв’ю на диктофон. Це для того, щоб полегшити в майбутньому запис програми. Ми попили кави, поговорили, посміхнулися – і вже не буде ступору в кадрі.

З усіма героями вдавалося попередньо зустрітися?

Були, звичайно, моменти, коли я героя пізнавала вже в кріслі перед камерами. Це найважчі інтерв’ю. Має бути контакт. Класно, коли ви зустрічаєтеся. Однак, якщо це неможливо – хоча б поспілкуйтеся в соцмережах.

Ми створювали сценарій на основі записаного на попередній зустрічі інтерв’ю. Тоді я вже знала, що запитаю в кадрі, а що – ні. Якщо гості згадували людей у розмові, то ми мали їх знайти та записати з ними коментар. Іноді герої навіть не знали про це, тому програми, які виходили в етер, були справжніми сюрпризами для них. Найкрутіше в усій роботі – фітбек героя про те, що вийшов гарний матеріал і він радий, що його відзняли.

А як придумали назву?

Довго думали, що це може бути. Не знаю чому, але нас потягнуло у сферу фізики й хімії. Вивели формулу людини – вона взяла працю, ідею, команду, додала все це, й вийшов проєкт, про який ми знімаємо. Почали це крутити – формула, теорія, складники. Знайшли книжку “Кради, як митець” і вирішили й собі трошки вкрасти з фізичного терміну та серіалу “Теорія великого вибуху”. Змінили одне слово й зробили “Теорію великого виклику”.

Два сезони “Теорії великого виклику” вже позаду. Над чим працюєте зараз?

Готуємо новий проєкт. Теж про виклики, але про інші. Це все ще на етапі ідеї, тому не можу сказати, що буде точно. 

З назвою вже визначилися?

Буде схожа до минулої, щось типу “Теорія великого виклику 2.0”, але це не вона.

Зараз такий час для країни, коли журналістику треба змінювати. Медіа не мусять належати комусь, їх можуть творити звичайні люди. 

Ви нещодавно створили First Media School. Вирішили зробити для інших те, з чого починали самі?

Так. Знаєте, мене надихнули зустрічі зі студентами в університетах. Я зрозуміла, що люди хочуть слухати. Також вони потребують поради, досвіду, рекомендації від людини, яка сама це все пройшла. Якщо я почала з медіашколи, то й іншим це потрібно. Тим паче, на це є попит. Сподіваюся, моя школа об’єднуватиме класних людей, які створюватимуть у ній нові проєкти. Я готова до них долучатися, допомагати. Якщо хтось захоче робити щось своє, то стану ментором. Зараз такий час для країни, коли журналістику треба змінювати. Медіа не мусять належати комусь, їх можуть творити звичайні люди. Сьогодні час “Я-медіа” – коли ми можемо просувати свої думки в соцмережах. Тут теж варто розуміти, як правильно це робити.

Фото: Facebook/Мар’яна Романяк

Хто може відвідувати школу?

Сюди можуть прийти люди з інших професій, студенти. Також будуть курси для дітей (навіть окремий напрямок про кіно). Ідей дуже багато. Думаю, усе втілиться. Для мене це теж новий челендж – бути директоркою школи.

Який формат First Media School?

Для дітей – курси по 14 занять (7 тижнів), де викладатимуть основу радіо, телебачення, блогінгу та кіно. Після курсу First Step – другий етап. Охочі обирають вужчу галузь. Для учнів віком від 16 років буде інший формат – лекції, воркшопи, майстер-класи. Людина вже сама вирішуватиме, куди й до кого вона хоче йти. Можливо, я введу курс і для дорослих. Поки хочу зрозуміти, чи є в цьому потреба. Планую запрошувати крутих людей не лише зі Львова. 

Окрім телевізійних програм, ви ще й ведуча чи не всіх заходів Львова. Які враження отримуєте від цього?

Мені подобається спілкуватися з людьми наживо. Більше того, я з дитинства на сцені, тому для мене це рідне середовище. Я довго займалася вокалом і думала, що буду артисткою. Пішла трохи в іншу сферу, але сцена й мікрофон досі лишаються зі мною. Люблю закулісся й відчуття страху перед виходом на сцену. Я не лише веду концерти, а й модерую дискусії, серйозні конференції, розважальні фестивалі. 

На перший погляд здається, що у вашій роботі все дуже легко й без перепон. А як насправді?

Так і є. Вважаю, що якими людьми ти себе оточуєш – так у житті все й відбувається. От я собі думаю, що в мене класні друзі, які роблять втричі більше, хіба я так не зможу? Ще намагаюся налаштовуватися на все позитивно. Не думати про те, як буде важко. Звичайно, буває складно, адже я жива людина. Є моменти, коли взагалі нічого не хочу й скаржуся своїм рідним, що нічого не буду робити. Але все-таки роблю.

А як лікуєте своє вигорання?

Така актуальна штука це вигорання. Усе більше чую, що люди таким страждають. Я намагаюся щось змінити, чимось розбавити – зайнятися спортом, зустрітися з друзями, поїхати в гори або до батьків. Круто, якщо є змога подорожувати. Зміна середовища мене надзвичайно надихає й мотивує. Я знаю, що деякі ходять до психотерапевтів і вважаю, що це нормально. Якщо відчуваєте, що вам потрібно – робіть це, адже можна впасти в депресію. Творчим людям завжди треба мати імпульс. Для мене найкращий імпульс – це результат. Якщо я бачу хоч мінімальний фітбек, то готова працювати далі. Загалом, я люблю працювати, адже кайфую від цього.

Бери вершину – матимеш середину.

Ніколи не думали зовсім змінити сферу, піти з медіа?

Думала. Маю невдалий досвід. Запускала власний бізнес, який називався “Пташка – корисні солодощі”. У мене всі ідеї народжуються з власних потреб. Я хотіла їсти корисні солодощі, тому почала готувати такі вдома для себе, потім для друзів, а згодом – зробила з цього бізнес. Продавала все в Instagram та Facebook. Ще в мене була роздрібна торгівля по магазинах. Я вже навіть придумала дизайн упаковки,  співпрацювала з людиною – мала своє маленьке справжнє виробництво. Але паралельно я запускала “Blog 360” і радіо “Сковорода”. Тому розуміла, що потрібно відмовитися від “Пташки”. Хоча час від часу думаю, що хочу її повернути. І, якщо я колись піду з медіасфери, то займуся чимось таким. 

Маю ще одну ідею, поділюся з вами ексклюзивом. Після запуску школи хочу створити власне медіа. Чи це буде YouTube-канал, чи радіо, чи сайт – побачимо. Знаю, що дуже велика ціль. Але нічого, бери вершину – матимеш середину.

Сподіваюся, школа буде ресурсом класних людей, з якими це все можна втілити в реальність. Взагалі, надихаюся людьми й надихаю людей – я буфер обміну.

Що для вас український інтерес?

Творити з користю для своєї країни й створювати проєкти, які несуть цінність і місію. Займатися тим, що змінює вас, українців і світ.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter