Лілія Гриневич – міністерка освіти та науки України у 2016-2019 роках. Ініціаторка впровадження системи зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), розробки нового Закону України “Про освіту” та реформи загальної середньої освіти – “Нової Української Школи” (НУШ).

Про останню реформу і пропонуємо Вашій увазі текстову версію зустрічі з Лілією Гриневич. Її записали в межах проєкту дискусій зі змінотворцями “Зміни.NOW”.

Розкажіть загалом про Нову українську школу та чому виникла потреба цій реформі

Нова Українська Школа – реформа на десятиліття. Розпочнімо з невеличкого огляду реформи та пояснення чому вона взагалі розпочалася.

Чому ми розпочали цю реформу? Соціологічні дослідження підтверджували великий запит українців (понад 75 відсотків серед населення, понад 90 відсотків – серед педагогів) на зміни у системі загальної середньої освіти. Світ змінюється і для успішної самореалізації в сучасну добу необхідні нові компетентності.

У 2016-му році на Всесвітньому економічному форумі назвали перелік топ навичок, які будуть необхідними для працевлаштування у майбутньому: уміння вирішувати складні завдання, критичне мислення, емоційний інтелект, когнітивна гнучкість тощо. Цікавими також стали дослідження Стенфордського та Гарвардського університетів про те, що саме формує кар’єрний успіх людини. І виявилося, що оці тверді навички (технічні навички та знання), увагу яким приділяють так багато в наших школах, лише на 15% формують кар’єрний успіх, а решта 85% залежить від так званих м’яких навичок, як от вміння спілкуватися з людьми, навчатися впродовж життя, працювати у команді.

Ми ж оцінили наш державний стандарт шкільної освіти та зрозуміли, що це саме ті навички, які аж ніяк не формує українська школа. Тому реформа Нова українська школа поставила за мету надати здобувачам середньої освіти не тільки знання, а й вміння їх застосовувати для розв’язання проблем, сформувати ставлення на основі цінностей, надати ті компетентності та м’які навички, які сприятимуть успішній самореалізації.

2017 року Україна вперше взяла участь у міжнародне порівняльне дослідження якості освіти п’ятнадцятирічних підлітків PISA. Його результати лише підтвердили правильність орієнтирів для реформи. Виявилося, що майже 26% українських підлітків не досягають навіть базового рівня читання з розумінням. Для порівняння, середній показник у країнах ОЕСР – 22%. Гірша ситуація з математикою. Понад третина українських підлітків не досягають навіть базового рівня. При тому, що базовий рівень – це справді нескладні завдання. Звісно, що ці результати можуть ще більше збентежити.

Те саме дослідження показало, що у країнах, які досягли успішних результатів, мінімальна інвестиція в одного учня впродовж 10 років становить не менше 50 тисяч доларів. В Україні ж ми вкладаємо всього 27 тисяч. При цьому виявилося, що максимальний розрив успішності ж між учнями, що навчаються в містах та селах становить до двох років. Лише за самим місцем проживання у дітей занижені можливості, що несправедливо. У нас є прекрасні сільські школи, але вони не охоплюють більшості дітей сільської місцевості.

Інший висновок дослідження був про те, що шанси досягти високих показників у навчанні в учнів з високим соціально-економічним статусом є вищими у два-три рази у порівнянні з тими, хто походить з родин з нижчим статусом. Це свідчить про одне: в Україні немає рівного доступу до якісної освіти, тому бити на сполох вже треба було давно. І ми вже маємо “ціну не роблення” цієї реформи: якби її провели ще на початку 2000-х років, як це зробили у сусідній Польщі, то мали б зовсім інші результати.

Революція Гідності відкрила вікно можливостей для впровадження змін. Ми прийняли нові закони “Про освіту”, “Про повну загальну середню освіту”. Концепція НУШ визначила бачення випускника в оновленій системі шкільної освіти, а саме: цілісна особистість з критичним мисленням, патріот з активною позицією, який діє згідно з морально-етичними принципами й здатний приймати відповідальні рішення, інноватор, який спроможний змінювати навколишній світ, розвивати економіку за принципами сталого розвитку, вчитися впродовж життя.

Як досягти цієї мети?

Перш за все, дітей слід перестати лише начиняти знаннями, адже останні в динамічному світі примножуються надзвичайно швидко. Отримувати ці знання можна з дуже багатьох джерел, тому школа для дітей вже не є єдиним місцем, де вони їх можуть почерпнути.

Інша річ: навчитися вчитися і розвивати компетентності. Тобто уміти шукати необхідні знання, застосовувати їх для вирішення власних особистісних і професійних завдань, адекватно реагувати на ту чи іншу ситуацію. Перелік таких компетентностей НУШ включає традиційні для нашої освіти компетентності – мовну, математичну, природничо-наукову, інформаційно-комунікаційну. Проте є й нові, виклик формування яких стоїть перед НУШ, а саме: громадянська, соціальна, культурна, екологічна компетентності, інноваційність, навчання впродовж життя,, підприємливість та фінансова грамотність.

На опанування таких навчальних результатів має бути виділено достатньо часу. Зверніть увагу: у нас 11-тирічна освіта. І на цей час крім України в Європі такий формат освіти залишився тільки в Білорусі й Росії. Всі ж цивілізовані освітні системи мають трирічну старшу профільну школу. Школу, в якій учні можуть поглибити предмети, за тим профілем, який їм подобається. А ще ця трирічна старша профільна школа розподіляється на два спрямування: академічне (якщо людина хоче вступати до університету) та професійне (якщо вона хоче здобути разом з загальною середньою освітою професію). Учні, які розпочали навчатися за новими програмами НУШ з 2018 року навчатимуться вже у 12-річній школі.

Саме над цими всіма викликами працюватиме Нова українська школа.

Щоб досягти мети слід працювати і на рівні органів центральної влади, і на рівні органів місцевого самоврядування, громад. Реформа втілюється за кількома напрямками: оновлення змісту освіти, професійний розвиток вчителів, новий освітній простір, цифровізація освіти (яка неймовірно суттєво зараз важлива, особливо в період змішаного і дистанційного навчання), розширення інклюзії, забезпечення якості освіти.

Коли планується завершення формування програми Нової української школи і яким етапом вона має закінчитися?

Останнім етапом є 3-річна старша профільна школа. Тобто діти навчатимуться в початковій, основній школах завершать їх в 9 класі, складуть ЗНО, яке включатиме і тест на визначення профорієнтації. Він матиме рекомендаційний характер: дитині не обов’язково йти саме за профілем, на який вкаже тест, але він може допомогти зорієнтуватися. І тоді такий випускник 9-го класу з базовою середньою освітою обере між одним з академічних чи професійних напрямів старшої трирічної школи. Коли це буде? Учні Нової української школи вже є третьокласниками. А отже до 10 класу такої школи вони вступатимуть у 2027 році.

До речі, коли я очолювала міністерство, ми вели переговори зі Світовим банком. Вони були готові дати позику під дуже низький відсоток уряду для того, щоб пришвидшити цю реформу. Проте, на жаль, наш уряд пішов у відставку, а наступники не змогли продовжити ці переговори зі Світовим банком. Постає питання: “А що робити тим дітям, які зараз навчаються за старим підходом?” Їм також потрібні м’які навички та компетентності.

Тому дуже важливо, щоб учителі на курсах підвищення кваліфікації отримували методики та матеріали, які допомагали б інтегрувати розвиток м’яких навичок в чинний державний стандарт. Для цього ми розробили новий професійний стандарт вчителя, який враховує нові компетентності, щоб вчитель міг цьому навчити дітей. Бо як можна навчити своїх учнів громадянської чи культурної компетентності, якщо ти сам нею не володієш? Чи тому ж критичному мисленню або емпатії. Тож вчителів потрібно навчити й дати їм інструменти, за допомогою яких вони можуть це втілювати в освітньому процесі.

Які є методи моніторингу, щоб розуміти наскільки реформа досягає запланованих результатів? Яких показників ефективності очікуєте від неї?

По перше, відбувається національний моніторинг якості освіти в початковій школі. Так в четвертому класі, що вчиться за старою програмою, вже було проведено перше дослідження. Наступного року таке ж дослідження відбудеться з учнями четвертого класу НУШ і можна буде порівняти результати.

Крім того, в нас є пілотні школи. Перед тим, як впроваджувати реформу у всій країні, ми протестували НУШ у 140 пілотних школах. Провели моніторинг, де порівняли результати дітей зі звичайних та пілотних шкіл. Школярі, що навчалися за новою програмою, показали кращі результати і, особливо, саме в частині м’яких навичок. Особливою рисою стало те, що у дітей з пілотних шкіл була вищим бажання ходити до школи.

Щодо освіти загалом, то дослідження демонструють, що ми маємо драматично швидке згасання природної допитливості дітей і мотивації відвідувати школу. І якщо це згасання ще 15 років тому відбувалося десь на рівні класу сьомого-восьмого, то за даними 2016-го року воно відбувається у класі четвертому, наприкінці початкової школи. І це зрозуміло, адже діти зараз дуже багато часу проводять з ґаджетами.

Вони користуються мультимедійними продуктами, грають комп’ютерні ігри, поглинають дуже багато інформації. Щоб конкурувати з цим, школа повинна формувати ті навички та вміння, які не можуть сформувати ґаджети. І школа може це зробити лише в один спосіб: навчанням через діяльність, розмову та діалог. А не традиційне “згори вниз” – прийшов вчитель, розказав, а учні повинні відтворити.

Як можна впливати на вчителів, які не готові приймати концепцію НУШ і опонують їй? Адже напевно таких чимало?

Мабуть, це найболючіше запитання.

Моє спостереження таке: люди бояться змін і часто не довіряють їм, особливо, якщо треба змінюватися самому.

Вчителі, які весь час оцінюють дітей, вважають, що вони вже знають все, тож коли ми починали впровадження Нової української школи, то чимало хто казав, що вони й так знають, як добре навчати.

Водночас я спостерігала цю чудову зміну, коли завдяки фахівцям ці вчителі підвищували кваліфікацію, відкривали для себе речі, які раніше не застосовували у роботі (як от різні психологічні аспекти в спілкуванні з дітьми різних вікових категорій, засоби концентрації уваги тощо), і починали дивитися на НУШ зовсім іншими очима.

Але звісно, що це не працює однаково з усіма вчителями. Серед педагогів є значна частина лідерів з відкритим розумом, які готові шукати щось нове, вчитися, багато працювати й рухатися вперед. Але є й інша частина вчителів, які ніколи не здатні змінюватися, щоб ми не робили. На щастя, таких значно менше.

Для тих, хто готовий змінюватися, потрібен час, щоб довести на практиці, що пропоновані підходи і методики ефективні, а тим, хто не здатний вчитися, доведеться рано чи пізно піти з професії. Адже вони не зможуть виконати сучасний професійний стандарт вчителя, що підтверджує сертифікація або атестація, а головне, не будуть здатними допомогти сучасним учням досягати очікуваних результатів НУШ.

До речі згадане мною моніторингове дослідження пілотних шкіл НУШ показало, що кращих результатів учнів досягають учителі, які більш відкриті до змін і постійно працюють над своїм професійним розвитком.

Як НУШ допомагає подолати нерівність між сільськими та міськими школами?

Тут є лише одні ліки, але вони складні. В чому вони полягають?

У нас у сільських територіях зменшується кількість населення, зменшується кількість дітей і школи стають малими. Для початкової школи це не проблема. Початкова школа має бути якнайближче до місця проживання дитини й там працює невеликий колектив вчителів.

Але в середній та старшій школі це так не працювати: учням треба багато вчителів-предметників та лабораторії для фізики, хімії, біології. І маленькі школи дозволити собі такого не можуть. Тож часто в селах один вчитель навчає декількох предметів і після завершення такої школи, попри хороші оцінки, діти не можуть вступити до вищого навчального закладу, бо мають низькі результати ЗНО.

Ліки тут одні – опорні школи, в які концентровано вкладають кошти: на обладнання, підвищення кваліфікації вчителів, оновлення приміщення, на поліпшення інфраструктури та автобуси для зручного підвезення учнів. Досвід показує, що результати ЗНО учнів в таких школах вищі аніж у випускників малих шкіл.

Що, на вашу думку, слід зробити, щоб вдосконалити рівень освіти в навчальних закладах професійного спрямування, зокрема, у тих же коледжах, ліцеях та технікумах?

Рівень освіти в таких закладах підвищувати не тільки можна, а й треба. Ми у 2017-му році почали робити дуже серйозні кроки для цього. Починали з обладнання, адже коли люди вивчають якусь професію на обладнанні 70-х – 80-х років, то це зовсім не відповідає вимогам часу.

Ми ж створили мережу навчально-практичних центрів, які забезпечили учнів сучасним обладнанням. І сьогодні в багатьох професійних ліцеях вже є таке обладнання, якому деколи заздрять роботодавці. Декотрі заклади відкрили курси для працівників за різними професіями, що прагнуть підвищити свою кваліфікацію і так заробляють гроші.

Слід продовжувати розвивати дуальну освіту, при якій значна частина освітнього процесу відбувається на виробництві. Проте для цього необхідні певні зміни в законодавстві, які стимулювали б роботодавців до тіснішої взаємодії із закладами освіти.

Особливі проблеми з мотивацією викладачів. Річ у тім, що часто майстри навчають певної професії, яку на ринку праці оцінюють в рази дорожче їхньої зарплатні. Як результат, у професійних ліцеях важко втримати хороших майстрів. Тому питання підвищення заробітної плати для цих працівників є вкрай важливим.

Зараз ведеться багато дискусій стосовно необхідності введення нових навчальних дисциплін у школах, зокрема, сексуального виховання, політології, фінансова грамотність тощо. На вашу думку, ці дисципліни слід вводи в програму окремими предметами чи ні?

Наша школа і так переобтяжена величезною кількістю предметів.

У нас сьогодні десятикласники, одинадцятикласники вчать по 25-27 предметів водночас. І це неймовірно розпорошує їх увагу. Окрім того, вони мають ще й готуватися до зовнішнього незалежного оцінювання. Почасти таке перевантаження старшокласників і через те, що в нас дворічна старша школа, тож учні не мають часу зосередитися на тих предметах, які справді їх цікавлять.

Та сама фінансова грамотність також потрібна кожній людині, але вона формується як наскрізна компетентність, і не обов’язково через окремий курс. Річ у тім, що під час вивчення, наприклад, математики, географії чи основ економіки як обов’язкових курсів, можна також подавати учням матеріал і спеціальні методики навчання, які допоможуть формувати цю компетентність.

І от наше зараз завдання – щоб оці наскрізні м’які навички та компетентності ми могли інтегрувати у вивчення так званих основних предметів.

На Вашу думку, освіта повинна бути аполітичною чи націєцентричною?

Я б не сказала, що це слова-антоніми.

Якщо нація має свою власну державу, то ця держава вже націєцентрична. Ця держава мусить мати власну державну мову, конституцію, що гарантує і забезпечує незалежність цієї держави та встановлює демократичні правила для своїх громадян І ця держава повинна вміти захищати свої інтереси.

Окрім того, є таке поняття як політична нація. Політична нація – всі громадяни будь-яких національностей, які живуть, працюють, платять податки та люблять свою країну. І держава представляє їхні інтереси, тому в цьому сенсі школа і система освіти має представляти інтереси держави й виховувати громадян цієї держави, які зможуть захищати свої права, країну і які відповідально ставитимуться до своїх зобов‘язань щодо інших громадян та держави.

А тепер щодо аполітичності. Система освіти не повинна бути місцем для баталій і маніпуляцій політиків. У цьому сенсі освіта має бути аполітична і недаремно закон забороняє під час виборчого процесу агітацію проводити в закладах освіти.

Але при цьому треба пам‘ятати давньогрецьку мудрість: “Якщо ти не цікавишся політикою, це не означає, що політика не цікавиться тобою”. Це означає, що молоді слід вміти критично оцінювати ситуацію, вчитися розбиратися у політиці, вміти її аналізувати, мати вибудовану ціннісну систему координат, згідно з якою звірятимуть дії, вчинки, платформи тих чи інших політичних партій. Чому? Тому що молоді люди в якийсь момент почнуть голосувати, чим впливатимуть на свій добробут та розвиток країни.

Тому з одного боку нам слід бути аполітичними, але з іншого – виховувати відповідальних громадян.

Організатори події – студорганізація ПОЛІТклуб УКУ. Вони – молоді та драйвові студенти, які вважають, що українцям слід бути більш “політично заангажованими” в хорошому розумінні цього слова. Для цього вони організовують події на кшталт цієї, а ще створюють просвітницький контент і записують подкасти. Тож слідкуйте за ПОЛІТклубом УКУ, у соцмережах, щоб цікавитися політикою разом.