16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. З цієї нагоди “Український інтерес” публікує третю, заключну частину інтерв’ю з Героєм України, автором Акту проголошення незалежності Левком Лук’яненком.

Левко Григорович розповів про боротьбу за незалежність України, яка триває і тепер, про українську молодь та завдання, які має виконати народ, щоб зрештою скинути з себе рабські пута.

Україна, нарешті, отримала безвізовий режим, і наші громадяни вже понад місяць успішно ним користуються. Хіба під час своєї боротьби ви думали колись, що ми зможемо вільно і спокійно подорожувати до країн Європи?

Тоді, коли я боровся за незалежність України зі своїми друзями, ми ж думали про те, якою буде Україна. Ми собі уявляли як: якщо комуністична партія – це передовий загін московського імперіалізму і є окупаційною владою в Україні, то, значить, боротьба за незалежність закінчиться тим, що ця окупаційна адміністрація буде усунута. Отже, влада в Україні буде належати патріотичним людям, які у результаті боротьби проти окупаційної адміністрації прийдуть до влади.

У такому випадку Україна, ставши незалежною державою, безперечно відновить зв’язки із західним світом. Україна належить до європейської цивілізації, а не до московської. Московія – це азіатська цивілізація, вона нас гнітила більше 300 років і тому вихід з-під влади Москви означав би приєднання, відновлення зв’язків з європейськими країнами.

Але нинішній варіант має негативну ще сторону.

Поточніть, яку?

А ту, що він реально підштовхує українців виїжджати з України. Правильно було би боротися тут за покращення умов життя, а не в чужих країнах. Хто їде – люди молоді, які закінчили вузи, з вищою освітою, енергійні. Вони тут не знаходять роботи й тому їдуть за кордон. Отже безвіз сприяє, ніби підштовхує їхати. Це не є патріотична політика. Залишити Батьківщину – це не є радість. Поїхати на півмісяця на екскурсію дуже добре, але виїхати туди загалом – це трагедія.

Як тоді ж можна вирішити цю проблему, щоб молоді люди не виїжджали за кордон?

Перше, щоб держава сприяла сімейному, дрібному і маленькому бізнесу. Це п’ять чи десять мільйонів українських сімей. Вони б зайнялися якимсь отим маленьким бізнесом. Вони б не ходили вже на біржу праці і не ставали в чергу за допомогою по безробіттю. І податкова база розшириться, й бюджет доповнюватиметься. Розширення такої от підприємницької діяльності відкрило би місяця і для людей з вищою освітою. Вони бачили б, що тут є перспектива і не їхали з України.

Коли ви кажете “молодь”, то це значить 100 відсотків. Але справа в тому, що є люди різні – і молоді, і середнього віку, і будь-якого віку. Одні ідуть на фронт воювати з окупантом московським, і це люди патріотичні, вони люблять Україну і вони хочуть, щоб Україна залишилася незалежною державою.

Я завжди, усе своє життя дотримувався принципу, якщо в твоїй країні щось погано, то не тікати з неї треба, а треба боротися, щоб у ній стало краще. От це такий принцип. Я би хотів, щоби молодь також діяла за таким принципом.

Розумію, що це легко сказати, але нелегко зробити. Якщо немає роботи, а людина кожен день хоче і поснідати, і пообідати, і повечеряти, то де взяти гроші? Значить, треба боротися. Треба організовуватися, треба вступати в громадські організації, треба вступати в політичні партії і треба боротися.

Які проблеми ви бачите у розвитку країни і шляхи їх вирішення на сьогоднішній день?

Проблеми у нас дві: війна проти Московії і злочинна влада. Війна із Московією – це необхідна умова , і ми маємо боротися, бо тільки поборовши Москву, Україна стане по-справжньому незалежною. У цьому відношенні – великі плюси, тому що вперше за багато століть Україна не має багато ворогів. Україна має тільки одного ворога, а багато держав нас підтримує. Україну підтримує “Велика сімка”, “Велика двадцятка”, Україну підтримує ООН, реально цілий світ за нас.

Читайте також: Левко Лук’яненко: Загибель Москви неминуча

Друге. Влада складається із злодіїв, при чому навіть оті 56 відсотків нових, які прийшли у Верховну Раду, багато із них, я не скажу, що всі, не витримали випробування грішми.

Завдання молодої інтелігенції – бути активними у теперішньому політичному і громадському житті. Є крайнощі. Є люди, які закликають до зброї, зробити якийсь державний переворот і замінити владу, наставити когось іншого. Але розумніші люди їх стримують, тому що підняти зброю легко, важко потім зупинитися. Політика вимагає політичної боротьби. Само не зробиться ніщо. Якщо нація хоче, щоб були зміни, вона мусить працювати, вона мусить боротися. Я знаю, що це можна зробити.

На вашу думку, чи відбулася Україна як держава?

Питання не зовсім просте. У 1991 році Україна проголосила незалежність. Я своєю рукою писав Акт про незалежність. Але справа в тому, що правильніше треба було написати “самостійність”. Москва вже не надсилала нам керівників республіканського рівня, обласного, Україна сама створювала свої органи влади, отже вона вже самостійна в цьому відношенні.

Що стосується незалежності, то ось тепер є війна за незалежність. До сьогоднішнього дня Україною керували люди, у яких дуже великі зв’язки і знайомства із московською політичною елітою імперського виховання. Тому вони недостатньо відстоювали інтереси України. У нас влада не була націоналістичною, вона не була носієм української національної ідеї.

Інформаційний простір у нас був чужий. До початку Революції Гідності телевізія продовжувала московську роботу. Поширювала різні байки про те, що українська нація не є державотворчою, що взагалі народ хоче повернутися до союзу із Росією. Мовляв, тільки там може бути краще, бо, дивіться, яка незалежна Україна – всі холодні і голодні, всюди погано, тому треба повернутися назад. Безконечні варіації на цю тему фактично вбивали в українців віру у нормальний розвиток, і в добро, і благо незалежності.

Читайте також: Левко Лук’яненко: Конституції не хотіли, це була жорстка боротьба

От цей інформаційний простір зазомбував українців дуже глибоко. Не тільки тепер, звичайно, всі попередні 70 років, а якщо говорити про всю окупацію, то це 340 років. Українцям важко повернутися до своїх духовних цінностей, до своєї української національної ідеї.

Після Революції Гідності цей процес почався і швидко його не зробиш. Але, безперечно, його вже почали. Процес прозріння нації повільний дуже. І від цього все залежить. Ми ще раби. Нас привчили до рабства. Ми вийшли з російської тюрми народів покаліченими принаймні в двох відношеннях.

У яких?

Перше, нам прищепили психологію слухняності: що сказав начальник, от то і є, ти не маєш права висовуватися. Друге, відсутність історичних знань, відсутність патріотизму. Довели українців різними способами – московською пропагандою, агітацією у підручниках, і чорною пропагандою – це коли по трамваях, по автобусах ходять тітоньки такі різні й кажуть: “А какая разница какой национальности? Лишь бы человек был хороший”. В людському відношенні це може й правильно. Але мова про те, що із всіх українців хотіли зробити росіян і видумали теорію “савєтскіх чєлавєкав”. Така тотальна ідеологічна обробка була спрямована на те, щоб убити в українців свідомість, що вони українці. А хто був упертий , тому знаходили місце у Сибіру.

Звільнитися від цього швидко не можна. Через це Мойсей і водив євреїв 40 років по пустелі, поки не відмерло покоління, яке жило в умовах єгипетського рабства. Але сказав Аристотель колись, що життя свобідної людини набагато важче, ніж життя раба. Вихід із цього є який позитивний? По-перше, свідомість людей поступово покращується, тому що свобода читати, свобода писати, свобода говорити все-таки збільшує кількість людей, які знають історію України і люблять Україну, і готові за неї боротися. По-друге, кожного року відмирає пласт носіїв антиукраїнської ідеології. Кожного року народжується пласт людей, для яких незалежність – це природне явище.

На вибори 2012 року уперше пішли ті, хто народилися вже у незалежній Україні. Для них не існує Леніна якогось, для них не існує Компартії такої диктаторської, вони вже люди вільнішого світу. Ми от наближаємося весь час до більшої і більшої свободи. Тобто біологія сама розширює базу незалежності України.

А що є злом для України?

Окупація Московії і злодійство нашої влади.

І все?

Ні, не все. І низька національна свідомість, глибоке рабство і боязнь включатися у політичну боротьбу.

Розмову вів Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram