Кристина Мішінене: Жертви проституції бояться повертатись до України

Жертвами торгівлі людьми у Литві стає дедалі більше українців. Трудових мігрантів обманюють, залишаючи працювати у рабських умовах. Деякі з наших громадян стають недорогими дівчатами і хлопчиками, які готові виконати будь-який каприз клієнта. Врятуватись від рабства їм допомагає литовський Центр боротьби з торгівлею людьми та експлуатацією.

Уже далеко не перший рік активістка цього центру Кристина Мішінене працює із жертвами, і зокрема, саме з українцями. Вона – куратор спеціальної програми для жертв педофілії та проституції. Активістка годує жертв, надає їм тимчасове житло, допомагає свідчити проти кривдників і відправляє додому. 

Кристина Мішінене розказала “Українському інтересу”, як повертає до нормального життя українських секс-рабинь.

– Як часто через торгівлю людьми у Литві страждають українці?

Два роки тому перші українські жертви торгівлі людьми почали стукати в наші двері. До того це, здебільшого, були литовці. Ми побачили виснажені, змучені обличчя водіїв, будівельників, яких експлуатують, тримають як рабів. Я не очікувала, що такі страшні випадки можуть відбуватися в нашій країні, яка так підтримує Україну. Ми ж самі плачемо, коли читаємо історії про Революцію Гідності, про Донбас. Торгівля людьми не має національності, моралі, солідарності – тут тільки прибуток.

Вперше приїхати в Україну мене підштовхнуло те, що українок повсюдно заманюють в литовські борделі. Статистика з такого виду торгівлі людьми дуже сумна. Вони працюють безперервно… Ні, ми не вважаємо проституцію роботою. Ми називаємо це використанням жінок, і воно цілком очевидне. Якщо в якійсь точці з’являються нові жінки, про це одразу дізнаються клієнти, секс-покупці. Вони передають інформацію, мовляв, нова, свіженька з’явилася, накидаються на неї, як вовки. А знали б ви, про що йдеться на сайтах “покупців” цих жінок. Вони там діляться контактами, пишуть: “Вона згодна на все без презерватива, можна прийти групою”.

– У чому особливість українських жертв?

Ми вже 18 років працюємо з жертвами. Психологія в українок така ж, як і в постраждалих з інших країн. Литовських жінок теж використовують в борделях західної Європи, і з ними теж відбуваються страшні речі. Але українським жінкам складно дати відсіч. Вони погоджуються на все, щоб заробити ці гроші. Українські жінки роблять все, вимагають мало і доступні 24 години на добу – цінний товар для сутенерів. Їх примушують до жахливих речей. І дуже лякає те, що майже всі ці жінки з вищою освітою, вчителі, медсестри.

У них якісь свої виміри норми. Вони кажуть: “Яка тут гарна поліція! Тут нас не били і не хотіли гвалтувати”. Це ж ненормально! У нас їх вважають жертвами торгівлі людьми, але самі жінки ніколи не чули про таке явище і не вірять, що їх обманюють. Вони думають, що просто зароблять грошей і їх відпустять додому. Але це не так. Вони – довічні заручниці сутенерів. Їх ніколи не відпускають: тільки створюють видимість, що можливо піти. Та і самих жінок в голові тюрма.

Поліції дуже складно ідентифікувати їх як жертв. Необхідні свідчення, бо інакше покарати організаторів неможливо. А вони поводяться як тигриці: показують кігті, захищаються, все заперечують.

– Чому українки бояться свідчити?

Ці жінки дуже бояться розголосу, просять нікому в Україні не говорити про них. Вона сидить вся побита, зґвалтована і каже синові, що працює собі в готелі і що все нормально. А чому в голосі сльози? Так це просто щось в око потрапило. Таких ситуацій безліч, і ми не знаємо, як побороти їхню невіру, як змусити їх співпрацювати зі слідством.

Для них велика травма – свідчити. Вони не знають, чи безпечно це, переживають за своє життя. Сутенери знають їхні адреси в Україні, сімейний стан, всі деталі і погрожують. Одразу попереджають: з поліцією не можна мати жодних зв’язків. Їм навіть дають неправдиву версію, вчать, що потрібно сказати, якщо органи прийдуть з’ясовувати. Ця вразливість ставить жінку в кут.

Ви знаєте, я стільки років працюю, а все одно серце кров’ю обливається, коли бачу свіжі побої на обличчі, на тілі. Вона розповідає про клієнтів, які хотіли збочень. Говорить про сутенера, який веде себе як її господар, а до неї ставиться як до рабині. Але все одно вона сидить на краєчку стільця і ​​каже: “Мені потрібно ще попрацювати, ще накопичити, мені потрібно потерпіти, бо я додому повинна привезти гроші, я не можу ні з чим повернутися”. Ви знаєте, така безвихідь – це дуже страшно і сумно.

– Чим загрожує їхнє терпіння?

Чим далі, тим гірше. Сутенери роблять все, щоб тільки вичавити більше користі з цих жінок. Ми бачили навіть таке, що придумують фейк-пограбування. Жінка вже якийсь час попрацювала, накопичила якісь гроші, і раптом в квартиру вриваються хлопці, б’ють її, все руйнують і відбирають накопичені гроші. Сутенер каже: “Бачиш, як тобі не пощастило, яка ти бідна”. А виявляється, що це він сам найняв людей, щоб забрати навіть ці гроші. І це попри те, що дуже великий відсоток отримує сам сутенер за її зґвалтування.

Звідки ми це знаємо? Жінки телефонують на нашу лінію допомоги і кажуть: мене побили, пограбували. І вони все одно не хочуть поліції. Жінка в дуже великому стресі, тому що повинна віддавати щотижневий відсоток сутенеру, а у неї немає цих грошей. Вона не знає, що робити і вірить, що це було пограбування. А ми вже розуміємо, що сталося, і намагаємося зробити все, щоб вона вийшла з цього бізнесу, щоб вона звернулася в поліцію.

– Як вам вдається притягати злочинців до відповідальності?

Раніше ми не втручалися у надання свідчень. Думали, що інакше зможемо врятувати жертв. Але йшли роки і ми бачили, що в нашій невеликій країні непокарані злочинці використовують все нових і нових людей. Вирішили шукати так звані “больові точки” у всьому процесі допомоги. Отримали дозвіл бути присутніми під час свідчення жертв. Тепер можемо приходити на закриті судові засідання. Це величезна допомога – тримати за руку жертву в присутності її 15 насильників з їхніми адвокатами.

Також ми зрозуміли, що потрібно шукати адвокатів для жертв. Бо немислимо, що пропонуємо жертві свідчити без юридичної підтримки. Це вже минуле, темні часи. Подумайте: ось якби ви або я мали справу із поліцією, ви свідчили би без адвоката? То чому ці люди повинні так робити?

Ми почали шукати спонсорів, які платили б адвокатам. Запропонували допомогу жертвам. Провели з адвокатами переговори, і тоді в залах суду з’явилися професіонали, начитані і підготовлені, а не ті, які просто просиджували штані. І тоді почали вигравати процеси. Про кожну програну справі пишемо в ЗМІ. Все завжди в пресі – нехай і в регіональній, але це буде обговорюватися.

Процеси дуже складні. Були справи, коли поліцейські покривали сутенерів. Іронічно, але перша людина, яку посадили в Литві за торгівлю людьми – це поліцейський.

– Чи є жертви з окупованих територій?

В останній рік збільшилася кількість жертв із Луганська, з Донецька. Ми не великі експерти з політики або геополітики, але почали думати, як це пов’язано. Серце розривається, коли жертви говорять про Луганськ, Крим. Годуємо, поїмо, одягаємо, надаємо жертві притулок, щоб вона відпочила, залікувала рани. А що далі? Куди її повертати? З ким говорити про повернення?

Що чекає на цю жінку на Батьківщині? Адже вона точно приїде з порожніми руками і депресією. А вдома діти, чоловік, який послав дружину в Литву працювати, як він думав, в готель. Очікує, що дружина привезе гроші. Не хочеться повертати її, але не робити цього неможливо. Там вона єдина надія. Ось, де драма і трагедія.

– І ви повертали її?

Звичайно! Вона боїться повертатись додому, але сама виривається, не бачить іншого виходу. Ми відіслали її знову в це пекло. І, звичайно, листувалися, телефонували деякий час. Але як допоможеш? Ми не можемо повноцінно допомогти жертві, забрати її до Литви, перевезти всю її рідню. Адже це неурядова організація і є ще наші, литовські жертви торгівлею людьми.

Литовські дівчата, юнаки, жінки, також повертаються як жертви з Ірландії, Великобританії, Німеччини. Це здорово, що ваше міністерство соцполітики – координатор у протидії торгівлі людьми. У нас же цим займається міністерство внутрішніх справ. Це ускладнює процес – їм важко повноцінно відслідковувати ситуацію.

– У чому полягає український інтерес?

Український інтерес в тому, щоб допомагати простим людям. Щоб це зробити, не потрібно великих витрат. Це моя головна звістка і для вашої влади, і громадянам. Влада задоволена тим, що створила групи та комісії. Але вони лише зустрічаються і обговорюють. Ми говоримо про торгівлю людьми на круглих столах, слухаємо розповіді жертв, плачемо, співчуваємо, а виходимо з аудиторії – і все забуваємо.

Вже не час говорити, що нам шкода жертв. Потрібні конкретні офіційні дії. Українське суспільство, влада, усі ми разом повинні думати і не перекладати відповідальність один на одного. Дуже важливо, щоб не просто допомагали жертвам. Громадянське суспільство має створити такі процедури, щоб ми всі з нашим професійним підходом, з нашими зв’язками, фінансами, переслідували організаторів, покупців сексу, сутенерів, – всю цю величезну юрбу, яка наживалася на насильстві і використанні людей. Страждати повинні в повному обсязі не жертви, а ті, хто їх використовував.

Ми маємо показати світу, що кара за торгівлю людьми неминуча. Тут не потрібні мільйони. Тут потрібна добре побудована, реально працююча система.

Спілкувалась Пєшкова Ганна, “Український інтерес”

https://uain.press/politics/torgivlya-lyudmy-de-ekspluatuyut-ukrayintsiv-yak-tsomu-zapobigty-898022