Жертвами торгівлі людьми у Литві стає дедалі більше українців. Трудових мігрантів обманюють, залишаючи працювати у рабських умовах. Деякі з наших громадян стають недорогими дівчатами і хлопчиками, які готові виконати будь-який каприз клієнта. Врятуватись від рабства їм допомагає литовський Центр боротьби з торгівлею людьми та експлуатацією.

Уже далеко не перший рік активістка цього центру Кристина Мішінене працює із жертвами, і зокрема, саме з українцями. Вона – куратор спеціальної програми для жертв педофілії та проституції. Активістка годує жертв, надає їм тимчасове житло, допомагає свідчити проти кривдників і відправляє додому. 

Кристина Мішінене розказала “Українському інтересу”, як повертає до нормального життя українських секс-рабинь.

– Як часто через торгівлю людьми у Литві страждають українці?

Два роки тому перші українські жертви торгівлі людьми почали стукати в наші двері. До того це, здебільшого, були литовці. Ми побачили виснажені, змучені обличчя водіїв, будівельників, яких експлуатують, тримають як рабів. Я не очікувала, що такі страшні випадки можуть відбуватися в нашій країні, яка так підтримує Україну. Ми ж самі плачемо, коли читаємо історії про Революцію Гідності, про Донбас. Торгівля людьми не має національності, моралі, солідарності – тут тільки прибуток.

Вперше приїхати в Україну мене підштовхнуло те, що українок повсюдно заманюють в литовські борделі. Статистика з такого виду торгівлі людьми дуже сумна. Вони працюють безперервно… Ні, ми не вважаємо проституцію роботою. Ми називаємо це використанням жінок, і воно цілком очевидне. Якщо в якійсь точці з’являються нові жінки, про це одразу дізнаються клієнти, секс-покупці. Вони передають інформацію, мовляв, нова, свіженька з’явилася, накидаються на неї, як вовки. А знали б ви, про що йдеться на сайтах “покупців” цих жінок. Вони там діляться контактами, пишуть: “Вона згодна на все без презерватива, можна прийти групою”.

– У чому особливість українських жертв?

Ми вже 18 років працюємо з жертвами. Психологія в українок така ж, як і в постраждалих з інших країн. Литовських жінок теж використовують в борделях західної Європи, і з ними теж відбуваються страшні речі. Але українським жінкам складно дати відсіч. Вони погоджуються на все, щоб заробити ці гроші. Українські жінки роблять все, вимагають мало і доступні 24 години на добу – цінний товар для сутенерів. Їх примушують до жахливих речей. І дуже лякає те, що майже всі ці жінки з вищою освітою, вчителі, медсестри.

У них якісь свої виміри норми. Вони кажуть: “Яка тут гарна поліція! Тут нас не били і не хотіли гвалтувати”. Це ж ненормально! У нас їх вважають жертвами торгівлі людьми, але самі жінки ніколи не чули про таке явище і не вірять, що їх обманюють. Вони думають, що просто зароблять грошей і їх відпустять додому. Але це не так. Вони – довічні заручниці сутенерів. Їх ніколи не відпускають: тільки створюють видимість, що можливо піти. Та і самих жінок в голові тюрма.

Поліції дуже складно ідентифікувати їх як жертв. Необхідні свідчення, бо інакше покарати організаторів неможливо. А вони поводяться як тигриці: показують кігті, захищаються, все заперечують.

Фото: Український інтерес/Ганна Пєшкова

– Чому українки бояться свідчити?

Ці жінки дуже бояться розголосу, просять нікому в Україні не говорити про них. Вона сидить вся побита, зґвалтована і каже синові, що працює собі в готелі і що все нормально. А чому в голосі сльози? Так це просто щось в око потрапило. Таких ситуацій безліч, і ми не знаємо, як побороти їхню невіру, як змусити їх співпрацювати зі слідством.

Для них велика травма – свідчити. Вони не знають, чи безпечно це, переживають за своє життя. Сутенери знають їхні адреси в Україні, сімейний стан, всі деталі і погрожують. Одразу попереджають: з поліцією не можна мати жодних зв’язків. Їм навіть дають неправдиву версію, вчать, що потрібно сказати, якщо органи прийдуть з’ясовувати. Ця вразливість ставить жінку в кут.

Ви знаєте, я стільки років працюю, а все одно серце кров’ю обливається, коли бачу свіжі побої на обличчі, на тілі. Вона розповідає про клієнтів, які хотіли збочень. Говорить про сутенера, який веде себе як її господар, а до неї ставиться як до рабині. Але все одно вона сидить на краєчку стільця і ​​каже: “Мені потрібно ще попрацювати, ще накопичити, мені потрібно потерпіти, бо я додому повинна привезти гроші, я не можу ні з чим повернутися”. Ви знаєте, така безвихідь – це дуже страшно і сумно.

– Чим загрожує їхнє терпіння?

Чим далі, тим гірше. Сутенери роблять все, щоб тільки вичавити більше користі з цих жінок. Ми бачили навіть таке, що придумують фейк-пограбування. Жінка вже якийсь час попрацювала, накопичила якісь гроші, і раптом в квартиру вриваються хлопці, б’ють її, все руйнують і відбирають накопичені гроші. Сутенер каже: “Бачиш, як тобі не пощастило, яка ти бідна”. А виявляється, що це він сам найняв людей, щоб забрати навіть ці гроші. І це попри те, що дуже великий відсоток отримує сам сутенер за її зґвалтування.

Звідки ми це знаємо? Жінки телефонують на нашу лінію допомоги і кажуть: мене побили, пограбували. І вони все одно не хочуть поліції. Жінка в дуже великому стресі, тому що повинна віддавати щотижневий відсоток сутенеру, а у неї немає цих грошей. Вона не знає, що робити і вірить, що це було пограбування. А ми вже розуміємо, що сталося, і намагаємося зробити все, щоб вона вийшла з цього бізнесу, щоб вона звернулася в поліцію.

– Як вам вдається притягати злочинців до відповідальності?

Раніше ми не втручалися у надання свідчень. Думали, що інакше зможемо врятувати жертв. Але йшли роки і ми бачили, що в нашій невеликій країні непокарані злочинці використовують все нових і нових людей. Вирішили шукати так звані “больові точки” у всьому процесі допомоги. Отримали дозвіл бути присутніми під час свідчення жертв. Тепер можемо приходити на закриті судові засідання. Це величезна допомога – тримати за руку жертву в присутності її 15 насильників з їхніми адвокатами.

Також ми зрозуміли, що потрібно шукати адвокатів для жертв. Бо немислимо, що пропонуємо жертві свідчити без юридичної підтримки. Це вже минуле, темні часи. Подумайте: ось якби ви або я мали справу із поліцією, ви свідчили би без адвоката? То чому ці люди повинні так робити?

Ми почали шукати спонсорів, які платили б адвокатам. Запропонували допомогу жертвам. Провели з адвокатами переговори, і тоді в залах суду з’явилися професіонали, начитані і підготовлені, а не ті, які просто просиджували штані. І тоді почали вигравати процеси. Про кожну програну справі пишемо в ЗМІ. Все завжди в пресі – нехай і в регіональній, але це буде обговорюватися.

Процеси дуже складні. Були справи, коли поліцейські покривали сутенерів. Іронічно, але перша людина, яку посадили в Литві за торгівлю людьми – це поліцейський.

Фото: Український інтерес/Ганна Пєшкова

– Чи є жертви з окупованих територій?

В останній рік збільшилася кількість жертв із Луганська, з Донецька. Ми не великі експерти з політики або геополітики, але почали думати, як це пов’язано. Серце розривається, коли жертви говорять про Луганськ, Крим. Годуємо, поїмо, одягаємо, надаємо жертві притулок, щоб вона відпочила, залікувала рани. А що далі? Куди її повертати? З ким говорити про повернення?

Що чекає на цю жінку на Батьківщині? Адже вона точно приїде з порожніми руками і депресією. А вдома діти, чоловік, який послав дружину в Литву працювати, як він думав, в готель. Очікує, що дружина привезе гроші. Не хочеться повертати її, але не робити цього неможливо. Там вона єдина надія. Ось, де драма і трагедія.

– І ви повертали її?

Звичайно! Вона боїться повертатись додому, але сама виривається, не бачить іншого виходу. Ми відіслали її знову в це пекло. І, звичайно, листувалися, телефонували деякий час. Але як допоможеш? Ми не можемо повноцінно допомогти жертві, забрати її до Литви, перевезти всю її рідню. Адже це неурядова організація і є ще наші, литовські жертви торгівлею людьми.

Литовські дівчата, юнаки, жінки, також повертаються як жертви з Ірландії, Великобританії, Німеччини. Це здорово, що ваше міністерство соцполітики – координатор у протидії торгівлі людьми. У нас же цим займається міністерство внутрішніх справ. Це ускладнює процес – їм важко повноцінно відслідковувати ситуацію.

– У чому полягає український інтерес?

Український інтерес в тому, щоб допомагати простим людям. Щоб це зробити, не потрібно великих витрат. Це моя головна звістка і для вашої влади, і громадянам. Влада задоволена тим, що створила групи та комісії. Але вони лише зустрічаються і обговорюють. Ми говоримо про торгівлю людьми на круглих столах, слухаємо розповіді жертв, плачемо, співчуваємо, а виходимо з аудиторії – і все забуваємо.

Вже не час говорити, що нам шкода жертв. Потрібні конкретні офіційні дії. Українське суспільство, влада, усі ми разом повинні думати і не перекладати відповідальність один на одного. Дуже важливо, щоб не просто допомагали жертвам. Громадянське суспільство має створити такі процедури, щоб ми всі з нашим професійним підходом, з нашими зв’язками, фінансами, переслідували організаторів, покупців сексу, сутенерів, – всю цю величезну юрбу, яка наживалася на насильстві і використанні людей. Страждати повинні в повному обсязі не жертви, а ті, хто їх використовував.

Ми маємо показати світу, що кара за торгівлю людьми неминуча. Тут не потрібні мільйони. Тут потрібна добре побудована, реально працююча система.

Спілкувалась Пєшкова Ганна, “Український інтерес”

Торгівля людьми: де експлуатують українців і як цьому запобігти

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter