Єльцин, Кравчук, Шушкевич. Грудень 1991 року став переломним місяцем в історії держав пострадянського простору. 1 грудня, коли відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України, потім угода в Біловезькій Пущі між представниками трьох країн: Президентом України Леонідом Кравчуком, Президентом Росії Борисом Єльциним та Головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем. Ця угода задокументувала факт розвалу, чи денонсації, Радянського Союзу. І, власне, створення на пострадянському просторі Співдружності Незалежних Держав (СНД). 

“Українському інтересу” вдалось поспілкуватись з безпосередніми учасниками цих процесів та дізнатись про зародження нового ладу з перших вуст. Леонід Макарович Кравчук розповів про все, що передувало Біловезькій угоді, про тодішню ситуацію в Україні, про опір з боку депутатів Верховної Ради. А також про те, що Біловезька угода не мала стати тим документом, яким стала. 

Леонід Кравчук: Слова не мають історичного значення

Леонід Кравчук
Леонід Кравчук. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Коли та як з’явилась ідея підписання Біловезької угоди? Що їй передувало? 

Я думаю, варто почати з того, що Біловезька угода укладалась не лише в Біловезькій Пущі. Десь у червні того року до Києва приїздив Геннадій Едуардович Бурбуліс, тодішній держсекретар Росії. Ми вже тоді почали обговорювати питання, як далі жити в Радянському Союзі. Потім йшли інші процеси процеси, зокрема, наша декларація про Незалежність у серпні. Все поступово приходило до Біловезької угоди. Через Київ, через Москву та Мінськ обговорення завершилось у Біловезькій Пущі.

Розкажіть про події, які безпосередньо були в Біловезькій Пущі.

Ми всі зібралися там 7 грудня. Спочатку були індивідуальні розмови. Я говорив з Шушкевичем. Потім приїхав Єльцин. Вже ввечері Шушкевич говорив з Єльциним. Потім ми зустрічалися і говорили, як бути далі з документом. Тому що спочатку ідея була така: підписати декларацію щодо підготовки нового союзного договору про оновлену Федерацію, якій передував так званий Новоогарьовський процес.

Тобто ми мали підписати важливий документ загальнополітичного характеру. Бо Новоогарьовський процес зайшов у глухий кут, і нам треба було щось вирішувати. Але вирішувати щось конкретне ми не могли, а збирались лише поставити питання, що нам треба щось вирішувати. А коли ми вже приїхали у Біловезьку Пущу всім стало відомо, що Україна на такий крок не піде, щоб підписати лише декларацію.

Чому?

Тому що 1 грудня в Україні відбувся всеукраїнський референдум про незалежність України. І за незалежність проголосували понад 91% людей. І я всім одразу сказав, що не я визначаю як бути, а вже визначив український народ. Тому що він сказав своє слово на референдумі, він обрав мене президентом на референдумі і доручив представляти свої інтереси. Вже все було вирішено народом, який просто дав мені доручення. В цьому була вся суть проблеми.

Що було далі? 

Ми перенесли всі обговорення на ранок. Вже вранці десь о 8-й годині 8 грудня ми зібралися вшістьох: Шушкевич і Кебіч – Білорусь, Кравчук і Масол – Україна, Єльцин і Бурбуліс – Росія. І почали з того, що Єльцин звернувся до мене. Він сказав: “Мені Горбачов Михайло Сергійович доручив запитати у Вас, чи погодитесь Ви підписати новий союзний договір, якщо центр, тобто Москва, та всі інші, ухвалять рішення, що Україна зможе вносити свої вимоги. А ми будемо разом читати і вирішувати”.

Тобто Україна отримує права вносити зміни у документ, який вже був підготовлений та схвалений усіма державами, окрім України. Україна тоді у Москву не їздила і нічого не підписувала. Це теж має суть. Я йому тоді так і сказав: “Борис Миколайович, я не можу зараз говорити про те підпишу я, чи не підпишу. Бо вже питання вирішив народ”. І додаю: ”А якби така ситуація була в Росії? Ви пішли на вибори, за Вас проголосували, Вас обрали представляти інтереси народу. Потім ви приїхали у Біловезьку Пущу, і Вам ставлять таке ж питання, яке Ви мені зараз. Кого б ви послухали – мене чи свій народ?” Він говорить “Звісно, що свій народ”. І я ж також слухав свій народ.

Коли угода таки була підписана, бо різні джерела дають різні дати?

Підписання та підготовка була вже 8 грудня зранку з 10-ї години. А після обіду ми вже вийшли на прес-конференцію і оголосили це всьому світові.

А чи був взагалі ініціатор? Чи необхідно було просто вирішувати як жити далі?

Я не сказав би, що був один ініціатор. Ми сіли за стіл переговорів і думали, як жити в тих реаліях, які мали.

Скажіть – а як ставились до ідеї Незалежності та “розвалу Союзу” у Верховній Раді України?

Я можу сказати, що були дуже різні думки. Деякі політики, навіть націонал-патріоти, ходили і агітували за те, що референдуму не потрібно. Бо нібито достатньо того, що 24 серпня Рада проголосувала, а референдум не потрібен. Звісно були ті, хто підтримував мене. Є ще 2 важливі речі, про які треба сказати.

З 24 серпня, коли ВР України ухвалила Акт проголошення незалежності України і до 1 грудня, жодна країна світу нас не визнала. Чому? Я, вже пізніше, цікавився цим і дізнавався у дипломатів. У 1991 році в березні Горбачов збирав всесоюзний референдум щодо збереження Радянського Союзу як оновленої Федерації. І Україна тоді проголосувала більшістю голосів за збереження Союзу. Дехто думав, що на основі Акту про Незалежність можна проголосити незалежність. Не можна було.

Леонід Кравчук
Леонід Кравчук. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Треба було скасувати всесоюзний референдум. А скасувати його можна лише референдумом. Тому що це народ голосував, а не Верховна Рада. Мені тоді довелось дуже багато витрачати сил для того, щоб переконати, що потрібно провести референдум. Тоді на Майдані Незалежності, на Софіївській площі збиралися депутати, які говорили, що це Кравчук придумав референдум, що це він хоче нас обдурити, що ми вже все вирішили, а він каже, що це не все, що він думає, що народ не проголосує. Як у нас: хто винен? Невістка! Хто винен? Президент!

А яка друга важлива річ? 

Друга важлива річ: як бути з Радянським союзом? От ми провели референдум. Референдум ухвалив рішення про Незалежність і вихід з Радянського Союзу. Але в тому договорі, який був підписаний у 1922 році, про створення Радянського Союзу, механізму для виходу з СРСР не позначено. Тоді про це не думали просто. І якщо механізму немає, ми не можемо його відновити чи заново написати.

У мене виникла думка, що якщо ж не можна вийти з Радянського Союзу, то потрібно його розвалити. Ми вирішили два питання: референдум вирішив питання Незалежності, а Біловезька угода вирішила денонсацію (ред. розвал) СРСР, як суб’єкта міжнародного права. І виходить, що ці два рішення дуже пов’язані. І в результаті цих подій на мапі світу з’явилась незалежна Україна.

Чи має якесь значення те, що 17 грудня того ж 1991 року Верховна Рада СРСР визнала Біловезьку угоду незаконною?

Знаєте, от якщо двоє одружилися, нехай вони навколо бігають і кричать, що не люблять один одного – їх крики нічого не варті. Я не знаю, чи визнавали там щось, чи ні. Для України це вже не мало ніякого значення. Україна ухвалила рішення на референдумі. А Біловезька угода ухвалила рішення для всіх. А ВР СРСР у правовому плані не була повноважною силою, яка може ухвалювати рішення. То вже була внутрішня боротьба.

Відомо, що Єльцин, хоч і не прямо, але говорив про те, що шкодує про підписання Біловезької угоди.

Ну, я з Єльциним про це не говорив. Бо це питання делікатне. Я такого від нього не чув. Але кожна людина може після того, як здійснила щось важливе в житті, потім сумніватися у справедливості свого рішення. Це не виключено, однак знов таки – значення не має жодного для історії. Історія говорить документами, а не настроєм чи сумнівами, чиїмись словами. “От Президент сказав”! Ну то й що? Нуль. Підписав – тоді означає. Є документ, підписаний у відповідності до Конституції, а розмови і слова президента Конституцією не передбачені. Він може говорити сьогодні одне, а завтра – інше. І не нести жодної відповідальності перед історією. Так само і щодо Єльцина, він міг говорити чи думати що завгодно. Та це не має жодного значення для історії.

Скажіть, чи відзначаєте якось сьогоднішній день?

Більше у нас традицій пов’язаних з 1 грудня. Тоді був референдум, мене обрали президентом. Це був емоційно насичений день. Ми збираємось, пригадуємо, як що було. Але збираємось лише родиною, нікого не запрошуємо. Це наше внутрішнє, родинне свято. А 8 грудня, це ми з жружиною Антоніною Михайлівною, сином, невісткою, поговоримо, згадуємо, як було 26 років тому. Це ж тільки здається, що небагато часу минуло, а насправді вже ціле покоління виросло.

П’ять років тому Ви зустрічалися з ровесниками незалежності, з тими, хто народився під час становлення української незалежності…

Так, я щороку збираю, так званих ровесників незалежності. П’ять років тому збирав і цього року збирав. Можу сказати, що ніколи таких цікавих зустрічей не мав, як з ”ровесниками”. П’ять років тому їм було по 20, а зараз вже 26. І вони вже дуже змінились. Хтось одружився, хтось вже має дітей. Вони думають інакше, питання інакше ставлять. Я мав раніше нагоду проводити зустрічі з комсомольцями 30 років тому. І це кардинально різні люди. З бажаннями і думками. Це небо і земля. Вони не ставлять питання про партійний квиток чи комсомольський квиток, не вимагають чогось у партії. Ці люди інші: знають мови, об’їздили задається півсвіту. Вони не просять нічого. Тільки не заважати жити у демократичній і незалежній Україні. Створити умови для розвитку їх таланту. Люди хочуть самі працювати. А тоді казали: нехай партія допоможе. Ось вся різниця між людьми.

Станіслав Шушкевич: Білорусь постійно терпіла і терпить приниження з боку Росії

Станіслав Станіславович Шушкевич зазначив, що саме він був ініціатором зустрічі у Біловезькій Пущі, водночас також не підозрював про такий її результат. Окрім цього, Станіслав Станіславович розповів про перепони, які, на його думку, перешкоджали розвитку Білорусі та про гордість українців. 

Станіслав Шушкевич. Фото: spb.kp

Правда, що Єльцин потім шкодував про свій підпис під Угодою?

Ні. Ніколи. Можливо, якісь неясні натяки у його розмовах і були. Але публічно – ніколи. Бо ми Денонсацією Союзного договору попередили катастрофу і криваві катаклізми. Нас тоді підтримали всі провідні держави світу.

Ви якось відзначаєте цей день?

Зараз ні. Через “проклятих” лікарів (сміється – ред.). Я хотів би, та не можна, тому й не відзначаю. А з Кравчуком та Бурбулісом зідзвонюємось, згадуємо минуле, говоримо про сучасне та майбутнє. Та й бачимось ми з ними часто.

Хто ініціював зустріч у Біловезькій Пущі?

Ініціатором зустрічі у Біловезькій Пущі був я. Мене дуже підтримував наш прем’єр-міністр. Він вважав, що, поговоривши з Єльциним, ми зможемо вирішити ті болючі економічні питання, які нас турбували. Тому ініціатором зустрічі був я. Я домовився з Єльциним ще 20 жовтня. І от пізніше ми узгодимо та підготуємо дату зустрічі. Але ми насправді не думали, що будемо ухвалювати таку угоду, ця угода народилась безпосередньо у Біловезькій Пущі. Ми збирались для вирішення нагальних економічних та політичних питань для наших країн.

А яка тоді була ситуація в Білорусі, як економічно, так і політично?

У нас найскладнішою була економічна ситуація. Тоді зима обіцяла бути морозною. Однак ми не мали вдосталь нафти та газу, щоб забезпечити людей теплом. І гарантії, що Росія нам з цим допоможе, не було. Тому ми були зобов’язані були просити Росію про це неринковим способом.

А які наслідки для Білорусі мав розвал СРСР? 

У Білорусі все йшло досить добре одразу після грудневих змін. Утім, з часом виявилось, що наші високопосадовці не зовсім готові до нової форми правління, яка вимагала вищої кваліфікації та підготовки. Тому вони зробили все, щоб можна було не керувати, а господарювати. Управління економікою – це складний процес. А для тих, хто тоді “дірвався” до влади, це був неосяжний процес. Тому вони вирішили управляти за старим радянським принципом: “я начальник, а ти дурень”.

У Біловезькій Пущі ми лише формалізували нову систему управління. Вирішили, що тепер влада працює на народ, а не народ на владу. Для цього потрібно, щоб управлінці уміли шукати складніші рішення, відповідно – мати кращу підготовку. Вдалось чи не вдалось побудувати демократію – судити не мені. Якщо лишаються старі очільники при владі, то вони так чи інакше будуть продовжувати стару політику та закріплюватись у верхівках влади.

Скажіть, чи ефективним виявилась Співдружність Незалежних Держав?

Я вважаю, що цей союз повністю виконав покладені на нього зобов’язання у розв’язанні тодішнього нагального питання. Річ у тім, що розпад будь-якої імперії ніколи не минав без кровопролиття. І тут також прогнозували величезне кровопролиття. І багато європейських та американських дипломатів, зокрема Тетчер, яка вже відходила від політики, говорила, що не підтримуватиме сепаратизм, а працюватиме лише з центром. І це було помилкою. Адже нам вдалось розв’язати все демократичним шляхом і жодної краплі крові не впало на землю. Зокрема, завдяки створенню СНД.

Увесь час після розпаду СРСР Москва говорила про братерську єдність Росії, України та Білорусі. Однак з анексією Криму та війною на Донбасі всі переконалися, що то були лише слова. Як надалі розвиватиметься російсько-білоруські відносини ?

Свого часу Вінстон Черчіль сказав дуже влучну фразу стосовно подій у Англії: “Англія не пішла на приниження, але отримала війну”. Так от – Білорусь поки що постійно йде на приниження. Вона беззаперечно підкорюється забаганкам Росії через нашого головного управлінця. Білорусь постійно терпить приниження, а Росія тут що хоче, те й робить. У вас гордості значно більше. Ваша влада намагається знайти українське рішення. Це не завжди виходить так, як цього хочеться, часом це легковажно чи небезпечно. Але є мета і вона поважна. У нас такої мети немає. Наш Президент бажає господарювати, як господар, а не керувати, як менеджер.

Вітаутас Ландсберґіс: Демократія – це свобода вибору (1)

Леонід Кравчук: Сьогодні триває бій не за суть, а за форму

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]