Іван Міклош: Україна перебуває глибоко під своїм потенціалом (ч.1)

185
Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Останні декілька тижнів Верховна Рада впроваджувала важливі для України реформи. Зокрема, народні обранці вже проголосували за судову, освітню та пенсійну реформи. Обговорювання у парламенті тривали довго та супроводжувались суперечками, навіть сварками.

“Український інтерес” вирішив звернутись до Івана Міклоша, головного економічного радника прем’єр-міністра України, очільника стратегічної групи радників з підтримки реформ (SAGSUR).

Свого часу на посаді міністра фінансів та заступника прем’єр-міністра з питань економіки він провів реформи у Словаччині, що допомогло вивести її на новий економічний рівень. Про реформи в Україні, необхідність приватизації та рецепт економічного зростання від “батька” словацьких реформ читайте у нашому матеріалі.

Як ви оцінюєте реформаторсько-політичну осінь в Україні? Вже були ухвалені пенсійна, судова та освітня реформа, на підході медична. Наскільки вони є реформаторськими та доцільними, адже ми пам’ятаємо, що МВФ та Світовий банк критикували проект пенсійної реформи?

Ця осінь з точки зору реформ триває непогано, навіть добре. Проте обговорювалось впровадження більшої кількості реформ. Зокрема, Уряд та Національна рада реформ обговорювала також закон про приватизацію, що є дуже важливим. Щодо пенсійної реформи не було суттєвої критики. Під час підготовки законопроекту тривали щоденні дискусії між МВФ та Урядом, але був знайдений компроміс. Було дещо змінено, але це несуттєві зміни.

Це дуже добра реформа, я вважаю. Тому що вона вирішує всі головні задачі, які були поставлені. По-перше, нова пенсійна система буде стабільною, стара система такою не була, ми спостерігали величезний дефіцит. Це створювало великі ризики для економічного розвитку країни. Під час Майдану частка витрат на виплату пенсій була 18% від ВВП – такого в світі ніде не було. Водночас пенсійна система була несправедливою та нестійкою. Нова реформа впроваджує стійкість та справедливість. Також з 2019 впроваджується накопичувальна система. Це дуже позитивний результат, виконання одного з найголовніших завдань МВФ.

Ви згадали про приватизацію. Раніше Ви часто критикували Фонд держмайна за недостатню активність щодо приватизації, за наявність величезної кількості держпідприємств. Поясніть, що Ви мали на увазі? Що нам з цим робити?

Приватизувати. В Україні є 3500 державних підприємств. Це неприпустимо. Половина з цих підприємств не працюють. Там є директори, вони щось роблять, але ніхто не знає що. Інша половина підприємств працює, але водночас є величезним джерелом неефективності, корупції, політичного колективізму. Їм необхідні державні ресурси, які виділяються з держбюджету, субсидії, до того ж вони не платять податки. Тож це величезна проблема для країни. Сьогодні держпідприємства є найбільшим джерелом корупції.

До Революції гідності корупції також сприяли регуляція енергетичних тарифів, непрозорість у публічних закупівлях та банківська система, в якій банки існували як банкомати для таких держпідприємств. Зараз ситуація зовсім інша, простір для корупції зменшився. Але щоб ризики не збільшувались, треба проводити приватизацію. Вона має бути прозорою та відкритою. Для великих підприємств необхідно залучати іноземних стратегічних інвесторів, приватизація може стати одним з ресурсів отримання інвестицій, що є найважливішим у розвитку економіки України.

Це необхідно для того, щоб українська економіка зростала більш високими та стабільними темпами. Лише стійке економічне зростання може подарувати краще життя українцям. Україна перебуває глибоко під своїм потенціалом. Зараз ми маємо 2-3 % зростання. Це, звичайно, краще, ніж рецесія, але Україна може отримувати й 6-7%. Один зі способів досягти цього є прискорення реформ та приватизація. На жаль, в останній ми не спостерігаємо жодного прогресу.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

А як тоді бути з природними монополіями – вода, газ, залізниця тощо?

Не все, що сьогодні працює як монополія, часто є монополією по суті. Наприклад, Укрзалізниця. Вона має у собі такі окремі сфери, які є природними монополіями, зокрема, колії. Але більшість активів Укрзалізниці не має характеру природних монополій. Вантажоперевезення, пасажироперевезення може бути приватизованим, але перед цим необхідно провести реструктуризацію Укрзалізниці.

Треба розділити, що є природними монополіями і те треба залишити у державній власності. Але треба також створити незалежного регулятора, який визначить ціну цих природних монополій, серед яких має створитись конкуренція. Треба відкрити ринок, щоб прийшли зарубіжні та вітчизняні компанії. Це не теорія, так було в Чехії, Польщі, Словаччині. Теж саме у Нафтогазі. Природньою монополією є лише труба. А вже постачання газу можна встановити на конкурентній основі. Знову ж таки, треба зробити реструктуризацію та приватизацію. Необхідно природні монополії залишити у власності держави, а інше приватизувати. Але в Україні я не бачу достатньої волі для цього.

Важливо, щоб великі підприємства були приватизовані за допомогою стандартних міжнародних тендерів. Треба також заохочувати досвідчених радників, зарубіжні компанії, інвестиційні банки, які мають в цьому певний досвід. Найняти їх, щоб вони захищали інтереси української держави, щоб з цих тендерів Україна отримала найкращий результат, щоб був інвестор, який дає максимальну ціну, а в подальшому й інвестиції та розвиток компанії. Важливо, щоб це було зроблено професійно досвідченими радниками. У них буде потужна мотивація через відсоток, який мають отримати від продажу об’єкту. Тож вони зацікавлені у найвищій ціні.

Якщо казати про приватизацію маленьких підприємств, то вже підготовлена система для цього. Середні та маленькі компанії треба продавати через Prozzoro, через публічні аукціони. Це чесно, швидко та без корупції. Але це стосується тих підприємств, які працюють.

Якщо говорити про ті, які не працюють і є збитковими, то продавати треба лише активи таких підприємств. Продаж активів погашатиме борги цих компаній. А це інший процес.
Тобто у першому випадку новий власник отримує і активи, і пасиви підприємства. Він має виплачувати всі зобов’язання. До того ж це поповнюватиме державний бюджет. У другому випадку продається лише залишкове майно та погашаються борги.

Я сподіваюсь, що цей процес розпочнеться. Єдиною перепоною було старе законодавство. Новий закон деякі труднощі в цьому питанні усуває, буде легше.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

А чи є для цього політична воля?

Приватизація дуже чутлива з усіх боків. Важливо, щоб процес був відкритий. Популісти критикуватимуть завжди. Але можна аргументувати тим, що все відкрито, конкуренто та без корупції. Погано, що в Україні немає окремого міністерства приватизації, адже в інших міністерствах існує конфлікт інтересів. Вони володіють цими підприємствами та не хочуть втрачати такий вплив. Міністерство економіки економічного розвитку і торгівлі, яке більш відповідальне номінально за приватизацію, є найбільшим власником цих компаній. Конфлікт інтересів. Необхідно, щоб сам прем’єр-міністр став лідером та просував цей процес. У вас так і є. Гройсман сказав, що одним з найважливіших пріоритетів його уряду є приватизація. Він говорив про пенсійну реформу – виконано, освіта та судова – також, медична – підготовлена, закон про приватизацію – є. В усіх цих галузях вже є прогрес, але у приватизації – найменший.

Наступною на черзі має бути земельна реформа. Її також критикують. Чи треба її впроваджувати, які аргументи виступають за її ухвалення?

Я скажу так, немає аргументів проти. Ті негативні аргументи, які декларують популісти не є власне аргументами. Коли ми говоримо про земельну реформу, то, перш за все, ми говоримо про зняття мораторію. Мораторій — це нонсенс, це антиконституційно. Один з найголовніших атрибутів власності — це можливість володіти та розпоряджатись нею. В Україні 7 мільйонів власників, у яких 28 мільйонів гектарів, з якими вони нічого не можуть зробити. І це просто проти здорового глузду, проти прав цих людей.

По-друге, власники не можуть продавати цю землю, лише здавати в оренду великим агрохолдингам, причому за маленьку ціну. В Україні найкраща земля в Європі, можливо, навіть у світі. Але порівняйте ціну на землю в світі і в Україні. Тут набагато нижча. А якщо б була можливість продавати землю, то й на оренду ціна була б вищою. І коли ми говоримо про зняття мораторію, ми не маємо на увазі необхідність продавати землю. Лише можливість.

Раніше в комуністичних країнах не було можливості продавати землю, але там, де після розпаду СРСР вона таки з’явилась, ціна на землю різко почала зростати. Люди не дурні, вони знають, що коли знімуть мораторій, через декілька років ціна на землю піде угору. Тож немає ризику, що зараз власники кинуться її продавати, а олігархи швиденько її куплять. До того ж в уряді заявили, що протягом декількох років іноземці не матимуть змогу купити землю в Україні. Для того, щоб олігархи не скупили цю землю, уряд також підготував декілька пропозицій, зокрема, обмеження на кількість гектарів, які можна придбати фізичній або юридичній особі.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Уряд готує цю реформу, вона є стратегічною, але я не знаю, чи ухвалять її у парламенті. Дуже погано те, що ця реформа зараз була вилучена зі списку пріоритетних за програмою МВФ на отримання найближчого траншу. А коли немає відповідного тиску, то існує ризик, що реформу поки не впроваджуватимуть. А якщо ми не зробимо це зараз, то потім розпочнеться рік перед виборами, то політично неможливо буде це зробити. І що найголовніше, ця реформа може принести великий потенціал для розвитку, для інвестицій, для малого та середнього бізнесу.
Одна з проблем українського сільського господарства — це те, що воно базується на великих агрохолдингах. Тобто дуже слабко розвинутий малий та середній бізнес. Реформа цю проблему вирішує.

Приклад. Сім’я може розпочати бізнес на своїй землі. І не обов’язково сільськогосподарський. Вони матимуть змогу розпочати інший бізнес, взяти кредит, а землю, наприклад, віддати під заставу. Тому що в них буде право розпоряджатись своєю власністю, продати землю. Сьогодні вони не можуть цього зробити, тому що банк не візьме таку заставу.

Це великий імпульс для інвестицій та розвитку малого та середнього бізнесу. Це не теорія, так вийшло в інших країнах.

Юлія Далецька, Микола Кірєєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.