Наш сьогоднішній гість  – Олександр Болькін, або, як він себе називає, – Сиресь Боляєнь. Він – етнічний ерзя, представник народу, який населяє республіку Мордовія у Росії. Про нього “Український інтерес” вже писав у матеріалі “Засновано в Україні: Рух “Вільний Ідель-Урал”. Сьогодні ми пропонуємо читачам інтерв’ю з паном Олександром, у якому він розповідає про свій народ, про те, як опинився в Україні та чому воював на Донбасі у складі Збройних сил України.

Пане Олександре, як Ви опинилися в Україні?

Я народився в місті Саранськ, це 600 кілометрів на схід від Москви. Жив там, а потім, після закінчення військового училища, мене просто розподілили в Україну, так тут і опинився. Під Житомиром є таке містечко, Озерне. Там служив. В 1991 році, коли Союз почав розпадатись, я був в Києві, була така дилема – залишатись чи повертатись в Саранськ. Але в мене було троє діточок, повертатись не було куди. Мені запропонували залишитись тут, в інституті військово-повітряних сил. Я погодився, спочатку там працював, потім викладав.

А звідки у Вас таке чудове знання української мови? Це ж не рідна?

Дякую за комплімент, що Ви вважаєте моє знання мови чудовим. Звичайно, це не рідна мова. Але це нормальна справа, тут нема нічого – коли з того намагаються зробити щось таке особливе, я так не вважаю. Не буду говорити це стандартне – “треба поважати” і таке інше. Я тут давно живу, це нормально – знати мову. Я був у спецвідрядженні у Лівії і бачив, як діти 12-13 років говорять італійською, англійською, арабською, московською. І це не вважалось чимсь дивним. Тобто тут нема нічого, просто ми звикли до совкового уявлення, що можна знати одну, а дві – це вже взагалі досягнення. Коли ти знаєш декілька мов, ти можеш порівнювати. Українська дуже красива, лаконічна, мелодійна, має дуже багато відтінків. Але я не володію українською, на жаль, так досконало, як Вам здається.

Коли до Вас прийшло розуміння національної приналежності? Що Ви – саме ерзя?

Воно було завжди. Завжди, тому що в мене батько був ерзя. Хоча на той час люди вже були привчені, примушені говорити “мордвин”. І в дитинстві я це чув – “мордвин-ерзя”. Батько був з такого дуже цікавого села, це село (як кажуть росіяни) Папулєво, і знов брешуть. “Колись тут жив тут мордвин Сакулька”. Але цікаво – чому мордвин Сакулька, а село Папулєво? Я дуже багато часу проводив разом з бабусею в тому селі, воно теж впливало на національну свідомість. Бабуся охоче співала, я чув багато чудових пісень, казок від неї.

Інтерес України – допомогти народам Росії стати нормальними. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

А потім я став офіцером. І це все відразу забувалось, не було часу. Я прослужив 25 років, було не до того. Ти постійно зайнятий, це основний принцип армії – щоб людина була зайнята, не думала. Але коли в мене стало більше вільного часу, я став думати. А ще був поштовх до цього. Це було в Україні. Тут треба уточнити – чесно кажучи, я ці події (становлення Незалежності – ред.) спочатку не сприймав. Поділ Радянського Союзу на частини мені не сподобався – бо я був нормальний радянський офіцер. А потім став думати просто. Карл Маркс мав рацію – “бытие определяет сознание”, щоб ти не хотів. Було декілька зустрічей – з німцями, з українцями – з людьми, які вже мали погляди нормальні, людські, демократичні. Це еволюційний процес був.

А поштовхом стала зустріч з В’ячеславом Чорноволом, я вже писав і казав про це. Я тоді не знав, хто це такий. Я тоді ще був слухачем інституту, майором армії, тренував групу з рукопашного бою. До мене підійшов викладач, попросив допомогти кільком членам соціалістичної партії “поохранять плакат на памятнике Владимиру Ильичу Ленину, чтобы не сняли”. Ну, ми пішли – я взяв з собою трьох хлопців, не дуже здорових, але розвинутих. Знайшли тих соціалістів, на плакаті було написано “Володимиру Іллічу, прости нас”. Соціалісти, їх було двоє, віддали нам плакат і пішли – вони, напевно, знали, а це був уже 1992 рік, що настрої були різні. Це вже зараз я розумію, що “Володимире Іллічу, прости нас” – це було відверте хамство. Ну, стоїмо, приходять люди, питають нас – що, як. Хтось агресивно, хтось нормально. Підійшла людина, це вже потім мені сказали, що це був В’ячеслав Чорновіл, і каже – “Ви молодці, хлопці. Така активна життєва позиція! А скажіть будь ласка – за що ви просите пробачення у Володимира Ілліча Леніна?”.

Ну, ми всі з вищою освітою, нас добре готували, ми і кажемо – “за те, що не зберегли Радянський Союз”. Він мені і говорить – “не будемо говорити за те, що там було. Але якась у Вас вимова така цікава… Ви, напевно, не русскій?”. Я відповів, що так, я ерзя. А він мені – “О, я там сидів, я знаю ці краї”. І він почав мені говорити, розповідати про мій народ, про мою батьківщину. І я зрозумів, що багато з того, що він мені говорить – я не знаю. Мені стало жахливо, просто шалено соромно. Хлопці, що були зі мною, були з Татарстану, один – з Білорусі. От тоді Чорновіл і говорить – “Хлопці, а чого це ви, ерзянин, два татарини і один білорус, написали плаката українською мовою? Написали б ерзянською, татарською чи білоруською”. Потім прийшли якісь інші люди, агресивно налаштовані, ми вирішили, що не варт ризикувати заради якогось плакату, зібрались і пішли. Соціалісти підійшли, забрали реквізит і в той день соціалістична партія Мороза для мене померла. От ця розмова була для мене сильним поштовхом, дійсно.

А що це за назва “мордва”? Як її сприймають там, у Мордовії? Адже це два народи – ерзя і мокша? І третій, який уже майже зник – шокша?

Про мордву я не буду нічого говорити, бо мордва – це прізвисько. Хто перший назвав так – я не знаю. Але всі ці розмови, що це іранське якесь походження – мерде, мірд тощо – це все неправда. Є інша версія походження того слова. Це, от  дивіться – братва, татарва, мордва… Від слова “морда”. Я так можу думати, що перші, кого побачили люди з Києва, це були мокша. Мокші, вони південніше жили, і вони побачили мокшан. Мокшани вони скуласті такі, чорняві, нижня частина обличчя трохи більша. Дуже красивий народ, дуже красиві дівчата у них. Це треба обов’язково підкреслити, бо в нас зараз роздмухують це, нас зараз звинувачують у тому, що я там когось не люблю. Ні, я всіх люблю. Наші мови схожі, вони – мокша, ми ерзя. Може, колись, щось і спільне було, та й було, напевне. Потім ми довгий час жили окремо, у нас відрізняються одяг, культура, пісні, ерзянська і мокшанська мови відрізняються більше, ніж українська і московська. Але навіть при царях говорили “мордвин-ерзя” і “мордвин-мокша”.

Коли прийшла Орда, на той час вже ерзя і мокша були відокремлені і вони ворогували. Бо коли прийшла Орда, мокшани на чолі зі своїм князем Пурєшем, Орду підтримали відразу. Орда не була такою агресивною, як пишуть зараз – у неї не було мети знищити, а була мета окупувати і використовувати. І мокшани це сприймали нормально. А ерзя не сприйняли Орду і навалу, нашим князем був Пурґаз, коли булгари, поряд з якими співіснували ерзя, вийшли проти Орди, то наше військо було з ними. І після поразки булгар, після знищення міст Булгар, Сувар, Іляр, ерзя просто відійшли в ліси і це дозволило нам триматись до 1242 року. А мокшани пішли разом з Ордою далі. Але майже всі загинули на заході, десь в Німеччині.

І коли комуністи спробували реанімувати імперію ще раз, вони зрозуміли, що без підтримки цих народів не можуть впоратись. Коли більшовики дозволили на початку двадцятих років деяке національне відродження, ми миттєво піднялися – у нас було кількадесят видань друкованих, у нас було п’ятнадцять педучилищ, які готували вчителів ерзянської мови, всі прокламації більшовицькі були ерзянською, бо звертались до тих, хто російської не розумів. А в 37-му році вони зрозуміли, що це все занадто далеко пішло і вони знищили нашу еліту. Як всюди – виявили активну частину народу і знищили його. І якщо тут, в Україні, було більше можливостей зберегти пам’ять, то сьогодні ми не знаємо, хто де похований навіть. Це по-перше, а по-друге, там ФСБ досі працює як колишній КДБ.

Інтерес України – допомогти народам Росії стати нормальними. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

От за ці сімсот років було кілька періодів, коли ерзяни піднімались досить активно. Ви знаєте багато відомих ерзян, наприклад: Пуркаєв, військовий діяч; патріарх Никон; Чапаєв по батькові ерзя… Історію зараз згадувати важко, бо в Росії немає історії народів Росії, є “История государства Российского”. Тому ці повстання, про які ми зараз говоримо, що вони були народні, “бідні проти багатих”, то неправда. Це були національно-визвольні рухи. Бо навіть, як вони брешуть, соратниця Степана Разіна Альона Арзамаська – “это русская монашка, под началом которой было семь тысяч эрзянских воинов”. На той час ніхто російською й не говорив там, а монашка, якщо вірити цим історикам, напевно, говорила тільки російською.

Сьогодні це все продовжується. Бачите, коли творився Радянський Союз, люди, які його робили, були не дурні. Вони розуміли, що перше, що треба зробити – це розпорошити ці всі сили, перемішати, де треба – посварити, виступити гарантом того, що нічого не буде; Башкортостан, наприклад, був зовсім не такий, як зараз, він був дуже великий. Кордони були спільні з Казахстаном. А більшовики спеціально зменшили його територію, наклали на нього Татарстан, щоб тут були башкири, а тут – татари. Так само це в Чувашії, Марій-Ел, тій же самій Мордовії. Мордовія створювалась як місце, де мають існувати два народи – ерзя і мокша. Це різні народи. Поважні народи, але з різними культурами, мовами, традиціями.

Микола Сатпаєв. Ерзя і мокша – втрачені ідентичності великих народів

Той народ, який ви згадали, третій, – це народ шокша. Але, за версією фінських учених, які дуже багато зробили для дослідження наших народів, шокша – це п’ятий діалект ерзянської мови, яка має п’ять діалектів. Тому є, фактично, два народи – ерзя і мокша. Мордва залишається для тих людей, які свідомі свого коріння, прізвиськом. В 1991 році пройшов перший конгрес ерзян, який прийняв самоназву “ерзя” і попросив не називати “мордва”. Але інколи я думаю, що дехто на Московщині отримує задоволення від того, щоб образити людину. От коли ми знайомимось, я, приміром, прошу називати мене не Олександр, а Сашко. Нікому не важко і ніяких проблем. А от коли я прошу називати мене не мордва, а ерзя, то реакція зазвичай така: “А чего я тебя должен называть ерзя?”. Українці це зрозуміють, процеси просто “один в один”.

Спасіння українців в тому, що процеси асиміляції, знищення почались в Україні значно пізніше, ніж у нас. Це років триста тому. А в ерзян це почалось, пробачте, ще 1242-го року. Майже вісімсот років. І за цей час можна було зникнути, як зникли, наприклад, меря. Але ми не зникли, ми є. Сто років тому нас було півтора мільйони. Сьогодні нас – 400-600 тисяч.

А чи є зараз якісь процеси національного відродження, самоусвідомлення серед вашого народу?

Колись мені на очі потрапила книга, в якій я прочитав цікаву фразу – “Дайте націоналістам свободу слова, і вони піднімуть свою націю з труни”. Так от, в Росії свободи слова не існує. Так, звичайно, щось там було при Єльцині. І це дуже сильно вплинуло на розвиток ерзянського народу. Це був вибух просто. Ми відродили свої родові моління – Раськень Озкс; були музичні прориви – Володимир Ромашкін; це газети; це фонд спасіння ерзянської мови. А потім вони почали зажимати це. Дивіться – один загинув, інший помер, якісь такі випадки – здорові люди, а у них щось трапляється – то серцевий напад, то ще щось. Офіційно про це ніхто нічого не говорить, але ми думаємо, що це були спецоперації. І сьогодні, коли там садять за репости, говорити про якесь сприяння національному відродженню не можна. Але є інтернет. І от завдяки ньому є зміни.

В нас є велика група товаришів різних національностей тут, в Україні. Ми колись створили спочатку Ерзянь Вал, своє товариство. Це був культорологічний клуб, ми видавали книжки, вірші. А потім зрозуміли, що того недостатньо, ми почали розповідати людям про себе, про свою історію. Коли ж почалася Московська агресія проти України, ми з’ясували таку річ – якщо ти говориш з людиною однією з тобою крові московською мовою, він тебе не сприймає. Ти не розумієш – наче ж така сама людина, але, як тільки він чує щось про Україну, у нього з вуст вилітають готові московські штампи. Але коли ти з ним говориш рідною мовою, а я ерзянською говорю трохи краще ніж пересічний ерзя в Росії, він мусить думати і це впливає. Сьогодні люди, які називали мене фашистом і бандерівцем півроку тому, у мене в друзях. Звичайно, впливають і події. У нас загинув чудовий земляк, Григорій Сурайкін. І він загинув з того боку, воюючи на боці російських найманців. І чому я не боюсь говорити про нього – добра людина – бо настільки сильна була пропаганда на початку, особливо потужно працювали мордовські комуністи, вони агітували їхати “спасать людей, спасать христиан, славян от фашистов”. І він поїхав рятувати світ від фашизму. І під Маріуполем він наступив на міну. Я не виправдовую. Але була частина людей, щирих, які пішли рятувати світ. Це вже потім, через рік, там вже нікого не було – бо кого вбили, бо вони щирі, а хто зібрався і втік. Зараз там таких немає. Тобто таке явище було.

Процеси росту національної свідомості – не лінійні процеси. Їх не можна розрахувати. Це все буде зростати. Бо суть в тому, що ресурс імперії вичерпано. Системний потенціал Росії – нульовий. Що вони будують? Щоб яхта в попа була 400 метрів? Що вони хочуть? А що зробили? Типово екстрактивну економічну і політичну системи. Коли вищий клас стурбований виключно тим, як втриматись біля влади. А іншим розказувати, що вони щасливі. І ця політика ведеться вже багато років, вона досягла результату. Але до кінця все одно не вдається. Бо люди кудись виїздять, щось бачать, починають замислюватись. Починають, наприклад, думати – а за що людину посадили? За репост дали три роки. А ось цього явного крадія – не заарештували. Люди роблять висновки.

Ви були на війні?

Так. І на Майдані, і на війні. На Майдан ми прийшли організовано, з земляками. Я був з сином. Є офіційно постраждалим. Я не робив для отримання цього статусу нічого спеціально, просто виявилось, що, коли мене привезли до лікарні, я потрапив у офіційні списки.

Ми допомагали дровами, продуктами. А після Майдану ми приймали участь у волонтерському русі. В мене особисто десь до тридцяти поїздок на фронт. Возили ліки дітям у Слов’янськ, одяг, їжу. Допомагали солдатам. Особливо перші часи, коли було важко.

Інтерес України – допомогти народам Росії стати нормальними. Фото: “Український інтерес”/Юрій Шкода

А потім, у 2015-му році, я пішов в армію. Я колишній військовий, мені стало чогось не вистачати, мені стало шкода – гинуть зовсім молоді хлопці, а я військовий, маю досвід. У військкоматі мені зраділи, але сказали  – “підполковник, колишній авіатор. Ми зараз літаками не воюємо, будете замполітом”. Я просився на фронт, закінчив курси у Львові, став заступником командира по роботі з особовим складом, послужив у двох бригадах, повоював трохи.

Потім звільнився, займаюсь Ідель-Уралом, ерзянськими справами, пишу вірші, збираю словники. Упорядковуємо електронний словник.

Ви давно були на батьківщині?

В 2013-му році. Але після Майдану, після війни туди, звісно, поїхати не можу. Є показуха – таблички на ерзянській, фестивалі, концерти. Але це все – фальшивка. Мова не вивчається в дитинстві. Викладання на російській. Національні мови знищуються.

Що таке український інтерес?

На мій погляд, завдання, місія, функція України дуже цікаві. Люди, які почали змінювати українське суспільство, почали зміни на світовому рівні. Бо оці дами в манто на Майдані з шинами, оті хлопці під снайперами… Хто їх примушував? Ніхто. До такого не примусиш. І потенціал України надзвичайно високий. Але для того треба дуже багато робити. Чим скоріше розвалиться Російська імперія, тим менше загине наших українських хлопців. І цим можна багато врятувати і тут, і там. Але шкода, що зараз в українському політикумі багато людей, так би мовити, містечкового масштабу. Хоча поряд з цим є і політики європейського рівня, світового масштабу, це треба розуміти.

Кажуть, що історія розвивається по спіралі. Коли в Москві говорять, що Київ – “мать городов русских”, вони ж розуміють, про що йдеться. Я думаю, в Україні почався перехід на наступну сходинку розвитку людства. Це місце просто приречене на дуже великий успіх. Я вважаю, що на сьогодні системний потенціал Франції, Німеччини, інших країн невисокий. Вони не знають, куди рухатись і що робити. В Україні ця сукупність факторів – територіальна, географічна, ресурсна, людська, оцей потенціал – надзвичайно високі. Але це не головне. Головне – яка тут політична система, економічна система. Так от, люди, які тут живуть, хочуть тут щось змінити. І це визначає потенціал країни. Я впевнений, що Україна змінить економічні і політичні чинники, можливості. І буде дуже швидкий розвиток. Скоріш за все, не за цієї Верховної Ради, бо ця може стати ще гіршою, а за наступної. Буде просто “вибуховий” ріст країни.

А який інтерес українців при тому? Треба, щоб ніхто не заважав. Хто зараз заважає? Україні зараз заважають дві речі – це внутрішня і зовнішня. Зовнішня – агресія з боку Росії. Внутрішня – зрушити оту страшенно інертну масу, затягнути якомога більше людей у процес змін, змінитись зсередини.

Ще, я думаю, надзвичайно велика роль України, щоб поміняти життя не тільки українців, а й людей у сусідній країні, в Російській Федерації. На сьогодні дуже багато українців не розуміють, що там коїться. Часто забагато зверхнього ставлення до народів Росії. Треба розуміти, що нас знищують сімсот років. І останні триста років ви в тому приймаєте активну участь – бо українська складова в “русском народе” в рази більша за нашу ерзянську. Треба називати речі своїми іменами – це не мокша, це не ерзя. Це – Російська Федерація.

І український інтерес у тому, щоб вона скоріше розвалилася. При цьому інтерес України, щоб на тому пост-еРеФному просторі виникли нормальні держави. Інтерес України в тому, щоб допомогти цим народам. Це, може, парадоксально, але Сунь Цзи колись казав – “Вбити людину – це не перемога. Перемога – це коли її діти стають друзями твоїм дітям”. От це – перемога. І українці це можуть зробити. Інтерес України – допомогти народам Російської Федерації в боротьбі проти імперії. При цьому, на мій погляд, це стосується і країн Балтії, і Молдови, і Грузії.

Спілкувався Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Читайте також:

Рафіс Кашапов: я завжди буду критикувати злочинну владу Росії (рос.)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.