Місцеве самоврядування, роль та місце громад в управлінні державою, децентралізація – це не повний перелік питань, з якими ми звернулися до видатного державного діяча, вченого, політика, Героя України Ігоря Юхновського. Він поділився не тільки своїм баченням ситуації, але й розповів про можливі покращення та розв’язання тих чи інших проблемних питань, що виникли сьогодні навколо теми самоврядування в Україні.

Тема місцевого самоврядування лунає в різних формах від дня проголошення Незалежності України. На вашу думку, воно є в нашій державі? Якщо так, які його форми? Якщо ні – чому?

Ви читали “Захар Беркут” Івана Франка? Це геніальне оповідання про те, наскільки сильною була місцева громада Тухлі. Беркутові вдалося об’єднати людей і змусити до неймовірних зусиль та неймовірних жертв. Вони затопили своє село заради порятунку інших громад. Ваше запитання – дуже глибоке через те, що держава взагалі може існувати тільки тоді, коли вона має питомий державний лад. У нас було багато президентів, кожен із них по-різному намагався взяти владу, утворити свою адміністрацію. У результаті ми спостерігали дублювання роботи президентської адміністрації та уряду. Тому фактично нічого путнього не виходило. На мою думку, місцеве самоврядування – це якраз та панацея, яка є питомою для України. Його треба розвивати.

Зараз я співпрацюю з групою видатних юристів, ми всі разом написали проєкт нової Конституції, де на місцеве самоврядування покладається дуже велика відповідальність. Найбільша біда, яка зараз є в Україні все-таки полягає не в тому, що президент чи уряд погані, всі вони стараються заради кращого майбутнього. Біда полягає в тому, що за 28 років незалежності ми не зуміли створити української нації. Ми не створили дисциплінованого місцевого самоврядування.

Яка роль та місце громад у державному управлінні?

Усі громади повинні бути самодостатніми. Вони мають виробляти достатню кількість прибутків, щоб, по-перше, утримувати себе й управління, по-друге, забезпечити своє існування з погляду медичної допомоги й первинної освіти. Тобто програма первинної освіти має бути державною, але її забезпечення лягає на місцеве самоврядування. Тільки так можна виростити свідомих патріотів держави. Нація не може бути зроблена зверху, за допомогою примусу чи чогось схожого. Більшовики, наприклад, хотіли зробити радянську націю. Нічого не вийшло. Я вважаю, що розвиток місцевого самоврядування є одним з найважливіших адміністративних заходів, які почав робити ще Порошенко, а Володимир Олександрович має продовжити.

На початку Незалежності, коли формувалися органи державної влади, стояло питання устрою Верховної Ради – обирали тоді між однопалатним парламентом та двопалатним. Перемогла група “однопалатників”. Сьогодні звучать ідеї переформатування Верховної Ради на двопалатний. Це потрібно Україні? Що це дасть, і в який спосіб тоді його формувати?

У проєкті Конституції, про який я згадав, ми орієнтуємося на двопалатний парламент. Він має складатися з сенату й нижньої палати. До нижньої палати входитиме 350 депутатів, до сенату – 100. Сенат же має складатися з чотирьох палат: палата старішин, як ми її назвали – вона відає обороною та іноземною політикою; палата економіки; палата місцевого самоврядування й палата майбутнього. У кожній з них має бути сенатор від кожної області. Тобто кожна область дає чотири сенатори в сенат. Кількість областей, прихильних до України – набагато більша, ніж неприхильних. Тому сенат гарантовано стане патріотичнішою установою, ніж, скажімо, нижня палата, яка може представляти різні політичні течії.

Відбувся перехід влади від Порошенка до Зеленського. Ми абсолютно не контролювали ситуації, навіть творення нової Верховної Ради. Тому депутатів матимемо зовсім некомпетентних, але охочих працювати. Це цікаво. А один раз вибраний сенат існує вічно. Він створює регламенти поведінки всіх владних структур держави, враховуючи президента, уряд, міністрів і все місцеве самоврядування. Сенатор обирається що шість років, що два роки відбувається ротація третини сенату.

Зараз, як я розумію, місцеве самоврядування розвиватиметься. Вони хочуть про всяк випадок від імені центрального уряду чи від імені адміністрації президента мати префектів, які наглядатимуть за роботою громад. Це мені не подобається.

У Польщі, наприклад, є ґміни – це як наша громада. Але там є секретар. Він не має права належати до жодної політичної партії та вести будь-яку політичну діяльність. Це фахівець від бюрократії й документообігу, який обов’язково має існувати в кожній громаді. Помешкання секретаря – урядове.

Наші економічні університети мають зайнятися вихованням секретарів громад. Жоден документ не може бути без підпису голови громади, якого обирають, і без підпису секретаря.

Чому секретар, який є фахівцем з документообігу громади, кращий, ніж той префект, якого зараз пропонують? Префект – це наглядач. Уявимо, що громада і її виконавча влада ухвалила постанову, яка не відповідає Конституції держави. Що має робити префект? Він, по-перше, має подивитися, що вийшла постанова, яка не відповідає нормам. Поки він це зрозуміє, та постанова вже почне діяти. Тоді вже її притлумити набагато важче. Якщо ж є секретар громади, який досконало знає державне законодавство, він не може підписати таку постанову.

Економіка та місцеве самоврядування – як вони пов’язані? Який вплив на них матиме децентралізація?

Є певні речі, які покладені на місцеве самоврядування. Наприклад, гарантований захист природних ресурсів і людей. Захист людей – це захист від пожежі, від хвороб, це забезпечення навчання дітей, першої медичної допомоги. Щодо збереження природи, хоч ліси можуть належати приватним власникам, жодне дерево не може бути зрубане без дозволу громади.

Я мав нагоду відвідати Фінляндію, коли був головою комісії майбутньої Верховної Ради, там було засідання таких комісій з цілого світу. Я цікавився, як фіни дбають про збереження своєї природи. Вони так і сказали: “Якщо громада не дозволить рубати дерево, воно не буде зрубане”.

Я зараз кажу про дерево, але насправді йдеться про експлуатацію цілого лісу. Це все має мати оформлену документацію. Секретар якраз і слідкує, щоб все було правильно оформлене. Знання законів, які підписує громада, дуже важливе.

Як би ви оцінили реформу децентралізації в Україні?

Знаєте, я її не зовсім відчуваю. Усе тому, що ми не змогли створити української нації. Ми створили українську державу, законодавчі акти, які засвідчують незалежність України. Але між нацією і народом є різниця. Народ може що завгодно. От я живу на цій землі, вона вважається моєю, значить я роблю тут все, що захочу. Нація відрізняється від населення тим, що вона має усвідомлене самообмеження своїх прав. Безумовно, демократія – найкращий спосіб влаштування відносин між людьми. Але вона означає свободу особи і рівновагу суспільства. От рівноваги суспільства в нашій країні немає.

У державних справах ми шукаємо певних екстравагантних заходів. Я не проти цього, але існує природа. Ці природні правила не можна вважати елементарними пережитками минулого. Ми всі зараз висококультурні, високоіндустріальні, ми всі займаємося новими технологіями, але існує природа. Про неї не можна забувати.

Варто достроково проводити вибори місцевих рад чи ні? І за якою системою взагалі їх треба проводити – це має бути мажоритарка, пропорційна система, чи щось інше?

Кожен має голосувати. Цю проблему все-таки має вирішувати сенат. Я думаю, то має бути мажоритарка.

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі слово “референдум” сприймається негативно, особливо “місцевий референдум”. Що ви можете сказати про місцеві референдуми – про них згадували, зокрема, президент та представники його команди?

Референдуми мають бути. У Швейцарії, наприклад, у кожній громаді ведеться референдум. Коли я зайшов до управління громади, яке ними займається, на мій подив, побачив тільки одного чоловіка. Я запитав: – Чим ти займаєшся? – Референдумом. – З яких питань? – З питань, які пропонують люди. – Як ти це робиш? – Я організовую питальники, які росилаю усім громадянам. – Як ти їх розсилаєш? – Через електронну пошту. – Хто збирає відповіді? – Я.

Цей чоловік не допускає жодної фальсифікації. Він був скромним, спокійним, розумним, дуже статичним. Там у громаді є чотири депутати. Їх обирають на чотири роки. Щороку один із них командує виконавчим органом громади. Тобто референдуми мають бути.

Наше традиційне запитання: у чому полягає, на вашу думку, український інтерес?

Якщо йдеться про теперішній час, ми маємо закінчити війну. Це одна з найголовніших речей. Ми не перемогли Росію в цій війні. У нас були дурні поразки – під Іловайськом, особливо під Дебальцевим, у Криму. Керівники боялися своїх посад. Тому так траплялося.

Я думаю, керівник держави – це той, хто не боїться сказати йти на смерть в ім’я держави; той, який розуміє, що захистити країну – це його найвищий обов’язок. Якими шляхами він це зробить, залежить тільки від того керівника, але ті шляхи можуть мати випадки смерті людей. Чоловіки, які призиваються в армію, справді є власністю держави. Вони мають бути свідомі того, що можуть загинути. Війна – найважливіший чинник суспільства. Коли воно себе захищає, воно себе самоусвідомлює.

Я був на війні. Немає нічого гіршого, ніж тривала оборона. Якщо це відбувається занадто довго, людина перестає бути оборонцем, вона стає заробітчанином. Хоча це не стосується тих, хто зараз захищає Україну.

Мені здається, що дипломатія держави не була достатньо сильною. Нам ніколи не вдасться перемогти Росію, бо вона надто велика територіально, має завеликий кордон з Україною, надто багато людей мають там рідних. Цей клубок ненависті не має весь час культивуватися ні з одної, ні з іншої сторони. Це нелогічно і нерозумно. І не можна казати, що ми є білими й пухнастими, а росіяни – кривавими й червоними ворогами. Зберегти внутрішню гідність в обороні набагато складніше, ніж у наступі. Утім, ми маємо навчитися це робити. Ми маємо розвивати виробництво, чистоту в державі. Ми не можемо розкидати сміття, ні фізичне, ні духовне.

До речі, два роки тому ми вже зустрічалися з Ігорем Рафаїловичем. Тоді у нас вийшло два інтерв’ю. Перше можна почитати тут, а друге – тут.