У вересні минулого року фотографиня дикої природи Діана Руденко розповідала “Українському інтересу”, що в неї найкращий офіс для роботи. Її знімки використовує Всесвітній фонд дикої природи (WWF International) та інші міжнародні природоохоронні організації. Справа її життя пов’язана зі свободою пересування та відкритими кордонами. В умовах, коли весь світ бореться з COVID-19, мисткиня намагається не втратити навички на карантині та використати ізоляцію з користю для свого об’єктива.

Як карантин змінив ваші плани?

Я живу в Білій Церкві, оскільки наразі все перекрито – не маю змоги виїхати з міста. Відклалися усі поїздки залізницею. Крім того, усі національні парки закриті, тому зйомка природи відкладається. До початку карантину я спілкувалася з адміністрацією Чорнобильського радіаційного заповідника, домовлялася вже за перепустки, щоб познімати цілий день. Згодом там трапилися трагічні події, про які ми з вами знаємо… Але, як то кажуть, на все воля Божа.

Чим займаєтеся на карантині? Як тамуєте жагу до фотографії?

Це дуже продуктивний час для мене. Дивлюся багато передач National Geographic, Discovery, ще щось по телебаченню або в Інтернеті. Читаю блоги іноземних фотографів, які знімають дику природу, читаю книги, гортаю фотоальбоми, які давно купила, але поставила на полицю, і вони були як декорації. Зараз є час повчити щось, подивитися майстер-класи. Зазвичай, коли працюєш, на самоосвіту ніколи не вистачає часу.

У мене є амазонський папуга, якого звати Енріке. Нещодавно я зробила йому фотосесію. Власне, щоб не забути як це робиться. Той ще виклик: папуга постійно рухався, хоча й приручений. Було важко зняти достойні кадри, щоб вони ще й були високохудожніми. Енріке звик, що я знімаю його на телефон, любить робити селфі. Але мій об’єктив доволі таки масивний – 300 міліметрів. Він об’ємний і важкий, тому папуга не часто бачив його. Не те, що би тварина злякалася, але нервозність відчувалася. Але зйомка в квартирі – це, звісно, не те. Навіть у парку познімати собаку, кинути їй палку, – вже щось цікавіше.

Можна експериментувати з декором, позувати біля вікна, на подушках. Але це вже більше про котів і собак. До речі, коли я влаштовую по Україні творчі зустрічі Wild Talks, перше, що раджу людям, які хочуть займатися фотографією диких тварин, – тренуйтеся на своїх улюбленцях. Перш ніж їхати в Африку чи в Амазонію, спробуйте піймати тварину в русі або емоційний кадр. Це дуже класна практика.
Я мешкаю біля дендропарку “Олександрія”, але він зараз також зачинений. Біля дому прогулятися, щоб познімати – теж не найкращий варіант: не ворон же фотографувати. Хоча з нуля – це цікава практика. Але для тих, хто хоче розвиватися більше, потрібно шукати щось інше.

Ви не думали перепрофілюватися на період карантину?

Ні. Ще коли я починала у 2015 році з індустріального фото, тобто якісь промислові будівлі, заводи, покинуті місця, – мені було цікаво, у цьому був екстрим. Потім, коли визначилася із жанром дикої природи, бо це задовольняло мої художні амбіції, жагу до екстриму та постійних поїздок, тоді визначилася, що людей не зніматиму. Хоча були замовлення на приватні фотосесії та навіть весілля. Я завжди кажу, що є професіонали, які можуть це зробити справді класно. Тим паче, мені не цікаво знімати щось суто комерційне.

Але на карантині десь також потрібно брати гроші?

Карантин нас поставив у такі умови, коли люди мають думати про фінансовий запас, або ж про додаткову професію, яка даватиме дохід. Тому зараз дивлюся різні курси. Наприклад, мене цікавить дизайн інтер’єрів. Коли, сподіваюся, усе налагодиться, хотіла б оволодіти такою професією. Щодо зйомок: якби це було основне джерело моїх доходів – тоді б це була чимала проблема. Не знаю, як би викручувалася у цій ситуації. У мене є основна робота, працюю дистанційно. Саме питання карантину варто сприймати по-філософському: отже для чогось це все було потрібно. Потрібно витрачати час, не лежачи, як тюлень, а з користю для себе. До того ж, чудова можливість переосмислити плани.

Що перше зробите, коли закінчиться карантин?

Хочеться поїхати туди, куди запланувала. Насамперед, у Чорнобильський заповідник. Сподіваюся, що всі ці природні катаклізми минуться. Планувалося по Україні. Ба більше, з урахуванням ситуації, кордони відкриють ще не скоро. Мандрівки пересунулися в часі. Це не означає, що я щось скасувала. Навпаки – готуюся. Зокрема вивчаю поради, як себе поводити в тих чи інших умовах. Хочу в Південну Америку поїхати. Це дуже екстремально, особливо для людини, яка подорожує соло. Та й умови для фотографії: потрібно або багато ходити пішки, або з човна. До речі, обожнюю знімати з моторного човна, але потрібно ідеально знати свою камеру. Хочу, щоб наступного року все задумане здійснилося.

Чи є якісь альтернативи подорожам?

Для мене головна альтернатива – навчання: фільми National Geоgraphic, блоги зоологів. Занурилася у вивчення поведінки тварин. До того ж, я підписана на кількох зарубіжних фотографів: вони постійно надсилають майстер-класи, записи, корисні поради щодо техніки тощо. Дуже багато матеріалів, які потрібно опрацювати та вивчити.

Загалом ми зрозуміли, що без мандрівок цілком можна існувати.

Зараз дуже багато музеїв, театрів, культурних закладів влаштовують онлайнові екскурсії, трансляції вистав тощо. Фактично будь-який світовий витвір мистецтва можна побачити в мережі: це зручно й безкоштовно. Утім, у плані самих поїздок, то ніяка онлайн-трансляція не замінить кайфу від перебування в тому місці. Особливо, якщо це стосується якихось природних пам’яток. Я часто вмикаю собі записи з джунглів. Ніби ти поринаєш у цю атмосферу, але все одно сидиш у чотирьох стінах.

Є ще одна філософська річ: до карантину ми спостерігали за багатьма тревел-блогерами, які постійно кудись їздили. Наразі хтось повернувся додому або застряг за кордоном – усі опинилися в рівних умовах. Саме час переосмислити, чи справді їх потрібно так багато. Подорожі стали частиною життя, якою постійно потрібно вихвалятися. Начебто, якщо ти не подорожуєш, то ти чогось не досяг. Подорожі – це ще не все життя. Людина, яка не мандрує, має змогу зайнятися купою інших справ.

Хочеться сподіватися на краще. Як фотографиня, як людина – дивлюся, що природа переможе в будь-якому разі. Навіть після Чорнобильської катастрофи за кілька десятків років природа повністю відновилася. Зараз ми спостерігаємо це в глобальнішому плані. Негативна діяльність людини знищує природу, яка сама по собі має величезну силу відновлюватися.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram