Фотографія – порівняно молодий вид мистецтва, який за кілька століть став невід’ємною частиною буденності чи не кожної людини, тим паче в епоху соціальних мереж. Світлини не лише бережуть сокровенні життєві моменти, вони можуть впливати на суспільство, зачіпати актуальні теми і звертати увагу мільйонів на глобальні проблеми.

“Український інтерес” поспілкувався з фотографинею дикої природи Діаною Руденко. Вона прийшла до фотографії лише кілька років тому, а її знімки вже використовує Всесвітній фонд дикої природи (WWF International) та інші міжнародні природоохоронні організації.

З чого розпочався ваш шлях фотографині?

До фотографії я прийшла абсолютно випадково. Це не була мета всього мого життя. Взагалі ставилася більш скептично. Тому що, знаєте, зараз всі фотографи, хто має мобільний телефон, камеру, у всіх є Instagram тощо. Мій друг займається вуличною фотографією – він мене і зацікавив цим видом мистецтва. Я вирішила поекспериментувати з чимось екстримальним.

Розпочинала я 2015 року, коли купила свою першу камеру, власне я досі нею знімаю. Вона більше для подорожей. Я вибрала для себе жанр індустріального фото. Чому воно мене цікавить, до речі й досі, бо це щось нестандартне та екстримальне. Доводиться лазити по закинутих будівлях. У своєму рідному місті – Білій Церкві – я знімала авіазавод, там зараз аеродром, і мені доводилося проникати на цю територію, щоб якось зняти військові літаки. Це був реальний ризик, там потужна охорона. Далі були різні заводи та майданчики такого штибу.

Потім жага екстриму посилилася. Я зрозуміла, що знімати об’єкти, які вже є, – це якось не дуже цікаво. Мені цікаво було знімати те, чого не вдасться повторити. Можна прийти на те саме місце в іншу добу зі сприятливішим світлом, наприклад, на заході сонця, але будівля буде та сама. Так я прийшла у фотографію дикої природи.

Для мене це і пейзажна фотографія, і світлини тварин, птахів. Об’єдную для себе ці жанри. Перші пейзажні знімки зробила в ОАЕ та Омані. Якраз напередодні цієї поїздки купила камеру, щоб зафільмувати все. Перші фото – пустеля, захід сонця, гори, морські пейзажі та інша східна романтика. Тварин почала фотографувати у 2016 році, коли поїхала в Танзанію.

Як розпочалася ваша співпраця із Всесвітнім фондом дикої природи?

З 2015 співпрацюю з WWF Україна як волонтерка. Є різні види співпраці з Фондом. Можна виїжджати в національні парки та допомагати практично. Наприклад, ми споруджували бесідки та майданчики для туристів, облаштовували екостежки та маршрути. Можна фінансово допомагати. Ще я передала цифровий телескоп від National Geographic. Я ним користувалася два чи три рази. Зателефонувала друзям з WWF і розповіла, що така класна штука лежить без діла. Ми організували конкурс серед природно-заповідних установ України на найкращий мотиваційний лист навіщо їм цей телескоп. Здається, переміг один з національних парків на Харківщині. Вони досліджують мікроорганізми, гриби…

Якщо ж говорити про WWF Internatiоnal, то надсилати свої роботи до головного офісу організації я почала торік. Довго не отримувала відгуків, і це зрозуміло – вони отримують тисячі листів. І вже десь на початку цього року знову надіслала своє портфоліо та коротеньку історію, чому хочу співпрацювати, зокрема, що я фотографиня-анімалістка й затята захисниця природи. Мені відповіли з Сінґапура. Менеджерка відразу надіслала спеціальну форму, де зокрема захищається авторське право. Це все на волонтерських засадах.

Але сама суть: для мене як для фотографині-початківиці це дуже престижно. Ми підписали контракт, я передала 64 свої світлини до загальної бази WWF. Потім я знаходила свої роботи в фонді Австралії, Таїланду, Іспанії, Німеччини, Данії, Канади, США. Мені дуже приємно, що мої роботи досягли мети, яку я ставила перед собою.

Які особливості роботи фотографа дикої природи?

Як кажуть фотографи дикої природи – у нас найкращий офіс для роботи. Неважливо, де відбувається зйомка, офіс справді нестандартний: птахи співають, тваринки, комашки – повне злиття з природою. Є багато ризиків: можна зустріти небезпечних тварин.

Під час зйомки в карпатському біосферному заповіднику я здалеку побачила дикого кабана. М’яко кажучи, стало психологічно некомфортно. Або ж в Кенії у мене було пішохідне сафарі. Рейнджерка, яка була моїм гідом, запропонувала йти через кущі. Така романтика: зебри, жирафи – навіщо кудись звертати? Вона показала мені на стадо буйволів, які не дуже прихильно на нас дивилися.

До ризиків можна додати екстримальні погодні умови. Торік в Карпатах я знімала при температурі -17. Тут потрібно думати, як захистити техніку. Та ще й було по коліна снігу – працювала у снігоступах, з трекінговими палицями.

Ще якось сиділа в засідці близько двох годин, щоб побачити самицю леопарда буквально на 30 секунд. Був досвід, коли розставляла в Карпатах фотопастки, щоб зняти оленів під час шлюбного періоду. Самих фото отримати не вдалося.

Моя найзахопливіша зйомка була 2017 року в Кенії, у заповіднику Масаї-Мара. Туди я поїхала святкувати 30-річчя. Це була давня задумка. Що може бути краще, ніж святкувати день народження в одному з найбільших національних парків світу? Того дня я зняла дуже багато унікальних кадрів – це справді вийшла подорож-мрія.

Я жадала зустріти левенят. Упродовж того дня я побачила не лише прайд з левенятами, а й як дві самиці гепарда ласують антилопою, і ще й як самиця леопарда намагалася пообідати. Тобто це саме такі тварини, яких не часто зустрінеш. Тому тут важливий фактор удачі – того дня зірки зійшлись саме так.

У вашому житті багато мандрів. Як ви поєднуєте постійні подорожі та особисте життя?

Я намагаюся поєднувати. У мене є основна робота, ці виїзди на природу – вихідні, свята, відпустка. Поки це не моя головна справа, я все встигаю. Але я розумію, що наприклад фотографи National Geographic проводять близько 9-10 місяців в роз’їздах. Дуже багато людей мають зробити вибір: ти живеш з сім’єю або присвячуєш життя роботі.

Наразі працюю в енергетичному секторі, але в мене дуже цікавий період в житті, все змінюється. Я дуже вірю, що наступна робота буде пов’язана з творчістю. Мої близькі розуміють наскільки це важлива частина мого життя. Вони знають, що я знайшла ту нішу, яка приносить мені задоволення. Я отримую позитивні відгуки від фотографів. Це реально поєднувати, але мають бути певні компроміси.

А як щодо фінансового боку такої діяльності?

Є кілька варіантів, як це зробити основним джерелом доходу. Але, якщо ти керуєшся тільки фінансовою мотивацією, це перетворюється на бізнес. Для мене на першому місці творчість. Є варіант продавати свої роботи, як правило за кордон. В українців є своєрідна риса: платити за музику, за фотографію ми ще не готові. На нещодавній творчій зустрічі Wild Talks я розповідала, що стоїть за кадром, і чому роботи знаних фотографів коштують саме стільки. Люди думають, що зайдуть в Інтернет, завантажать, і навіть у непоганій якості. Вже коли ти сам стоїш по інший бік, то трішки інакше ставишся і до купівлі музики, і до фото.

Який ваш ідеальний кадр?

Для мене це емоція. Світлина може бути недосконала в технічному плані, у композиційних моментах. Але: або чіпляє, або ні. Як, власне, і в будь-якому виді мистецтва. Фотографія має викликати або сльози, або шок, та й взагалі: дивишся і проживаєш цей момент.

Вперше я відчула силу мистецтва фотографії у 2013-му, а тоді в мене ще навіть не було камери. Я потрапила в Стокгольм на виставку, присвячену Нобелівській премії миру. Там були найкращі світлини військових фотографів – конфлікти з усього світу. Самі кадри – сильні, а тим паче, коли знаєш, що вони ризикували життям.

Торік я була в Індонезії, поїхала на острів Ява, щоб зняти вулкан. Для цього потрібно багато тренуватися в залі. Фотограф, який знімає тварин і дику природу багато проходить пішки. Сюди додаємо погодні умови та вагу техніки. Коли я спускалася в кратер вулкану, було дуже слизько, сильний вітер, каміння, вулканічний пил, який потрапляє в очі. Я ризикувала власним здоров’ям.

Я зняла знаменитий blue fire – сірчані випари переливаються красивим синьо-фіолетовим кольором. На поверхні зрозуміла, наскільки в мене були червоні очі від сірки та пилу. Було боляче дивитися на світло. Але ти маєш бути готовим до таких випробувань.

Розкажіть про співпрацю з міжнародними виданнями та організаціями.

Нещодавно я абсолютно випадково дізналася, що мої роботи взяла організація Born Free Foundation. Вони займаються захистом тварин, які постраждали від неволі: викуповують їх з цирків, приватних зоопарків. Минулого року викупили лева і перевезли його в національний парк у Південноафриканській республіці.

Я почала гуглити, шукати свої світлини, і мене викинуло на сайт British Airways. З’ясувалося, що вони разом з BFF запустили акцію – інформування пасажирів про місця, які називаються еco-friendly. Підтримують зелений спосіб життя. Якщо тварини і мешкають на території готелю, то це абсолютно законно. Однією з топових світлин цієї кампанії стала моя робота – очі лева, зняті в Кенії.

Фото надане героїнею публікації

Із ким ви мрієте попрацювати?

Спочатку і співпраця з WWF була мрією, а тепер це реальність. Ну звичайно, що поганий той фотограф-анімаліст, який не хоче бути частиною National Gepgraphic або Animal Planet. Поки що вагаюся, чи поєднувати фото та відеозйомку. Також хочу зняти свій фільм. Як у фотографа в мене одна ціль – зафіксувати моменти дикої природи з найвіддаленіших куточків світу. Та сама Ісландія, або ж джунглі Амазонки – не дуже досліджені місця. Антарктида – щороку туди відправляється українська експедиція, чому б не долучитися?

Кілька порад для фотографів-початківців.

Насамперед, не потрібно ставити комерційних цілей. Якщо ви хочете заробити, тоді йдіть у весільну, сімейну, фешн-фотографію. Це ті жанри, де люди можуть і заробити, і також розвиватися як митці. Там високий рівень, як і конкуренція. Якщо ж про пристрасть – це пейзаж, індастріал і дика природа.

Постійно практикуйтеся. Не потрібно їхати до Африки чи Південної Америки, щоб зняти щось “овва”. Знімайте це “овва” біля дому. Сфотографуй пташку, але зроби це так, щоб всі сказали, як це класно. Ось нещодавно я була в парку “Олександрія” в рідній Білій Церкві. Але камеру взяла про всяк випадок. І побачила двох білочок. Я витратила годину, щоб зняти їх. Суть у тому – скільки ти готовий присвячувати практиці. І нікуди без самоосвіти. Зараз багато блогів, інформації, відеокурсів, просто курсів, фотошкіл.

Розкажіть про ваші фотовиставки та публічні заходи.

Минулого року в галереї Василя Пилип’юка у Львові відбулася перша виставка, яка називалася “Вразлива краса”. Це знакове місце для української фотографії. Там збирається львівська (і не тільки) інтелегенція, люди які знають фотографію, люблять і цінують її. На виставці представили понад 40 моїх робіт, знятих в національних парках України, Кенії, Танзанії, Оману та ОАЕ. Виступали відомі митці, зокрема голова львівської спілки фотохудожників України Володимир Дубас – всі вони позитивно оцінили мою працю, хоча це була перша виставка. Критика була стосовно технічних моментів. Мені потрібно розвиватися. Якщо звертають увагу на деталі, я це собі занотовую. Виставка – це відповідальний крок, бо там ти показуєш людям найкращі роботи. А якщо ти вже вважаєш їх такими, то маєш справді тримати якусь планку.

Ще з минулого року я вирішила організовувати такі неформальні творчі зустрічі Wild Talks. Торік вони були на кіностудії Довженка. Цьогоріч розмовляли в Освітній асамблеї – руйнувала міти навколо фотографії дикої природи. Наприклад, перший міт – прийшов і зняв. Тут важливий фактор удачі. Також люди впадають в крайнощі: ти або ніц не заробляєш на цьому, або маєш дуже багато. Найбільше питань було про це. Тут просто потрібно тримати рівень і вдосконалювати майстерність. У часи наших батьків це було елітарне мистецтво. Зараз техніка доступна, а все інше – питання коштів.

Також цікавилися як отримати багато підписників в Instagram. У мене їх небагато, але це знані фотографи й митці. Наприклад, люди, які співпрацюють з National Geographic, або ж фотограф, якого визнали найкращим натуралістом. Якщо він іноді коментує мої світлини, отже це круто. Мені не потрібні мільйони підписників. Нехай це буде кілька професіоналів, які дадуть реальні поради.

Після екзотичних країн, фотографиня планує подорожувати найвіддаленішими закутками України. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Роботи яких світових фотографів вам подобаються?

Одним з креативних є Нік Брандт. Він знімає на плівку, його проєкти – масштабні та дорогі, вони чіпляють. Від одного з них – Inherit the Dust – у мене мурашки по шкірі. Це постановочні кадри про диких тварин у міському просторі. Сам процес створення надважким. Дуже поважаю як натураліста та людину, яка багато робить для морської екології, Пола Ніклена. Він засновник організації SeaLegacy. Також подобаються роботи сучасних арабських фотографів.

Ваша наступна мистецька зупинка.

Хочу зробити виставку, присвячену Україні, поїздити регіонами. Ту ж Асканію-Нову можна зняти так, як до мене ще не знімали. Коли я запитую в людей, де можна зняти дику природу називають Карпати і ще декілька парків. Насправді у нас багатий дикий тваринний світ, але про це мало знають.

У чому полягає український інтерес?

Відкривати Україну для українців. Ми повинні знати свою країну. Чому у нас так багато песимістичних настроїв? Ми не знаємо своїх ресурсів, потенціалу. Все так поверхнево. Ми намагаємося працювати на зовнішній піар. Потрібно підвищити престиж України всередині. Тут величезний простір для роботи, його просто потрібно оцінити.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram