Почувши слова пісні “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю …” більшість скаже, що це – українська народна пісня, інші поціновувачі – що автором слів є Тарас Григорович Шевченко. Однак такі твердження будуть помилковими, оскільки легендарні слова, які з часом стали піснею, написав Михайло Миколайович Петренко, який багато років жив і навчавсь у Харкові.

Хоч поетична спадщина Михайла Петренка невелика, але його вірші пам`ятають і сьогодні.

Праправнук українського поета, дослідник, краєзнавець та кандидат хімічних наук Олександр Євграфович Петренко розповів “Українському інтересу” про свого предка та поділився результатами досліджень свого родоводу.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Коли вам спало на думку розпочати досліджувати свій родовід?

Історією свого роду я цікавився давно. Але, як це буває серед родичів, не всі або знають родовід, або відкладають розповіді на потім, оскільки зараз не час для спогадів. З кожним роком усе більше задумувався про те, хто ж буде відроджувати історію мого роду. Тому в 2012 році я врешті вирішив розпочати своє генеалогічне дослідження “Ідентифікація Петренків” – документально-літературний-дослідницький проект. Розпочалось усе зі службового посвідчення мого діда Олександра Євграфовича Петренка, який на початку ХХ століття працював телеграфістом на залізничній станції “Мелітополь”. Після першого кроку та цікавих здобутків зупинятись у дослідженні вже не хотілось. Тому справа пішла далі… Наразі вдалось зібрати інформацію про вісім поколінь.

Багато легенд та версій точиться навколо Михайла Петренка. Що найбільше вразило вас як дослідника?

Багато хто намагався писати про Михайла Миколайовича. І хотіли писати цікаво й документально. Але не всім, м’яко кажучи, це вдавалося зробити. Тому дехто й перетворив історію мого предка на суцільну помилку. Подекуди смішно бувало. Місцеві краєзнавці зі Слов’янська та деякі ЗМІ, намагаючись докопатись до істини, спираючись на сумнівні чутки та перекази, на непідтверджені факти, створили для Михайла Петренка нову родину, батька, мати, братів. Ці “дослідники” не зрозуміли дуже просту річ – прізвище Петренко дуже поширене, але не всі Петренки родичі. Згодом, коли у їхніх “дослідженнях” почали все більше визирати прогалини та нестиковки, вони почали додавати у свої “побудови” ганебні припущення, що показало їхній і культурний рівень, та постало плямою на іміджі міста, де вони мешкають. Дуже хотілося б, щоб документальними матеріалами проекту зацікавилась молодь, а вона в цій справі легко розбереться, та винесе свій вирок бездарним “популяризаторам”.

Що протягом п’яти років вдалось дізнатись про свого предка?

Так, народився Михайло Петренко 1817 року, можливо, у місті Слов’янську Слобідсько-Української губернії. Чому “можливо”? Документально відомо, що він народився в сім’ї губернського секретаря Миколи Дмитровича Петренка, який тоді жив в Слов’янську та служив у місцевій ратуші. Зокрема відомо, що діти Миколи Дмитровича та його дружини народжувались саме у цьому місті. Тому ми припускаємо, що Михайло також міг там народитись. На жаль, в архівах не збереглися метричні книги слов’янських церков за 1817-1818 роки. У них записували народження дітей. Саме ці архівні документи могли б дати однозначну відповідь та підтвердити місце та день народження Михайла Петренка. Наразі ж ми можемо лише здогадуватись про це.

У документах, які я знаходив і вивчав про свого прапрадіда, йшлося про юриста й службовця Михайла Миколайовича Петренка (1817-1862). Юридичну освіту він отримав у Імператорському Харківському університеті, закінчивши повний курс наук у 1841 році.

Пізніше, почавши досліджувати літературні джерела, я дізнався, що саме він був ще й поетом-романтиком.

Щодо поезії, ймовірно, що Михайло почав писати вірші ще студентом, а вперше його декілька творів було надруковано в поетичному альманасі “Сніп”.

У період з 1849 до 1862 Михайло Петренко служив повітовим стряпчим (прокурором) у Лебединському земському суді, але підпорядковувався Міністерству юстиції. Він мав спостерігати за порядком в будь-яких судових засіданнях, боротись із хабарництвом у повіті та інше.

Щодо смерті Михайла, то ще у 80-х роках минулого століття, правнучка поета Наталя Шептій зі своїм чоловіком відшукали в Сумському архіві документальне підтвердження дати смерті. Він помер 25 грудня 1862 року в Лебедині.

Цьогоріч виповнюється 200 років з дня народження поета-романтика Михайла Петренка. Які заходи заплановано для вшанування пам’яті? Що вже було зроблено в Україні для популяризації його життя й творчості?

21 листопада у Лебедині та Слов’янську відбудеться погашення конверту. Лише цього дня можна буде поставити на конверті спеціально виготовлений штам. Для колекціонерів – це звичайно неабияка подія. В Лебедині відбудеться показ фільму “Найда, або панська любов” (за мотивами драматичної думи Михайла Петренка “Найда”) і невеличкий концерт.

В Києві та Харкові заплановано презентацію книжки “”Дивлюся на небо та й думку гадаю” в перекладах мовами світу”. У книжці подано переклади українського поетичного шедевру Михайла Петренка понад двадцятьма мовами світу, серед яких й такі як удмуртська, албанська та японська.

17 листопада “УкрПошта” тиражом у 400 тисяч випустила конверт, присвячений поету-романтику. А влітку цього року Національний банк України ввів у обіг пам’ятну монету (тираж 35 тисяч – ред.).

Нацбанк випустив пам’ятну монету Михайла Петренка. Фото: сайт НБУ

Раніше з боку держави для популяризації імені поета було започатковано перейменування вулиць в таких українських містах як Харків, Краматорськ. В Слов’янську начебто й є вулиця Михайла Петренка, але на карті міста її не знайти. В Лебедині ще в 1993 році одну з вулиць було перейменовано в пам’ять про Михайла Петренка. В Голосіївському районі м. Києва одну з нових вулиць названо в честь Михайла Петренка.

Також у 2014 році на честь Михайла Петренка було названо астероїд.

Я вважаю, що зараз, як ніколи, потрібно популяризувати постать Михайла Петренка. Це не тільки культурологічний, але й політичний аспекти. На жаль, молодь не знає ким він був. Старше покоління ще плутає інформацію, оскільки роками створювались неправдиві історії. Було б непогано, якби держава оголосила конкурс на побудову пам’ятника поету-романтику першої половини ХІХ століття.

Як ви ставитесь до ініціативи “Українського інтересу” відзначати день української пісні 12 серпня? Саме тоді, коли “Дивлюсь я на небо…” вперше пролунала у космосі.

Це дуже гарна ідея… ваша ініціатива. Звісно, я за те, аби в української пісні був свій офіційний день відзначення та шанування.

Читайте також: “Український інтерес” ініціює запровадження свята Української пісні

Щодо пісні у космосі…  Дійсно, український космонавт Павло Попович під час одного з сеансів зв’язку з Центром управління польотів, порушивши інструкції, заспівав “Дивлюсь я на небо …”… одну з улюблених пісень конструктора Сергія Корольова.

Може не тільки для Генерального конструктора, а й для всього людства співав космонавт українського походження, але це ніде документально не зафіксовано…

Не виключено, що у космосі співали і наспівували й інші пісні, але все ж таки приємно знати, що першою у Всесвіті пролунала українська пісня у виконанні українця.

– Подейкують, що пісню “Дивлюсь я на небо…” співали на святкуванні ювілею 70 років Йосипа Сталіна. Чи справді так було?

Так, протягом своїх досліджень, я чув багато історій, але коли я дізнався про цей факт, то вирішив все ретельно перевірити та дослідити. Відомо, що свого часу слова цього вірша було покладено на музику Людмилою Александровою (дочка українського фольклориста, письменника й музиканта Володимира Александрова – ред.). Тоді й почалося нове життя поетичного творіння мого предка.

У 1949 році у Кремлі відбувся ювілейний концерт, присвячений “вождю народів”, де тоді ще студент Дмитро Гнатюк заспівав для Сталіна та його гостей українську пісню. Коли я зустрівся з Дмитром Михайловичем, він мені розповів, що того дня хвилювався як ніколи, і до останнього не знав яку треба буде співати пісню. Але коли почув знайому улюблену мелодію, заспокоївся та заспівав. Виступ молодого співака дуже сподобався всім присутнім.

Коли я розповів Дмитру Гнатюку, що у пісні є автор слів, він дуже здивувався. Адже завжди вважав, що його улюблена пісня – народна.

Який зараз, на вашу думку, має бути головний “Український інтерес”?

Я вважаю, що українська влада повинна довести своїм громадянам, що їй можна довіряти. Якщо люди їй повірять, то підуть в майбутнє України разом. Це майбутнє може бути й щасливим, бо Україна досить потужна держава! Я маю на увазі, перш за все, інтелектуальний потенціал. Головне, аби це не розгубилося, щоб талановита українська молодь, та фахівці з різних галузей, не роз’їхалися по світу хто гроші заробляти, а хто просто реалізовувати свій потужний інтелектуальний потенціал в розвинутих країнах. У світі зараз очікують від України впевнених демократичних кроків та рішень. І якщо ми покажемо, що йдемо впевнено та стабільно у цивілізованому напрямку, тоді нам повірять. Тоді з’являться й іноземні інвестиції в промисловість,  у науку, культуру та в інші сфери… Наразі світу потрібна спокійна й стабільна Україна, а українцям держава, де будуть народжуватися та щасливо жити їхні діти. Ось це і є, на мою думку, головний український інтерес.

“Український інтерес”, Олена Лаєвська

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram