Душан Кулка: У сфері залучення інвестицій місцеві громади мають ключову роль

Душан Кулка – чеський політик, експарламентар, мер міста Пшелоуч у 1990-1998 роках. Фото: Dušan Kulka/Facebook
Душан Кулка – чеський політик, експарламентар, мер міста Пшелоуч у 1990-1998 роках. Фото: Dušan Kulka/Facebook

Попри тисячолітні традиції славетної історії, Україна – молода демократія, що розвивається. Розвиток цей іде не тільки з залів Верховної Ради, а й з низів – місцевого самоврядування. І хоча за останні кілька років ситуація на місцях покращилася, стан цієї демократичної інституції в Україні, м’яко кажучи, не досконалий.

“Український інтерес” поговорив із чеським політиком, експарламентарем, мером міста Пшелоуч у 1990-1998 роках Душаном Кулкою про орієнтири для українського самоврядування, його проблеми та національні особливості нашої системи.

Ви були мером міста Пшелоуч. Розкажіть, будь ласка, про тамтешнє самоврядування. Чим воно відрізняється від українського?

Чеська система самоврядування насамперед переймає традицію австрійської моделі десь XIX століття. Звичайно, різним містам міська влада була надана вже в Середньовіччі. Наприклад, для Пшелоуча, мого містечка, міську владу надав король ще 1263 року, але повне самоврядування йде з XIX століття.

У чеській системі місцевого самоврядування головна – міська рада. Є депутатський корпус і мер – його член. Він не вибирається виборцями прямо. Точніше кандидатів обирають виборці, а тоді міська рада обирає собі мера. Це головна різниця. І вона тягне за собою наслідки. Становище мера латиною називається Primus inter pares, тобто перший серед рівних. Він мусить багато спілкуватися з депутатами, інакше його можливості щось зробити обмежені. Для виконавчих функцій створюються виконкоми. Вони теж складаються з обраних депутатів.

Це одна така суттєва різниця, яка має свої наслідки. Але найважливіший, що мер не обирається виборцями прямо. Це дає свої можливості та перешкоди.

Ще у нас склалася трохи смішна ситуація. У Чехії є 6 250 одиниць місцевого самоврядування. Причому населення – близько 10,5 мільйона. Середня одиниця місцевої громади дуже маленька. Більшість місцевих громад – маленькі села, де є власна рада, власний голова та власний бюджет. Але насправді вони не здатні виконувати всі передбачені законом функції місцевого самоврядування. Ні ті, що вважаються облігаторними, ні ті, що є функціями звичайного розвитку. У них немає потужностей і фінансів. Тоді виникає специфічна ситуація, коли міста (такі собі районні центри) виконують обов’язки мікрорегіону, до якого входять маленькі села та міста. Це, наприклад, і моє містечко теж. Тобто один орган місцевого самоврядування, а навколо є приблизно 35 місцевих громад (селищ, містечок), яким адміністрація забезпечує перелік соціального захисту, школи, будівельні плани, дозволи на будь-яку діяльність тощо. Також буває, що жителі більших міст виконують обов’язки менших громад. У цьому теж полягає різниця між нашими самоврядуваннями.

У 1990 році в Чехії була реформа, коли парламент дуже швидко поновив місцеве самоврядування, використовуючи старі принципи, які вже були в минулому. За 10 років були створені регіони, ми кажемо “краї”, яких у Чехії 13. Прага, як столиця, має повноваження і міста, і края. На початку реформи були різні аналізи та дискусії, як треба стимулювати та підтримувати процес об’єднання громад. З іншого боку всі боялися, що це сприйматиметься, як обмеження права людей об’єднатися за принципом територіальних громад. На практиці це приносить величезні проблеми, бо у нас є дуже багато дрібних сіл.

Які проблеми українського самоврядування ви можете означити?

Наразі це змінюється, але кажу про те, що бачу. В Україні існує підпорядкування місцевих громад під різні територіальні органи центральної ради. Через районні адміністрації або облдержадміністрацію, або різні інші інспекції. Кілька років тому я помітив, що українські мери боялися цих органів. Я бачив втручання в місцеве самоврядування, якого не було б у Чехії, бо це був би скандал і бійка. Але тут то було нормально. Це була величезна проблема, адже центральні органи влади або їхні територіальні одиниці дуже люблять поширювати свій вплив. Така ситуація може навіть паралізувати місцеве самоврядування.

Друга проблема була у фінансуванні. Зараз це дуже поліпшилося, але перед реформою місцевий бюджет був анекдотом. Вони могли взяти бюджет на свої операційні витрати та й по всьому. Якщо у місцевого самоврядування немає бюджету на розвиток, і воно не має зв’язку між податками та потужністю місцевої економіки – це величезна проблема. Я вважаю роботу місцевого самоврядування у сфері підтримки економічного розвитку критичною. Якщо від місцевих громад очікується якийсь внесок у економічний розвиток, наприклад, що побудують інфраструктуру для промислової зони або утворять ІТ-сектор у менших громадах, або можуть підтримати підвищення швидкості та якості Інтернету, або підтримають створення інкубаторів та різних технічних засобів тощо, це треба зробити. Але якщо вони вкладають ресурси, і нічого не відбувається, потім постає велика перешкода. У вас це зараз змінюється.

Раніше я бачив такі дві проблеми: забагато різних інспекцій і органів, які мають право (або думають, що мають право) втручатися в місцеве самоврядування, а також місцеве фінансування. Я не кажу, що контролю не має бути зовсім, але він має бути в розумних межах.

Ви кажете, що ситуація поліпшилася і це, напевно, пов’язано з децентралізацією. Як ви вважаєте, вона позитивно чи негативно впливає на Україну?

Я думаю, що децентралізація – це позитив. І українське суспільство вже зріле для цього процесу. Це не про те, що центральна рада переносить виконання певних функцій на місцевий рівень, щоб усе розвалити. Навпаки, це все на краще.

Взагалі думаю, що треба піти далі. В Україні треба створити самоврядування на регіональному рівні. Утім, я розумію, що нинішня ситуація, коли частина території під прямим або непрямим контролем сусідньої держави, уможливлює використовувати децентралізацію на регіональному рівні проти. Я розумію, що влада обережна. Але є ще багато простору, щоб поглибити децентралізацію так, що це не принесе жодної загрози національній безпеці.

Якщо ми вже заговорили про те, що потрібно поглиблювати децентралізацію, то чи підходить європейський досвід для України? Чи можуть виникнути якісь проблеми під час застосування цього досвіду? Якщо це може призвести до якихось проблем, то як від них убезпечитися?

На це складно дати однозначну відповідь. Але насамперед кажу – звичайно. Наприклад, досвід Польщі для України дуже корисний. Думаю, з європейський країн польська реформа та система територіального устрою є найближчими вам. Звичайно, ви маєте прийти зі своїми власними рішеннями. Але можна знайти натхнення в багатьох європейських країнах. Навіть система Чехії може бути прикладом. Але я не про копіювання кажу, а про використання принципів у реформі.

У 90-х роках я був депутатом парламенту Чехії і створив конституційний закон національної безпеки. Я просував його через усю бюрократію. І багато років дуже пишався цим, вважав величезним досягненням, що зміг через усі складнощі парламенту (у нас дві палати – депутатів і сенат) провести конституційний закон, що потребує вищого кворуму. Я брав участь у всіх цих переговорах, де знайшли розумний компроміс.

Для мене важливо, щоб у системі політичної влади були три рівні, які взаємодіють, але є не повністю залежними один від одного. Бо якщо є якась політична криза на центральному рівні, громади та регіональні влади виконуватимуть свою роботу без проблем, і все працюватиме. І навпаки, якщо в якомусь краї щось іде погано, тут є місцеве самоврядування, працює добре центральна влада. Це було би плюсом. Мені б дуже хотілося, щоб було балансування політичної сили.

Наразі “Слуга народу” має більшість у парламенті і це супер. Але, на мою думку, завжди потрібний баланс, щоб політичні преференції не викликали диктатури. Я люблю, коли місцеве самоврядування голосує у своїй громаді за одних, на рівні одного краю за інших, а на центральному рівні ще за інших. Я таке люблю і думаю, що це дуже добре для політичної системи та охорони свобод. Я це бачив у інших країнах, і мені це сподобалося.

Декілька років це працювало й у Чехії. Коли центральну політику контролювали соціал-демократи, на рівні регіонів вони контролювали 1 регіон із 13, а інші регіони контролювали інші партії. Як представники цих регіонів, так й інші партії мусили між собою спілкуватися, а не казати, що це їхня партія і вони все роблять тільки так. Я був дуже задоволений такою ситуацією. Але останні 10 років я цього не бачу. Із приходом популістичних не тільки партій, такий баланс не підтримується.

Найкраще ж баланс працює на місцевому рівні, бо там люди не вибирають тільки за шаленими біцянками та Фейсбуку. Вони знають цих людей і розуміють, чи зможе цей депутат відремонтувати дорогу або провести опалення в дитячий садочок. Треба думати про хід політичних процесів. Я рекомендую баланс, і вважаю, що це дуже важливо. Але навіть найкраща система не працює сама. Вона має бути наповнена людьми, їхніми думками, ідеями, цілями й тим, що вони роблять. Навіть досконала система буває наповнена недосконалими людьми. Про це також треба подумати, щоб якась політична хвиля не зруйнувала систему.

Це одне із моїх питань. У чому полягає різниця між самоуправлінням і самоуправством? Я розумію, що цю проблему можна вирішити завдяки балансу, про який ви кажете. Але чи не може самоуправління зробити собі таке маленьке князівство і сказати: “Я тут князь і роблю, що хочу”.

Так, це гарне питання.

Наприклад, є місцева громада, і тут буде таке, таке і таке. Тут є виборці, які можуть бачити, що ти робиш. Є хтось, хто контролює тебе. А тут є, скажімо, регіональна влада, у якій сидять інші, у яких є певні повноваження. Вони, звичайно, перетинаються.

От є школи, освіта. Молодші школи – це відповідальність громад. Середні – місцевої влади. Університети й вища освіта – центральної влади. Звичайно, ти маєш забезпечити елементарні (молодші) школи, повинен забезпечити всі середні школи, а якщо хочеш і маєш всі можливості для цього – створюй собі університет, чому ні. Така взаємодія та комплементарність гарантують, що ніхто не може зробити все сам.

Бувають ситуації, коли небезпекою для цих політичних систем і балансу є люди, дуже моцні, які концентрують величезні ресурси та можуть керувати політикою. Звичайно, і у нас у Чехії – є олігарх прем’єр-міністр, який контролює частину медіа. Але у нас немає традиції таких олігархів, як в Україні. У нас їх, може, два. Багаті люди, власники підприємств звичайно не втручаються прямо в політику. Так, вони були спонсорами, але не контролювали партії. Плюс у них були люди, які стежили за законами, що готуються, щоб вчасно зрозуміти чи нашкодить він інтересам. Але ніколи олігархи прямо не були депутатами.

І от у нас з’явився прем’єр-міністр. Він є другим із найбагатших чехів, став таким до входу в політику. Цей прем’єр показав слабкість системи та недостатню готовність суспільства до того, щоб воно бачило, що цей чоловік намагається зробити щось погане.

Скажу так: від цього не можна убезпечитися інакше, ніж культивацією суспільства. От у Швейцарії нещодавно був референдум про жахливу дурницю – про базовий дохід. Таке б у Чехії пройшло, а у Швейцарії не проголосували. Просто там люди, які мають традицію відповідальності за своє життя. Кажуть, що треба навчати людей, а я кажу ні – має бути культивація та зрілість. Цьому не можна навчитися, має бути досвід.

Найцікавіше питання – про гроші. Як самоврядування впливає на загальний достаток країни?

Дуже. Я впевнений, що внесок активних місцевих громад в економічний розвиток є критичним.

Наприклад, Україна за останні декілька років підписала угоди про зони вільної торгівлі з ЄС та іншими величезними ринками. Це означає, з одного боку, що для український компаній відкриваються нові ринки та можливості. А з іншого – для компаній із цих ринків відкривається й український ринок. Для кого це буде вигідно – залежить від конкурентоспроможності компаній. Конкурентоспроможність компанії – це щось, за що відповідають власники, це часто їхня таємниця. Але в сучасній економіці компанії беруть, позичають свою конкурентоспроможність з навколишнього середовища, яке дуже важливе.

Українські ІТ-компанії успішні. Чому? Бо українські школи навчають якісно математики. Велика кількість українських математиків є таємницею успіху великих компаній українського ІТ. А для ІТ-компаній критично важливо чи випускники вишів мають знання і навички, які можна швидко підключити до системи цієї компанії. Це критично. Це фактор, який вирішує успіх або провал компаній.

Наприклад, у Києві є компанії, які виробляють якісь товари та продають їх на ринки Іспанії, Франції, Німеччини. Що для них важливо? Щоб інфраструктура, дороги, транспорт, залізниця були якісними, щоб перевезення були без затримок, щоб митники були професійними тощо.

У сфері залучення інвестицій місцеві громади мають ключову роль. У всіх сусідніх країнах та навіть в Україні, де успішно залучили інвестиції Грінфілд, там у 99% випадків є гарна робота місцевої влади. Треба підготувати промислову зону, підвести інфраструктуру, вирішити питання з постачальниками електроенергії, води, газу тощо. Самі знаєте, як важко з ними спілкуватися. Тим паче, коли бачать якогось іноземця з якоїсь фірми. Тоді відразу думають, як забрати з нього побільше грошей. Там у залученні нових інвестицій роль місцевих громад надзвичайно важлива.

Хочу сказати, коли є конкурентоспроможне середовище, це сприяє конкурентоспроможності компанії. Скажімо, 150 років тому промислове підприємство убезпечувало 80% своєї конкурентоспроможності, а 20% – якість навколишнього середовища. Сьогодні, на мою думку, все навпаки. Тепер важливо все: інфраструктура, її потужність, якість, якість адміністративних послуг, які є в даному регіоні, навіть чи є тут гарні парки, щоб можна було відпочити, чи є тут якісна лікарня. Тобто чи є громада привабливою для людей, у яких є освіта, знання. Звичайно, найкращі очікують від свого середовища більше, ніж люди, яким усе по цимбалах. Роль місцевих громад є критичною, внесок місцевих громад є дуже великий. Думаю, навіть більшим ніж Мінекономіки. З усією повагою, але без якісних місцевих громад Мінекономіки якісно не спрацює.

Тобто багата громада – багата країна.

Так, саме так.

Як ви розумієте український інтерес?

Я ніколи про те не думав. У чехів є інтерес. Можу розповісти про український інтерес з точки зору селянина з центральної точки Чехії. Я думаю, вашим інтересом є поширити та поглибити ідентифікацію (і це, на мою думку, відбувається); вирішити питання Донбасу та Криму; знайти якнайшвидший шлях до реформ, які будуть вести до кращих умов життя для більшості українців, незалежно від мови та місця проживання, бо це важливо; відстояти російський тиск, який є і, думаю, буде продовжуватися.