Депутат Європарламенту: Найважливіше – побороти “змія” корупції

Депутат Європейського парламенту Пятрас Ауштрявічюс. Фото: Delfi

Пятрас Ауштрявічюс – депутат Європейського парламенту від Литовської республіки. Пан Пятрас активно відстоює українську позицію в Європарламенті. Наприклад, у 2015 році оголосив голодування на підтримку утримуваної в Росії Надії Савченко, нині депутата Верховної ради України та Героя України.

Депутат розповів нам, чи чекають Україну в Євросоюзі та що нам для цього потрібно зробити. А також про вступ у НАТО, ефективність санкцій ЄС проти Росії та втому Європи від “Українського питання”.

Розкажіть будь ласка, в чому головна роль Європейського Парламенту та в чому її відмінності від Єврокомісії і Ради Європи? Україна поки ще не є частиною Євросоюзу і для наших читачів це може бути не зовсім зрозуміло. Будемо вдячні за коротеньку “лекцію”.

Європарламент грає, в принципі, дуже схожу роль з національним парламентом. Звичайно, у нього менше повноважень і функцій, однак їх можна порівняти. Якщо Єврокомісія – це, скажімо так, уряд, то Рада Європи – форум національних держав. А Європарламент схожий з національним парламентом. Що стосується функцій, то в основна функція Європарламенту це, звичайно, моніторинг роботи Єврокомісії, потім підтвердження міжнародних та інших угод, які Євросоюз підписує з іншими країнами та інституціями. А також функції з підтвердження бюджету, з розгляду міжнародних договорів, по догляду за використанням і, власне, використання коштів Євросоюзу тощо. Але функцій, звичайно, набагато менше, ніж у національного парламенту.

Скажіть, чи чекають Україну все-таки в ЄС? Наскільки реальною є перспектива нашого членства в ЄС, може не зараз, а років через 10?

По-перше, в Євросоюзі хочуть, щоб Україна реформувалась. Варто погодитись, що Україна має стати зовсім іншою країною, більш розвиненою, з іншим підходом до боротьби з корупцією і так далі. Я думаю, що сьогодні ті, хто бачить Україну як країну Євросоюзу, зокрема це Литва, мають підготувати її до членства. Українцям треба менше говорити, а більше робити і думати про власне майбутнє. Україна – це європейська країна, вона на Європейському континенті, але тільки якщо вона буде витримувати ті вимоги і критерії, які схожі з членством в Євросоюзі. Ніхто не скаже “ні”, але до цього треба підготуватися. Це означає, що не словами, не паперами, а справами все потрібно підтверджувати.

Розкажіть, який шлях пройшла Литва, перш ніж стати членом Євросоюзу?

Щойно Литва відтворила і відновила незалежність 11 березня 1990 року, ми відразу сказали, що бачимо себе серед європейських країн. Відразу порівнювали свою незалежність з незалежністю інших європейських країн. Ми не бачили можливості так званого “Третього шляху”. Ми не дивилися на схід. Вже тоді можна було бачити багато двозначних моментів у розвитку Росії і навіть якесь внутрішнє протистояння в РФ. А ми хотіли жити, як європейці. Ось цей політичний вибір зіграв важливу роль, щоб не було жодних сумнівів на початку шляху.

Звичайно, були і зупинки, і проблеми, але важливо, що всі політичні партії ще в 1996 році підписали засадничий документ, в якому визначили, що наша мета – Євросоюз і НАТО. Це стало основою всіх реформ. Те, що вони болючі, зустрічають опір і важко пробиваються – це всім зрозуміло. Головне, що народ розумів, які цілі стоять і був проінформований про те, як живуть європейці та які там переваги.

Ми не думали тільки про фінансову допомогу ЄС, а бачили себе рівноцінним членом Євросоюзу. Важливим став, звичайно, безвізовий режим у 2001 році. Люди самі поїхали і побачили все. Ось так, як тепер і українці. По-моєму, це найкраще рішення, яке прийнято на рівні ЄС та України.

Варто зазначити, що Литва за період вступу в ЄС ухвалила і повинна була змінити понад 1 500 законів. Я вже не кажу про постанови уряду та інше. І це тільки на рівні законів. Нам довелося створити безліч нових інституцій, яких ми не мали. ЄС вимагав, щоб країна була підготовлена.

З цього зрозуміло, що план не була паперовий. Він багато чого коштував, звичайно, і в грошовому вираженні. Ми бачили один шлях для себе. І робили ми це все не для Брюсселя, а для Вільнюса, для Литви і для кожного громадянина.

Фото: Obzor.lt

Скажіть, для України важливий весь комплекс реформ чи є найважливіші, ключові, які Ви могли б виділити також покладаючись на досвід Литви?

Звичайно, головна тема і в Брюсселі, і, як я знаю, в Києві – це боротьба з корупцією. Зокрема – створення антикорупційного суду. Так, можуть деякі політики питати: “А навіщо Україні антикорупційний суд, коли в інших країнах його немає?”. Але знаючи цю проблему зсередини, усвідомлюючи її, потрібно прислухатися до таких вимог і подолати цього “змія” корупції. Це головне. Друге за важливістю – секторальні реформи. Без них підготовка Української економіки (особливо центральних економічних баз) буде дуже ускладненою. Починаючи з соціальної сфери, транспорту, енергетики і так далі.

Хоча, насправді все це записано в багатьох підручниках. Ці кроки зрозумілі і лежать на поверхні. Європа створила величезний досвід з їх реалізації. Потрібно просто брати і робити. А поява перших результатів, відповідно, мотивує працювати далі. Головне – починати з більш складного, тоді всі маленькі реформи і маленькі рішення стають простими.

Україна – велика країна, вона під агресією. Це ускладнює ситуацію, тому реформування займе час. Але стояти на місці – далеко не вихід. Україна зробила правильний вибір – йти шляхом асоціації. Для цього потрібен був шлях в 25 років після становлення незалежності, але, як кажуть литовці: “Краще пізніше, ніж ніколи”.

А як на рахунок НАТО? Якщо Україна хоче стати членом НАТО, яку в цьому напрямку треба виконати “домашню роботу”?

Я особисто вважаю, що Україна має стати членом НАТО. Це було б основоположним рішенням, яке, в кінці-кінців, змінило б ситуацію безпеки в східній Європі. Але це, напевно, буде ще важче, оскільки військова агресія ускладнила ситуацію в Україні.

Для прийняття будь-якої країни в НАТО потрібні ґрунтовні аргументи. Україна також повинна робити військові реформи. А вони, до речі, не менш важкі, ніж соціально-економічні. Власне я, так само не бачу ніякої ворожості і ніякого ризику з боку України для заходу. Україна зіткнулася з величезними труднощами зі сходу. Але, якщо вона стане частиною НАТО, це можливість зміцнити західну систему безпеки, щоб не створювались нові так звані “сірі зони” безпеки. У них, як відомо, пан Путін і його друзі дуже люблять “пополювати” і пограти в свої ігри, створюючи тим самим величезні довгострокові проблеми.

Фото: austrevicius.lt

Зараз говорять про неефективність санкцій ЄС проти Росії. Як ви оцінюєте, наскільки реальною є перспектива зняття санкцій з Росії?

Така перспектива, я б сказав, такий необґрунтований ризик – він завжди є. Але ось ті, хто говорить про неефективність санкцій, напевно, хочуть почати знову робити бізнес з Росією. Вони просто не мають альтернативи, крім як ведення справ з росіянами. Але безальтернативна політика, як відомо, веде в глухий кут. Ці санкції працюють і величезні результати вже досягнуті. Говорити про неефективність – безвідповідальна заява.

У медіа і не тільки зараз багато розмов про те, що всі втомилися від України, від наших проблем, війни з Росією, окупації Криму. Це все постійно на слуху. Чи справді ми набридли європейцям, і як це виглядає в країнах Європарламенту?

Знаєте, з проблемами сходу і Балканів Європа вже 30 років стикається. І хоча ця втома мала б бути вдесятеро більшою, ніж хтось може уявити, але всі проблеми можна вирішити. Українське питання – це велике питання, це важка ситуація, яку потрібно визнати. Але все не безпросвітно, так як розвиток є. Той же безвізовий режим. Асоціація йде вгору. Так, напевно, повільніше, ніж хотілося б, але і ми не цілком розуміємо і можемо оцінити ту внутрішню боротьбу, яка теж має місце. Тому про цю втому є привід говорити, але я б не перебільшував. Хочу сказати, що коли ми чуємо з Києва все більше і більше новин, рішень, результатів, то ця втома зникає.

Спілкувалась Ганна Веретенник, Український інтерес 

Згодом чекайте ще одну частину інтерв’ю з паном Пятрасом Ауштрявічусом. Він розповість про свій погляд на кризу біженців та перспективи “Плану Маршала” для України. А також про те, як європейці уявляють гібридну інформаційну війну з Росією та чи готові визнати, що вона вже триває. Найцікавіше попереду.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.