“Далекобійник-співак”: У США Україну давно не ототожнюють з Росією

180
Вадим Дубовський: У США Україну давно не ототожнюють з Росією. Фото: Український інтерес

Вадим Дубовський – український далекобійник, співак та патріот. Живе в Америці більше п’яти років. Керуючи багатотонною вантажівкою, чоловік співає “пісні-пародії”, що висміюють Радянський Союз, Путіна, “ватників”, країну-окупанта тощо. Його творчість підтримує патріотичний дух тисяч українців по всьому світу. Під час інтерв’ю пан Вадим перебував у кабіні своєї вантажівки. Мав зупинку на одному з американських “тракстопів” у штаті Огайо. За його спиною висів український стяг, а на одязі було видно популярний напис про російського президента.

– Розкажіть з якого ви українського міста? Коли вирішили переїхати до Америки?

До Америки я переїхав з Києва, хоча народився у Донецьку. Приїздив до США двічі перш, ніж вирішив переїхати сюди остаточно. Вперше приїхав у 2000 році. Потім приїздив ще, працював тут на радіо 3 роки. Тоді вже остатоно знав, що хочу жити в Америці.

– Чи лишились у Вас родичі та друзі на Донбасі? Як ви підтримуєте зв’язок?

Так, у мене там багато рідних лишилось. Це сестри та брати моєї мами. Багато хто з дітьми та онуками, водночас багато хто й виїхав звідти. Але дехто лишився, бо не може виїхати через хворих дітей, наприклад.

– А ті, хто нині там, хочуть аби Донбас лишався в складі незалежної України? Чи мають інші варіанти?

Я можу з упевненість сказати, що єдине чого вони зараз хочуть – щоб закінчилась війна! А чи хочуть щоб у подальшому там була Росія – певно, що ні.

– А Ваша дружина та діти зараз з Вами у США?

Так. У мене другий шлюб. Моя дружина українка. А синові вже 21 рік, навчається тут у коледжі.

Вадим Дубовський разом зі своїм сином Дмитром. Фото: Facebook Вадим Дубовський

– Чим вам сподобалась ця країна та якими були враження ще у 2000-му, коли вперше приїхали туди?

Америка мене дуже вразила. Я об’їздив дуже багато країн Європи, зокрема, був у Франції, Німеччині, Великій Британії. Таке враження жодна країна на мене не справляла. Насправді, найбільше вразила така, здавалось би дрібниця, –  всі у США усміхаються. При чому дуже природно, не має ніякою штучності, з якою у нас чомусь асоціюється “американська посмішка”. Американці великі добродії, завжди намагаються допомагати, як один одному, так і США, як країна, допомагає іншим країнам. Ми знаємо, що там, де Америка, там і порядок, і все добре, і люди вільні та щасливі. Це викликає приємні почуття до країни.

– Чим зараз займаєтесь в Америці? Ваші подорожі Америкою це частина роботи?

Я працюю водієм багатотонної вантажівки. Саме тому я подорожую – це є моя робота. Але я взагалі люблю подорожувати.

– Скільки часу проводите за кермом?

Ну… Згідно з Американським законодавством маю проводити не більше 11 годин на добу. Втім, буває різне. Інколи менше, інколи більше.

– Чи були якісь цікаві ситуації, що траплялись з Вами в дорозі?

Було багато різних випадків. Думаю, що з кожним водієм, що подорожує на великі відстані, трапляються чудернацькі історії. Колись до мого дзеркала причепився орел. Він летів поперек моєї траекторії руху, я його трошки зачепив той застряг поруч із дзеркалом. Ми так їхали десь півгодини, допоки не з’явилась можливість зупинитись і допомогти йому вибратись. Взагалі тут багато орлів, яструбів. Дикі олені постійно перебігають дорогу в недозволених місяцях.

– Розкажіть, а що американці говорять про Україну? Що знають?

Я можу сказати, що після 2014-го року вони знають дуже багато про Україну. Тому що в новинах постійно розповідають про ситуацію в Україні. Особливо після захоплення Криму, початку війни. Про Україну знають добре, співчутливо ставляться до українців.

– Вже не ототожнюють з Росією?

У США Україну давно не ототожнюють з Росією!

– Добре. Давайте поговоримо про ваш співочий талант. Розкажіть, з чого все починалось? У якому віці почали співати?

Напевно, ще у віці чотирирічному. Знаєте, як це в усіх буває у дитячому садку, так і я почав свою творчу кар’єру (усміхається). Якщо говорити серйозно, то я закінчив музичне училище. Точніше – майже закінчив, бо пішов до армії. А повернувшись з армії, вступив вже у педагогічний інститут, після якого закінчив консерваторію. А в училищі я займався з 15-ти років. Після консерваторії працював, професійно виступав. Був членом співочого колективу Національної капели багато років.

Вадим в оточенні колег-співаків. Фото: Facebook Надія Бабіч

– А як щодо цього вашого особливого жанру? Як до вас прийшла ідея саме так переспівувати, робити пісні такими собі пародіями?

Ідея прийшла доволі випадково. У мене був день народження, виповнилось 50 років. Це був якраз 2014 рік. І один мій давній знайомий так само в розмові скайпом вітав і говорить: “Ти знаєш, добре, що ти навчився водити вантажівку та машину в Америці.” Хоча в Україні я й звичайної автівки не водив, а тут довелось, скажімо так. “Але, – продовжує, – було б добре, якби ти й спів не кидав”. І я вирішив спробувати щось. Зняв перший свій кліп, виклав його на YouTube. Його почали поширювати, людям сподобалось. Ну а потім відбулась прем’єра моєї першої пародії “Гімн антирашистів”. За добу ця пісня набрала майже 150 тисяч переглядів. І я зрозумів, що ця історія потребує продовження. Так воно й пішло: одна, друга, третя пісні. А в дорозі я не маю багато варіантів, чим можна зайнятися. Щось писати чи рухатись якимось чином не можу, бо маю вести машину. А от віршики складати, якісь пародії вигадувати – це запросто.

– Що зараз плануєте?

Я не знаю, тому що, відверто кажучи все, що хотів – вже сказав. Мені здається, що зараз вже не має такої великої підтримки від аудиторії. Це було більш актуально, коли події на сході України набирали обертів. Тоді усім потрібна була підтримка, увага кожного, згуртованість усіх українців. Нині все у такому собі сталому стані й довго не рухатиметься з мертвої точки, мені здається. Люди стомлені від усього й така творчість вже не здатна підтримувати бойовий дух. Мені так здається. Я вже написав 30 пісень. Пісні на кардинально різні теми.

– Зрозуміло. Розкажіть, що було останнє з написаного вами?

Одна з останніх пісень була з приводу святкування в Росії дня перемоги 9 травня цьогоріч.

– Як щодо Вашого сина, він також співає?

Він закінчив музичну школу. Але зараз пішов зовсім іншим професійним шляхом.

– А чи підтримує дружина та рідні вашу творчість?

Мама слухала залюбки мої українські пісні та романси. А родина підтримала мої пародії.

– Коли останній раз були в Україні?

У 2013-му році, коли забирав маму до Америки.

– Скажіть чи є щось, що хотіли б скуштувати, повернувшись на Батьківщину?

Ой, навіть не знаю В Америці, здається, є все. Тут можна й вареників поїсти та борщ я собі варю (усміхається).

– Чи плануєте найближчим часом приїздити до рідних країв?

Так, планую, це пов’язано з моїми творчими планами. Справа в тому, що я брав участь у зйомках художньої стрічки. Відомого режисера-документаліста Сергія Лозниці, він зняв фільм “Майдан”.

– Що це була за стрічка?

Він запросив мене минулого року на зйомку фільму “Лагідна”, за повістю Достоєвськокого. Вона брала участь у Канському фестивалі. Зараз її показують у Франції. А з 12 жовтня вже в кінотеатрах України можна буде побачити мене в другорядній ролі.

– Тож все-таки творчі плани є?

Так, Сергій Лозниця планує знімати ще один фільм. Він мене запросив. А, швидше за все, зйомки будуть відбуватися в Україні.

– Яку новину ви хотіли б дізнатися, приїхавши до України?

Ну це зі сфери “фантастики”, скажімо так, але хочеться приїхати в Україну й дізнатися, що Крим знову український.

– Чи багато у Вас друзів-українців в Америці?

Ну, друзів не так вже й багато, утім взагалі українців у США дуже багато. Зокрема, у Чикаго. Десятки тисяч.  

– А що думають американці про українців?

Що думають – це я чую чи не кожного дня. Ось мій одяг, це мій робочий одяг (вказує на футболку з написом про російського президента), маю таких з десяток. Це мій засіб антиросійської пропаганди. І у мене часто питають що я там собі про це все думаю, як українець. Я їм розповідаю, про Україну та ситуацію на цей час. І більшість погоджується з тим, що Путін дійсно той, ким він є і час з ним закінчувати.

– Скажіть, чи є щось, що ви б хотіли сказати українцям, як їх співвітчизник, який живе в Америці? Враховуючи Ваш досвід життя в США.

Хотів би сказати про те, що в багатьох українців є такий стереотип, що гроші в Штатах ростуть просто на деревах. Чи що можна йти та підбирати долари з підлоги. Як скрізь, так і тут, треба тяжко працювати, щоб щось мати в кишені. Єдине, що я хотів би сказати усім, як українцям, так і американцям – треба відповідально та мирно працювати на користь своїй нації, своїм дітям та майбутньому.

– Який він, на Вашу думку, український інтерес?

Це і складно і просто одночасно. Можна сказати, що інтерес українців, як і громадян будь-якої країни в тому, щоб їх націю поважали, не заважали розвиватися. Поважали історію та культуру. Український інтерес – у повазі та рівності!

Ганна Веретенник, “Український інтерес” 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.