Наприкінці жовтня цього року до України з Монако надійшла дуже гарна звістка: українка Анна Музичук здобула золото чемпіонату Європи з швидких шахів. Шахістка перемогла у всіх одинадцятьох партіях європейської першості та випередила російську спортсменку Катерину Лагно, яка стала другою. Із Монако 27-річна українка вирушила на командний чемпіонат Європи, який відбувся на грецькому острові Крит. Звідти Музичук разом із збірною України привезла бронзу. Відтак разом із здобутими у грудні 2016-го званнями чемпіонки світу зі швидких і блискавичних шахів, українка є однією з найкращих шахісток планети. Зараз панні Анна посідає друге місце у світовому шаховому рейтингу серед жінок.

Журналіст “Українського інтересу” зустрівся з чемпіонкою у Львові, де вона розповіла про свою найважчу поїздку, конкуренцію з російськими шахістками та про причини, які змусили її виступати за збірну Словенії до 2014 року.

– Основне – це заняття. Я займаюся кожного дня. А взагалі почала грати в шахи з двох років. Ніякого особливого рецепту в мене немає (сміється). Найголовніше – це регулярні тренування.

Як виснажливі переїзди впливають на ваші виступи? І у якій із країн змагатися було найскладніше?

– Звичайно, їздити зі змагання на змагання – це досить виснажливо, однак кожен спортсмен до цього звик. Потрібно швидко відновитися та адаптуватися. Але найскладніше було в Ірані. Це дійсно досить специфічна країна через ці додаткові умови, особливо для жінок. Це і хіджаб, і взагалі відношення до жінок, і норми країни. Було досить незручно і неприємно.

Фото: David Llada

Як ви налаштовуєтесь перед партією? Що ви робите перед тим як сісти за шахову дошку?

– Головне сконцентруватися, адже кожна партія триває по декілька годин, а іноді й по шість-сім. Однак концентрацію потрібно тримати весь час. Дуже важливо перед партією повторити варіанти, підготуватися до суперника, вивчити сильні та слабкі сторони. А перед партією психологічно налаштовуюсь на боротьбу.

Які думки виникають під час матчу? Чи думаєте лише про суперника та фігури?

– Було б супер, якщо думала б лише про це (сміється). Звичайно, важко повністю контролювати те, що відбувається у голові, але я намагаюся. Чим менше людського фактору, тим краще.

Фото: David Llada

Як ви вважаєте, яку вагу мають ваші перемоги для популяризації  країни?

– Мені важко відповісти, але вважаю, що завдяки ним шахи стануть популярнішими. Більше людей будуть зацікавлені у них і більше дітей будуть йти до шахових гуртків. Навіть якщо займатися шахами суто для себе, вони приноситимуть багато користі. Людина буде уважнішою та більше запам’ятовуватиме. У такий спосіб можна здобути навички, які потім допоможуть у житті.

Ваші поєдинки з росіянками завжди набували політичного забарвлення. Це було додатковим навантаженням для вас?

– Із росіянками дійсно досить часто доводиться грати, адже там дуже сильна шахова школа, дуже багато гарних шахістів і шахісток, які є одними з найсильніших у світі. Я особисто намагаюсь відокремлювати ці речі. Напевно, тому що ми знайомі не тільки ці три роки, скільки триває війна, а десятки років до того. Ми почали конкурувати ще змалечку, із деякими з дитячих турнірів. Тому можу сказати, що у нас непогані стосунки.

Фото: David Llada

А щось змінилося між російськими та українськими спортсменами після початку війни?

Наприклад, між дівчатами ми дуже рідко обговорюємо політичні теми. У хлопців, наскільки я знаю, щось проскакувало таке, але ми намагаємося оминати це. Принаймні я не знаю прикладів серйозних конфліктів.

Із 2004 по 2014 роки ви виступали за збірну Словенії, мотивуючи це недостатньою підтримкою з боку держави. Що змінилося у 2014-му?

– Справа в тому, що я в 13 років виграла чемпіонат України серед жінок. І тоді знову ж таки було багато обіцянок від Федерації, що я буду виступати за збірну, ще обіцяли інші турніри. У кінцевому результаті, це все не виконали. У 13 років потрібно прогресувати, а тобі не те що не допомагають, а й навіть заважають. Були й інші ситуації. І коли постало питання про майбутнє, нам надійшла пропозиція зі Словенії, на яку довелося погодитись. Мені здається, якщо ти народився в Україні, якщо ти українець – ти мусиш виступати за свою державу. Це не від доброго життя люди змінюють федерацію. А у 2014 прийшло нове керівництво, змінився президент, і мене запросили в Україну.

Фото: Censor/Oleg Ogorodnik

Чого саме зараз не вистачає, щоб комфортно готуватися, виступати на змаганнях і показувати такі ж гарні результати?

– Найперше, це підготовка. У мене, наприклад, немає можливості постійно займатися з тренером. Щоб провести десятиденний збір, потрібно декілька тисяч доларів. А постійно утримувати тренера нереально взагалі. Це перше питання, яке полягає в тому, щоб був тренер, проводилися збори та оплачувалися турніри хоча б найвищого рівня (чемпіонати Європи та світу). Адже зараз доводиться їздити всюди за власний кошт. Ну і преміальні мають бути не шість тисяч гривень (таку суму Анна отримала за бронзу на чемпіонаті Європи – Ред.).

Як відбуваються шахові збори?

– Як правило, ми на зборах займаємося дебютами – це початкова стадія шахової партії. Тому що кінцеві стадії, наприклад, досить гарно вивчені. А у початкових багато чого можна придумати: на початку партії білі та чорні можуть зробити по 20 ходів, а це вже 400 різних позицій. Взагалі можливі мільярди різноманітних варіантів. І тренери саме займаються тим, щоб допомогти у початковій стадії. Постійно потрібен пошук, тому ми підключаємо комп’ютери, які допомагають знаходити найкращі ходи. А після партії тренер може вказати на те, що було не так.

Фото: Censor/Oleg Ogorodnik

Колись видатний шахіст Гаррі Каспаров сказав, що головне в шахах не те, на скільки ходів вперед прораховувати, а наскільки добре можна проаналізувати поточну ситуацію. Наскільки ви погоджуєтесь із цим твердженням? 

– Звичайно, ми прораховуємо на декілька ходів уперед. Просто все залежить від позиції, адже деколи тобі потрібно мінімально на два-три ходи бачити, а деколи – на 20. Все залежить від ситуації.

У чому, на вашу думку, полягає головний інтерес українців?

– Зараз усе пов’язано з тим, що триває війна. І, напевно, всі зараз зацікавлені в тому, щоб вона закінчилася й усі жили мирно. Напевно, це головне бажання кожної родини. А якщо йдеться про спортсменів, вони мають приїздити на змагання та намагатися показати найкращий результат Зробити все, що від них залежить.

Спілкувався Антон Владиславський, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram