Брат політв’язня: Крим – дика територія, якою управляє ФСБ Росії

Брат політв'язня: Крим - дика територія, якою управляє ФСБ Росії. Фото: "Український інтерес"/Олександр Бобровський

Євгена затримали на “російському” КПП, коли намагався в’їхати до Криму. Вдарили по голові чимось важким, знепритомнів. Отямився в калюжі крові. Тоді на голову йому вдягнули мішок, кудись повезли. Чотири дні чоловіка катували струмом. Добивалися, щоб він на камеру ФСБ сказав: “Я український диверсант, якого послали здійснити теракти в Криму”. Після катувань сказав усе, що вимагали.

Євгена Панова незаконно утримують за гратами на окупованому Росією півострові із серпня 2016-го року як “диверсанта”. В якому він стані, на якому етапі справа та чи є в Україні єдина стратегія звільнення політв’язнів, в інтерв’ю “Українському інтересу” розповів Ігор Котелянець, брат Євгена і керівник громадської організації “Об’єднання родичів політв’язнів Кремля”.

– Ігорю, на Вашу думку, затримання брата – це спланована операція ФСБ чи випадковість? Чому того дня він поїхав до Криму?

– Мені здається, він був доступною приманкою. Воїн АТО, активіст, волонтер, член міського виконкому (займався там реабілітацією АТОшників) – у своєму регіоні Женя достатньо відома і активна людина. Починаючи з 2014 року він допомагав вивозити людей з окупованих територій. І от того дня волонтери попросили брата вивезти якусь сім’ю з Криму. Хто ці люди, ми не знаємо. І хто ці волонтери, також не знаємо. Після його затримання ніхто з нами не зв’язався, тому є здогадка, що це могла бути підстава. Це прохання було спонтанним, він у чому був одягнений, у тому і поїхав. Про затримання я дізнався зі ЗМІ, які опублікували скріншоти з відео російського телебачення. На них Женя, змучений, розповідав, що він “диверсант”. І ось уже півтора року тягнеться ця справа.

– За цей час ви бачилися з братом?

– Ми відправляємо йому листи, але відповіді не отримуємо. Поштового сполучення між Кримом і Україною немає. Тому всі листи від родичів, друзів, просто усіх, хто пересилає до в’язниці, везе наша мама. Вона бачила брата востаннє на початку лютого.

Перші 2 місяці ми взагалі не знали, де його тримають і в якому він стані. Ми оббігали безліч владних кабінетів, поки щось почало рухатися. Дуже швидко подали до Європейського суду, який зобов’язав Росію розкрити інформацію, за що затримали, де і за яких обставин. Але РФ проігнорувала усі ці рішення, як і по інших політв’язнях. Усе ж ми дізналися, що він у Криму. За цей період у брата змінилося 5 адвокатів. А все тому, що їх не допускали до Жені, а його змушували підписати відмову. І лиш з п’ятої спроби нам пощастило: адвокат прийшов, коли не було слідчого. А той, хто його заміняв, не знав, що не можна допускати. За 15 хвилин спілкування з братом адвокат задокументував, що Женю катували, в яких умовах його утримували.

– Євген досі в Криму?

– На якийсь час його відвозили в Лефортово у Москву, потім знову повернули до Сімферополя. І, можливо, це гірше для нього. Адже там не діють закони РФ. Там немає ніяких ні контролюючих органів, ні місій, ні організацій, ні правозахисників. Це абсолютно дика територія, якою управляє ФСБ Росії. А у Москві цивілізованіша територія, є сильні адвокати, які знають як у цьому жорсткому середовищі виборювати своє. Воно активно взялися за його справу, багато зробили. Через те Женю знову перевезли до Сімферополя. Бо там менше можливостей.

– Як він почувається? Які умови утримання?

– Фізичний стан у нього поганий, зуби випадають після катувань електричним струмом. Дуже болять коліна і спина – на це постійно жаліється. Ми через адвокатів зверталися до російської сторони, щоб до нього допустили медиків. У відповідь отримали відписку від Уповноваженої президента РФ з прав людини пані Москалькової, що медики у нього були, але ніяких хвороб не виявили, сказали, що він почувається дуже добре.

Їжу там неможливо їсти, ми намагаємося перераховувати кошти, щоб він їв краще якісь консерви, а не “похльобки”.

Зараз більш-менш умови нормальні. Він навчився використовувати російську систему проти самої себе, почав вивчати їхнє законодавство і строчити велику кількість доган у Москву на начальників СІЗО. Вони навіть були вимушені встановити телефон. У заарештованих, згідно з їхнім законодавством, є право на дзвінки, коли дозволять.
Камера зараз звичайна, з ним ще чоловік чи з Ірану чи з Афганістану сидить. Але він не розуміє ні української, ні російської. Вони там якось намагаються спілкуватися, вчити один одного.

Найгірше – це бути в інформаційному вакуумі. У нього немає ні книг, ні газет. От зараз вперше йому передали дві старих газети. За ввесь час була доступна лише книга про Леніна, але він його страшенно не любить, тому не читав. Коли немає ніякої інформації, кожна хвилина тягнеться як вічність. Плюс, на брата ввесь час тиснуть.

Ігор Котелянець. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

– Як саме тиснуть? Що вимагають?

– На нього тиснуть психологічно, щоб він підписав угоду зі слідством. Кидали у камери зі щурами, з клопами. Але він відмовлявся. Йому кажуть: “Або 20 років тобі дамо по максимуму, поїдеш на північ там, де Сенцов (виживає при мінус 50). Або підписуєш, кажеш все, що нам потрібно, про диверсії. І ми тобі даємо 5 років, утримуємо недалеко від України, до тебе родичі зможуть їздити. І якась надія залишиться, що ти звідти вийдеш живим”.

– На якому етапі зараз справа, за якою звинувачують Євгена?

– Це абсолютно порожня справа, у якій немає ніяких доказів. Починаючи з осені 2017 року, що два місяці проходять суди, де йому подовжують арешт ще на 2 місяці. Ми навіть точних дат засідань не знаємо – доводиться вираховувати. Російський суд – це профанація, а кримський – це іграшковий суд. Їхні рішення не визнає жодна країна. Все, що там відбувається – неправомірно. Але їм потрібно справу закривати, бо у межах російського законодавства передбачено, що людину під арештом можуть утримувати лише рік, а Женю уже півтора тримають. Подання з такою вимогою надійшло від голови ФСБ Росії. Вони намагалися якісь псевдодокази зібрати. За версією слідства, у брата на якомусь цвинтарі на півночі Криму була схованка з вибухівкою. Є відео, воно повністю у традиціях російського телебачення. Там показують поле, якийсь рюкзак, але Жені не показують. Його уже окремо показують у відділку. А де ж оперативна зйомка затримання? Хоча експертиза не показала на тій вибухівці жодних відбитків пальців, і на цьому історія закінчилася.

Справа порожня, але є засекречена частина. У ній міститься інформація про людей, які давали якісь свідчення проти мого брата. Однак ні ми, ні адвокати ніколи не дізнаються, хто ці люди і чи взагалі вони є, і що вони говорили. Не зрозуміло на основі чого будувати захист навіть. І ми розуміємо, що питання звільнення – це питання політичних домовленостей між двома країнами.

Євген Панов. Фото надав Ігор Котелянець

– Що влада робить для звільнення політв’язнів?

– Наше об’єднання родичів бранців Кремля уже тривалий час закликає владу призначити людину, яка буде відповідати за це питання. Але цієї людини і досі немає. Скажу більше, у жодного державного органу навіть не було списку політв’язнів, поки ми самі не видали брошуру. Зараз їх уже 66. А уповноваженого президента з питань їхнього звільнення і досі немає. Значить немає системної роботи. Бо хто нею буде займатися? Ми не можемо достукатися до Адміністрації президента.

Тільки зараз, на четвертий рік війни, у держбюджеті з’явилася стаття, яка передбачає правову допомогу родинам політв’язнів. На це у бюджеті Міністерства окупованих територій закладено 96 мільйонів гривень. Ми взагалі не знаємо, що за цифра, хто її писав і на що вона піде. Кошти закладені, але відділ у МінТОТі буде формуватися ще півроку. Немає постанови про те, як ці кошти мають витрачатися. Отже, ми маємо десь у бюджеті 96 млн гривень, але ніхто не знає, як їх витрачати.

Ціна за адвоката по політв’язнях коливається від однієї до п’яти тисяч доларів на місяць. До кінця 2017 року нас підтримував фонд, який допомагає проектам із захисту прав людини. Зараз у нас немає грошей. Це близько 2 тисяч доларів на місяць. Адвокати від нас не відмовляються, але ж вічно у борг вони працювати не будуть.

Багато робить консульський департамент Міністерства закордонних справ. У нас є українські консули, які працюють у Росії і вони єдині там, хто може поїхати до в’язниці і взагалі пересвідчитися, що наші рідні живі. Але це не питання звільнення, це питання підтримки. Щоб вони хоч дожили до того звільнення. І ми дуже вдячні за це.

А формат обміну Україна має запропонувати сама, адже для Росії доля людини не пріоритет. Нам потрібно створити міжнародну платформу за участі ЄС, Канади і США. Налагодити так звані гуманітарні зв’язки. А отакий ігнор з боку держави оптимізму не додає. Мій брат, як і інші політв’язні, жертвують роками свого життя заради України. А що робить держава? Це добре, що президент такі надихаючі речі озвучує. Але якщо ти щось заявляєш – доведи.

– У чому ви вбачаєте український інтерес?

– Я вважаю, що у нас зараз унікальний історичний момент, коли після радянських часів, репресій, які відбувалися стосовно нашого народу, прокинулися оті українські цінності, які працювали, які рухали українцями до початку 20 століття. І нинішня ситуація нас згуртувала. Наші лідери мають показати, що держава за своїх буде боротися. Якщо ти за Україну, і ти потрапиш у біду, вона тебе не залишить. Це стосується не лише політв’язнів. Це питання справедливості. Український інтерес – щоб влада усвідомила, яка велика історична відповідальність на ній лежить.

Спілкувалася Ірина Савчук, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.