Представниця Уповноваженого Верховної Ради з дотримання прав дитини та сім’ї розповіла “Українському інтересу”, якими будуть рекомендації за підсумками конференції “Забезпечення прав дитини в умовах збройного конфлікту”. Детальніше про саму конференцію читайте тут.

Розкажіть, що це будуть за рекомендації?

Ці рекомендації, по суті, стосуються того, які зобов’язання мають взяти на себе уряди країн, коли вони стикаються зі збройним конфліктом.

Це якісь конкретні речі вже на основі реального досвіду?

Звичайно. Це рекомендації на основі досвіду як України, так й інших країн. Вони стосуються таких зобов’язань як евакуація дітей за принципом нерозлучення з батьками. Це також питання надання статусу та захисту дитини в разі, коли вона переміщена з території свого звичайного проживання. Певна низка рекомендацій стосується таких базових прав, як право на освіту, права на медичний захист. Коли ми говоримо про право на освіту, то це питання якості, це питання шкіл “територій миру” без військових, це питання доступу до документів для дітей зокрема з непідконтрольних територій і питання недопущення розташування військових в об’єктах освітніх закладів. Це питання пов’язані з наданням психологічної підтримки насамперед і інтеграції дітей у соціум.

Тобто не лише заходи під час війни, але й постконфліктні?

Саме так, це буде цілий комплекс мір. Низка рекомендацій стосується дітей, що були залучені до збройного конфлікту чи то з боку офіційних військових формувань держави, чи то терористичних угрупувань, будь-яких збройних формувань. Діти вимушені були допомагати на блокпостах, чи стояли зі зброєю в руках по обидва боки. Це питання кримінальної відповідальності, але не дітей, а дорослих, які їх до цього залучили.

Ви пропонуєте повністю дикриміналізувати дітей? Це такий досвід?

Це не я пропоную і це не просто досвід. Це зобов’язання України, бо Верховна Рада ратифікувала факультативний протокол до Конвенції ООН щодо участі дітей у збройних конфліктах. У цій частині Конвенції чорним по білому написано, що не можуть притягуватися до кримінальної відповідальності діти, які втягнуті в цей конфлікт у будь-якій якості.

До 18 років?

До 18 років. Відповідальність мають нести виключно дорослі, які допустили перебування дітей зі зброєю в руках. На превеликий жаль, Україна має досвід притягнення дітей до кримінальної відповідальності. У Маріуполі Донецької області було засуджено дітей підліткового віку – 16-17 років. На момент винесення вироку вони були вже повнолітні, але зброю їм у руки дали, коли вони ще були дітьми. Тих, хто це зробив, ніхто до відповідальності не притягував. Сьогодні ми говорили про необхідність законодавчих змін і зверталися з цього приводу до пана Разумкова. Так от насамперед парламент має доповнити кримінальний кодекс статтею відповідальності дорослих, які дають зброю дітям у руки.

А наскільки широке це явище – залучення дітей до збройних дій?

Наразі ми не знаємо масштабів. Офіс омбудсмена намагався реагувати за кожним фактом, про який ставало відомо. Ми свого часу розробили такі кишенькові довідники для військових, щоб вони розуміли, де не має бути дитини, і що є протизаконним. Коли дитина з’являється в полі їхнього зору, ніяких “синів полку” не може бути. Кількість цих дітей нам не відома. “Виловлюємо” дані або по вироках, або по інформації, яка з’являється в медіапросторі. Наприклад упродовж останнього місяця, коли точилися дискусії щодо відведення наших військ у Золотому. І потім з’явилися коментарі від добровольців, які розповідали, що хлопці там поклали життя і зараз відведення – це зрада.

Капітуляція.

Так. І як аргумент, чому зокрема не можна допускати капітуляцію, наводили наприклад, що от у нашому добровольчому батальйоні був 15-річний юнак. Він загинув коли йому було 20 років але взяв до рук зброю ще дитиною. І суспільство навіть не засуджує та не замислюється, а що 15-річна дитина робила в тому добровольчому батальйоні? Ніхто її не відправив додому до батьків, на навчання. Це не питання патріотизму. Інші речі мають стояти в основі патріотизму. Ми до речі, за цим фактом відреагували і направили запити, щоб зрозуміти що це за ситуація. Але скільки загалом таких фактів, сьогодні не знає ніхто.

Сьогодні говорили про потребу ефективніших способів виявлення і реагування на порушення прав дитини. З не підконтрольної зони таких даних майже нема. Можливо, ваші іноземні колеги поділилися, як можна здобувати звідти інформацію?

Ну, тільки за допомогою міжнародних місій. Але постійних місій, які би паралельно вели моніторинг, немає. Наприклад той самий ЮНІСЕФ не їздить туди постійно. Так само той же Save the children, який тут представлений, у них є дуже вузький компонент безпеки шкіл і вони дуже обережні. Міжнародна місія ОБСЄ, на превеликий жаль, не збирає окремих даних по дітях, які страждають. Сьогодні я бачу необхідність включення теми прав дітей в умовах збройного конфлікту в перемовний процес. Зокрема, діти, точніше їхні права, мають стати предметом обговорення в Мінському форматі. Коли ми говоримо про обміни полоненими, ми маємо говорити про обміни даними щодо дітей з тим, щоби розуміти масштаби цієї катастрофи. І як вирішувати питання з осиротілими дітьми, коли дідусі та бабусі тут, на підконтрольній території, а дитина там. Такі речі мають бути предметом обговорення і діалогу. Діти мають бути поза політикою.

Присутні тут діти розповіли про порушення їхніх прав. Але це, можна сказати (і слава Богу!) така лайт-версія, бо найстрашніші злочини проти дітей в умовах війни – вбивства, каліцтва, сексуальне насилля. Такі жахливі речі на сході України трапляються?

У будь-якій війні такі речі є. Питання масштабів. За час конфлікту на сході, лише за офіційними даними Уповноваженого ООН з прав дитини, загинули близько 150 дітей. Сьогодні з тих 36 тисяч дітей, які офіційно отримали в Україні статус постраждалих, лише одна дитина визнана жертвою сексуального насильства. 87 дітей таких, що зазнали контузій, поранень. Решта – це психологічні насильства.

Я вам хочу сказати, що такі дані треба перевіряти й перевіряти. Наприклад, я мала такий досвід: витратила два місяці на розслідування інформації з соціальних мереж щодо нібито зґвалтованої нашими військовими 11-річної дитини в Красногорівці. Це був 2015 рік. Я розуміла, що інформація втрапить в усі ООНівські звіти, бо це було у фейсбуці розповсюдили волонтери. Я особисто виїздила туди і це виявилося фейком. Виявилося все дуже просто. Волонтерам просто почали менше давати грошей на реалізацію програми зі здоров’я дітей зі сходу, і вони запустили такий фейк. Тому треба дуже обережно ставитися до всіх цих даних і перевіряти. Ну, а скільки людей не заявили про таке насильство можна тільки здогадуватися.

Мінсоцполітики оголосило пріоритетом наступного року питання дітей. У бюджеті закладено кошти на реабілітацію дітей з зони конфлікту?

Поки що жодної копійки на виконання Конвенції про права дитини держава і уряд України не заклав.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram