Після анексії Криму Російська Федерація розпочала масштабні репресії проти проукраїнського населення півострова. До кремлівських казематів відправили величезну кількість людей, що виступала за цілісність України. Серед таких опинився і український кримськотатарський політик Ахтем Чийгоз.

Через активну громадську позицію та підтримку непорушності державних кордонів його заарештували ще у 2014 році. Окупаційна влада звинуватила його в організації масових заворушень та кинула до СІЗО. За  ґратами він просидів майже три роки. Тільки нещодавно, 11 вересня 2017 року, “суд” присудив Ахтему 8 років колонії суворого режиму.

25 жовтня Чийгоз разом з іншим кримськотатарським політв’язнем Ільмі Умеровим вийшов на волю. З території Криму їх відправили до Туреччини, а звідти вони нарешті повернулися до України.

“Українському інтересу” вдалося поспілкуватись з Ахтемом Чийгозом. Він розповів, що сьогодні відбувається у Криму, як його намагались купити російські служби та як і коли Україна повертатиме півострів.

Що тепер відбувається у Криму?

Тут справа полягає не у банальних загальноприйнятих формах тиску. Те, що відбувається, це все шляхи реалізації терору Росії проти кримськотатарського народу. Вони проводять регулярні обшуки. Насправді це звичайне знущання, тобто елемент терору. Рано-вранці до тебе вриваються озброєні люди… Хіба це нормально, як це ще назвати?

А що вони постійно шукають?

Їм все одно, що шукати. Коли йдеться про кримінал або підозру в криміналі, тоді приходять специ, починається розслідування, але ж не о 5-тій ранку. Якщо відбувається затримання особливо небезпечного злочинця, тоді проводять спецоперацію, шукають докази. А тут звичайний терор.

З історії відомо, як озброєна до зубів армія у 1944-му, армія НКВД, забирала людей спросоння, піднімала дітей, старих, і це все у той час, коли боєздатне чоловіче населення перебувало на фронті.

Те саме відбувається і сьогодні. Вони наче навмисне нагадують нам, як це було. Це ж все нащадки тих людей. Вони хочуть, щоб ми перетворились на стадо слухняних тварин, сенс життя яких – прокинутись, поїсти та радіти життю.

Ахтем Чийгоз: Величність Росії та її безкарність – це міф. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Яка була реакція кримських татар на Євромайдан?

Під час цих подій Меджліс підтримав усіх кримських татар, що хотіли брати участь у Євромайдані. Я, зокрема, регулярно їздив до Києва з великими групами кримських татар. Крім того, ми постійно підтримували проєвропейський вибір України. Це все, звісно ж, не подобалося сепаратистам.

Ось якраз про лютий, що саме відбувалось 26 лютого 2014 року під стінами ВР АРК? Розкажіть про цей день.

Це все наслідок тих подій, які відбулися на Майдані. Люди зрозуміли, що можуть вплинути на зміни у владі, адже це нас давно тривожило, а також схід України. Бо тут завжди влада формувалася за бандитським принципом, центр в особі Януковича сприяв людям з ідеями сепаратизму.

Політична еліта Криму завжди бачила сенс своєї діяльність у тому, щоб отримувати дивіденди особистого характеру: для бізнесу, для свого добробуту, будь-чого. І цим вони постійно спекулювали – чи то російською мовою, чи ще чимось.

Я правильно зрозумів, що місцеві політики Криму постійно шантажували владу тим, що відокремляться, якщо не отримають щось для себе?

Звичайно, і цей шантаж відбувався під прикриттям політичних гасел, наприклад, “вболівання” за російську мову, розширення повноважень автономії тощо.

Так от конкретно про 26 лютого. Це була концентрація усіх цих подій. Росія вже мала чіткий план, а ми ще нічого не підозрювали. Цього дня ми вимагали, звичайно, цілісності України, засуджували сепаратизм і хотіли змін у владі Криму. Домагалися перевиборів Верховної Ради АРК, змін в уряді півострова, бо саме їхня діяльність призвела до таких наслідків.

Нас у цей час не дуже чули в Києві. Ми ж не просто сиділи й казали, що тут є російські організації, які фінансуються напряму з Москви і мають також підтримку серед політиків України. У нас там постійно відбувались подібні мітинги.

Тоді члени Меджлісу намагалися не допустити занадто емоційного протистояння людей з правоохоронцями. Однак по той бік стояли повносилі формування “самооборони Криму”, “Российского единства”. Вони туди прибули вже з конкретним завданням – провокувати людей.

Погіршило ситуацію й те, що на мітинг з Севастополя приїхали терські козаки та інші проросійські організації.

Ахтем Чийгоз: Величність Росії та її безкарність – це міф. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Чи пропонувала російська сторона вам співпрацю з окупаційною владою, можливо, ще до арешту або після?

Звичайно. Одразу, з першого дня окупації, відбувались інтенсивні спроби російської сторони вербувати людей. Вони намагались говорити й з Рефатом Чубаровим, але потім його ж і депортували, тоді подалися до мене.

Вони казали: “Ми знаємо про ваш авторитет серед народу, ми знаємо, що ви розумна людина, ви відомий політик, тому давайте співпрацювати”.

А що пропонували натомість?

Пропонували посаду віце-прем’єра Криму. Пропонували грошей, зайнятись бізнесом тощо. Вони або ламають, або купують, інших методів у них немає. Це все представники ФСБ. Вони самі нічого не вирішують, а просто передають слова з центру.

Казали: “Подумайте про своїх дітей, онуків, батьків”. Били по таких чуттєвих місцях.

Розкажіть про саме ув’язнення, як там було всередині казематів?

Коли мене взяли, я думав, що інших вже не чіпатимуть, але у травні-квітні покотилися масові хвилі арештів активістів. Деякі не витримували цього й у перші два-три тижні підписували будь-які документи, аби тільки звідти вибратися.

Завше були такі, що провокували на це. Були й посередники у вигляді продажних адвокатів, колаборантів або інших арештантів. Не всі так робили, звісно.

Я також бачив Олега Сенцова, поговорити ми не змогли, але я дізнався, що у нього хороша репутація серед заарештованих.

Деякі з них не розуміли, чому я мав тягнути строк за всіх, але потім також почали поважати.

Існує багато версій вашого звільнення, що ж відбулося насправді?

Я не можу знати усіх тонкощів. Але скажу, що за два тижні до звільнення до мене прийшли два фсбшники і сказали, що мене звільнятимуть, пропонували умови звільнення.

Ці умови майже три роки завжди були однакові й мали відверто мерзенний характер. То якийсь наклеп зробити, то щось підписати, то визнати провину або попросити помилування. У мене це вже не викликало жодних емоцій, я завжди відмовлявся щось робити для них і ніколи ні про що не просив.

Ахтем Чийгоз: Величність Росії та її безкарність – це міф. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Ви знали, що вас скоро звільнять?

Звісно, надія на це у мене була, але був і здоровий глузд, який твердив, що я можу сидіти тут досить довго, і вісім років це ще не остаточний термін. Я намагався стежити за тим, що відбувається в Україні та Європі. Регулярно силкувався робити заяви, але мені це потім дуже дорого коштувало.

Я пам’ятаю, що приходив адвокат і казав, що моє звернення зачитували на Генасамблеї, і тоді я розумів, що знайшов потрібні слова, які відображали стан моєї Батьківщини, моїх співвітчизників, народу, країни, інакше б їх там не зачитували.

Я чув, що активно обговорюється питання про обмін. І один із елементів цієї бесіди свідчив про те, що вони хочуть обміняти нас на серйозних злочинців.

На російських злочинців?

Так, я дістав змогу подзвонити Мустафі (Джемілєву – ред.). Я був проти, щоб мене помилували або дали амністію (бо це ж просити треба), або обміняли на злочинців, у яких руки по лікоть у крові.

То вони без усіляких умов вас так просто відпустили?

Не думаю, що так просто і без умов. Це була спецоперація, і повезли нас не у Київ і не на материкову Україну, а до Туреччини. Коли я опинився там, то зрозумів, що це були конкретні домовленості Ердогана та Путіна. Навряд чи це пов’язано з якимось обміном, вони б це і без нас вирішили. У них маса своїх питань.

Просто у Росії в Азії іншого такого союзника немає. Тому вага і слово Ердогана для Путіна мають значення.

Я помітив символічну річ, спілкуючись з Ердоганом, це не видавалося проханням. Він не просив Путіна.

Він поставив Путіна перед фактом?

Я не знаю, але має минути час, щоб щось зрозуміти. Я бачив багато президентів, політиків, мав безпосереднє спілкування з ними. Тому можу розрізнити, коли хтось просить, а коли просто кажуть і воно відбувається.

От гарний приклад, коли Макрона обрали президентом Франції, а Путін – “царь-всея-Руси” – такий світовий авторитет, як останній хлопчисько чекав, коли йому дозволять прибути до Франції на зустріч. Російські ЗМІ не змогли замаскувати це приниження Путіна та усю перевагу Макрона. Тоді чітко було видно, що те, що вони транслюють, про величність Росії та її безкарність – все це міф.

Чи справу проти вас закрили остаточно?

Мені казали, що у документах прописано і зняття судимості, і все інше необхідне. Ердоган домовився так, щоб усе було як потрібно.

Я навіть не ставив адвокатам завдання довести, що не винний. Я заборонив виголошувати подібні форми. Мене не цікавив аспект невинуватості. Єдине завдання, яке я поставив перед собою – показати в своїй особі позицію тисяч моїх співвітчизників, я ж там не один обстоював ці ідеї.

Ахтем Чийгоз: Величність Росії та її безкарність – це міф. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Які ваші плани на найближче майбутнє?

Я був у Клімкіна з низкою пропозицій, у Президента, з Волкером зустрічався, з нашими лідерами…

І що це були за пропозиції?

Ще до того, як мене арештували, я активно просував ідею визначення позицій щодо Криму.

Це про автономію для кримських татар у Криму?

Щодо цього внутрішнього майданчика я почув від Президента чітку відповідь. Він її час від часу транслює, що свідчить про його послідовність. Є право на самовизначення корінного народу, в Україні чудово це розуміють, бо українці так само досягали свого права.

Ми вже визначили цю форму державності. Не думаю, що постають питання щодо неї самої, більше – щодо змісту. Ми ніколи не порушували питання так, щоб нехтувати інтереси якоїсь іншої групи.

Що потрібно робити Україні, щоб повернути півострів?

Ми не ставимо завдання повернути якийсь пустельний, безлюдний шматок землі, тому повернення зі зброєю розглядати не можна. Але все одно нам потрібна сучасна зброя, я навіть за  ґратами бачив, що в Україні є потужна армія.

Сильна армія потрібна як важіль тиску?

Навіть не важіль тиску. Коли ти маєш силу, тобі не треба її демонструвати, її і так всі бачитимуть. Коли демонструєш якийсь пафос чи блеф, тільки тоді цьому треба надавати якусь форму.

От про санкції. Коли про них тільки заговорили, то це видавалось чимось непевним. Поступово ці кроки ставали більш рішучими, і як людина, яка була вимушена дивитись російські канали, я зрозумів, що ці санкції призведуть Росію до економічного колапсу. Водночас самій владі Росії все одно, що буде з її народом. Там побутує думка “ботву жрать будем, а ракеты будут летать”. Дуже добре досягають мети удари по самому Путіну та його оточенню, бо вони всю свою діяльність і владу розглядають лише з боку особистого добробуту та своїх сімей.

Тобто потрібно продовжувати давити на Москву санкціями?

Переконаний, що потрібно працювати на всіх напрямах, щоб не було місця пройдисвітам, які твердять про якісь спекуляції з Кримом. Нам не слід залишати місця для спекуляцій щодо цього питання, і це сприятиме поверненню Криму, і не тільки Криму.

Ахтем Чийгоз: Величність Росії та її безкарність – це міф. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

А щодо прогнозів повернення Криму, коли це станеться?

Мене часто про це запитують. Це не просте питання, але треба розуміти, що ми обов’язково це зробимо. А от як довго це розтягнеться у часі, залежить і від мене, і від тебе, і від нього, і від усіх нас. Ми повинні робити щодня по кроку до повернення Криму, і я точно впевнений, що воно відбудеться, і не в такім далекім часі, як нам дехто намагається розказати.

Більшої проблеми в історії 20-го століття, ніж Радянський Союз, не було. І що? Якби нам хтось у 1985-му сказав, що Союз за кілька років розвалиться, то як би ми до цього поставились? Нікому не спадало на думку, що найпотужніша держава, яка володіла половиною Європи, вже не кажу про вплив на Азію, може впасти.

Сучасна Росія – не рівня Радянському Союзу, абсолютно. Не рівня, тому що має набагато менший внутрішній ринок, нижчий рівень ідеологічної культури, виховання. Все тримається на величезному страху та підлесливості. Це й наводить на думку, що довго так не триватиме. Воно і так вже довгенько протрималося.

У чому полягає український інтерес щодо Криму?

В кожній державі кажуть – треба виходити з власного інтересу, але тут справа не у цьому, а в пріоритетах. Повернення Криму – це національний пріоритет, це те, що наповнює поняття самої цілісності та незалежності.

І мені подобається, що зараз поняття української незалежності наповнюється національними пріоритетами. Ухвалені рішення мають національний характер, патріотизм, гідність. Тому я і кажу, що наша країна має очевидний прогрес та потужність.

Україна вперше налагодила партнерські стосунки, з нею вже не ведуть справи на кшталт “ось ви нам щось зробите, тоді ми вам це дамо”, ми перейшли цю межу.

Спрацював той чинник, що ми змогли зупинити хамство та військову агресію, яких бояться усі, перед якими тремтять азіатські країни, багато африканських країн. Повернути Крим і виграти війну на Донбасі це не інтерес, це національний пріоритет.

І ми як громадяни України впливаємо на це, й вплив кожного з нас має величезне значення.

Спілкувався Артем Голуб, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram