Найвіддаленіший осередок українства. Як живе “Академік Вернадський”

Україна з 1996 має у своєму науковому розпорядження антарктичну наукову станцію “Академік Вернадський”, яка вже прийняла 22 українські наукові експедиції. Чим займаються українські полярники на найпівденнішому континенті в світі та які перспективи України в міжнародному Антарктичному клубі, розповів відомий вчений-біолог та директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.

Чим сьогодні займається наукова експедиція на станції “Академік Вернадський” в Антарктиді?

Подробиці:
Українська Антарктида: що і для чого досліджувала 22 експедиція?

Зараз в Антарктиді зима, відповідно, полярна ніч. Оскільки наша станція не за полярним колом, а перед ним, то формально в нас полярної ночі немає. Але зараз там сонце з’являється приблизно хвилин на 20 на день. Відповідно в таких умовах зимувальна група підтримує життєдіяльність станції та веде режимні спостереження – моніторинг тих показників, де важливі тривалі неперервні дані. Це насамперед метеорологічні спостереження, фізика атмосфери, зокрема, вимірювання рівня озону, адже станція розташована саме на краю озонової діри. Щоденно вимірюються параметри магнітного поля Землі. Також частиною нашої наукової програми є спостереження лікаря за зміною стану здоров’я полярників.

Як дослідження розпочнуться з літньою порою на Антарктиді?

Коли розпочнеться сезон – на станції завирує життя. Часто жартую, що ми в Антарктиді живемо, як в Криму – рік чітко поділяється на сезон і несезон. Три місяці вирує життя, а потім дев’ять місяців очікування сезону. Сезон в Антарктиді – це полярне літо з грудня по березень. Коли приїде сезонний загін, то звичайно кількість спостережень зростає в рази. Зокрема, приїжджає дуже багато біологів. У цей час там все живе розмножується, годується, і це все потрібно відстежувати і фіксувати – від бактерій до китів. До речі, про китів. Цього сезону отримаємо від американських колег абсолютно безкоштовно спеціальний арбалет, яким у китів можна відбирати біопсію (зразки тканин). Це потрібно для вивчення генетики, перевірки гормонального стану.

Також літнього сезону починають працювати геологи. Вони опрацьовують ділянки території невкриті суцільним снігом та льодом.

Окрім того, проводять свої дослідження гляціологи, які досліджують льодовики, їхню структуру та процеси їх танення і утворення. Ми зараз багато чуємо про танення льодовиків – це не означає, що вони при цьому не продовжують утворюватися.

Чи планується переобладнання станції?

Окрім науки у нас цього року намічається дуже великий ремонт. Такий великий, що чесно кажучи, я постійно про нього зараз думаю. Він вкрай необхідний.

Нам пощастило, що у 90-х роках Росія “віджала” всі радянські полярні станції, а нам дісталась британська станція “Фарадей”. Британці передали станцію в ідеальному стані, з найкращою на той час технікою і таким запасом міцності, що його вистачило на 22 роки скотського українського ставлення.

За 22 роки на станції не оновлювали жодної із систем життєзабезпечення. Дизельні генератори, опріснювачі, навіть банальна проводка – все британське 80-х років. Це просто чудово, що все воно було дуже якісне, а не радянське. Кожної зими наші полярники постійно самотужки зубилом та якоюсь там матір’ю ремонтують все, що виходить з ладу. Станція фактично тримається на ентузіазмі наших людей і на британському запасі міцності. Але так далі не можна. Тому звичайно ми зараз будемо багато чого змінювати. Тут нам допомагає і те, що Міносвіти вперше за багато років заклало в бюджеті не лише операційні витрати, але і “капіталку”, та те, що ми зекономили чимало коштів завдяки прозорому тендеру на перевезення експедиції.

Тож коли здійснимо планований капремонт, на прикладі нашої станції можна буде показати, який би вигляд мала країна, якщо припинити красти бюджетні гроші, а почати їх вживати за призначенням.

Як розвивається міжнародна співпраця в полярних дослідження?

В Антарктиді величезний потенціал міжнародної співпраці. Цей потенціал недовикористовувався, міжнародна співпраця у нас була не те, щоб на нулі, але на мінімумі. Нас час від часу знаходили іноземні партнери і просились працювати на “Вернадському”, на щастя їм не відмовляли. Ми ж майже ні до кого не потрапляли, майже винятково “копали свого власного городика” на “Вернадському”. Тепер же ми, хоч ядром наших досліджень звісно ж лишається “Вернадський”, також виходимо на широкі простори Антарктики за рахунок міжнародних обмінів.

Вже цього сезону двоє наших мікробіологинь відряджаються на білоруську станцію “Вечєрняя”, яка в іншому кінці Антарктиди. Там вони досліджуватимуть антарктичні підлідні озера, те чого немає поруч з нашою станцією.

Також один із наших колег піде в складі турецької експедиції в Маргарет Бей, де турки планують збудувати власну полярну станцію. Наш фахівець буде там закладати екологічний полігон, вимірювати всі параметри мікроклімату, рослинності тощо.

Ще наших вчених очікують на південнокорейській станції “Кінг Седжон”. Там потужна база з повноцінно обладнаною лабораторією, де можна одразу ставити експерименти на відібраних зразках. Наприклад, фізіологічні, біохімічні досліди.

Окрім того, передбачається певна морська програма вперше за дуже багато років. Кілька наших дослідників підуть у рейс на іспанському судні “Гесперідес”, який здійснюватиме геологічні дослідження вулканів підводної дуги Скоша.

Також задіюємо потенціал партнерства між державою та українським приватним бізнесом. В Південному океані в районі протоки Брансфілда працює український крилеловний траулер. Ми домовились з власниками цього судна, що вони безкоштовно візьмуть на борт наших дослідників. Під час ловлі криля, вчені зможуть брати потрібні зразки і проводити дослідження.

А як щодо спільних досліджень Арктики з Канадою?

Така домовленість є. Вона наразі “рамкова”, ще не наповнилась конкретними проектами. Є принципова рамкова угода НАНЦ з “Полар Ноледж Канада”, і вона чудова. Канадці готові працювати у нас на “Вернадському”, а нам відкривається можливість працювати на цілій мережі станцій у канадській Арктиці.

Зокрема, ми вже запрошені на липень 2019 року, на відкриття в Кембрідж-Бей нової, абсолютно хай-текової дослідницької бази. Без жодних проблем наші дослідники зможуть працювати на цій базі.

Чи є співпраця з російськими науковими станціями?

Зараз ми ніяк не співпрацюємо. Та й власне в минулому, при всьому тому, що ніби дуже любили Росію і дуже з нею дружили, але в якісь спільні проекти це майже не виливалось. Хіба одного разу два наших вчених здійснювали спостереження з російського корабля “Академік Федоров”. Навіть обміну з фахівцями не було.

Для Росії дослідження у Антарктиці – насамперед геополітика, а лише потім наука. Такий підхід не сприяє міжнародним проектам.

Які традиції існують на станції “Академік Вернадський”?

Тут панують британські традиції, які залишились при передачі станції Україні. Наприклад по суботах всі виходять до столу в білих сорочках і при краватках. Британці заснували цю традицію, щоб не відірватись від цивілізації, не здичавіти там.

Також залишили бар “Фарадей”, який визнали найкращим баром на Антарктиді. Бар з традиціями. Це найпівденніший бар, зроблений в стилі справжнього британського пабу. Там ще з британських часів дотримується одна традиція, яку феміністки напевно назвали б сексистською, і це дійсно так, але як на мене, як історичний раритет її можна зберегти навіть і в часи гендерної рівності. Можна платити за випивку, але для дівчат є альтернатива – вони можуть зняти свій бюстгальтер і залишити його там в барі, зав’язаним над барною стійкою. У такому разі їм наливають безкоштовно. Там ще з 80-х років висить ціла колекція бюстгальтерів – можна дивитись, як змінювалась мода.

В одну з перших експедицій наші дослідники привезли туди розібраний самогонний апарат. Тепер у барі “Фарадей” наливають те, що називають “Водка Вернадівка”. Вона готується за спеціальним рецептом, який передається від зимівлі до зимівлі.

Є традиція святкування Мідвінтеру – дня зимового сонцестояння, після якого полярна ніч потроху відходить та збільшується світловий день. Ну, і з нашого національного внеску слід відзначити традиції українського Різдва, які наші полярники привезли з дому та щороку відзначають зовсім так, як ми з вами тут.

Як харчуються українські полярники?

На рік завозиться запас харчів. Мабуть, за важливістю після начальника станції, друга головна людина – це кок. Кухар – це людина від якої дуже залежить настрій всіх полярників. Він відпочиває лише один день на тиждень – тоді їжу готують решта полярників, а шість днів працює. І тут все залежить від його фантазії, бо треба урізноманітнити меню з обмеженого запасу провізії.

До речі, з цими харчами окрема анекдотична історія. Мають бути якісь нормативи, які встановлюють як треба годувати полярників. Мої попередники не знайшли нічого кращого, як затвердити для полярників нормативи радянського підводного флоту. Це звісно нісенітниця, бо жодний підводний човен не ходить рік. Там їжа може бути суперкалорійною, але при цьому дуже одноманітною. На практиці ж, раціон станції вже давно набагато цікавіший, аніж на субмарині.

Так от, коли в мене була перевірка Держаудитслужби, тобто колишнього КРУ, вони в акті на повному серйозі написали, що оскільки купувались продукти понад встановлені “підводні” норми, то це збитки завдані державному бюджету. Тобто мені тут нарахували понад 600 тисяч гривень завданої шкоди, через те, що понад нормативи полярникам купували смаколики.

Зараз ми будемо замовляти в МОЗ нормальні обґрунтовані нормативи, які не будуть прив’язані до покійного радянського флоту.

І наостанок традиційне запитання: що таке український інтерес для Євгена Дикого?

Нууу (сміється) Євген Дикий взагалі то “український буржуазний націоналіст”. Мені це тавро приліпили ще коли вперше арештовували за синьо-жовтий прапор у випускному класі в далекому 1989 році. І я цим “званням” щиро пишаюсь, тому звичайно, що для мене український інтерес – це бачити Україну країною першого, західного, а не третього світу. Другого радянського світу вже нема і не буде – є тільки перший і третій, ми або утримаємось у “золотому мільярді”, або скотимось до рівня Африки.

І я хочу бачити Україну не “аграрною наддержавою”. Я пам’ятаю ту Україну, яка ще кілька років тому мала третє місце по запуску супутників в світі, яка запустила “Морський Старт”, яка досі робить найкращі в світі магнітометри – зокрема, їх закуповує NASA, яка збудувала “Руслана” та “Мрію”.

Я вірю в таку Україну, в її майбутнє, і на своєму місці я намагаюсь щось для цього робити – наші дослідження Антарктиди це один з тих “кігтиків”, якими ми зачепились та досі тримаємось у тому світі, де Ілон Маск освоює Марс.

Водночас тут всередині я хотів би бачити Україну не чимось надто оригінальним, а типовою, звичайною, навіть трохи “нудною” європейською державою. Я багато часу провів у Європі, особливо в Німеччині та Скандинавії, мені дуже подобається, як там влаштоване суспільство, і я не бачу жодної причини, чому ми не можемо жити так само.

Ми як нація нічим не дурніші та загалом не гірші за тевтонців чи вікінгів, і казки про нашу “особливу ментальність” – байда з арсеналу російської пропаганди.

Я не вірю в якийсь окремий “третій шлях”, наш вибір – або “русскій мір” та глибока “азіопа”, або Євросоюз з усіма його плюсами та мінусами, і для мене вибір очевидний.

Розмовляв Ігор Кромф, “Український інтерес”