17 вересня 2014 року киянин, активний учасник Євромайдану Валентин Вигівський поїхав у Крим, аби передати гроші, зібрані на операцію своїй знайомій. Вдома лишилась дружина, 5-річний син, батьки та молодший брат. Після цього його не могли відшукати кілька місяців – Валентин зник.

Відшукали його вже у Москві, в ізоляторі ФСБ “Лефортово”. Він став одним з політв’язнів Кремля – його зробили “шпигуном”. Про свого сина та українських заручників “Українському інтересу” розповідає Петро Степанович Вигівський.

– Петре Степановичу, розкажіть трохи про свого сина. Хто він?

Валентин народився у Прип’яті, у 1983 році. Потім ми переїхали до Києва, він закінчив тут школу. Йому завжди подобалась техніка, особливо залізниця. Він в дитинстві часто ходив на вокзал і малював поїзди. А потім захопився авіацією, яка стала його хобі. Закінчив Київський політех, вибрав його тому, що тут вчився Ігор Сікорський. Після навчання займався приватним бізнесом, ремонтом автомобілів. Але захоплення авіацією залишилось – їздив на виставки, конкурси, спілкувався з такими ж аматорами авіації. Одружився, народився син, який вже ходить до третього класу. Звичайне життя.

– Як сталось, що він поїхав до Криму? Коли це сталось?

Це сталось у 2014 році, восени. Валентин поїхав у Сімферополь, як казав – туди й назад. І зник. Сталось так, що одна з дівчат, з його кола спілкування, котра також цікавилась авіацією, збирала гроші для свого родича на онкологічну операцію. Син повіз їй досить значну суму, аби передати особисто – вона не могла виїздити з Криму. Він зник 18 вересня, не вийшов на зв’язок. Наступного дня я почав його розшукувати, звернувся до міліції. Хоча вона його й не шукала, довелось це мені робити самотужки.

– Яким чином Вам вдалось знайти його? Хто допомагав?

Якби мені перед тим хтось сказав, що своїми силами ми зможемо підняти такий пласт, залучити до наших пошуків стільки людей – я б просто не повірив. І коли хтось говорить, що від нас нічого не залежить, це брехня. Ми все можемо, варто лише захотіти. Ми почали “стукати” у всі двері – через знайомих, знайомих знайомих. Вийшли на тодішню “владу” Криму, навіть люди з проросійської “самооборони” нам допомагали. Багатьох я досі особисто не знаю – не всі виходили на особистий контакт, діяли через треті руки. Знайшли якогось Вигівського, але то виявився місцевий житель, який мав проблеми з законом…

Всі ці люди допомагали без грошей. Лише раз довелось заплатити, бо кількох наших помічників затримали і у них почались проблеми. Але, на жаль, ми запізнились – Валентина вже вивезли з Криму до Москви.

Читайте також: Батько політв’язня Гриба: Вирок буде обвинувальним, але ми боремось

Єдиний з державних органів, хто нам допомагав – це міністерство закордонних справ. Що стосується МВС… то я три дні приходив до них, аби забрати довідку про зникнення мого сина. Як виявилось, вона всі ці три дні лежала в канцелярії. Але всім було байдуже. У МЗС пошуки почали відразу, як я прийшов – прямо при мені зв’язались з тим, хто займався цими питаннями, робота почалась негайно, це правда. Але перший час теж не могли знайти сина. Вже пізніше час з нами зв’язався призначений російською владою адвокат і повідомив, що Валентин у Лефортово. Це вже було десь через місяць після зникнення.

Хоча цей адвокат не викликав довіри, бо у “листі” від сина, якого він нам передав, було прохання надіслати те, що Валентин ніколи не вживає. Ми від нього відмовились. І лише після цього всього Росія офіційно повідомила наше МЗС про те, що Валентин Вигівський заарештований. Спочатку йому інкримінували незначний злочин – заволодіння банківською таємницею, а через деякий час зробили з нього “шпигуна і диверсанта”.

– А хтось з росіян Вам допомагав?

Коли шукали сина, мене звели з російською правозахисницею Зоєю Свєтовою. Вона дуже допомогла, відразу поїхала в Лефортово, знайшла сина. Він довго не йшов з нею на контакт, поки я не попросив їй сказати кілька слів, своєрідний пароль, які давали зрозуміти Валентину, що Зоя дійсно тримає зв’язок зі мною, а не “підсадна”. Лише тоді він почав з нею спілкуватись. Вона нам регулярно дзвонила, розповідала новини.

– “Суд” уже відбувся, який у Валентна вирок?

Одинадцять років суворого режиму. Він зараз в колонії, у Кіровській області. Вже три роки і чотири місяці він “сидить”, з них майже два роки у Лефортово. У Кіровській області два українці – наш син і Костенко (Олександр Костенко, “засуджений” до 4 років і 2 місяців за те, що «під час Євромайдану в Києві у лютому 2014 р. завдав тілесні ушкодження співробітнику кримського спецпідрозділу “Беркут”»– ред.), лише вони в різних колоніях.

– Ви бачились з сином?

Моя дружина їздила. Я хотів поїхати, але дуже вже сильно мене туди запрошували слідчі органи РФ. Тому ми вирішили, що краще буде, якщо поїде мати. Намагались ще затягти до Росії мого середнього сина, брата Валентина. Мабуть, їм треба була “організована шпигунська група”. Наш консул заборонив нам їхати в РФ і Білорусь. Дружині ж дозволили приїхати місяців через вісім. Спочатку двічі до СІЗО в Лефортово, там через скло побачення відбувалось, під наглядом охорони. Потім вона в колонію їздила на побачення.

Читайте також: Мавіле Дегерменджи: У нашій родині тепер два політв’язні

Перший раз Валентин був у пригніченому стані, видно було. Зараз вже краще набагато, хоча, зрозуміло, що відверто казати нічого не можна – всі приміщення для побачень прослуховуються. У Лефортово його вага при зрості у 190 см була кілограмів 70, зараз краще. Як друге побачення було, він підняв сорочку і сказав, що “все зажило, слідів не залишилось, все нормально вже”. Що саме – не уточняв, бо конвоїр поряд. Але таку фразу сказав.

– Які умови зараз у сина? Наскільки Ви можете судити, звичайно?

У колонії Валентин спочатку сидів у одиночці, потім до нього регулярно підсаджували тих, у кого термін добігав кінця. Місяць-другий до волі залишався. Це колонія для тих, у кого великі строки, але злочин вони вчинили вперше. Зараз вони втрьох в камері.
Минулого року взимку в його камері було холодно, навіть стіни інеєм покривались. Зараз камера інша, наче тепліше. Але й морозів ще великих не було.

Як пише і говорить син, з харчуванням погано в колонії. Ми відкрили йому рахунок, перераховуємо щомісяця гроші – трохи більше 7 тисяч рублів можна – за які він може щось собі купити у тюремному магазині. Так і простіше, і краще для нього – першу передачу він отримав у “розтерзаному” вигляді. Навіть карамельки були розламані на три частини. Лише проблема в тому, що продуктів у магазин завозять мало, не завжди є можливість купити необхідне. Та і ціни високі. За ці ж гроші він купує собі і одяг, бо тюремний розвалюється через місяць, навіть постільну білизну. “Зек на самозабезпеченні”…

Читайте також: Петро Дудка: Для зізнання ФСБшники катували брата струмом

Минулого року він став “героєм” російського фільму про шпигунів – один з телеканалів робив зйомки у колонії, постійно сина про щось розпитували журналісти. Потім зробили “нарізку” з його відповідей і вийшло, що він страшний шпигун. Цьогоріч також телебачення приїздило, але Валентин відмовився з ними спілкуватись, сказав що вже назнімали достатньо, хай користуються тим, що є. Єдина користь з того телебачення – переодягли у новий одяг і хорошу камеру виділили. Та й ми побачили сина зайвий раз, бодай і у телевізорі. Хоч у чомусь радість.

– А що наша держава?

Консул його відвідує. І в Лефортово не залишали напризволяще, і зараз. Не так, можливо, часто, як би нам хотілось, але регулярно.

Ще хочеться віддати належне Президентові – кожен рік наші хлопці у тюрмах Росії отримують від нього новорічні листівки. Не знаю, чи пише він їх особисто, але написані вони “вручну”, чорнилом. І це в тюрмі справжня сенсація – на кілька місяців дискусій: чий президент кращий?

Читайте також: Сестра Сенцова: Олег вболіває за Україну і цінує нашу підтримку

Син також отримував ці привітання, це справді приємно і велика підтримка – знаєш, що тебе пам’ятають. Я особисто можу сказати – це дуже шикарна справа. Після цих листів ставлення до в’язнів у колонії зовсім інше. І від адміністрації, і від інших в’язнів. Син розказував, як начальник колонії йому особисто листа приносив. Для райцентру у глибинці Кіровської області це сенсація – Президент України написав листа якомусь там “зеку”. Син по телефону казав, що цього року теж отримав таку листівку. До Порошенка можна ставитись по-різному, але в будь-якому випадку – це величезна підтримка для тих, хто в тюрмах.

– Перед новим роком у нас відбувся масштабний обмін полоненими. У вас після нього з’явилась надія побачити сина вдома?

Це інша категорія, це військовополонені. Ті, що в Росії, до неї не потрапляють. Якщо наші спецслужби щось роблять у цьому напрямку, то ми нічого не знаємо. А те, що знаємо ми, нічим не відрізняється від того, що знає широка публіка. Єдине, що вселяє надію, що Порошенко в одному з виступів сказав, що росіян, які знаходяться в полоні у нас, будуть міняти на українців у російських тюрмах. Це дає надію, звичайно.

Єдиний державний орган, який працює “на повну котушку” – це МЗС. Але вони не можуть вийти за межі, які їм дозволяє закон. Свою справу вони роблять, тут їм велика подяка. Навіть невеликий фонд у них є, з якого консули перераховують гроші нашим політв’язням у тюрми, аби ті могли щось купити. А так – поки що особливого успіху нема. При міністерстві окупованих територій буде організовано відділ, який буде займатись цим питанням, але це не той рівень. Та й коли він ще створиться і запрацює.

Читайте також: Юлія Сущенко: Мрію зустріти Новий рік з батьком

Потрібен орган, який буде займатись саме політв’язнями, так як це робить, приміром Ірина Геращенко у Мінській групі по військовополоненим. Зараз у нас створене Об’єднання родичів політв’язнів, ми намагаємось “достукатись” до влади з цією проблемою Хочемо потрапити до Президента. Від нього ми хочемо одного – аби він запустив механізм створення необхідного нам органу.

Наше об’єднання закрите, туди входять лише родичі політв’язнів. Але ми готові підказати і допомогти тим, чиї рідні потрапили до російських тюрем, знайти нас можна у “Фейсбуці”, через Ігоря Котелянця: https://www.facebook.com/igor.kotelianets Бо для багатьох це шок і розгубленість, люди просто не знають, що робити. Ми ж усі пройшли цей шлях, я взагалі був у цьому одним з “піонерів”. Ми і підтримаємо, і допоможемо, у нас є контакти не лише в нашій країні, а й у Росії. Бо навіть передачу передати в тюрму – проблема, люди бояться. Їх за переслідують.

У нас, наприклад, є в Росії людина, як постійно допомагала Валентинові. Він і слідчому дзвонив постійно, і приїжджав у Лефортово. І сказав, що його не залякати. Навіть слідчий дивувався – “що це за людина, що не боїться нас?”
Кількість в’язнів, на жаль, росте. Зараз вже відомо про 64 людини, котрі сидять у тюрмах Росії. І я підозрюю, що це далеко не всі, а лише ті, про кого стало відомо…

“Український інтерес” нагадує своїм читачам, що всі українські політв’язні чекають наших з вами листів. Передачі чи книги їм слати не варто – кількість посилок у тюрмі дуже обмежена. А от листів можна слати безліч. Якщо хочете отримати відповідь – вкладіть у листа конверт з міжнародною маркою.

Для охочих написати Валентину Вигівському ми подаємо його нинішню адресу:

ФКУ ИК-11, УФСИН России по Кировской области,
пос. Утробино, Кировской обла., 
Россия 613040
Выговский Валентин Петрович, 1983 г. р.

Писати листи необхідно російською – їх перевіряє цензура.

Спілкувався Микола Кірєєв, “Український інтерес”

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Інформаційний фронт, знання – це важливо. Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]