Олекса Тихий. Нещодавно відбулася онлайн-подія, приурочена до 94-ї річниці політичного в’язня, педагога й мовознавця із Донеччини Олекси Тихого. “Український інтерес” вирішив розпитати в одного з учасників події – сина Олекси Тихого Володимира – про його батька і його боротьбу за національне визволення Неньки, педагогічні погляди Тихого, дитячі роки пана Володимира, а також про ефективність онлайнових подій й тяглість жертовної звитяги, яку дисиденти передали учасникам Революції Гідності.
Пане Володимире, маємо 94-й рік від дня народження вашого батька Олекси Тихого. Середньостатистичний українець має бодай якесь уявлення про видатного мовознавця, педагога, політв’язня?
Думаю, що ні. До слова: батько був аматором, а зовсім не видатним мовознавцем, до Потебні чи Шевельова/Шереха йому ой як далеко. Та й як педагог він себе зі зрозумілих причин не реалізував. А от свідомим і непохитним борцем за національну справу він таки був.
На платформі Googlemeet відбулася онлайн-лекція “Метрополія свідомого життя Олекси Тихого”, де ви також виступали. Такий формат відповідає сучасним тенденціям із популяризації дисидентів і цього руху?
Такий формат малоефективний і для популяризації дисидентів, і зовсім неефективний, якщо думати про те, ДЛЯ ЧОГО варто популяризувати і дисидентів, і те, що вони робили. Це була традиційна, ґрунтовно підготовлена і добре подана лекція. Призначення таких лекцій – передача знань від того, хто знає, тим, хто не знає. Ну взнали слухачі щось про життя і тематику робіт Олекси Тихого – і що? Такі лекції не викликають емоцій, в них не зачіпаються гострі питання, які ЗАРАЗ хвилюють слухачів, немає спільного пошуку відповідей на ці питання (тому й питань не було – які питання, лектор все знає і гарно розказав!).
Як варіант, можу запропонувати такий формат: “48 років тому Олекса Тихий побачив непомильні ознаки деградації української мови і культури на Донеччині. Він став писати листи в газети (листи не друкувалися), в органи влади (з ним ввічливо говорили, переконуючи, що все дуже і дуже добре). Сьогодні бачимо, що в оцінці ситуації Олекса Тихий не помилявся, і бачимо результат – сильно зрусифікований і люмпенізований Донбас. Які дії ви могли б запропонувати для сьогоднішніх часів, щоб покращити ситуацію на Донбасі і в інших регіонах, або щоб вона принаймні не погіршувалася?”
Яким батьком був Олекса Тихий? Що вам найбільше запам’яталося з дитинства?
З дитинства батько був занадто педантичним. Хотів мене усьому навчити: я грав на баяні, вивчав англійську і польську мови (ще й есперанто була). Якусь просту роботу треба було виконувати, слухаючи музику, вранці щоб обов’язково зарядка і т.д. Плюсом були поїздки: від 1964 року ми з ним (інколи і з мамою) їздили в Київ, у Закарпаття (зустрічалися з батьковими друзями – Доктором Борою і Доктором Кархутом), на Кавказ і в Закавказзя (у Грозному жив Сейпі, батьків “колега” по мордовських таборах). Були у Криму, Львові, Одесі, Москві, Ленінграді. Так я бачив і чув різних людей, бачив різні культури і традиції, все це обговорювалося – у дорозі завжди є час.
В університеті вже не було щоденного контролю, зате були поради, що прочитати, обговорення прочитаного. Коли батько бував у Москві – спільні походи в музеї, на концерти і в театри, інколи зустрічі з батьковими друзями.
На лекції ви розповідали, що були на першому судилищі над своїм батьком в 1957 році в Дружківці. Мене вразило, що ви не побоялися виступити проти кадебістів й змогли занотувати батькові слова й передати їх у музей у вигляді стенограми. Що допомогло вам у той момент проявити силу духу?
Я готувався виступати в суді захисником батька, штудіював Кримінальний кодекс і КПК, тому був трохи підготовленим. Бути захисником мені не дозволили: існувало закрите розпорядження, що на процесах за такими статтями захисниками мають право виступати лише професійні адвокати, які до того ж внесені у певний список (Медведчук мав бути в такому списку, щоб виступати захисником Василя Стуса).
Щодо нотаток з суду – так, їх у мене не відібрали, пізніше я передав копію пані Раїсі Руденко. Вона їх переписала, долучила до своїх нотаток і передала на Захід. У книжечці “Олексій І.Тихий. Роздуми. – Українське видавництво СМОЛОСКИП ім. В.Симоненка, Балтимор-Торонто, 1982. Упорядник О.Зінкевич) частина цих нотаток була опублікована. Щодо музею – не пам’ятаю, може я й передав кілька сторінок у Дружківський міський музей. Про суд я написав невеликий спогад, він публікувався в “Дружківському віснику” і “Україні молодій”, є на моєму сайті – vtsite.org.
Цікаво, що смолоскипівська книжечка стала першою публікацією батькових робіт – прижиттєвою, хоч і зарубіжною. З цим батькові пощастило трохи більше, ніж Григорію Сковороді – перший твір Сковороди був опублікований через чотири роки після смерти, та й то анонімно.
Скоро відбудеться чергова річниця Революції Гідності. Чи можна, на вашу думку, говорити, що дисиденти передали дух боротьби проти несправедливості й тоталітарного устрою майданівцям?
Так, звичайно, шістдесятники і дисиденти пронесли дух боротьби через десятиліття застою. Втім, реальні зміни і активізація суспільного життя почалися лише після початку Горбачовської “перестройки”, коли стали можливими незалежні публікації, демонстрації і масові рухи, непідконтрольні КПРС. Значною подією стало перепоховання Ю.Литвина, В.Стуса і О.Тихого в листопаді 1989 року – з багатотисячною ходою через центр Києва до Байкового кладовища. Цю акцію готували колишні члени УГГ і дисиденти за підтримки Спілки кінематографістів і багатьох інших організацій і осіб.
Щодо ув’язнення – батько розумів, що може знову опинитися в таборі, але відступати від своєї позиції не хотів. Він говорив приблизно так: “У таборах зараз караються мої товариші, багато інших достойних людей зазнають переслідувань, і я мушу робити все, що можу, щоб полегшити їхню долю”. Через це батько відмовився від еміграції. Він мені розказував, як після одного з затримань, десь за місяць до фінального арешту у лютому 1977 року, кадебіст йому казав: “Тихий, женитесь на еврейке и пишите заявление на выезд. С нашей стороны возражений не будет… Впрочем, можете и не жениться на еврейке, пишите заявление – выпустим”.
Чого не вистачає сучасному тихознавству? Є товариство Олекси Тихого в Донецьку, Олексині читання, вулиця в Києві, книжкові видання праць дисидента. Цього замало?
На мій погляд – цілком досить. Я взагалі не думаю, що “тихознавство” дуже потрібне. Всі роботи, документи, спогади є в інтернеті, хоч – тут я згоден з Дмитром Більком – грунтовного аналізу немає. Але ж є зараз багато гострих і нагальних проблем, які потребують вирішення, і на які треба спрямовувати енергію інтелекту і волі. Я колись читав настанову китайського мудреця: “Не йдіть шляхами древніх, але шукайте те, що вони шукали”.
Батько, до речі, не вважав протистояння владі продуктивним, більш цінною він вважав просвітницьку роботу, зусилля, спрямовані на пробудження національної свідомості і гордості. Для цього писав статті, укладав збірник цитат “Мова-народ” і т.ін. На жаль, відгуку в той час ця робота не мала, а згуртувати ширше коло однодумців-співпрацівників він або не вмів, або не міг з об’єктивних причин.
Останнє питання. Що на вашу думку є українським інтересом?
Я б сказав так: український інтерес у тому, щоб мати мир на своїх кордонах і щоб сусідами були якщо не друзі, то принаймні не агресивні вороги; у тому, щоб у широкому світі мати своїми друзями уряди, партії і різні співтовариства; у тому, щоб в Україні регіональні, етнічні, конфесійні, соціальні спільноти більше співпрацювали між собою, шукаючи компроміси заради прийняття розумних законів, заради утвердження верховенства права, заради забезпечення тих прав, які проголосила Загальна декларація прав людини. В Україні є об’єктивні передумови – природний і меншою мірою економічний і людський потенціал, – які могли б забезпечити кращу якість життя для значно більшої частини населення, ніж зараз.
Фото надані Володимиром Тихим
Олекса Тихий – закатований українізатор Донбасу
Ільїна Генсіцька: Від першої прем’єри до першого мільйона
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
