Про знакові події та проблеми нашої давньої і сучасної історії говоримо з директором Інституту козацтва – відомим ученим, доктором історичних наук, заслуженим діячем науки й техніки України Тарасом Чухлібом.
Пане Тарасе, цього року нашій новітній незалежності виповнюється 30 років, а заглянувши у вашу біографію, побачив, що свій шлях як історика-вченого ви розпочали саме у 1991 році. Розкажіть трохи про себе та своє наукове зростання?
Це й справді так є. Вважаю себе ровесником відновлення нашої новітньої Незалежності, за яку боровся разом зі своїми однокурсниками наприкінці 1980-х років і здобув її разом з усіма українцями 24 серпня 1991 року. А тому вважаю, що моя біографія нічим не відрізняється від життєписів багатьох моїх однолітків, які є не тільки “ровесниками Незалежності”, але й “дітьми дітей війни”.
А народився я в 1966 році в старовинному селі Ольшаниця на Київщині в родині вчителів. І що цікаво – моє рідне село з історичної точки зору є не тільки центром знаменитого Торкського князівства часів Русі, але й тим поселенням з-за якого розпочалася перша козацька війна між Військом Запорозьким та Короною Польською в 1591 році. Можливо, що ці дві обставини в якийсь метафізичний спосіб і визначили мою подальшу долю як історика-вченого.
Навчався на історичному факультеті Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова (тоді КДПІ ім. О. Горького), а в 1991 році вступив до аспірантури Інститут історії України Національної Академії наук України. Стажувався у Варшавському університеті, де отримав диплом Міжнародної школи гуманістичних досліджень країн Східної Європи. Там слухав лекції і брав участь у семінарах таких вчених як Єжи Топольський, Збігнєв Вуйцик, Роман Шпорлюк, Єжи Аксер, Борис Флоря, Хєронім Граля. Ярослав Ісаєвич та інших відомих істориків, які вже тоді здобули європейське та світове визнання.
У 1995 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Правобережна Україна у сфері геополітичних інтересів країн Східної та Південно-Східної Європи”, а у 2008 році – докторську дисертацію під назвою “Український гетьманат у протистоянні держав Європи з Османською імперією: міжнародні відносини, зовнішня політика, зміна сюзеренів”.
Власне, і перша, і друга наукові кваліфікаційні роботи стосуються історії XVII-XVIII століть. Цей період ще називають Козацькою добою, а тому в 1996 році очолив таку громадську наукову інституцію як Науково-дослідний інститут козацтва.
Отже, сьогодні ви очолюєте Інститут козацтва імені Степана Бандери. Який зв’язок між Бандерою і козаками?
У певних прошарках українського суспільства чомусь викликало здивування присвоєння свого часу почесного імені Героя України Степана Бандери Науково-дослідному інституту козацтва. Власне, маємо велику честь носити ім’я одного з провідних очільників національно-визвольного руху українців ХХ століття. Зазначу, згідно з джерелами, довголітній провідник Організації Українських Націоналістів Степан Андрійович Бандера та його сподвижники у боротьбі називали себе не інакше як “козаками”, “січовиками”, “стрільцями”, “пластунами” та були ними не тільки за своїми ідейними уявленнями, але й за практичним вишколом, який проходили у громадських товариствах “Січ”, “Сокіл” і “Пласт”.
До речі, одним із наукових завдань Інституту козацтва є дослідження не тільки біографій видатних особистостей нашої минувшини, але й історії визвольних рухів періоду Української революції 1917-1921 років, а також часу існування Української Повстанської Армії. Її вояки були ідейними продовжувачами традицій боротьби українського козацтва від часів повстань гетьманів Северина Наливайка та Богдана Хмельницького й до революційної доби головного отамана Симона Петлюри, гетьмана Павла Скоропадського та холодноярського отамана Василя Чучупаки.
На моє глибоке переконання, учасники руху на чолі з провідниками Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником, Романом Шухевичем, Миколою Лебідем та Степаном Бандерою продовжували представляти у ХХ столітті започаткований козаками та гайдамаками національно-визвольний рух нашого народу.
Останнім часом помітною є ваша активність у Facebook, на YouTube. Як, на ваш погляд, має презентувати себе сучасний історик, щоб бути цікавим?
Власне, моя активність у соціальних мережах викликана двома важливими причинами. По-перше, це початком війни щодо нас у 2014 році з боку Російської Федерації. Як відомо, ці агресивні військові дії мають і велику інформаційно-психологічну складову, в якій кращі знання з історії і їхня популяризація відіграють не останню роль. Тому й вирішив протидіяти окупації інформаційного простору України доступними мені методами.
По-друге, це викликано катастрофічним станом незнання українцями власної історії. Адже за ці 30 років, що пройшли від 1991 року українська історична наука зробила колосальні напрацювання та відкриття, а громада про це майже нічого не знає, на жаль. Ось тому й доводиться, жертвуючи часом роботи в архівах і бібліотеках, займатися тим чим би мало перейматися наше телебачення (а там майже немає адекватних історичних передач про Україну!) та відповідні інститути Міністерства освіти і науки.
Стараюся бути цікавим громаді завдяки подачі ексклюзивних відомостей про ті чи інші події нашої історії, які були роздобуті мною в архівосховищах України та Польщі. Ось нещодавно, наприклад, опублікував у себе на сторінці оригінальний текст Бучацького миру 1672 року, де йшлося про існування Української держави межі якої визнали Польща й Туреччина. Цікаво, що більше тисячі вподобайок зібрала публікація поіменного Реєстру 1581 року українських козаків, які брали участь у Лівонській війні з Московським царством. Дуже багато сайтів передрукували повідомлення про знайдення мною в одному з архівів Польщі оригінального тексту Листа українських козаків до турецького султана, який датується 24 серпнем 1683 року.
Також започаткував власний канал на YouTube під назвою “Телеісторії козака Тараса”. Він має поступово заповнити певні прогалини в історичній пам’яті нашого народу. А тому запрошую підписатися на нього!
Відколи українці почали називати себе українцями?
Усім сьогодні вже відомо, що українці, як окремий світовий етнос, беруть свій початок від часу завершення Великого переселення народів у III-IV столітті нашої ери. Це переконливо довів наш великий вчений Михайло Грушевський у своїй “Звичайній схемі руської історії”, і зараз про це пишуть у всіх шкільних підручниках і текстах із ЗНО для українських шкіл. Однак, наука розвивається й сучасні українські вчені дійшли висновку, що праслов’янські племена виникли задовго до 200-300-х років і беруть свій початок від періоду існування на наших землях держави Велика Скитія у VIIІ-IІІ століттях до нашої ери. Вочевидь, що праслов’яни того часу на чолі зі своїми вождями уклали мирний договір із зайшлими іраномовними племенами. Це ще потрібно досліджувати… Я прихильник сарматсько-роксоланського походження українців, ідеологом якого виступив у XVI столітті наш видатний мислитель Станіслав Оріховський.
А українцями за своєю назвою ми почали називатися вже після революції на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. У ході революції середини XVII століття козацька еліта зрозуміла, що нова держава та нова політична нація, які виникли внаслідок цих подій, мають мати оригінальні й неповторювані у світі назви. Адже на той час польський король був “Великим князем Руським”, а населення Московського царства називалося також “руськими людьми”. Тому Богданом Хмельницьким і його соратниками та послідовниками починають використовуватися такі народні назви як “Україна”, “український”, “українці” для самоідентифікації. Звичайно, що це дуже стара назва, яка бере свій початок ще від часів князівської Русі, але хіба гетьман Хмельницький не хотів відродити самостійну державу часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого?
Якою має бути сучасна політика формування національної пам’яті українців?
Щодо політики національної пам’яті, левову частину якої складає історична пам’ять, то скажу таке. Українці мають більше прав на історію Польщі, Росії, Ізраїлю та США, ніж ті поляки, росіяни, євреї та американці, які твердять про належність не тільки нашої історії, але й території, до сфер інтересів їхніх держав. Власне, сьогодні кожному українцю є відомим факт безпосередньої участі наших предків у становленні Речі Посполитої, Московського царства, новочасного Ізраїлю, а також боротьбі за незалежність США. Саме тому сучасні державні, громадські та приватні інститути нашої національної пам’яті мають проводити чітку й виважену політику інформаційного наступу на полі вищезгаданих ситуативних противників чи союзників.
Очевидним є і те, що сьогодні ми повинні сформувати консолідовану й тверду культорологічну позицію у сфері політики національної пам’яті не тільки у світі, але й у нас в країні. Щодо провідних держав світу. Як я вже казав, вона повинна бути наступальною у гарному розумінні цього слова. Ми зобов’язані проводити інформаційно-зовнішню національну політику історичної пам’яті щодо іноземних країн на захист українців, що проживають там. Окрім того, ми повинні робити дружні заходи щодо залучення історичних поляків, євреїв, росіян і представників інших етносів в Україні до єдиного поля української національної пам’яті.
Українці – нація шароварників. Ви рішуче стали на захист цієї тези. Чому?
Як історик скажу наступне. Те що ми зараз називаємо шароварами, як елемент одягу людства, виникло дуже давно, і зараз навіть важко назвати той історичний народ, який став їхніми першовідкривачем у давні часи. Хоча, наприклад, на сучасному етапі історії шаровари є історичним національним одягом народів Індії і Туреччини. Наші вчені-етнографи стверджують, що шаровари поряд з традиційнішою вишиваною сорочкою є складовою національного історичного костюму українців.
З історичної точку зору ми бачимо шаровари не тільки на зображеннях населення давньої України за доби існування як скитських і сарматських племен так і давніх русичів ІХ-ХІІ століть. Відомо, що українські козаки протягом XVI-XVIII століть носили шаровари (хоча також і штани “польського”, “німецького” чи “угорського” крою), і саме вони стали ідентифікатором українства як такого під час модерного пробудження народів протягом кінця XVIII й усього романтичного ХІХ століття.
Саме тому ми і є нацією шароварників сьогодні! Адже ці широкі та зручні штани поряд з красивою вишиванкою є національним паспортом української нації у світі. До речі, є дуже гарне та показове фото провідника Степана Бандери початку ХХ століття у шароварах й вишиванці та в козацькій шапці з козацьким мушкетом.
Українці – будівники та руйнівники імперій. Прокоментуйте цю тезу. Українці – імперська нація?
Якщо говорити про імперії, то це зазвичай так називають держави, які включають до себе насильно чи добровільно-примусово багато менших народів чи слабших держав і через уніфікаторську політику силоміць керують ними. Відразу скажу, що ми ніколи не були імперією, але неодноразово виконували роль підневільних будівничих багатьох імперських утворень на території України, починаючи від Священної Римської імперії (а протягом І ст. до нашої ери – ІІ ст. нашої ери частина земель Північного Причорномор’я була у її складі) і завершуючи Радянським Союзом ХХ століття.
Ви скажете – князівська Русь була імперським утворенням? Та загальновідомо, що її державний устрій утворили варяги, які прийшли на нашу землю з території Скандинавського півострова. Отже, українці ніколи не були імперською нацією, але свої кращі “мізки” та неоціненний людський ресурс неодноразово поставляли для потреб Монгольської, Австро-Угорської та Російської імперій…
Імперії як жорстко централізовані тоталітарні структури розпадаються за своїми законами, але зрозуміло, що підневільні народи, зокрема й волелюбний український народ неодноразово виступав руйнівником імперського ладу.
Богдан Хмельницький – завойовник чи збирач земель руських? Чи можна вважати його засновником Української держави в сучасному сенсі?
Ми ще не оцінили у повній мірі той історичний період Хмельниччини та його значення для сучасної Української держави. Справді, вважається, що багато націй утворилися на зламі ХVIII-XIX століть під впливом Французької буржуазної революції. Хоча, думаю, що єврейська, наприклад, нація має дуже глибоке коріння, вірменська нація має глибоке коріння, українська нація також має глибоке коріння. І саме як політична нація ми утворилися за часів Богдана Хмельницького – чим випередили усі народи тогочасної Європи. Саме завдяки Козацькій революції середини XVII століття ми і є сучасними українцями.
У 1649 році гетьман Хмельницький твердо заявив: “Лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде… виб’ю з лядської неволі народ весь руський… правда… жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновладцем і самодержцем Руським…”. Налякані заявами Богдана польські комісари доносили королю, що гетьману йдеться “…вже не про козацтво, тільки про володаря й князя Русі…”. Отже, саме Богданом Хмельницьким було проголошено існування Української держави. До речі, саме в його гетьманських універсалах і листах слово “Україна” вперше стало використовуватися як політична назва для Русі на території якої здійснювало владу Військо Запорозьке.
На жаль, з огляду на багато причин і донині Україна як держава сприймається не тільки іноземцями, але й окремими нашими співгромадянами як така собі terra incognita (невідома земля) чи доволі випадковий уламок колишнього Радянського Союзу, де не було своєї влади, своїх правителів. Хоча ще триста-п’ятсот років наш край звався не інакше як Ukraina terra Cossacorum, що у перекладі означало – “Україна земля козацька”, а більшість її населення звалося козаками, незважаючи на те належали вони до козацького стану чи ні.
Як би ви побудували генеалогію державності з найдавніших часів до сьогодні? Яких героїв включили б у цей перелік?
Проблема існування Української держави у попередні віки є найактуальнішою у сучасній вітчизняній історіографії. Однак зрозуміти такі складні процеси, як зародження, формування та еволюція державних інституцій України в Середньовіччя, Новий та Новітній часи без осмислення наукового доробку (але, наголошую, що, насамперед – методологічного!) провідних історичних шкіл європейського й американського континентів, неможливо. Це допоможе позбутися тенденційних і кон’юнктурних поглядів на минуле нашої державності, які завжди притаманні інституціоналістам чи контрісторикам.
Однак зауважу, що майже всі європейські й американські науковці у своєму сприйнятті процесів, які відбувалися на українських землях в період Середньовіччя, Нового та Новітнього часу, головно відштовхувалися від робіт російських і радянських інституціональних істориків (які є переважно шовіністично-імперськими щодо історії України), менше від праць українських контрісториків, які були оголошені у світі націоналістичними. Звичайно, “погляд з боку” має бути найоб’єктивнішим, але треба враховувати також проблему ідеологічної дезінформованості європейських та американських історичних шкіл й обмеженість доступу до джерельної бази.
Вважаю, що сьогодні потрібно особливу увагу звернути на генеалогічну історію доби Київської Русі та її правителів. Адже у свідомості багатьох громадян сучасної України ще не відклався той простий факт, що великі князі Русі від Олега й Ігоря Рюриковичів і до Романа Мстиславовича й Данила Романовича є героями саме української, а не чужоземних історій. Важливим є і пізнання біографій царів Великої Скитії та Антського царства. Я прихильник концепції, що всіх українських правителів, починаючи від князів і гетьманів і закінчуючи провідниками Української революції 1917-1921 років та Української Повстанської Армії потрібно сприймати як видатних особистостей нашої минувшини.
Що таке український інтерес для Тараса Чухліба? Продовжіть фразу: український інтерес це – …
…Жити, працювати і творити для України й українців і не бути байдужим!
В’ячеслав Корнієнко: Київ у ХІ столітті вже розмовляв українською
Ірина Преловська: Було б простіше, якби Москва сказала “Ви нам не потрібні”, але це поки неможливо
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
