Владлен Мараєв
Кандидат історичних наук

Пилип Коновал – український герой Британської імперії

Пилип Коновал – український герой Британської імперії

Історія – це не тільки діяння видатних політиків, полководців чи митців. Не меншою, а може й більшою мірою її творцями є так звані “маленькі люди”, які заслуговують на пам’ять і шану нащадків. Буває і так, що вони стають відомими далеко за межами своєї Батьківщини.

Один із “маленьких українців” з’явився на світ 130 років тому – 15 вересня 1888-го в селі Кутківці Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії, майже на кордоні Російської імперії з Австро-Угорщиною. Зараз це – Чемеровецький район Хмельниччини. Звали його Пилип Миронович Коновал. За тогочасними мірками, родина вважалася незаможною – володіли п’ятьма десятинами землі (5,46 га). Змалечку доводилося багато працювати. У 20-річному віці Пилип одружився з односельчанкою Ганною, в шлюбі народилася донька Марія. Здавалося б – нічим не примітне життя, одне з багатьох мільйонів.

Коли Пилипові виповнився 21 рік, його призвали до царської армії. Додому й до родини він уже не повернувся – після служби залишився працювати лісорубом у Сибіру. А 1913 року вирішив ризикнути і пошукати щастя за океаном. На пароплаві з Владивостока дістався тихоокеанського узбережжя Канади, де влаштувався лісорубом неподалік Ванкувера, в провінції Британська Колумбія. Згодом перебрався далі на схід – до провінції Онтаріо, де мешкало багато земляків із України. В Канаді його ім’я та прізвище записали як Filip Konowal.

1914 року вибухнула Перша світова війна. Канада, як домініон Великої Британії, відправила на фронти понад 600 тисяч чоловіків. Одним із них був Пилип Коновал, який пішов до війська добровольцем. Більшість канадських українців спіткала інша доля – їх інтернували у концтаборах, адже вони були вихідцями з ворожої щодо Канади Австро-Угорщини. А ось Коновала сприймали як уродженця союзної Російської імперії, дарма що австрійські землі починалися за 10 кілометрів від його рідного села.

Влітку 1916 року Коновала зарахували до складу 47-го батальйону 10-ї піхотної бригади 4-ї дивізії Канадського експедиційного корпусу, де він отримав звання капрала – відповідник молодшого сержанта. З Галіфакса (Нова Шотландія, Канада) бійців перевезли до Ліверпуля (Англія), а вже звідти – на фронт у Північній Франції. Там українцеві довелося пережити всі жахи “траншейної війни”.

Канадські солдати обідають під час перерви в боях за висоту 70. Околиці Ланса (Франція), серпень 1917 року. Фото wikimedia.org

Безпосередньо бойові дії для 47-го батальйону розпочалися в жовтні 1916 року під час знаменитої битви на Соммі. У квітні 1917-го Коновал брав участь у наступі в районі гірського хребта Вімі. Проте найбільше відзначився у жорстоких боях за висоту 70 поблизу міста Ланс 22–24 серпня того ж року. Ціною втрати понад 9 тисяч солдатів канадці захопили висоту, а наш співвітчизник став героєм Канади і всієї Британської імперії.

Найкраще його подвиг змальовано у “Пропамятній книзі Українського Народного Дому в Вінніпеґу” (1949) на основі повідомлень англомовної преси:

“Був мрачний, слотливий ранок… Канадійці були в наступі, але ізза сильного вогню годі було Коноваловій частині піти дальше в наступ.

Коновалові стало вже досадно слухати того безнастанного торохтіяня. Сплюнув, закляв по козацьки на адресу німців, та без найменшого упередження вискочив на звалища і пігнав прямо під град куль на найблище вороже гніздо. Старшини і рядовики його полку на хвильку задеревіли. Кожний подумав, що Коновал нагло збожеволів.

І дійсно так виглядало. Коновал кинувся з криком на залогу першого гнізда, і його справний баґнет, насаджений на крісі, пішов в рух. Шіснадцять счудованих німців в кількох хвилинах впало трупом від того баґнета.

На тім відтинку замовкли скоростріли. З криком подиву і запалу частина канадійців заняла прочищений боєвий відтинок. Тоді ворог з других найблищих гнізд звернув вогонь на той відтинок. Коновал пігнав під град куль, і за часинку і в другім гнізді запанувала тишина. Полк 47 пішов далі в наступ. Коновал ще навіть не задрапнений ворожою кулею чи баґнетом кинувся одчайдушно на третє слідуюче гніздо і там знищив залогу, лише два живих стрільців піддалися… Так та частина фронту була прочищена, і її заняли канадійці завдяки відвазі і хоробрости українця Коновала. Від його зачарованого баґнету лягло трупом того ранку 56 німців”.

В офіційному зведенні повідомлялися дещо скромніші цифри: Коновал особисто “зачистив” два кулеметних гнізда, вбив щонайменше 16 німців, захопив один кулемет, а другий знищив гранатами.

Повідомлення про подвиг Пилипа Коновала, за який його нагородили Хрестом Вікторії. The London Gazette, 26 листопада 1917 року

Та вже за кілька днів німецький снайпер поцілив українця. Куля влучила в голову. Коновал дивом лишився живий, але до самої смерті мав шрам і періодично страждав на сильний головний біль.

Пораненого евакуювали до військового шпиталю в Англії. На фронт він більше не потрапив. 15 жовтня 1917 року король Великої Британії Георг V (дідусь Єлизавети ІІ) під час урочистої церемонії перед Букінгемським палацом у Лондоні нагородив Коновала Хрестом Вікторії. При цьому монарх промовив: “Ваш подвиг є одним із найсміливіших та героїчних в історії моєї армії. За це прийміть мою подяку”.

Хрест Вікторії (Victoria Cross, скорочено VC) – найвища військова нагорода Великої Британії, яку вручають за героїзм, виявлений у бойовій обстановці. Пилип Коновал – єдиний в історії кавалер-виходець з України та з усієї Східної Європи. Загалом, за 162 роки існування Хреста Вікторії, його були удостоєні лише 1355 осіб. Для порівняння (хоча воно й не зовсім коректне), за 57 років існування звання Героя Радянського Союзу його присвоїли майже 13 тисячам осіб.

У 1918–1919 роках Пилип Коновал брав участь у громадянській війні в Росії. Перебував у Владивостоці як перекладач Канадських Сибірських експедиційних сил, що підтримували білогвардійські війська адмірала Колчака.

Портрет Пилипа Коновала, написаний англійським художником Емброузом Макевоєм (Ambrose McEvoy), 1918 рік

Після повернення до Канади українець взяв участь у параді ветеранів війни в Оттаві 19 липня 1919 року. А наступної ночі сталася трагедія: Коновал влаштував бійку з чоловіком на ім’я Вільям Артіх, який в розмові ображав Канаду і особу короля (за іншою версією, прийшов на допомогу своєму другові, якого відлупцював Артіх). В сутичці Коновал убив Артіха ножем, після чого заявив поліції, що небіжчик був за походженням австрійцем, а значить – ворогом Канади.

Майже два роки Коновал провів за ґратами. За цей період слідство встановило, що він страждає на невроз (за сучасною класифікацією – посттравматичний стресовий розлад), спричинений участю в бойових діях і тяжким пораненням, тому час від часу не здатний контролювати власні дії. Далі його сім років примусово лікували у психіатричній клініці.

Вийшовши на свободу, Коновал влаштувався працювати в Оттавську електробудівельну компанію. Але невдовзі через світову економічну кризу опинився на вулиці. Як повідомляла вищезгадана “Пропамятна книга” – “на самім низу крізи і безробіття, без праці, без грошей, у повній безнадійній розпуці. Став одним з тисячів бездомних бурлак, тиняючися по вулицях як тінь без надії на вихід”.

Колишній бойовий командир Коновала зумів улаштувати його прибиральником і сторожем будівлі Палати громад Канади. Життя почало налагоджуватися. 1934 року українець одружився із удовою на ім’я Жульєтт Ледюк-Аґер. А невдовзі його помітив прем’єр-міністр Канади Вільям Маккензі Кінг і призначив наглядачем свого бюро. Зустрічаючи в коридорах парламенту канадських політиків, Коновал неодноразово розповідав їм, що “є українцем, та що рад був віддати своє життя в обороні своєї прибраної вітчини – Канади”.

У травні 1939 року новий король Великої Британії Георг VI відкривав в Оттаві Національний військовий меморіал. Під час церемонії він офіційно вітав Пилипа Коновала разом з іншим героєм – найкращим канадським асом Першої світової війни Біллі Бішопом. А в червні 1956 року Коновал взяв участь у святкуваннях з нагоди 100-річчя заснування Хреста Вікторії, де українця вітали королева Єлизавета ІІ і британський прем’єр-міністр Ентоні Іден. Кошти на поїздку до Лондона зібрали українські ветеранські організації Канади.

Пилипа Коновала не стало 3 червня 1959 року. Поховали його з військовими почестями на цвинтарі Нотр-Дам в Оттаві (Notre Dame de Lourdes Cemetery). Меморіальні дошки на честь українця встановлено в Оттаві, Торонто, Нью-Вестмінстері (Британська Колумбія), Дофіні (Манітоба), Лансі (Франція). 2017 року в Лансі з’явилася Алея Коновала. А канадський історик українського походження Любомир-Ярослав Луцюк нещодавно опублікував книгу про непростий життєвий шлях героя під назвою “A Canadian Hero: Corporal Filip Konowal, VC and the Battle of Hill 70”.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.