У середині січня у місті Прилуки, що на Чернігівщині, сталася техногенна катастрофа – прорив центрального каналізаційного колектора. В результаті п’ятдесят тисяч людей кілька днів сиділи без води, а половину міста затопило фекаліями. “Український інтерес” писав про цей випадок, зацікавлені можуть переглянути фото і відео: У Прилуках будинки затопило нечистотами.

А в кінці лютого частина Харкова залишилась без тепла: в одному з районів міста “від старості” прорвався трубопровід.

“Український інтерес” вирішив дізнатися, що ж відбувається у комунальному господарстві України, хто відповідає за його стан та що з тим усім збирається робити держава.

Тепло, вода, лайно

Як пояснюють у Мінрегіонбуді, за стан тепломереж, водопостачання та каналізації відповідає місцева влада: “Відповідно до статті 17 Закону України про місцеве самоврядування в Україні” відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами <…>, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування”.

Якщо просто – за практично всю “комуналку” відповідають місцеві ради. Це до того, що не треба перекладати вину за цю сферу на Порошенка, Гройсмана та інших високопосадовців. Бо саме так часто робить місцева влада у випадку аварій. Прилуки, які згадувались, тому яскравий приклад, до речі: “батьки” міста довго відхрещувались від своїх обов’язків і чекали, поки ж прем’єр втрутиться в ситуацію.

Втім, держава не залишає ситуацію на “відкуп” місцевій владі: “<…> Мінрегіоном щорічно готується <…> Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні. У процесі підготовки <…> доповіді збираються <…> дані про стан систем питного водопостачання і водовідведення”.

Як свідчить “Національна доповідь…” 2016 року, загальна протяжність водопровідних мереж в Україні – 101 437,8 км. В аварійному стані знаходиться 35 846,3 км, або 35,3% цих мереж.

Найбільше водопроводу “дихає на ладан” у Луганській (50,1%), Дніпропетровській (47,5%), Кіровоградській (45,6%), Харківській (44,2%) та Херсонській (40,8%) областях. На жаль, не відстає і Київ – тут заміни потребують 42,5% водопроводів.

Картина з каналізацією не менш сумна: всього в Україні 31 140 км стічних труб, а замінити треба 11 438,9 км, або 36,7%. Аби не перевантажувати читача цифрами, скажемо, що в “лідерах зносу” тут Донецька (68,5%), Харківська (62,2%) та Луганська (56,1%) області.

Отже, висновок доволі невтішний – більше третини водопроводу та каналізації потребують негайної заміни.

Хрущовки

Як усі розуміють, воду кудись поставляють, а відходи життєдіяльності, відповідно, звідкись відводять. Мова йде про житло. Знову ж – відповідають за нього місцеві органи влади. Або – власники: “згідно статті 7 ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” співвласники зобов’язані забезпечувати технічне обслуговування та <…> проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку”. Аби не цитувати далі сухі норми закону – це означає, що всі власники квартир спільно ремонтують дах, підвал, сходи, стіни, мережі тощо. Вони є їх співвласниками, до речі.

Втім, не все так вже погано – держава не переклала свої проблеми на плечі людей: Закон “Про приватизацію державного житлового фонду” (а всі квартири за часів СРСР такими й були), передбачає, що “колишні власники, які володіли багатоквартирними будинками до їх приватизації, зобов’язані брати участь у фінансуванні їх ремонту”.

Як говорять у все тому ж Мінрегіонбуді, “враховуючи, що колишніми власниками <…> є територіальні громади та держава, механізми виділення бюджетних коштів на проведення робіт з капітальних ремонтів будинків не скасовується”.

Щодо цифр, то Мінрегіонбуд прямої відповіді на питання – скільки багатоповерхівок потребують модернізації або підлягають зносу – не дає. Але водночас спеціалісти говорять про те, що всі радянські багатоповерхівки потребують термомодернізації: а “комплексна термомодернізація – це і є капітальний ремонт”.

І з цієї точки зору капремонту потребують 90% всіх багатоповерхівок: 18 140 будинків (або 105,1 мільйона квадратних метрів житла) 1971-1980 років забудови та 22 270 будинків (134,5 мільйона квадратних метрів) 1981-1990 років забудови. Цифра, погодьтесь, колосальна.

Сміття та відходи

Якщо ми вже торкнулись комунальних проблем, то не можна оминути сміття. Минулорічну львівську епопею з мандруючими сміттєвозами ще пам’ятають, мабуть, усі. Але проблема сміттєзвалищ не лише львівська. Аби це зрозуміти, достатньо озирнутись навколо себе.

І ось тут якихось певних цифр нема. Ніхто толком не знає – скільки сміттєзвалищ існує, які площі вони займають і що там насправді відбувається. Єдине – всі полігони твердих побутових відходів знаходяться у віданні знову ж органів місцевого самоврядування. І з певністю можна стверджувати, що й тут все далеко не райдужно.

“Всьо пропало”?

З усього викладеного можна зробити висновок, що все в країні ось-ось вибухне або прорве. Дійсно, стан справ не надихає. Чи ж робить влада щось, аби модернізувати та відремонтувати мережі, будинки тощо?

Як свідчить відповідь Мінрегіонбуду на запит “Українського інтересу”, моніторинг стану мереж та будівель таки ведеться. Роблять його, як ви здогадуєтесь, органи місцевого самоврядування. На них же покладено роботи по ремонту та модернізації всього того господарства.

Проте головного – чи існує загальнодержавна стратегія щодо модернізації всього житлово-комунального господарства, у Мінрегіонбуді не говорять. Можна зробити висновок, що її не існує. Хотілося б помилитись, але перманентні аварії на кшталт Прилуцької та Харківської, про які згадувалось, свідчать саме про це.

Микола Кірєєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.