Якщо вірити вітчизняним ЗМІ та соцмережам, то Росія має надзвичайно потужні та успішні спецслужби, які заледве не контролюють увесь світ. Принаймні – Росія щодня перемагає у хакерських війнах, змінює по всьому світу результати виборів, сіє хаос у демократичних країнах. Чи так це насправді?

Читайте також: Кремлівські жилети захопили Париж

Експерти Центру “Нова Європа” дослідили проблему і дійшли висновку, що насправді всемогутність російських “гібридних військ” – черговий міф. Попри регулярні хакерські атаки, підкуп європейських політиків, втручання у внутрішнє життя інших країн, насправді Росія терпить провал за провалом у гібридних війнах. Свідчення цьому – провал російських медійних проектів у Німеччині, збереження єдиної санкційної політики в цілому в ЄС щодо Росії, викриття російських шпигунів у Польщі та Угорщині тощо.

До речі, Німеччина, Італія, Франція, Греція, Польща та Угорщина – ті країни, які останніми роками зазнали найбільше гібридних атак з боку Росії. Вони різні як за рівнем впливу, так і за кількістю успішних прикладів опору російським інтервенціям.

Важелі впливу

Росія використовує широкий інструментарій для досягнення своїх цілей у Європі – військові загрози, енергетичний та економічний шантаж, робота проросійських агентів впливу, розповсюдження дезінформації та фейкових новин, організація масових безладів тощо.

Увесь цей інструментарій у різних країнах використовується по різному. Колишні сателіти Росії – Польща, Угорщина та Німецька Демократична Республіка (Східна Німеччина) – отримали у спадок від радянських часів величезну мережу політиків, так чи інакше скомпроментованих або залежних від російських спецслужб. Це дає широке поле для шантажу і використання цих політиків Кремлем у своїх цілях. Приховане втручання відбувається в усіх країнах, хоча методи і відрізняються.

Інший потужний інструмент впливу – економічний. Цей інструмент найкраще працює з тими країнами, обсяг торгівлі яких із Росією є порівняно високим: Францією, Німеччиною та Італією. Італійські і французькі бізнес-лобісти найсильніше тиснуть на свої уряди з метою зняття санкцій.

Не варто забувати і про енергетику – наприклад, Італія отримує 20% внутрішніх потреб у нафті та 45% спожитого газу з Росії. Інший класичний приклад – проект “Північний Потік-2”виконавчий директор якого Матіас Варніґ є, до всього ж, колишнім співробітником НДР-івської спецслужби “Штазі”.

У багатьох країнах Європи Росія послідовно підтримує проросійських політиків та політичні рухи. При цьому їхній набір досить широкий – від відверто маргінальних організацій типу “Kukiz 15”, “Національний рух” та псевдо-партія “Zmiana” у Польщі до цілком респектабельних “Йоббік” в Угорщині, “Ліга Півночі” в Італії та “Національний фронт” у Франції.

Наприклад, у 2014 році “Національний фронт” отримав кредит на 11 мільйонів євро від зареєстрованого у Москві “Першого чеського російського банку”, а Жан-Марі Ле Пен отримав кредит у 2 мільйони євро від кіпрського фонду, який, за даними ЗМІ, контролює колишній агент КДБ Юрій Кудімов.

Читайте також: Макрон запровадив надзвичайний стан у Франції

У деяких випадках є чіткі докази явної фінансової підтримки європейських партій з боку Кремля, але в інших йдеться лише про політичну та ідеологічну підтримку.

Найпоширенішою ж зброєю Росії у гібридній війні проти Європи є дезінформація. Найчастіше використовуються два інструменти: офіційні російські інформканали, наприклад, RT і Sputnik, а також альтернативні засоби масової інформації – велика кількість сайтів, що спеціалізуються на теоріях змови та антиєвропейському, антиамериканському й антиліберальному контенті.

Всі ці інструменти Кремль використовує не шаблонно і бездумно, адже кожна країна має свою специфіку, що дозволяє Росії застосовувати додаткові інструменти. В Угорщині та Польщі це контроверсійні питання у двосторонніх відносинах з Україною, як-от захист мовних прав меншин та підхід до історичної пам’яті. Наприклад, мовна напруженість на Закарпатті дала Росії привід для просування думки про Україну як нетолерантну державу. Щодо Польщі тема про український націоналізм також грає на руку росіянам. Стосовно Німеччини Росія використовує етнічну громаду німців, що проживають у Криму, зокрема і для боротьби з санкціями та кампанії за визнання легітимності анексії Криму.

Протидія Європи та російські провали

У Франції, Німеччині, Італії, Польщі, Греції та Угорщині підривна політика Росії була зафіксована, прослідкована та певною мірою обмежена. Париж був одним із перших, хто вжив відповідних заходів проти підривної політики Кремля.

Показовим є приклад Франції, коли кампанія проти Еммануеля Макрона, організована російськими мас-медіа під час президентських виборів, найбільше зашкодила самій же Росії. Макрон звинуватив російські ЗМІ у поширенні брехні про нього, пізніше, коли він був обраний президентом, Макрон назвав RT та Sputnik брехунами та агентами пропаганди під час спільної прес-конференції з Путіним.

4 липня 2018 року французькі законодавці схвалили закон, який дозволяє суддям видаляти або блокувати медіа-контент, який вважається недостовірним. Французький закон також дозволяє уряду примусити соціальні мережі до повної прозорості. А у разі необхідності – до розкриття джерел про спонсорів, щоб протидіяти організаціям, які їх фінансують.

Нещодавно Facebook у Франції публічно заявив, що призупинив близько 30 000 облікових записів за пропаганду та пов’язаний із виборами спам; пізніше це число зросло до більш ніж 70 000.

Гучним скандалом закінчилася так звана “справа Лізи” у Німеччині. Нагадаємо, у 2016 році російські ЗМІ вигадали історію про нібито зґвалтування та вбивство мігрантами 13-річної дівчини на ім’я Ліза, доньки росіян, які живуть у Берліні. План “Ліза” провалився завдяки швидкому розслідуванню, проведеному правоохоронними органами країни, а також високопрофесійній роботі засобів масової інформації, які дуже обережно висвітлювали події, не вдаючись до істеричних маніпуляцій

Інші випадки стійкості державних установ до дезінформації та підривної діяльності можна знайти в Польщі, яка блокувала медіаплатформи або відмовляла у видачі ліцензій за порушення законодавства.

Читайте також: Санкції та агресія РФ: про що говорили Порошенко та Грибаускайте

Прикладом може слугувати сторінка Facebook “Ukrainiec NIE jest moim bratem” (“Українець мені не брат”), яка була заблокована на місяць через розпалення ненависті до українців. Інший приклад – позбавлення ліцензії місцевої радіостанції за надання ефірного часу російському державному пропагандистському каналу Sputnik.

На жаль, в Італії ситуація з російськими пропагандистськими каналами відрізняється – італійці значно більшою мірою довіряють російським ЗМІ. За даними іспанської газети El Pais, Sputnik та RT мали однозначний вплив на поширення антиміграційного дискурсу напередодні виборів у Італії. El Pais перевірила понад мільйон постів з 98 000 облікових записів у соціальних мережах і виявила, що 90% контенту, оприлюдненого Sputnik і RT, надходило від антиіммігрантських активістів та громадських організацій.

Шпигунські скандали

Однією з найпоширеніших практик боротьби з підривною діяльністю Кремля є видворення російських дипломатів. Найвідоміший випадок масового вислання російських дипломатів пов’язаний з отруєнням Скрипаля у Великій Британії, коли понад 150 російських дипломатів були вислані по всьому світу у межах акції солідарності з Лондоном.

У липні 2018 року Греція також вислала двох дипломатів. Міністр закордонних справ пояснив, що такі заходи були спрямовані на запобігання іноземному втручанню у внутрішні справи країни. Греція звинуватила російських дипломатів у спробі підкупу грецьких державних службовців та церковних ієрархів.

Угорщина вислала російського дипломата у квітні, звинувативши його у розвідувальній діяльності. До того ж, спецслужби країни з’ясували, що депутат Європейського парламенту від Угорщини Бела Ковач працював на російську розвідку. Угорська прокуратура звинуватила його в шпигунській діяльності, а Європейський парламент позбавив його депутатської недоторканності. Жодна інша країна, попри численні скандали з російським втручанням, не зуміла викрити політика такого високого рівня.

Італійські правоохоронці викрили і припинили роботу організації, що займалася вербуванням італійців для участі у бойових діях на Донбасі. Італійська поліція зупинила відправку італійців до Донбасу. Після звернення українського посольства, яке в середині квітня надало дані про тридцять італійців, які, за інформацією італійського уряду, воювали на Донбасі, прокуратура Генуї відкрила провадження у зв’язку з незаконною участю італійців у збройних конфліктах на території третіх країн.

Польська Агенція внутрішньої безпеки за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії затримала Матеуша Піскорського, лідера псевдопартії “Zmiana”. У минулому Матеуш Піскорський був депутатом польського Сейму, а 2014 році засвітився у якості “спостерігача” на “референдумі” у Криму.

Іншим прикладом викриття шпигунства стало затримання працівника Міністерства енергетики Польщі Марка В., який займався стратегічними проектами в галузі енергетичної інфраструктури Польщі та отримував фінансування з ЄС для програми, спрямованої на диверсифікацію поставок газу з Росії. Однак польська влада виявила, що чиновник передавав російським спецслужбам інформацію про рішення польського уряду щодо будівництва газогону “Північний Потік-2”, а також про “важливі для інтересів Польщі інвестиції”.

Читайте також: Санкції щодо Росії. Чи витримає Європа?

Отже, очевидно, що Росія не завжди здатна поширювати напряму дискредитаційні наративи проти України в інших державах. Росіяни у цілому не користуються довірою серед громадян Євросоюзу. Проте у Росії є чимало мереж, коаліцій, партнерств на різних рівнях, як на політичному, так і неурядовому, що дозволяє Москві поширювати потрібні меседжі, які потім підхоплюють локальні виконавці – політики, журналісти, експерти.

Найчастіше Росія робила і, вочевидь, робитиме наголос на трьох головних ідеях:

  • в Україні нічого не змінилося в кращий бік із часів Революції Гідності;
  • українська влада провокує і підтримує праворадикальні настрої у суспільстві;
  • українська влада не зацікавлена в мирі.

Вочевидь, що Росія апробовуватиме чимало інших меседжів, які можуть знайти розуміння в тій чи іншій країні.


За матеріалами Центру “Нова Європа” підготував Микола Сатпаєв

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.