Феєрверки під час війни. Трясця вашій матері

В Україні живуть мільйони людей, для яких вибухи перестали асоціюватися зі святом. Фото: Unsplash/Alexander Kagan
В Україні живуть мільйони людей, для яких вибухи перестали асоціюватися зі святом. Фото: Unsplash/Alexander Kagan

У дитинстві обожнював зимові свята. Довгі канікули, ковзанки, сніжки та купа інших розваг. Вогники всі ці, олів’є. Але найбільше мені подобалося, що активізовувалися усілякі гендлярі, які торгували петардами, хлопавками та іншою піротехнікою.

Моя сім’я завжди жила скромно, зайвих грошей я не мав. Тому доводилося вигадувати всілякі штуки, щоб підробити копійчину. Ну, можна ж помити підлогу в домі, щоб мама накинула тобі якусь решту з батона, або ж зекономити на пиріжках у шкільному буфеті.

Усілякі петарди колись торгувались із-під поли на “Юності”. Це такий господарський ринок на Лівому березі Дніпра, десь у чорта в дупі. Але чим ближче ставав Новий рік, тим ближче до мене підповзали торговці завітними петардами. У ту чортову дупу вже не було потреби їхати. Головне драїти вчасно підлогу.

За дві з копійками гривні можна було придбати пачку стандартних “Корсарів”. 50 штук китайської втіхи, яка час від часу вибухала прямо в руках. Кайф ще той! Отой бабах, від якого на мить зупиняється серце, а руки покриваються плямами порохових опіків.

Але я дорослішав. Петарди вже не приносили тієї радості. Ну, бахкає собі якесь китайське лайно, то й нехай. Тим паче воно ставало доступнішим.

І от з’явився у мене собака. Мене так приколювало, як він, волоцюга, бігав по хаті та гавкав у новорічну ніч на феєрверкові вибухи. Цей паскудний спанієль крутив головою на всі боки, а його довгі вуха розліталися, мов пропелери якихось там “Анів”. Бах-бах-бах… Гав-гав-гав… Я, малий телепень, надривав собі боки від того видовища. Бах-бах-бах… Гиги-гага…

Час усе біг та й біг. Собаку з’їли черви, а мене побило життя. Довгі канікули перетворилися в алкомарафони, феєрверки та інша піротехніка стала такою доступною, що купувати її – вже моветон. А ще у нас війна.

Уже минуло п’ять років від останнього Майдану, а я досі нервово реагую на всілякі вибухи. Навіть на ті, що від “Корсарів”. Та й хлопавки викликають у мене тривогу. На фронті я не був. Навіть не уявляю, як реагують на святкові залпи ті, хто пройшов крізь пекло війни. І це ж не тільки солдати. Близькі мені люди тікали з Донецька крізь дим та канонади артобстрілів. Бах-бах-бах… І тим вибухам вторить серце, яке обливається кров’ю молитов до всіх відомих та не дуже богів. Бах-бах-бах…

Київська міська влада заборонила підривати салюти ще в грудні 2014-го. Навіть штраф за це передбачили. Але нікого воно не спиняє, поліція на такі виклики реагує кволо. У 2014 році в столиці зафіксували 83 випадки порушення порядку виробництва, зберігання, перевезення, торгівлі та використання піротехнічних засобів. У 2015 році таких було вже 94 випадки, 2016-му – 16, 2017-му – лише три. Від початку 2018 року – щось до десятка.

Тому літні ночі та останні тижні грудня стають феєрверковим пеклом для всіх, кому ті вибухи перестали бути святом з об’єктивних причин. А воно все бахкає та бахкає.

Коли рвалися артсклади з боєприпасами у Калинівці, відлуння вибухів долітало до мене. Я ще тоді подумав, що якісь покидьки знову салютами бавляться. Поліз копирсатися у новинних стрічках після 10 хвилин тих безперервних бах-бах-бах. І поки лазив по сайтах, встиг прокрутити в голові найгірші варіанти того, що сталося.

І я от не розумію, навіщо в країні, яка п’ять років перебуває в стані непроголошеної війни, запускати ті кляті салюти? Але найбільше мені не зрозуміло, чому це роблять не діти, а дорослі, які вже навчилися думати головою? Утім, дітки теж не відстають. Рвуть петарди та інші хлопавки буквально під ногами. За останні кілька днів я зіштовхнувся із цим неодноразово. Робиш їм зауваження, а вони тобі у відповідь триповерховий мат гнуть, від якого в’януть вуха.

Десь Фейсбуком гуляла картинка приблизно такого змісту: “Не витрачай гроші на новорічні салюти. Перекажи гроші армії, вони влаштують “феєрверк” ворогам на фронті”. І от це правильно, хочу вам сказати. Так принаймні хоч якась користь буде від салютів. А бахкати у місті заради розваги – тільки людей дрочити. Ну, а якщо вже так сильно хочеться різнокольорових вогників у небі, то приліпіть собі на стелю гірлянду.

Ми всі хочемо, щоб поважали наші права, рахувалися з нашими потребами та не порушували комфорту. Але при цьому ми чомусь забуваємо про інших. Сьогодні в країні живуть мільйони людей, для яких вибухи, най навіть святкові, давно з тими святами перестали асоціюватися. І я – один з них.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter