Україна – надзвичайно освічена країна: ми посідаємо четверте місце в світі за кількістю громадян із вищою освітою. Однак за якістю підготовки персоналу в компаніях та організаціях ми 94-ті, а дипломи припадають пилом у 80% громадян. Роботодавці скаржаться, що навіть магістри виявляються не готовими до роботи, а тому студентів доводиться перенавчати.

Саме з цією проблемою і планує боротися уряд. Міністерка освіти і науки Лілія Гриневич презентувала на засіданні уряду концепцію дуальної освіти, а міністри погодилися її впровадити – поки у вигляді експерименту. “Український інтерес” розібрався, що ж це за форма навчання та як бізнес може покращити якість української освіти.

Дуальна освіта VS непридатні дипломи

Здебільшого роботодавці нарікають на те, що українським випускникам часто бракує так званих “м’яких” навичок – таких вмінь, як, наприклад, здатність самостійно ухвалювати рішення, швидко знаходити вихід у стресовій ситуації. А на наявність “твердих” навичок, тобто професійних, таких, як діловодство, логістика, годі й сподіватись. Згідно з дослідженням Гарвардського університету, їх очікують побачити лише 15% роботодавців.

Зрозуміти причини цієї проблеми доволі просто. Якщо радянська вища освіта гарантувала, що по закінченню навчання випускник точно буде працевлаштований, то сучасна не гарантує нічого. Вона просто не може дати студентові необхідних навичок. Чимало прикладних дисциплін неможливо вивчити, адже в університетах немає науково-дослідницьких центрів.

Студентів вчать застарілої теорії – особливо це стосується IT-спеціальностей. Адже перспективні випускники вишів, які приходять вчителювати, не приживаються. Низькі зарплати та тонни “паперової роботи” вбивають їхнє бажання вчити. Незмінно поколіннями висиджували свої місця вчителі похилого віку, втомлені від студентів і від пар. Врешті-решт, студенти розчаровуються у системі освіти, кидають навчання і влаштовуються на роботу. А там лунає вже легендарне “забудьте те, чого вас вчили в університеті”.

Дуальна форма навчання, яку пропонують у МОН, передбачає поєднання навчання у ВНЗ з навчанням на робочих місцях. Лекційні заняття проводять в університетських аудиторіях, а практичні та лабораторні, а також курсові проекти – в компанії. Такий студент-робітник повноцінно виконує свої обов’язки, отримує стипендію, наближену до зарплатні.

Важливо не плутати досвід студентів, які паралельно поєднують роботу і навчання, з дуальною освітою. За такою схемою студент пропускає заняття, які потім доводиться відпрацьовувати, а також ризикує залишитись без диплома. За дуальної форми робота не шкодить навчанню, а стає його частиною. Також у виші часто називають велику кількість практики на виробництві дуальною формою навчання. Насправді за дуальних програм студент проводить на робочому місці приблизно стільки ж часу, скільки і в навчальному закладі.

Зазвичай дуально навчаються представники прикладних спеціальностей. Фото: Volkswagen inside

Здебільшого дуальна освіта ефективна не для філологів, а для робітничих спеціальностей, медицини, права та IT-технологій. Компанії замовляють потрібні їм спеціальності, а навчальні заклади готують фахівців. Підприємства можуть не просто впливати, а навіть формувати розклад занять, забирати зайві предмети. Студентам не доводиться шукати компроміс між навчанням і підробітком, а компанії – “перенавчати” працівників. Терміну дуального навчання достатньо, щоб вивчити усі робочі механізми.

Завдяки дуальній освіті студенти отримують сертифікати, які підтверджують їхні навички. І це вже не просто диплом, об’єктивність якого роботодавці часто ставлять під сумнів. Сертифікат означає успішний результат кваліфікаційних тестів корпорації і доводить, що людина дійсно має необхідні навички.

Слідами Німеччини

Дуальна система освіти виникла у Німеччині після ухвалення у 1969 році закону про професійне навчання. У вищу дуальну школу там приймають абітурієнтів із середньою освітою. Навчання триває три роки. Студенти самі обирають компанії, в яких хотіли б працювати і домовляються з їх керівництвом. Далі – заняття із куратором, котрий отримує за це додатково 538 євро. На канікулах студент не відпочиває, а працює. Наприкінці навчання пише роботу не з теоретичної, а з практичної теми, близької до того, чим він займався у компанії.

Сьогодні у Німеччині діють 1563 програми дуального навчання. Найбільше їх в інженерії – 39%, та в економіці – 32%. Охочих одночасно вчитися і працювати багато: у Німеччині на одне місце близько 80 претендентів. Торгово-промислова палата має цілу базу підприємств, які готові брати участь у такій системі освіти. Кожна п’ята компанія вчить студентів на виробництві, готуючи для себе майбутні кадри. Керівництво підприємства не остерігається, що освічених працівників “переманить” інший роботодавець: за статистикою, двоє з трьох учнів залишаються на своєму місці роботи.

Досвід Німеччини повторила Канада, Австрія, Швейцарія та багато інших розвинутих країн. Там близько половини усіх студентів користуються саме такою формою навчання. У Великобританії до 2020 року на підприємствах планують створити три мільйони робочих місць на підтримку дуальної програми. У Лондоні вирахували, що це дуже вигідно: кожен вкладений у студента фунт стерлінгів обертається прибутком у 18 фунтів.

У світі практика дуальної форми навчання поширена давно. Фото: Phnom Penh Post

В Україні уже є позитивний досвід великих компаній, які інвестують в освітні проекти, але поки що це окремі випадки. “У нас є гарні приклади, коли бізнес працює з профтехучилищами, ліцеями, вкладає в їхню інфраструктуру, на своїй базі робить практику. Але це точково, а ми хочемо системи. Українській освіті необхідна підтримка бізнесу”, – каже Лілія Гриневич.

Наразі подібну практику застосовують у Київському Вищому професійному училищі. На практику тут відводять до 70% часу. З 1 вересня у Харківському Національному університеті будівництва і архітектури теж долучилися до цього проекту. Магістри з комп’ютерних технологій два дні на тиждень вчаться в університеті, а три – на найбільших харківських підприємствах.

Застосування дуальної форми навчання вигідне для вишів. Навчальні заклади постійно в пошуку коштів на розвиток, на оновлення матеріально-технічної бази. Ці кошти може інвестувати бізнес. Так, у Херсонську морську академію уже вклали 30 мільйонів євро: придбали комп’ютерні тренажери, стимулятори. Київський політехнічний інститут співпрацює з Boeing: спеціально створили конструкторсько-інженерний центр, де працює більше сотні випускників вишу імені Сікорського.

Відпрацьовувати – обов’язково?

Колись бюджетники були зобов’язані по закінченню університету відпрацьовувати кілька років за місцем призначення. Люди правдами-неправдами робили відкріплення, а якщо не вдавалося, їм виставляли рахунок за навчання. Громадяни позивались до суду і врешті-решт виграли, бо у договорах не були передбачені форс-мажорні обставини, такі як хвороба, вагітність.

Така практика давно у минулому, але українські студенти, почувши про дуальну освіту, перш за все остерігаються обов’язкових відпрацювань. За кордоном студентів-дуальників до цього не примушують. Так само і в Україні: однією з перших наших дуальних програм було стажування на реальних проектах у київських філіях IT-компаній Ciklum та EPAM. Троє з чотирьох учасників поїхали на навчання до університетів Польщі та Естонії.

Але така практика дуже хвилює роботодавців. В найбільшій українській IT-компанії SoftServe нам повідомили, що інвестують в Український католицький університет. Саме там, на думку представника компанії, найкраще вчать програмуванню. Але студенти, отримавши у компанії досвід, виїхали працювати за кордон. Це демотивує підприємство вкладатись в українську освіту. Роботодавець хоче отримати серйозні гарантії.

Лілія Гриневич наголошує, що саме тому важливо на законодавчому рівні закріпити за учнем зобов’язання, перед компанією. Потрібна типова тристороння угода: заклад профтехосвіти-роботодавець-учень. Поки що це ідея робочої групи МОН, але, імовірно, відпрацювання триватиме три роки, а роботодавець завжди зможе перервати контракт.

Втім, студенти, котрі працюють за дуальною формою, розповіли “Українському інтересу”, що боятись відпрацювання не варто. Ірина і Тетяна вчилися в університеті і водночас на невеликому заводі з виробництва козиного молока. Взимку вони здобували досвід у цеху, улітку працювали на виїзних торгівлях. Після закінчення університету місце роботи змінювати не захотіли. Кажуть, небагато українських заводів можуть навчати студентів, тому свій досвід цінують високо.

Деякі українські студенти уже навчаються дуально. Фото: Український інтерес/Ганна Пєшкова

Коли запровадять дуальну освіту

Здавалося б: якщо практика позитивна, чому у нас її досі не запровадили ширше? Усе відбувається надзвичайно повільно. Запровадження дуальної форми освіти обговорюють ще з 2014 року. Цю концепцію, яку презентували на Кабміні, ухвалили ще півтора року тому. Гриневич каже, що чекала слушного моменту, коли уряд буде готовий до змін. Минулоріч у МОН навіть заявляли, що до впровадження подвійного навчання доведеться чекати 5 років, але все відбувається швидше.

Концепцію відкладали стільки часу, бо необхідно змінювати законодавство – без цього вона не запрацює. Необхідно розробити типовий зразок цієї самої тристоронньої угоди, про яку згадано вище. Це відбудеться приблизно за місяць, коли відповідну постанову розгляне Верховна Рада.

До того ж, роботодавці хотіли створення податкових пільг. Але за нашої економічної ситуації такі пропозиції непрохідні ні в Мінфіні, ні в парламенті. Також бізнес хоче вносити витрати на підготовку фахівців до витрат на виробництво. Тобто ці видатки закладали б у собівартість товарів або послуг, які пропонує компанія.

Інвестувати в освіту і оподатковувати внески як видатки на виробництво можна уже зараз – Мінфін написав МОН офіційного листа, що українське законодавство такої практики не забороняє. От тільки на практиці у роботодавців з’являються проблеми. І це знову повертає нас до питання про доопрацювання законодавства.

Цікаво, що проти дуальної освіти виступають деякі викладачі вишів. І легко зрозуміти, чому: скоротиться число годин, без достатньої кількості яких наразі неможлива гідна зарплата викладача. Тепер халтурити і ставити оцінки наобум також не вийде, бо бізнес контролюватиме якість освіти. На невідповідальних викладачів очікуватимуть, в кращому випадку, перепідготовки, у гіршому – звільнення.

Пєшкова Ганна, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.