Українець Армен Агаджанян – ветеран АТО, який розпочав власний бізнес. Він із товаришами створює триколісні лежачі велосипеди – трайки. Такі велосипеди дуже поширені в Європі, де популярні серед туристів. Трайки не навантажують хребет, при цьому працюють інші, ніж на звичайному велосипеді, групи м’язів. Армен розказав “Українському інтересу”, як починав бізнес в Україні та про складнощі, з якими доводиться стикатись початківцям ледь не щодня.

Трайки – це не перша ваша спроба бізнесу?

Я мав бізнес ще до війни, у Криму. Робив IT-інфраструктуру підприємств. Але у 2014 році ми з дружиною терміново виїхали. Зібралися найнеобхідніше за годину. Все інше лишилось там. Поїхали ми за день до так званого “референдуму”, якого насправді не було.

Була загроза і моєму життю, і життю дружини. Деяким людям не сподобалось те, що я висловлював незадоволення анексією Криму: роздавав антиросійські листівки, просив людей не ходити на “референдум”. До того ж, я розумів, що жити у російському Криму не зможу, не зможу будувати там український бізнес.

Ми переїхали до Києва, і тут моя справа уже не працювала. Тоді ми почали допомагати першим переселенцям. Це було складно, бо система лишилась такою ж – важко щось робити на суспільних засадах, якщо не маєш зв’язків. Тут була дуже велика конкуренція серед організацій, які намагались заробити гранти.

Це був ваш вибір – піти воювати в АТО?

Я взагалі ніколи не був байдужим. Завжди хотів у цій державі щось робити, розуміючи, що я і є держава. Був на Майдані – не міг миритися з тим, що вбивають людей, а за 500 метрів громадяни їдять гамбургери-чізбургери і їм не до цього.

У мене була вагітна дружина, але у 2015 році я пішов до військкомату. Про те, як було в АТО, краще не розповідатиму. У 2016-му повернувся, став на облік у центр зайнятості. Курсів реабілітації не проходив. Двічі намагався повернутися на службу, але не вийшло. Після АТО дуже важко жити нормальним життям.

Фото: Український інтерес/Ганна Веретенник

Кожен другий, хто повертається з АТО – вибухівка сповільненої дії. Ветеранів у нас нормально не реабілітують. Хіба може учорашня студентка-психолог допомогти дорослому чоловікові? Галочку поставили, мовляв, реабілітували, а у людини в голові кров, м’ясо, кишки. Він йде і подумки трупи складає.

Ви сказали, що реабілітацію не проходили. То що ж допомагає вам?

Боротьба із системою, яка повернулася до мене спиною. Ніколи держава не думала про людину, бо і люди не думають один про одного. Я хочу, щоб це змінилося. Хочу, щоб близькі жили краще, а для цього сам маю спершу допомогти собі, здобути достаток, який дозволить реалізувати ідеї. Для мене дуже важливо робити корисне, допомагати людям стати на ноги. І також сили дає ця справа, яку ми почали з друзями – F-трайки.

Звідки взялася ідея розпочати бізнес із лежачими велосипедами?

Усе вийшло досить спонтанно. Я зустрів свого однокласника, а він розповів мені про велосипеди, які зробив для себе і для дитини. Тоді я запитав, чому він не хоче їх виробляти масово. Чому не популяризувати серед людей, щоб з цього можна було зробити бізнес? Адже ніша дуже вузька, конкурентів в Україні немає. Він каже: “Та хто на них їздитиме?”.

Я навів приклад США. Це ж взагалі не велосипедна держава. Там це не так популярно, як в Китаї і навіть як у нас. Але їм вдалося виробляти і просувати свої трайки. То чому нам не вдасться? “Ти знаєш, як робити ці велосипеди, а я знаю, як продати”, – сказав я йому.

І тоді ми почали виробництво у гаражі. Ми одразу вирішили, що виробництво має бути виключно в Україні, де б у нас не був офіс. Цей мій друг, Саша Згурський, – технар, який робить усе сам. Він навіть створив обладнання, якого немає більше ніде у світі. Також ми іноді наймаємо спеціалістів зі сторони.

Фото надане героєм публікації

Україною уже поїхав наш велосипед А2026. Це трохи більша за інші модель. Восени ми доробляємо і вона їде в Іспанію. Там встановлюватимуть рекорд – найтриваліша і найдальша поїздка на велосипеді. Це буде справжній український інтерес.

Які особливості вашого фантрайка? Це правда, що він швидший за інші велосипеди?

Узагалі компанія носить назву “F-трайк”, але продукт можна називати і фантрайк, і фантастік трайк. Він відносно швидший за звичайний міський чи гірський велосипед завдяки технічним можливостям – кілометрів так на 15 на годину. Але, може, він не перегонить трековий спортивний велосипед. До речі, у нас в розробці є концепція швидкого трайка.

Він швидший через те, що зручніший. Там інакше розподіляється сила. Не треба на ньому вчитися їздити: сів та й поїхав. Цей велосипед навіть безпечніший за звичайний. Не треба виставляти ноги, коли зупиняєшся, а на дорозі можна навіть з нього не сходити.

Також може бути корисний як засіб перевезення вантажів – можна встановити корзини позаду і попереду, навіть додати причеп і возити у ньому дитину. Причепи, звісно, є і для двоколісних велосипедів. Але якщо ти везеш дитину на звичайному велосипеді і в тебе вріжуться, полетиш сам і з собою потягнеш дитину. А цей велосипед перевернути дуже важко і впасти на ньому практично неможливо. Центр тяжіння у ньому нижчий осі велосипеда.

Нам закидають, що на дорозі трайк можуть не помітити водії і наїхати на нього. Але ми робимо велосипеди так, щоб підголівник був на рівні сидіння звичайного велосипеда. Саме там розташована фара. Цей підголівник відбиває світло і людина його бачить. До того ж, ми прикріплюємо прапорці, які чітко окреслюють габарити. І вже ці прапорці – на рівні ока водія. Вони мерехтять, вони яскраві, їх видно і вночі. На звичайних велосипедах такого не побачиш. Тож не помітити вас буде важко.

Фото надане героєм публікації.

Ми ще будемо доробляти, модернізувати трайк. У розробці є і складні моделі, і з електроприводом. Покупець уже може обирати додаткові кольори, якіх ні в кого немає. Також зробимо стенд для іспитів на вібрації, щоб додержувати гарантії, які дали людям.

Чи буде варіант для інвалідів?

Дійсно, ми планували таке зробити. Люди з проблемами рухового апарату не можуть їздити на звичайних велосипедах, а їм хотілося б. Ми не проти створити для них засіб, який давав би можливість брати участь у велопробігах. Але, перш ніж робити такий трайк, ми маємо стовідсотково розуміти, що це піде на користь. Мова навіть не про те, щоб він просто не шкодив. Я не хочу, щоб у людей виникли проблеми. Якщо ж колись хтось встановить, що трайки корисні для цих людей, тоді – з радістю.

Яка вартість велосипеда? Як його популяризуєте?

Він не дуже дорогий. Враховуючи, що його ми здебільшого робили власноруч, купляли хороше обладнання, дешевший за тисячу євро. Такий самий, зроблений у Німеччині чи Чехії, коштував би 1,5-2 тисячі.

Робити бізнес ми хочемо на засадах суспільного інтересу до цього. Ми не хочемо просто продавати трайки в магазинах. Будемо популяризувати явище триколісного велосипеда: їздити ним, показувати людям, ставити на прокати. Треба подолати серед людей цей страх, що хтось подивиться і покаже пальцем. Люди не вірять, що це зручно. Кажуть: “Я що, лягу і буду їхати як пан-барон?”. Тоді я запрошую проїхати, і усі змінюють свою думку.

У березні ми брали участь у виставці “Bike Expo”. Наш велосипед там мав вигляд концепту. Дітям він дуже сподобався: навіть вишукувалась черга, щоб покататися. Інші триколісні були звичайними сидячими, у яких просто позаду два колеса. Ми одразу отримали замовлення.

Фото надане героєм публікації

Плануємо створити фантрек – такий прокат трайків. Щоб людина могла прийти з дитиною на той самий Труханів острів, взяти велосипеда і весело провести час. Я зараз розказую ідеї, але не боюсь, що це хтось використає. У нашій країні не прийнято вкладати кошти у щось непопулярне.

Як саме ваш проект буде підтримувати ветеранів?

Є багато соціальних ідей для них. Наприклад, абонемент на цей же фантрек для родин ветеранів, щоб вони могли певну кількість годин користуватися трайками безкоштовно. Хочемо також залучити їх до роботи у нас. Мрію, щоб ці люди відчували себе частиною команди, щоб це була робота на рівних. Ветеранам АТО не вистачає єднання і того, щоб хтось вислухав. Нехай зараз вони теж збираються над проектами, але там об’єднуючих моментів дуже мало. А цей проект може гуртувати їх та їхні родини. Збиратися у барі, за шашликом, на велосипедах, – це те, чого їм не вистачає.

Як ви перемогли у конкурсі серед ветеранів, що починають свій бізнес?

Взагалі у конкурсі я випадково узяв участь. Заповнив анкету, але не дуже вірив. У прямому ефірі компанія Seo-Wave розіграла серед ветеранів АТО можливість створення сайту для їхніх бізнесів. До цього ми мали простий сайт, який я робив сам. І тут ми виграли сертифікат на 50 тисяч гривень. Але партнер ItMoko, який мав зробити сайт, на це все забив. У мене опустилися руки. Це був травень, почався сезон, а ми його пропустили. Час був втрачений.

На щастя, Seo-Wave одразу зрозуміли, що щось не те. Зробили все самі, щоб витримати свою марку. Скоро сайт можна буде побачити. Добре, що є відповідальні люди і такі проекти.

Фото: Український інтерес/Ганна Веретенник

Чи сприяє держава вашому бізнесу?

Ми робимо таке, якого ніде немає, і саме в Україні. А коли ми приходимо і просимо допомогу, наприклад, грант, нам пропонують лише кредит під шалені відсотки. Виробництво в Україні має дотуватися державою не на рівні заяв популістів, а на рівні чинних законів.

Наведу приклад Голландії. Там підприємцю дають умовно мільйон євро на 10 років і його не чіпають. Він тільки сплачує податки. Потім аудитор встановлює, чи дохідний бізнес. Якщо так, мільйон йому можуть вибачити, бо він уже багато сплатив податками. Державі вигідніше, щоб людина далі працювала, а не вимушена була цей мільйон повертати. От це я розумію – держава допомагає виробництву.

Я хочу, щоб держава інвестувала в мене, бо я буду виробляти українське в Україні і хочу виходити на європейський рівень. Можу експортувати удвічі дешевше за чеський триколісний велосипед, вартість якого починається від 2,5 тисяч євро. Чому ж не дотувати сюди?

Система непридатна до взаємодії, агресивно налаштована. Не знаю, чим це можна пояснити. Можливо, тим, що вона взагалі не цивілізована. Немає розуміння, що спершу треба вкладати самим, а потім уже залучати закордонні інвестиції. Який інвестор прийде в країну, де власний інвестор не вкладає коштів?

Фото: Український інтерес/Ганна Веретенник

Що б ви порадили людям, які вперше починають бізнес?

Я би порадив не здаватися, не колекціонувати мрії та ілюзії. Треба чітко розуміти, що буде складно, і робити усе, щоб досягти мети. Якщо мета – зробити виробництво в Україні, треба змінити Україну, щоб це виробництво було на користь тобі і людям. Немає розуміння, що треба змінити Україну – навіть не починай. Опинишся або в Китаї, або в Росії, або десь у розбитого корита.

Я б також порадив ніколи не говорити того, що не зможеш зробити. І шукати партнерів на рівні практичної співпраці. Приходиш і кажеш: потрібно оце. І якщо майбутній партнер одразу просить гроші – забули про нього. Взагалі співпрацюйте лише з людьми, які обов’язково вже мають якийсь досвід. Не варто думати, що люди, які ще нічого не зробили, раптом об’єднаються і зроблять.

Є три категорії людей: робітники, бізнесмени і інвестори. Усі три категорії непогані. Перша – стабільна, друга – мрійники, третя – ті, хто реалізують амбіції і рухають світ. Якщо будете вважати себе бізнесменами, у вас може нічого не вийти. Маєте думати, що будете інвесторами. Якби не було інвесторів, не було б науково-технічних революцій. Треба бути готовим, що у співпраці ви будете ресурсом. І ви ставитиметесь до партнерів як до ресурсів. Тоді буде справжнє партнерство: кожен робитиме свою частку на єдиний результат.

На вашу думку, у чому полягає український інтерес?

Є загальний світовий розум, який базується на історичному досвіді. Завдяки ньому формуються політичні системи, економічні зв’язки. Український інтерес – бути єдиними з цим розумом. Усі люди, які створюють своє виробництво в Україні, започатковують світові українські бренди, – рухають Україну до цього. А ще є українська перспектива – це потужна держава як суб’єкт, а не як об’єкт.

Спілкувалася Ганна Пєшкова,
“Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.