3,4 мільярда тонн сміття на рік. Саме стільки вироблятиме людство до 2050 року, йдеться у дослідженні Світового банку. У цю брудну статистику свій внесок зробить і Україна.

Сьогодні тільки Київ за рік продукує понад мільйон тонн сміття. З них лише чверть утилізують на столичному заводі “Енергія”, а переробляють щось у межах 80 тисяч тонн відходів (8%) – абсолютно смішна цифра.

Переробка сміття, між іншим, дозволить Україні заощаджувати на рік мільярд кубів газу. Непоганий стимул, але можновладці лиш розводять руками – ЄС грошей не дає, а інвестори до нас не квапляться. Ось так потроху ми й перетворюємо унікальні чорноземи на звалища.

Сміттєве питання ні-ні та гикається усій країні. То Львів влаштовує пересувні атракціони з відходами, то президентка Естонії власноруч збирає сміття у Дніпрі. Вже дійшло до того, що уряд запровадив Національну стратегію управління відходами. Її суть – привчити українців сортувати сміття та переробляти 50% відходів. І все це за 12 років – до 2030-го. У нинішніх реаліях ціль більш ніж амбітна. Але діватися нема куди: цього від нас вимагають і в ЄС.

Розділяй та володарюй, або ж Ave, безхатьки!

Сегрегація сміття – це коли ви фольгу кидаєте в один пакетик, а лушпиння від картоплі – в інший. Якщо лушпиння згниє, скажімо, за рік-два, то фольга розкладатиметься тисячоліттями. Ясна річ, що позбавлятися їх треба по-різному. Те саме стосується паперу, пластику, скла, гуми, тканини тощо. Тобто, роздільний збір сміття дозволяє відокремити те, що може розкластися у природний спосіб, від того, що потребує спеціальних технологій утилізації, або ж того, що можна використовувати повторно.

Цей нехитрий принцип відомий ще з радянських часів. Хто ж не відмивав пляшки спеціальними йоршиками та не носив їх авоськами у пункти прийому склотари? Пиво, горілка, молоко – приймали все. А хто ж не здавав у СРСР макулатуру, щоб отримати заповітний талончик на книжки? Чи взяти ті самі піонерські суботники для збору металолому. Отже, сегрегація сміття – це не буржуйський винахід, який разом з МакДональдзом прийшов до нас із розпадом Радянської імперії. Це була звична практика, але про неї чомусь у мить забули.

От нещодавно у вільний доступ вийшов мобільний застосунок “Сортуй”. Розробники кажуть, що він допоможе українцям правильно сортувати сміття – те, що згниє, кидаємо окремо від того, що треба утилізувати. Ще й гроші можна заробити, бо в програму вшили інтерактивну мапу із пунктами прийому вторсировини. Це дуже класна ініціатива, бо застосунок безкоштовний і доволі інформативний, хоча та сама мапа працює поки що лише по Києву.

Але реальність жорстокіша. Роздільний збір сміття сьогодні, як і 10 років тому – це індивідуальні заморочки тих чи інших сімей. Пам’ятаєте, коли у дворах з’явилися додаткові баки, в які треба було кидати пластик, скло та папір? А у деяких дворах навіть по чотири окремих баки поставили. Усі кинулися сортувати сміття і дуже тішилися, бо турбуються за довкілля. Лише згодом оці сортувальники зрозуміли, що всі чотири баки вивозить одна машина. А ще нікому не заважало викидати залишки від їжі у поліетиленових пакетах. Такий пакет, до речі, розкладається 700-1000 років, а за певних умов не розкладається у природі взагалі.

Читайте ще: Людство досягнуло нового дна: у Маріанському жолобі знайшли пластик

Пластикові пакети за певних умов взагалі не розкладаються у природі. Тому від них відмовляються по всьому світу. Фото: Український інтерес/Юлія Далецька
Пластикові пакети за певних умов взагалі не розкладаються у природі. Тому від них відмовляються по всьому світу. Фото: Український інтерес/Юлія Далецька

Функцію реального роздільного збору, а головне вивозу, сміття сьогодні виконують безхатьки та інші люмпени. Це вони здають за нас пляшки, макулатуру та пластик. Якщо не вдаватися у тонкощі, то пошукові операції безхатченків ми оплачуємо зі своїх кишень. У масштабах міста за рік набігають чималі суми. А нам, між іншим, підвищують тарифи на вивіз сміття.

А як у них?

Здавати пляшки – соромно. Чомусь у нашій свідомості склався саме такий стереотип. Мовляв, цим займаються лише ті, хто опинився на дні. Але в американській культурі, якої ми всі так прагнули, це звичне явище.

Тривалий час у США молоко розносили молочники. Щоб отримати нову порцію, треба було повернути пляшки. Тара милася, стерилізувалася та використовувалась повторно. Ну, зовсім як при Совєтах. Нема пляшок – нема молока. Сьогодні за таким принципом працюють водовози зі здоровенними цими бутлями для кулерів.

А взяти сучасну Польщу. У кожному “склєпі” (так у них крамниці кличуть) приймають склотару. Ідеш пива купити і тягнеш із собою торбу пустих пляшок, які лишилися з попереднього походу. Даєш продавчині чек, що ти затарювався у них, та простягаєш пусті пляшки. Вона рахує їх і видає тобі гроші із каси, а разом з ними – новий чек. Мовляв, ти файний добродій, пляшки повернув. Тобто купуєш ти рідину, а тару, ніби, береш в аренду. Різницю, власне, тобі й повертають. На цю різницю можна “безкоштовно” прихопити ще дві-три пляшки пива.

Чи варто казати, що у поляків, німців та інших європейців сміття із різних баків забирають різні машини? У тій самій Польщі під будинком на сміттєвому майданчику, який замикається на ключ (так, ваше сміття ніхто не вкраде), стоять чотири баки: харчові відходи, пластик, скло, папір. По місту розкидані білі баки із червоним хрестом – сюди треба “викидати” непотрібний одяг та взуття. Є окремі баки для шкідливих відходів: флуоресцентні лампи, батарейки, ртутні термометри тощо. На помийках немає старих диванів та бабусиних крісел – їхню утилізацію треба замовляти окремо у спеціальних компаніях. У США навіть можна сісти за ґрати, якщо ти викинув меблі на смітник.

Цікаво, що у Польщі не всі будинки сегрегують сміття. Є будиночки, де, як і у нас, стоїть один бак для усього – кидай, що хочеш. Але місячна квартплата у такому домі коштуватиме на 100-200 злотих більше – це десь 700-1500 гривень. Збирають та сортують сміття там усі, бо це вигідно, бо це стимулює держава.

В Ашані у Польщі навіть найменші, – аж до жувальної гумки, – товари фасують у пакети. Але вони біорозкладні. Тобто протягом 5-10 років від пакету не залишиться навіть згадки. При цьому останній тренд Європи – взагалі відмовлятися від такого роду речей та переходити на папір й іншу природну упаковку.

У Штатах десятки років використовують паперові пакети. Хіба ви не бачили у фільмах здоровенні коричневі торби із крафт-паперу? У такий, між іншим, у СРСР загортали ковбасу. Цікаво, що при його виготовленні утворюються відходи, з яких отримують, зокрема, каніфоль та скипидар. А потім цей папір можна відправити на переробку. Ну, майже, безвідходне виробництво.

Коли доводиться купувати сміття

До речі, про безвідходне виробництво. Для нас це видається утопією, але для Швеції – норма.

У цій скандинавській країні переробляють 99% побутового сміття. Половину із того, що тут викидають, люди використовують наново. Іншу половину очищують від шкідливих домішок та спалюють. У такий спосіб шведи отримують енергію для опалення та електрики.

У Швеції працює 32 сміттєспалювальних заводи. Тут наполягають: три тонни сміття містять стільки ж енергії, як тонна палива. Цікаво, що при цьому викиди в атмосферу сягають лише 50% тих, які допускає держава.

Налагоджена система роздільного збору сміття – це те, чим пишається Швеція. Як результат – лише 1% відходів відправляється на полігони. Щоб підтримувати свою систему, шведам навіть доводиться імпортувати сміття з інших країн.

Шведи купують сміття в інших країнах. Тут тільки 1% відходів відправляється на полігони. Фото: Український інтерес/Юлія Далецька
Шведи купують сміття в інших країнах. Тут тільки 1% відходів відправляється на полігони. Фото: Український інтерес/Юлія Далецька

А у Норвегії 97% пластикових пляшок проходять переробку. Кольорові та прозорі пляшки розбирають окремо. Із прозорих – роблять нові пляшки, фарбовані – йдуть на інші пластикові вироби. Цікаво, що пляшка піддається переробці 12 разів. У 2016 році норвежці переробили майже 600 мільйонів пляшок. Допомагають у цьому спеціальні автомати, в які можна здати тару.

У Норвегії ви ніби доплачуєте крону за напій у пластику. Здавши тару, ви отримуєте цю крону назад (3,5 гривні). По суті, та сама схема із пляшками “в оренду”, як і у Польщі. При цьому норвезьку систему утилізації пластикових пляшок визнали найкращою у світі.

Але найголовніше, що всі витрати лягають на плечі виробників. Ті, хто працюють у системі, платять менше податків. Простими словами: держава заохочує виробників дотримуватися принципів утилізації. Виходить, що всі в плюсі: державі не треба ламати голову, куди дівати сміття, виробники отримують більше прибутків, а люди купують дешеві напої.

Це реально звучить як фантастика, але має дуже просте пояснення. Скандинавські країни маленькі. Вони не можуть дозволити собі заполоняти свою землю відходами, бо їм не буде де жити. 7% країни – саме стільки звалищ в Україні. На цій площі могла б розміститися Данія.

Майже як у Ґізі

Сьогодні на всю Україну функціонує один сміттєспалювальний завод – “Енергія” у Києві. Більше у нас немає. Влітку під Харковом почали будувати новий переробний комплекс. Навесні наступного року тут домонтують обладнання та почнуть його налаштовувати. Запрацює комплекс 2020 року.

Планується, що протягом першого року роботи на новому заводі можна буде отримати 13,5 мільйонів кіловат електроенергії зі сміття. На десятий рік роботи цей показник збільшиться втричі – до 42 мільйонів.

Але двох заводів надзвичайно мало для нашої країни. Щороку один українець викидає у середньому 300 кілограмів відходів – це майже кілограм сміття щодня. За даними міністерства екології та Мінрегіонбуду, наразі ми маємо 1 267 мільйонів кубічних метрів відходів. Це 506 пірамід Хеопса.

Не треба їхати в Єгипет, щоб побачити піраміди. Фото: Український інтерес/Юлія Далецька
Не треба їхати в Єгипет, щоб побачити піраміди. Фото: Український інтерес/Юлія Далецька

Легальних полігонів для сміття в Україні аж п’ять тисяч. Стихійних звалищ понад 20 000. Найвідоміший та найбільший у Європі полігон відходів – Грибовицький під Львовом. Тут така гора сміття, що у ній можна було б приховати 20-поверховий будинок. А якщо піднятися на найвищу точку Львова – Високий замок, – буде видно звалище у Грибовичах. Тут у 2016 році загинули четверо ДСНСників, коли гасили тліюче сміття. Після цього полігон закрили.

І хоча в Україні діє закон “Про відходи”, який зобов’язує сортувати та переробляти сміття, його так і возять на полігони без жодної переробки. Закинути на звалище – дешевше ніж сортувати, а тим паче переробляти відходи. За тонну сміття беруть лише 120 гривень. Закон, звісно, передбачає штрафи, але якогось реального механізму, як це все повинно працювати, немає досі.

Читайте ще: Боротьба із пластиком: українці роблять їстівні стаканчики для кави

Цікаво, що рядок щодо обов’язкового сортування сміття з’явився ще у 2012 році. Набула чинності норма тільки з 1 січня 2018-го. Парламентарі були переконані, що за шість років в Україні запрацює галузь сміттєвої переробки, а також з’являться всі для цього умови. Нічого не змінилося, і навряд чи зміниться найближчим часом.

Насправді, головним гальмом у питанні роздільного збору сміття залишаються, на жаль, самі люди. Вони не зацікавлені кидати мотлох по різних баках та прикриваються тим, що сплачують тариф за вивіз сміття.

До речі, вже з вересня ми сплачуємо цей тариф окремо, а нараховується він на кожного, хто зареєстрований у помешканні. При цьому у Київській міській адміністрації погоджуються, що логічніше було б сплачувати не за реєстрацією, а за фактичним проживанням. Але, визнають чиновники, такого механізму наразі не існує.

Отже, щоб побороти сміттєву проблему в Україні потрібні не закони і штрафи, а просвітницькі програми. Сегрегація сміття так і лишається на совісті громадян, тому держава має всіляко підтримувати ініціативи, пов’язані з роздільним збором/вивозом сміття. Тут треба користуватися простим правилом: що гниє – згниє, що можна використати ще раз – потрібно використати повторно, усе інше – у топку. У крайньому разі ми завжди можемо продати сміття у Швецію.


Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.