З початку реформи децентралізації місцеві бюджети усе краще наповнюються грішма: з 70 мільярдів у 2014 році до 168 мільярдів лише за 9 місяців цього року. І хоча кошти в бюджетах є, із року в рік з їхнім освоєнням виникають проблеми – мільярди “зависають у повітрі” замість того, щоб працювати на користь громаді. А тоді уряд докоряє місцевим чиновникам за неефективне використання ресурсів.

Епопея з ремонтом доріг

Ситуацію із неосвоєнням коштів дуже добре ілюструє тема дорожнього ремонту. Із цього року органи місцевої влади відповідають за дороги, які є на їхній території. На відповідальності “Укравтодору” лишились дороги державного значення. І якщо зі своїм навантаженням агентство справляється, то на місцях усе не так добре.

На обласні дороги з державного кошторису виділили 11 мільярдів гривень: до кожного з обласних бюджетів направили від 300 до 600 мільйонів. Станом на кінець вересня, з цієї суми використали менше половини. Влітку ця позначка була ще меншою – лише 20%. При цьому до осені не встигли навіть вирішити, які саме дороги ремонтуватимуть. Деякі списки довелось доопрацьовувати, а є області, які взагалі їх не подали.

Фото: Міністерство інфраструктури

На жаль, місцева влада витрачає кошти здебільшого наприкінці року. У 2016 та 2017 роках майже половину капітальних інвестицій здійснили протягом листопада та грудня. Тобто кошти освоюють з поспіхом, а це позначається на якості робіт. Дороги необхідно ремонтувати саме влітку, а якщо почати в дощ та морози – кошти будуть викинуті на вітер. За будівельними нормами, бетон не можна класти після 25 жовтня – він кришитиметься.

Два роки тому комунальні служби Черкас укладали новий асфальт прямо в сніг. Фото: “Ведомости-Украина”

Також повільно освоюють кошти у межах так званого “митного експерименту”. Згідно з ним, на ремонт доріг спрямовують ще й частину “надлишків” від митних надходжень. В “Укравтодорі” підрахували, що до кінця 2018 року на дороги можна виділити ще щонайменше шість мільярдів гривень. Але і ці кошти не використовують. Знову не погодили переліки об’єктів, які можна було б відремонтувати. Байдики били Житомирська, Київська, Миколаївська і Полтавська області. Як результат – ні ремонту, ні грошей.

Не можна сказати, що такі посередні результати в областях неочікувані. Про них знали ще в квітні. Екс-радник голови “Укравтодору” Андрій Мартенс казав: скоріше за все, місцева влада повністю провалить ремонт на “своїх” дорогах – вона не готова навіть до проведення тендерів. У Мінінфраструктури також мали сумніви щодо результатів, пояснюючи свою позицію дефіцитом якісних компаній у дорожній галузі.

Цікаво, що в місцеві бюджети перерахували не захмарні кошти, які немає на що витрачати. Для капітального ремонту всіх доріг в Україні потрібні два трильйони гривень. Тобто ці 11 мільярдів, які пішли місцевим бюджетам – “крапля в морі”. Але і цій краплі не можуть дати раду.

Доля невикористаних коштів

Щоб кошти “галопом” не освоювали до дедлайнів, гроші, які залишилися у місцевих бюджетах, автоматично переходять на наступний рік. Принаймні, так було із бюджетом 2017-2018, і, скоріше за все, так буде і з кошторисом-2019.

Усі неосвоєні кошти, які направляють на місця з держбюджету, найчастіше лишають на депозитах. Місцева влада вирішує не використовувати їх, а почекати, поки вони “обростуть” відсотками. Бо депозит у банку, на відміну від рахунку в Держказначействі, дає додатковий дохід.

Наприкінці кожного року гроші повертають з рахунків в банках на рахунок місцевого бюджету в Держказначействі. Хоча в областях скаржаться на нестачу фінансування, виявляється, що за підсумками 2017 року місцева влада тримала на депозитах 55 мільярдів гривень. А уже цього літа на депозитні рахунки встигли перевести 15 мільярдів гривень, замість того, щоб вкладати їх у дороги та інфраструктуру.

Донецька область “притримала” майже чотири мільярди, Дніпропетровська – 2,2 мільярда, Харківська – більше мільярда. А в розрахунку на одного жителя найбільше накопичили в Донецькій області – 944 гривень, Волинській – 702 гривні, та Дніпропетровській – 576.

Депозити в областях у розрахунку на одного жителя. Інфографіка: Офіс з фінансового та економічного аналізу у ВРУ

Певний позитив у депозитах є, бо накопичені відсотки можна вкласти у великі проекти. Та і зрозуміти чиновників можна: вони звикли, що постійно мають справу з недофінансуванням. Але, якщо кошти накопичуються, бо чиновники не знають, що з ними робити, – це вже зовсім інше. Отже, є кілька причин, чому кошти лишаються на депозитах.

Причина №1: нестача підрядників

Голови держадміністрацій нарікають на нестачу робочої сили. Зазвичай роботи виконують місцеві компанії, які мають бідний парк техніки. Не вистачає робочих рук, достатньої кількості професійних підрядних організацій. Неякісно збудовані дороги нерідко доводиться переробляти, а це ще уповільнює процес освоєння коштів. Якщо ж в області уже ремонтують траси державного значення, у регіон стягують багато техніки і співробітників, і це прискорює роботи і на шляхах місцевого значення.

Нестача підрядників пов’язана із тим, що у тендерах беруть участь 3-4 місцеві компанії, а іноземні, зазвичай, не заходять через політичні і валютні ризики. Працювати в гривні іноземці поки що не готові – всі вже звикли, що у нас нестабільний курс. Не розуміють і нашої системи ціноутворення – вона часто нелогічна.

Після перемог на прозорих торгах в Україні підрядники змушені підтверджувати кожну витрату – відрядження, зарплати. Треба вказувати навіть такі деталі, як машина, на якій возять щебінь. Держава навіть визначає, скільки підрядник отримав прибутку. Часто підрядників звинувачують у завищенні витрат, тому вони вимушені доводити доцільність кожної витрати.

Ремонт дороги на ділянці Кінські Роздори – Більмак – Вершина. Фото: “Пологівські вісті”

Приклад: на одному кар’єрі придбали щебінь по 350 гривень за тонну. Приїздить контролер і вказує, що можна було придбати його на іншому кар’єрі за 300 гривень. І нікого не цікавить, чи достатньо в іншому кар’єрі щебеню, чи можна забезпечити логістику. На Заході не потрібно стільки документації. Головне, щоб якісно і вчасно.

Причина №2: нестача часу

Голова Херсонської обласної державної адміністрації Андрій Гордєєв пояснює 37-відсоткове освоєння так: областям потрібен рік, щоб якісно укласти кошторисну документацію. Мовляв, з моменту, коли розробляли документи, щебінь та бітум здорожчали втричі. Через це документацію довелося перероблювати двічі.

В Україні потрібно щонайменше півроку на документацію, техніко-економічне обґрунтування, ще кілька місяців – на тендерні процедури, які нерідко зриваються. Взяти хоча б будівництво метро на Виноградар, яке скасовували шість разів. Держадміністрації мають перевірити, чи може підрядник виконати усі умови, запобігти діям шахраїв. Самі адміністрації теж потім перевіряють на зловживання.

Місцеві чиновники полюбляють відмазуватися від відповідальності. Популярна відмазка – ми не маємо в області асфальтового заводу, а щебінь доводиться возити за сотні кілометрів. Мовляв, це і затримує освоєння.

На Рівненщині фінансування освоїли лише на 48%. Кажуть, за планом не женуться, а роблять “на славу”: займаються капітальним чи середнім ремонтом, замінюють увесь верхній шар дорожнього покриття. Тут також райдержадміністраціям та обласним територіальним громадам дали можливість запропонувати пріоритетність доріг – це десятки тендерів.

На Закарпатті витратили трохи більше третини коштів. Тут нарікають на великий об’єм роботи: необхідно ремонтувати 279 доріг, а інші області обрали лише по кілька десятків ключових напрямків.

Голови облдержадміністрацій кажуть, що для них це все нове, а тому не усі змогли швидко і ефективно налагодити процес.

Причина №3: невміння

У міністерстві інфраструктури кажуть, що погане виконання робіт очевидне. “Документації немає, тендери не проведені, роботи не розпочаті. Є великі питання до якості виконання ремонтних робіт в попередніх роках. Роботи виконуються по гарантії, але чому б їх не робити якісно і одразу. Треба зробити кадрові рішення”, – наполягає міністр Володимир Омелян.

На сьогодні кілька областей так і не взяли на себе функцію ремонту. Фото: “Информатор Деньги”

На сьогоднішній день децентралізація, принаймні у питанні доріг, відбулася тільки на папері. Фактично, в деяких держадміністраціях досі немає органу, відповідального за ремонт і утримання доріг. Тому, скоріше за все, справа у непідготовленості кадрового складу.

Володимир Наумов із Всеукраїнського центру реформ транспортної інфраструктури вважає, що кошти не освоюють, бо цього нема кому робити:

“Щоб освоїти кошти, потрібно підготувати техніко-економічне обґрунтування – чого вони не можуть; домовитися з підрядниками – що теж їм не під силу. Гроші вони отримали вчасно, тендер теж мали оголосити вчасно, але ніхто нічого не зробив. На сьогодні кілька областей так і не взяли на себе функцію ремонту. Служба автомобільних доріг як виконувала ремонт, так і виконує, як робила тендери, так і робить”.

Отже, ми маємо справу ще й з невмілим плануванням. Кошти держадміністрації виділяють без широкої дискусії, без якісного аналізу, на об’єкти, по яких відсутня проектно–кошторисна документація. Цю саму документацію створюють недбало. Замість розгорнутих детальних документів, в яких мають бути вказані дані про призупинення робіт, про проходження дозвільних процедур, створюють дуже умовні календарні плани, а потім в ці ж плани не вписуються. Це і не дивно – зазвичай, таке планування береться ледь не з голови.

На місцях не вистачає кваліфікованих кадрів, які готові до стратегічного планування. Місцева влада неспроможна встигати за змінами, які відбуваються на національному рівні в окремих галузях. Не треба забувати і про корупційні чинники – багато чиновників перестали бачити свій інтерес у тендерах, бо ті заважають поповнювати за державний рахунок свої кишені.

Звісно, є і об’єктивні, і суб’єктивні причини невикористання коштів. Є штучні перепони, коли деякі компанії не дають тендерам відбутися. А є і “хитромудрість” місцевих влад, які намагаються виписувати документацію під певні компанії. Розбиратися в причинах має уряд. Влада має проводити виїзні засідання, говорити з головами облдержадміністрацій, керівниками автодорів.

Поки немає жорсткого контролю, кошти і далі будуть залежуватися, а дороги не ставатимуть кращими. І все ж, суворе покарання за невиконання плану навряд чи буде. В уряді розуміють, що нова модель фінансування дорожніх робіт тільки запрацювала, і управлінцям потрібна адаптація. А от наступного року суворі кадрові рішення більш реальні.

Ганна Пєшкова, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.