Літо – пора, коли можна разом із родичами або друзями відправитись у відпустку. Головне питання – куди поїхати та скільки грошей брати із собою. Європа чи Америка? Можливо Азія? Ні, краще до Туреччини або в Одесу. Місць так багато, що вирішити дуже важко. Але парадокс туриста з України у тому, що він мало знає свою рідну країну. Тож, “Український інтерес” пропонує познайомитись ще з одним цікавим селищем, яке знаходиться на Закарпатті.

Закарпатська область прославилася кількістю санаторіїв, баз відпочинку, термальних басейнів та унікальних мінеральних вод. Але це ще не усі багатства. Закарпаття – колиска сироваріння. Бринза з овечого молока, який роблять за стародавніми рецептами верховинців, домашні плавлені сири, що готують майже в кожному домі Закарпаття, справжня моцарелла та багато інших сирів, які не гірші, а іноді навіть кращі за сири Західної Європи.

В селі Олешник Виноградівського району є унікальна ферма “Карпатський буйвіл”, де вам розкажуть усю історію життя буйволів в Україні, дадуть погодувати та побавитись з маленькими буйволятами та продегустувати продукцію з молока буйволів. Ціни доволі символічні, адже власник ферми Роман Фетько разом з командою мають мету – відновити та збільшити популяцію карпатських буйволів.

Інна Левдар – адміністратор “Карпатського буйвола” – щодня приїжджає до ферми, щоб розповісти туристам про важливість карпатського буйвола у житті людини: “Це господарство для розплоду тварин. Але, буйволів у державному реєстрі великої рогатої худоби в Україні не розрізняють. Причина тому – відсутність 200 голів буйволиць, які готові стати мамами. Всього їх 186 на сьогодні. І це по всій Україні”.

Спочатку на ферму прийняли двох буйволиць і одного бичка Юрка для власних потреб господаря. Однак, коли люди почули про розшук буйволів, вони приходили вже самостійно з пропозиціями про викуп. Це переважно люди похилого віку, які вже не мали сили утримувати таку тварину в домогосподарстві. І поступово буйволів ставало більше, а місця менше. Тому виникла ідея створити функціональну масштабну ферму заради такої тварини.

Саме цій фермі три роки, хоча буйволів господар утримує вже дев’ять років. Власник сам із Хуста, його сім’я вже тримала буйволів раніше, але на жаль тварин змусили віддати до колгоспів.

“Рідня так настановила власника, тепер він наставляє своїх дітей і нас щоб ми мали позитивний настрій на утримання карпатського буйвола. Це не прибуткова справа. Об’єм молока на добу сягає 25 літрів. Три хороші кози можуть стільки дати, а тут 26 буйволів. Тому усе це заради тварини. А вже коли вони зміцніють і стануть вже трохи більше віддавати молока, то тільки тоді можна буде говорити про якусь рентабельність. На даному етапі це виключно ентузіазм”, – пояснила адміністратор ферми.

Звичайний день буйвола. Фото: Копча Юрій/”Український інтерес”

Поява буйволів в Україні

Існує декілька версій, як буйволи потрапили до Карпат. Усі вони пов’язані із перевезенням вантажу, тільки у першій версії вони це робили під час походу Олександра Македонського до Індії, у другій – під час монголо-татарської навали, у третій – під час втечі ромів із Індії. Однак історія з ромами припадає на кінець XVI століття, а буйволи тоді вже існували на теренах Карпат – це ділянки Угорщини, Польщі, Румунії і звісно ж України.

Коротке життя буйволів у колгоспах

Зникнення буйволів в Україні має декілька причин. Насамперед під час індустріалізації. Буйволів використовували як робочу тягову силу, щоб валити ліси, спускати дрова на низовину, орати землю, перевозити вантаж. Тобто вони виконували функцію волів, яких у Карпатах не було. З’явилась техніка і повністю замінила силу цих тварин.

Друге – з’явилася проста сільська корова, яку легше утримувати, але при цьому вона дає набагато більше молока. І третє – коли з’явилися колгоспи, від людей з домогосподарств забирали усе, що тільки можна. Однак, якщо корова може легко увійти у колективне життя, то з буйволами важче, адже вони прив’язуються до своїх власників. Від народження до 7 років виникає дуже міцний зв’язок між людиною і твариною, які постійно контактують. Потім важко їх адаптувати до нових умов життя. Тому у колгоспах буйволи вели себе агресивно і не піддавалися апаратному доїнню (їх треба було привчити, а не змушувати). Їли вони багато, молока давали мало, тому їх просто масово зарізали. І в цей же період було штучне зрощування полів, тобто висушували болота для того, щоб там можна було вирощувати кукурудзу. Тож буйволи лишилися без місць для купання. Борсатися у болоті, канавах буйволам необхідно, бо вони мають грубу, товсту шкіру, а потові залози у них розташовані глибоко, тому тварина не встигає остигати самостійно. Купання, особливо у літню спеку, було вкрай важливим для нормального існування буйволів.

Буйволи видають кумедні звуки. Фото: Копча Юрій/”Український інтерес”

“Ми хочемо показати, що така тварина має бути у сучасному світі. Не обов’язково як робоча сила, а як джерело дуже корисного молока. Взагалі буйволи – це одні з древніх порід. Стародавні копалини свідчать, що ці тварини існували вже за часів мамонтів. А тут їх настільки мало залишилось, що, можливо, наші діти та онуки їх не побачать. Це наша історія та культура, і ми маємо зберегти її. Тому ми хочемо подати історію у новому сучасному світлі”, – розповіла пані Інна.

Відновлення популяції карпатського буйвола в Україні

Буйволи до Червоної книги України не занесені, тому що вважаються сільськогосподарською твариною. І як окремий вид Карпатський буйвіл, їх не розрізняють. Тому є декілька ентузіастів по усій Україні, які намагаються все ж таки відновити популяцію буйволів і примножити її.

Читайте також: Битва за лосів

“Наше стадо – понад 50 буйволів. 22 з них – буйволята від п’яти місяців до двох років. П’ять биків і 26 самочок. Така кількість биків на таке стадо – нормальна ситуація на цей рік. Такий собі міні гаремчик. Але через декілька років у нас буде проблема з виродженням. Обов’язково потрібно уникати інцесту (покриття близькою за ріднею крові) і бажано до 4 коліна. Нам треба буде шукати хорошого бика і можливо десь за кордоном. Наприклад у Румунії поголів’я значно більше – близько трьох тисяч. Так сталося, що під час розпаду колгоспу буйволів там не пустили на ковбасу, а просто випустили на волю, і селяни могли підібрати та виховувати їх”, – продовжує пані Інна.

Буйвіл – друг людини, як собака, тільки ще молоко дає

У буйволів дуже розвинуті нюхові рецептори, тому якщо ви вживали алкоголь абощо, то краще не підходити до тварини, бо вона починає нервувати. Їх інтелект порівнюють з інтелектом собак, тому вони знають що шкідливо, а що добре. Існує версія (вона ще не підтверджена і не спростована), що буйволи можуть доживати до 55-60 років. Але для цього мають бути витримані умови життя: взимку – тепле приміщення, щоб вони не мерзли, влітку – болото поряд від хліву, щоб вони могли купатися. І обов’язково має бути здорова, якісна їжа, тобто корми, які не обробляються пестицидами, гербіцидами, жодних біодобавок та комбікормів. На цій фермі буйволів годують виключно сіном, соломою, кашами (овес, ячмінь), гарбузами і цукровим буряком.

Найкорисніше молоко!

Усі знають, що самим корисним молоком вважається пряжене. Але молоко буйвола набагато жирніше за молоко корови, і має аж 11 – 12% жирності. А коров’яче лише 3,6 – 4,2% жиру. Воно у шість разів більше містить білка і кальцію, аніж коров’яче. А ще – багате на магній, цинк, фосфор, вітаміни А, В, які сприятливо впливають на діяльність нервової системи. У буйволиному молоці відсутній білок казеїн і саме через це воно білосніжного кольору. Молоко буйвола рекомендують людям, які мають проблеми із печінкою, шлунком, тим хто має алергію до коров’ячого молока. Воно дуже добре виводить радіонукліди з організму і не потребує термічної обробки – буйволи майже остання свійська тварина, яка зберегла природній стійкий імунітет до туберкульозу, лейкозу, тобто вони не потребують вакцинації.

“На нашій фермі буйволиці дають молоко по різному, в залежності від віку, від того який раз вони народжують, скільки буйволятко п’є молока, тому видоїти з однієї буйволиці за добу можна від одного літра до чотирьох. Чим вона старше, тим більше молока в неї буде”, – пояснила пані Інна.

З молока роблять сир, сметану, масло, моцареллу ді Буфала (оригінальна моцарелла робиться саме з буйволиного молока), адигейський сир, солодке згущене молоко, плавлений сир (за рецептом бабусі пані Інни). До речі, на Закарпатті майже кожна бабуся варить плавлений сир. Такого ви більше ніде не скуштуєте.

Буйвіл – тварина настрою

Буйволи рідко кому дають себе доїти. На цій же фермі брат пані Інни Павло (за її словами універсальна людина) вже 9 років доглядає буйволиць.

Пані Інна розповіла: “Я йому завжди казала: “Гарно вчись, щоб гарно корів випасати”. Він зараз гордо заявляє, що має унікальну професію, такої більше немає в Україні. Він – дояр буйволиць. Донедавна ми це робили руками, і цим займались хлопці, тому що потрібно прикласти трохи сили, щоб надоїти молока. А тварина дає здоїтися лише тому, кого вона знає і кому довіряє. Якщо це новий член колективу, то ми довго адаптуємо його до тварини (не тварину до людини, а людину до тварини) на це потрібен рік-півтора, щоб буйволиця довірилась дояру. А так, Павло спокійно доїть їх, усі його впізнають, довіряють, спускають усе молоко, собі не залишають ні краплі. А ще цікаво спостерігати за тим, як він іде з буйволами у поле: якщо вони хочуть кудись втекти, то він покличе одну буйволицю і вона одразу повертається. А новому працівнику потрібно бігати, заманювати, кликати, майже вмовляти буйволів, щоб вони були слухняними. Все через довіру: є довіра – підкоряються, нема – їх важко контролювати”.

Пані Інна просить маленьку Люсю (11 місяців) встати та підійти до неї. Після півхвилини пестливих вмовлянь, Люся все ж підійшла і підбила руку пані Інни, мовляв: “Ну почухай мене за вушком, я вже так скучила за тобою”.

Великі і непохитні. Фото: Копча Юрій/”Український інтерес”

У стаді матріархат. У цьому стаді ватажком є Жуля. Їй 20 років. У кожного буйвола є своє ім’я: Ірма, Монцика, Забава, Ружа, Іванка, Юрчик і усі відрізняються, навіть маленькі. Наймолодшому – 5 місяців, звати Васько.

“Карпатський буйвіл” – радий кожній людині

Щодо туристів, то, за словами адміністраторки, їх стало більше як з України, так і за кордону. Принаймні книга побажань списана різними мовами світу.

На питання “У чому український інтерес?”, пані Інна гордо заявляє: “Український інтерес має бути в людині. Не потрібно тягнутись до чужої культури і чужої історії. Україна має свою цікаву, багату історію. І ми маємо згадати її і завжди пам’ятати, хто ми є. Людина – важлива для держави. Це і робочі руки, великі розуми, знамениті діячі. І кожна людина творить історію України.”

Фото: Копча Юрій/”Український інтерес”

Фермі не допомагає ні одна організація. Єдині помічники – це туристи, які інколи роблять свій вклад у відновлення популяції та покращення умов життя буйволів. “Ферма – приватна власність і власник вкладає, допоки має що вкладати. Але нам категорично не вистачає землі, щоб вигодовувати буйволів. Немає техніки, за допомогою якої можна прибирати. Усе робиться руками, тому я і кажу, що інтерес у людині. Косимо, доїмо, готуємо сири – усе виробляється виключно людьми. Але у цьому і є певна перевага, адже праця ручна ціниться вище, аніж конвеєрна”, – додала пані Інна.

Великі і непохитні. Фото: Копча Юрій/”Український інтерес”

Що говорять у народі

У народі можна почути цікаві історії щодо цієї незвичної тварини. Ось, чому буйвіл – болотяна тварина? Начебто, коли Ной побудував ковчег, щоб врятувати тварин, то буйвіл був таким кремезним, що не поміщався до човна. І Ной вирішив прив’язати буйволів до човна, щоб вони попливли за ним. Тому вони мають обов’язково купатися. Ще одна історія – це вже факт з життя, розповіла адміністраторка ферми: “Років п’ять назад повезли одного буйвола на рандеву до дівчат. Це був бичок на декілька сімей в Тячівському районі. І одного разу той бичок вирвався з дерев’яного дворика і втік. Усі його шукали. А річ у тому, що буйволиця, яку до нього привели не була готова до запліднення, і цей бичок почув буйволицю, що знаходилась в Румунії за 35 кілометрів. Так би мовити, перед коханням немає меж. Його знайшли прикордонники і за номером (жовта карточка з номером, яку чіпляють на вухо тварини, на той випадок, якщо вона загубиться, – прим. ред.) знайшли бабусю – господарку буйволиці до якої так стрімко ринув самець. Буйвіл впізнав цю жіночку, і вона провела його через кордон”.

Наостанок, пані Інна поділилась настановою: “Ми намагаємось робити так, щоб не ми в Європу, а Європа до нас.”

Радана Бігун, “Український інтерес”