“Чудова шістка”. Хто претендує на крісло Голови Нацбанку

"Чудова шістка". Хто претендує на крісло Голови Нацбанку. Фото з відкритих джерел

Однією з гарячих тем останнього тижня стала ймовірна відставка Валерїї Гонтарєвої з посади Голови Національного банку України. Вона то йде з посади, то не йде. Як мінімум, вже двічі з високих трибун лунали повідомлення про те, що “Гонтарєва написала заяву про відставку”. Їх негайно спростовували. Не знаємо, як там насправді. Очевидно лиш те, що керівництво Нацбанку “лихоманить” і у високих кабінетах йдуть торги за цю посаду.

“Український інтерес” вирішив дослідити можливі кандидатури на пост головного банкіра держави.

Чутки в українському політикумі і в середовищі експертів щодо можливого наступника Гонтаревої ходять найрізноманітніші. Ми відібрали шість прізвищ, які звучать найчастіше.

Серед претендентів називають нашого колишнього “помаранчевого” президента Віктора Ющенка. Мабуть, не варто нагадувати читачам, хто це, власне, такий. Хоча шанси у Віктора Андрійовича й не дуже великі, з огляду на його президентську кар’єру, все ж не варто його відразу списувати з рахунку. Адже за його плечима, окрім не досить вдалого президентства, вельми успішне керівництво Нацбанком (1993-1999 роки) та титул “рятівника України від дефолту” 1998 року. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу “Global Finance”, Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

Віктор Ющенко. Третій Президент України.

Інша кандидатура – наш нещодавній прем’єр Арсеній Яценюк. Більшість українців вже забула, але Арсеній Петрович у Нацбанку теж не чужа людина – у 2003-2004 році він був заступником голови НБУ та деякий час виконував обов’язки його очільника. І навіть, за висловом одного з нардепів, “втримав українську валюту та Нацбанк під час помаранчевої революції”. За плечами Яценюка – досвід роботи на посаді міністра економіки, міністра закордонних справ, Голови Верховної Ради України. Ну і, найважливіший фактор, – фракція “Народний фронт” у ВР, котра налічує 81 депутата.

Арсеній Яценюк. Передостанній Прем’єр-міністр України. Фото REUTERS

Володимир Стельмах. Пройшов шлях від звичайного кредитного інспектора Роменського (Сумська область) відділення Держбанку СРСР до голови Національного банку України. Цю посаду він обіймав двічі – у 2000-2003 та у 2004-2010 роках. Після відставки був радником тодішнього Президента України Януковича. У 2015 році призначений Головою Наглядової ради Приватбанку. Досвід – величезний, цього факту, мабуть, заперечувати не буде ніхто. Навіть наведені нами періоди і місця роботи свідчать про, як мінімум, здатність Володимира Семеновича знаходити спільну мову з різноманітними політичними силами. Проти нього грає вельми поважний вік – Стельмаху 78 років, тому його кандидатура, хоча й обговорюється експертами, навряд чи буде розглядатись політиками реально.

Володимир Стельмах, Голова НБУ у 2000-2003 та у 2004-2010 роках. Фото з відкритих джерел.

Володимир Лавренчук. Голова правління “Райффайзен Банк Аваль” з 2005 року, один з найавторитетніших банкірів України. Трудову діяльність розпочинав у Держбанку РСР, таким чином, керівництво “Авалем” для нього – не випадковість, а результат довгого кар’єрного і професійного зросту. Минулий рік банк під його керівництвом завершив з чистим прибутком у 3,8 мільярда гривень, ставши найприбутковішим банком України. У ситуації, коли Україна майже цілком залежна від кредитування західними партнерами, логічним було б призначення на посаду Голови НБУ представника західного капіталу, адже “Аваль” є практично австрійським банком. Робота в західних фінустановах вчить чітко і без зайвих питань виконувати доручення та дотримуватись певної ділової етики. Ці якості є у Лавренчука. Серед недоліків експерти називають відсутність у нього глибоких знань у макроекономіці.

Володимир Лавренчук. Голова правління “Райффайзен Банк Аваль”. Фото з відкритих джерел.

В переліку кандидатів звучить і прізвище нардепа від радикалів Сергія Рибалки. Щодо професійних якостей, необхідних для керівництва такою важливою державною інституцією, як Національний банк, то можна впевнено констатувати їх відсутність. Нинішній народний депутат має за плечами два дипломи – у галузі чорної металургії та правознавства. Також доволі прозаїчну, як для України, бізнесову кар’єру – торгово-посередницька діяльність, транспортні перевезення. Не оминув він державної служби – у 2009-2010 роках працював в уряді Юлії Тимошенко заступником Міністра охорони навколишнього природного середовища України. Отже, з професійної точки зору, шансів у нього немає. Проте головний фактор – політичний. Недарма його партійний лідер Ляшко так активно критикував Гонтарєву та не “злазить” з теми Нацбанку останні тижні. А в умінні виторговувати та “видирати” у влади преференції Олегу Валерійовичу не відмовиш.

Сергій Рибалка, народний депутат від РПЛ. Фото з відкритих джерел.

Завершує нашу “чудову шістку” Олександр Шлапак. Глибинних знань у банківській сфері в нього немає, проте повним неуком у галузі його не назвеш – у 2009 році закінчив Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі за спеціальністю “Міжнародна економіка”, є кандидатом економічних наук. Кар’єру свою почав у комсомолі Львівщини, дослужившись до крісла першого секретаря Львівського обкому ЛКСМУ. Двічі був міністром економіки – у 2001 та 2014 роках. Після націоналізації Приватбанку у грудні 2016 року очолив його правління.

Олександр Шлапак, голова правління Приватбанку. Фото з відкритих джерел

Звичайно, це не виключний перелік можливих кандидатів. Називаються інші прізвища. Всі можливі кандидатури дослідити просто нереально. Також не варто відкидати й інших варіантів – новим очільником НБУ може стане зовсім невідома особа. Або просто – Гонтарєва залишиться на своїй посаді.

P.S. Як повідомили щойно у прес-службі Національного банку України, Валерія Гонтарєва не писала заяви про складення своїх повноважень. Проте інтрига залишається.

Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.