Чому Україна може втратити свою молочну галузь

Чому Україна може втратити свою молочну галузь. Фото: УНІАН

Весна – час для зниження цін на молоко. Щоправда – закупівельних. Селяни, порівнюючи ціну в п’ять-шість гривень, за котрою у них переробники купують літр молока, із ціною у 20-30 гривень за пляшку, але вже на полицях магазинів, висловлюють, скажімо так, нерозуміння. “Український інтерес” спробував розібратися у питанні.

На шляху від корови до кухні українця молоко проходить через три ланки: виробник, переробник та продавець. І кожен хоче “відкусити шмат пирога”, причому якомога більший.

Близько 70 відсотків молока в Україні виробляють одноосібні господарства – ті, котрі мають одну-дві корови і здають молоко переробнику за тією самою ціною у 5-6 гривень за літр. Зрозуміло, що з такими цінами про якийсь прибуток для селянина говорити важко. Саме тому, за словами експертів, щорічне поголів’я корів скорочується на 3-4%.

Інші 30 відсотків молочної сировини дають великі та середні господарства. Утім, їм не набагато легше, ніж селянинові. Адже чим більше корів, тим більше корму треба для їх утримання. Ось тут і постає питання посівних площ. Невеликим господарствам конкурувати з великими сільгоспвиробниками важко, однак більше виробників молока тривожить майбутній ринок землі. Бо, як передбачено в одному з проектів закону, землю купувати зможуть лише фізичні особи і не більше 200 гектарів. Це означає одне – загибель галузі, в один голос стверджують фермери. За їхніми словами, на одну корову потрібно не менше гектара землі. А рентабельність молочної ферми починається від 500 тварин. Отже, більшість просто змушена буде забити худобу і припинити діяльність.

Якщо ці питання – проблеми майбутнього, то нині ж виробники говорять про монопольну змову посередників і небажання держави втручатися в ситуацію. Вони наголошують на тому, що цього року закупівельні ціни на сировину почали падати на два місяці раніше, ніж було обумовлено сезонністю – ще у січні. Причому на всій території України. І це попри те, що рівень споживання молокопродуктів упав, тобто наявні неринкові чинники у ціноутворенні.

Окрім того, виробники нарікають. У цьому році їх зобов’язали сплачувати ПДВ, котрий вони не платили минулого року. Натомість обіцяли дотацію, але, за їхніми словами, її немає і в кращому разі якісь кошти від держави вони отримають не раніше травня.

Зі свого боку переробники заперечують існування картельної змови і говорять, що 50% у ціні їхньої продукції – це сировина, саме тоді, як у Європі ця цифра становить не більше 35 відсотків. Вони скаржаться на посередників, котрі стоять на шляху молока від виробника до переробника. Також додають, що у всьому світі ПДВ на молочну продукцію становить 3-5%, а в Україні – 20. Це теж суттєво впливає на ціну.

Продавці скаржаться на високі відпускні ціни та проблеми реалізації, адже молокопродукти досить швидко псуються, і це створює додаткові труднощі. Коло замикається.

Проте всі три ланки у ланцюгу “виробник-переробник-продавець” погоджуються, що проблема з виробництвом та реалізацією молокопродукутів таки існує й, принаймні, з тим, що їм необхідно сісти за стіл переговорів та знайти згоди щодо ціноутворення на всіх етапах.

Вони прагнуть допомоги держави, адже у Європі виробництво молокопродукції є збитковим, його дотують з державного бюджету.

На необхідності розробки державної стратегії наголошують і виробники, і переробники. Саме це було основною думкою прес-конференції, котру провели сьогодні Асоціація виробників молока та Всеукраїнська аграрна рада у Києві. До них долучилися переробники – Спілка молочних підприємств України.

А тим часом, поки триває цей конфлікт інтересів між виробниками, переробниками та продавцями, програє простий українець. Адже якщо ситуацію не виправити, Україна може просто втратити молочну галузь.

Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter