Існує бізнес, головною метою якого є вирішення проблем у громаді. Він здатен допомогти людям у кризі, працевлаштувати людей з інвалідністю, подолати безпритульність та інші гострі виклики життя. Такий бізнес називається соціальне підприємництво.

Про особливості соціального підприємництва в Україні та у світі розповіла “Українському інтересу” магістр “Соціальної роботи”, консультант та тренер із соціального підприємництва Аліна Бочарнікова.

“Я завжди знала, що хочу працювати у сфері людина-людина. Сьогодні я займаюся соціальним проектуванням і розвиваю цю сферу в Україні. Моя робота – конструювати ефективні рішення соціальних проблем для підвищення якості життя населення”, – розповідає експертка.

Читайте також: Соціальний бізнес: заробляємо, щоб не просити

Розкажіть, будь ласка, чим саме ви зараз займаєтесь і які особливості вашої роботи.

Третій рік поспіль спільно з Благодійним фондом ICEPP ми проводимо відкритий конкурс “Diamond Challenge for High School Entrepreneurs” для школярів віком 15-18 років. Цей освітній проект дає можливість підліткам зрозуміти сутність підприємницької діяльності та спробувати реалізувати власні ідеї у життя. На моє переконання, навчити підприємництву “за партою” не можливо, лише у реальній роботі над власним справжнім проектом.

Я – ментор, який супроводжує команди учасників на кожному етапі, допомагає у деталях продумати свою бізнес-ідею, розрахувати фінансові показники, розробити стратегію запуску, запланувати соціальний вплив бізнесу. Діти не просто створюють бізнеси, а саме соціально-підприємницькі проекти, які вирішують конкретну проблему їхнього регіону і за цим надзвичайно цікаво спостерігати. Вони з азартом продумують та тестують бізнес-моделі, які здатні покращити життя громади.

Конкурс безкоштовний і відкритий для всіх охочих школярів. Просто треба зібрати команду і подати свою ідею. Ті, хто проходить до наступного етапу, протягом двох місяців розробляють бізнес-проект, консультуються з експертами. Кращі 20 кейсів презентують на Всеукраїнському фіналі 14-15 березня 2019. Дві команди переможців представлять Україну на Міжнародному фіналі конкурсу в США.

Для дітей це колосальний досвід. Минулого року 9-класниця з маленького містечка разом з вчителем розробили проект компактного заводу з перероблювання шин. Торішні переможці – команда 11-класників з Харкова – зібрали прототип електронної книги зі шрифтом Брайля для незрячих.

Є схожі проекти для дорослих. “ChildFund Deutschland e.V” та фонд “Східна Європа” запустили проект “Соціальне підприємництво як інноваційний механізм вирішення питань суспільного розвитку”, який відбувається на Сході України. Тут соціальне підприємництво є своєрідною “пігулкою” для відновлення регіону. Близько 50 людей у супроводі тренерів розробили власні соціальні підприємства. П’ять кращих проектів отримали по 4 тисячі євро для старту.

Читайте також: “Пластику, здавайся!”: чи реально заробити гроші на відходах?

Ще одна програма діятиме протягом трьох років по всій Україні. Проект “Соціальне підприємництво – досягнення соціальних змін за ініціативою “знизу”, що фінансується Європейським Союзом та реалізується консорціумом із семи організацій. У межах проекту відбуваються “гаражі ідей”, хакатони та акселератор з соціального підприємництва. Під час “гаражу ідей” учасники відкривають для себе поняття “соціальне підприємство” та знайомляться з дієвими прикладами в Україні та світі. На хакатон ви можете прийти з ідеєю та доопрацювати її зі мною та іншими експертами у готовий бізнес-проект. Команди-переможці хакатонів отримують можливість продовжити безкоштовне навчання у акселераторі.

Іноді для того, щоб розв’язати проблему достатньо провести соціальний захід. Наприклад, коли потрібно проінформувати чи мобілізувати громаду для спільних дій. Коли йдеться про впровадження довготривалих системних змін, набуття нових навичок чи знань у населення, виникнення нових інституцій, соціальних послуг, сервісів тощо – створюються соціальні проекти. Якщо проблему можна вирішити бізнес-інструментами, тоді проектується соціальне підприємство. Головне розібратися в першопричинах виникнення проблеми і обрати правильний шлях для її подолання. Ось над цим я й працюю.

Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Чому обрали для вивчення в університеті саме спеціальність “Соціальна робота”?

Мала ціль вчитися в університеті Шевченка. Коли подавала заяву, обирала між напрямами “Психологія” та “Соціальна робота”. Тоді при подачі документів абітурієнтам розповідали, що другий варіант цікавіший. Переконалась – так воно і є. Психолог переважно консультує людей та працює з конкретною особистістю: з її персональними кризами чи переживаннями.

Менеджер соціальних інновацій – це людина, яка працює зі світом: виправляє помилки не робочих систем, налагоджує процеси, відновлює соціальні зв’язки. Соціальне проектування – цілеспрямована діяльність, це конструювання варіантів вирішення старих та нових проблем у суспільстві. Приблизно це робить Ілон Маск завдяки технологіям, коли замість звичних бензинових автомобілів (в умовах вичерпності паливних ресурсів) створює електрокари, ще й з автопілотом, які через мобільний застосунок у смартфоні можуть самі себе запаркувати. Це більш творчий напрям. І однозначно він містить у собі впровадження нового, використання інших підходів та нестандартних рішень.

Наскільки актуальна ваша професія сьогодні в Україні?

На скільки актуальним є розв’язання соціальних проблем та розробка адекватних рішень для людей? Думаю, настільки ж. Працювати є над чим на всіх рівнях: у державних установах, громадських організаціях і соціальних підприємствах.

Після закінчення університету, я п’ять років працюю у громадському секторі. Торік закінчила фахову програму підготовки тренерів із соціального підприємництва. В Україні сьогодні можна нарахувати щонайбільше 20 сертифікованих фахівців з соціального підприємництва. І я одна з них. Професіонали дуже потрібні у соціальній роботі.

Чи змінилось ставлення людей до бізнесу за останні роки і якщо так, то в який бік?

Слово “бізнес” сприймається у наші країні не надто позитивно, і цьому ми завдячуємо нашій історії. У 90-ті роки бути бізнесменом обов’язково означало вести нечесну гру. Сьогодні, на жаль, традиційний бізнес теж асоціюють з олігархами, схемами, наживанням на людях.

У нас не сприймають бізнес як позитивні зміни, лише – як спосіб заробити гроші. Але це помилкове судження. Якщо відкинути всі стереотипи, то насправді бізнес – це діяльність, спрямована на впровадження якісної зміни життя, за яку люди готові платити. Хто сприймає бізнес саме так – ставляться до нього позитивно. Слово “бізнесмен” потрібно переусвідомити.

Зараз популярний термін “чендж-мейкер” – людина-реформатор, яка створює продукт-прорив. Стартапери, інноватори, чендж-мейкери – сучасний клас бізнесменів, які створюють унікальні smart-рішення, що зосереджені на потребах клієнта.

Ще одні представники нового українського бізнесу – соціальні підприємці. Вони розв’язують складні проблем, вкладають у це частину свого прибутку та створюють нові самоокупні бізнес-моделі. Не скаржаться, а самі змінюють те що у їхньому місті не так.

Чи часто до вас приходять люди з проханням допомогти розвинути власне соціальне підприємство?

Досить часто. Запити надходять як від представників громадських організацій та активістів, так і від бізнесменів-початківців, яким важливо робити щось більше, ніж просто бізнес.

Багато запитів від представників некомерційного сектору. Вони мають досвід громадської робити, але часто не розуміються на бізнесі. Для громадських організацій соціальне підприємство – можливість стати незалежними від грантів, благодійних пожертв. Так вони можуть отримати постійне джерело фінансування своєї діяльності. В Україні громадські організації офіційно мають право займатися підприємницькою діяльністю, отримувати дохід і 100% прибутку розподіляти на свої статутні цілі (без перерозподілу між засновниками).

Буває і так, що соціальне підприємство стає основним інструментом розв’язання соціальної проблеми. Наприклад, організації можуть створити нові робочі місця для цільових груп, на які направлена їхня робота, а зароблені кошти направити на суміжні проекти.

Над створенням соціального бізнесу замислюються також підприємці, управлінці, менеджери середньої ланки. Після Майдану люди відчувають потребу займатися важливим і суспільно-корисним. Вони хочуть досягати більшого, ніж просто щомісячна зарплата.

Зараз відкривається багато соціальних підприємств заснованих ветеранами АТО. Відомі “Veterano pizza”, “Veterano coffee”, “Veterano cab”, “АТОмийка”, “Кіборг масаж” тощо. Тут беруть на роботу лише ветеранів, допомагають їм адаптуватися до нового життя. Хлопці, які повертаються з війни, гостро відчувають необхідність змін. Вони не бояться бізнес-планів і табличок в екселі. Беруть на себе відповідальність. Готові вчитися та пробувати будувати своє. У 2014-2015 роках був сплеск соціального бізнесу переселенців. Люди починали своє життя заново, в нових містах і з новими цінностями.

Читайте також: Повсталі з попелу: як оживає український прифронтовий бізнес

У чому різниця між соціальним підприємством і звичайним комерційним бізнесом?

По-перше, соціальне підприємство, на відміну від звичайного бізнесу, має соціальну мету діяльності. У засновника є бажання “відремонтувати реальність”, розв’язати конкретну проблему громади, міста. Це зафіксовано у місії підприємства, статутних документах та підтверджується його щоденною роботою.

По-друге, розподіл прибутку. Звичайний підприємець може вільно розпоряджатися отриманим прибутком. Прибуток соціального підприємства реінвестується у вирішення обраної проблеми. Отже, чим більше соціальне підприємство заробляє, тим більше коштів вкладає у соціальний вплив.

По-третє, співробітники. У той час, як комерційний бізнес на ринку праці відбирає лише кращі кадри, соціальні підприємства створюють можливості та працевлаштовують людей з вразливих категорій.

По-четверте, наявність відкритої публічної звітності. Соціальне підприємство відкрито показує у звітах фінансові та нефінансові результати роботи, свій соціальний вплив.

Якщо порівняти класичне підприємство та соціальне підприємство – друге відкривати значно важче, оскільки на старті потрібно організувати більше процесів, врахувати більше ризиків. Соціальний підприємець має одразу якісно вибудувати і сам бізнес, і його соціальну складову, яка стає додатковим фінансовим та процедурним навантаженням.

Однак соціальність є великою перевагою. Такому бізнесу більше довіряють люди. Можна навіть залучити громаду до співфінансування створення соціального підприємства. Так виникає нове для України явище – соціальне інвестування. Будь-яка людина може стати співзасновником соціального підприємства та інвестувати свої гроші у його запуск для системного вирішення проблем, якщо для неї це є цінним. І це вже не просто разова пожертва чи благодійність “на хліб”. Соціальне інвестування запускає продуманий самоокупний механізм роботи зі створення якісних змін у місті. І далі цей механізм працює за принципом вічного маятника, потрібно лише один раз вдарити кулькою, щоб привести всю систему в рух.

Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Що ви можете сказати про іноземний та український досвід у сфері соціального підприємництва?

Міжнародний досвід дуже залежить від економічної моделі країни. Наприклад, переважна більшість соціального бізнесу в Європі є дотаційною з боку держави. Діє багато WISE (Work Integration Social Enterprises) підприємств, які працевлаштовують вразливі груп населення та створюють робочі місця для них. Це класичні бізнес-моделі кав’ярень, перукарень, швейних майстерень, благодійних магазинів, хімчисток, таксі тощо. Але зустрічаються і цікаві рішення, що самофінансуються та показали свою ефективність.

Саме так у Лондоні з 1967 року діє громадська організація “Crisis”, яка вирішила подолати проблему безпритульності. Організація допомагає людям у кризі, що опинилися на вулиці. Їхня ціль – “End homeless” (“Зупинимо безпритульність”). Почалася робота з того, що вони запровадили проект адресної допомоги – роздавали їжу, одяг, ліки.

За кордоном також розвинена аутріч-робота, коли команди спеціалістів виїжджають і працюють з клієнтами на вулицях, надають інформацію, консультують. Однак проблема залишалась неподоланою – питання безпритульності виявилось набагато складнішим, ніж просто відсутність дому. Вона також стосується кризи особистості, відсутності освіти, освіти, оплачуваної роботи, підтримки близьких та друзів, байдужості суспільства, і як наслідок повного випадання людини з усіх соціальних процесів.

Читайте також: Олександра Ференц. Що єднає пальто у Києві та сімейну сварку у Львові

Рішенням став комплексний підхід до проблеми. Вони відкрили перший благодійний магазин “Crisis”: жителі Лондона віддають непотрібні речі, їх сортують, кращі продають у магазині, решту – роздають безпритульним на вулицях. Відтак з’являється багато роботи, яка не потребує спеціалізованої освіти. Громадська організація починає працевлаштовувати людей у кризі. Тут вони приналежні до спільноти, отримують гідну зарплату, винаймають житло, проходять реабілітацію, навчаються і вже за півроку знаходять роботу за фахом. Згодом виникає ціла мережа благодійних магазинів“Crisis”.

Окрім того, організація відкрила ще чотири кав’ярні “Crisis”. Зараз вони входять в топ кращих магазинів в Британії. Весь прибуток соціальних підприємств скеровується на нові проекти для людей у кризі. Фінансується робота Homelessness knowledge hub місце досліджень стану проблеми, розробки проектів та надання безкоштовних соціальних послуг. Громадська організація заглибилась у вирішення першопричин проблеми і розробила ефективне рішення завдяки бізнес-інструментам. І вже зараз ми бачимо, що це дійсно працює, а кількість безпритульних щороку зменшується. Так за 2018 рік організація працевлаштувала 748 людей, ще 1432 людини пройшли курси перекваліфікації.

Попри те, що соціальне підприємництво в Україні виникло пізніше, ніж в інших країнах, ми можемо спостерігати багато інновацій. Розвиток цієї сфери – дуже стрімкий. В Україні почали винаходити нові стійкі бізнес-моделі соціальних підприємств.

Наприклад, в Івано-Франківську діє громадський ресторан “Urban Space 100”, який спільно заснували український новатор Юрій Філюк, платформа “Тепле місто” та громада. Засновниками закладу стали сто місцевих жителів. Кожен зробив один благодійний внесок у розмірі 1000 доларів, щоб зібрати потрібну суму для запуску ресторану. Проект унікальний тим, що 80% прибутку перерозподіляють на підтримку соціальних проектів міста. Ресторан успішно працює з 2014 року, генерує прибуток та реінвестує його на соціальні проекти Івано-Франківська. За принципом “Urban Space 100” в грудні 2018 року в Києві відкрили громадський ресторан “Urban Space 500”.

Це інноваційна модель, яку винайшли в Україні. Цікаво, що тепер до пана Юрія звертаються з Маріуполя, Берліна, Нью-Йорка за порадою та з бажанням купити франшизу, щоб створити таке кафе у своєму місті.

Зараз команда реалізовує новий масштабний проект “Промприлад. Реновація” з відновлення старого заводу в Івано-Франківську. Проект триватиме 6 років і обійдеться майже у 27 мільйонів доларів. Кожен охочий може долучитися і стати соціальним інвестором, придбати собі частинку заводу. Таким чином співзасновники не лише інвестують у зміни міста, а ще зможуть отримувати дивіденди. Нещодавно проект цього соціального підприємства презентували у Давосі на Міжнародному економічному форумі. Україні є що показати світові. Соціальне підприємство перестає бути справою аматорів – все серйозно.

Читайте також: Синдром Дауна в Україні: чи реально жити, а не виживати

Розкажіть трішки про міжнародну конференцію, яка відбудеться вже у цьому місяці.

Міжнародна конференція з соціального підприємництва відбуватиметься 21 лютого у Києві. Упродовж дня будемо обговорювати ключові теми, зокрема, про те, як запустити соціальне підприємство, стан галузі в Україні сьогодні та майбутні перспективи. Перша половина дня присвячена виступам українських та іноземних спікерів, які порівнюватимуть тенденції розвитку України та світу. На дискусійні панелі щодо формальної та неформальної освіти соціального підприємця розкажемо більше про те, де її можна отримати. Важливими темами на обговоренні будуть: вимірювання соціального впливу, залучення інвестування та законодавча база.

Друга частина дня буде побудована у практичному форматі. Присутні зможуть відвідати лекції провідних експертів, почути досвід соціальних підприємців. Окрім того, учасники конференції зможуть пропрацювати практичні аспекти для себе: спробувати різні стратегії розвитку бізнесу, основні техніки комунікації у PR, вирахувати точку беззбитковості, навчитися формувати інвестиційні пропозиції тощо.

Форум буде корисним для тих, хто дійсно хоче створити підприємство і при цьому робити щось більше, ніж звичайні продажі товарів.

Дайте п’ять головних порад для українців, що вирішили створити соціальне підприємство.

1. Розібратись із собою: навіщо мені соціальне підприємство і чому я хочу цим займатися?

2. Розібратися у соціальній проблемі, яку хочеш вирішити: у чому першопричина виникнення, кого вона стосується, який масштаб проблеми. До якого масштабу її вирішення я готовий? Яка моя роль у цьому процесі?

3. Продумати дієве рішення та на його основі побудувати бізнес-модель. Переконатися, що вона діє саме на ті процеси, які ведуть до розв’язання соціальної проблеми. Розробити критерії ефективності, щоб знати що:

а) ви йдете у правильному напрямку;
б) ви прийшли.

4. Зробити тіло проекту: намалювати його схематично, описати словами, у цифрах порахувати вартість проекту та ресурси для запуску.

5. Почати діяти.

У чому вбачаєте український інтерес?

Якісні зміни мають бути системні, не залежати фінансово від певної особи/організацій. Це основа соціального підприємництва – самостійно заробляти для вирішення конкретної проблеми, вирішуючи її. Тому, чим більше соціальних підприємців буде в Україні, тим менше соціальних проблем залишиться. Це підвищить якість життя українців.


Спілкувалася Соломія Флюнт, “Український інтерес”

Соціальне підприємництво – для громад, а не заради ґешефту

 

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter