Збіґнєв Герберт: поляк, але й українець

Збіґнєв Герберт. Фото: Вікіпедія

Укотре буваючи у Місті Лева, спостерігаю людські типи на фресках, картинах, у скульптурах. Замислююся над впливами інших культур, які роблять це місто неповторним. А ще – думаю про письменників, пов’язаних зі Львовом. Львів’яни досі, показуючи сецесію, юґенд-штиль, кажуть, що завдяки такій архітектурі можна краще зрозуміти поезію Богдана-Ігоря Антонича. А мені водночас на думку спадає біографія іншого поета – який народився у Львові й обожнював рідне місто, був навіть зовні схожим на Антонича, але став вигнанцем з рідної землі. Етнічний поляк, він працював і на український інтерес.

29 жовтня народився польський поет, есеїст, драматург, один з символів польської літератури, Болеслав Збіґнєв Герберт (Bolesław Zbigniew Herbert, 1924–1998). Народився у Львові, вмер у Варшаві. Заповідав поховати себе на Личаківському цвинтарі (як свою родину), але заповіт не виконали. Проте у Львові Герберта пам’ятають.

Польський сейм проголосив цей рік роком Збіґнєва Герберта.

Його перекладала Ліна Костенко. Але за радянського часу ні вірші, ні проза, ні драматургія, ні есеї Герберта українською не виходили, бо він не підтримував ні комунізму, ні соціалізму. Видання творів у 70-х українською (коли почали терміново перекладати Віславу Шимборську та інших) так і не побачило світу. По-справжньому нашого земляка українці стали відкривати і перекладати в 90-х роках.

Що можна сказати про український вплив у Герберта? Систематично досі джерел немає, доводиться визбирувати по крихтах, від портрета тодішнього Львова до інших питань.

Спочатку – поетове коріння.

Предки Гербертів по батькові, імовірно, були англійцями. До Львова вони прибули з Відня. Кажуть, що з англійців був прадід. А за маминою лінією у Герберта предками були вірмени (чиї нащадки досі живуть у Місті Лева). Поетова бабуся, Марія, з дому була Балабан – прізвище, знайоме і нам, українцям. У Львові і англійці, і австрійці, і вірмени успішно слов’янізувалися.

Львівські спогади були, певно, найкращими у письменника: таємничий шарм елітарного міста; гімназія, де навчався майбутній поет; сама атмосфера. Дитинство у Збишека Герберта описується як рай: любляча родина (батьки, дідусь, бабуся, сестра Галина і брат Януш), друзі, прогулянки містом і на природі, пізнавання мистецтва.

Родинне фото. Збіґнєв, Галина і Януш Герберти, кінець 30-х
Родинне фото. Збіґнєв, Галина і Януш Герберти, кінець 30-х

У Львові повно “гербертівських” місць. Це і Личаківська вулиця, 55, де народився поет. І Стрийський парк (який я сама люблю), де гуляв ще малим Збіґнєв. Літні канікули родина Гербертів проводила у Брюховичах, де мала віллу. Буквально кожний крок Львівщини пов’язаний з Гербертами.

Далі – навчання, теж у Львові. Спочатку в школі святого Антонія, потім – у VIII гімназії імені Казимира Великого. Хлопчика виховували як європейця. Але 10 вересня 1941 року все змінилося. Саме тоді сім’я Гербертів зустріла у Брюховичах Другу Світову війну. Родина бачила, як на Львів падали перші бомби. Європейськість упала під тиском варварів. А потім поетового батька заарештував НКВС (на щастя, відпустив). Рай було зруйновано. Пізніше Герберт опише Львів, який уже не повернеться, який став радянізованим, але образ колишнього міста поет назавжди забере з собою.

Збіґнєв Герберт, раннє фото
Збіґнєв Герберт, раннє фото

Під час війни знищили й право на освіту – адже обом окупаційним режимам не були потрібні розумні та освічені люди. Німці закрили польські навчальні заклади у Львові. Тоді 1944 року Герберт навчається у конспіративному Університеті Яна Казимира. Але діяльність майбутнього письменника аж ніяк не була пов’язана з мистецтвом. Родині треба було щось їсти. Потрібен німецький аусвайс. Щоб бути “благонадійним” і не зазнати долі вивезених на примусові роботи до Німеччини, доводилося фізично працювати.

Герберт вигодовував тифозних вошей для вакцини. Працював і продавцем у господарській крамниці. Не конче треба бути літератором, щоб писати, але треба мати досвід. Його у Герберта було досхочу. Отже, спочатку Львів був раєм, потім – окупованим пеклом, але все одно – улюбленим містом.

Далі у біографії Герберта є нез’ясовані події – адже не всю правду можна було казати. Так, за Другої Світової війни він, мабуть, служив в Армії Крайовій (принаймні, є свідчення про це). А в 1944-му, щоб уникнути репресій, переїхав з родиною до Кракова і назавжди оселився в Польщі, але пізніше багато подорожував.

Народжений у Львові, Герберт увібрав його культуру, а остаточної огранки таланту додала Західна Європа – наприклад, Париж. У південній Італії поет був як свій. Він обирав маленькі містечка, де йому найкраще творилося, бо вони нагадували йому Львів. Якщо перефразувати Гемінґвея: Львів – це свято, яке завжди з тобою. Але тут – ностальгія.

Львівський сюжет у поетовому житті скінчився – але тривав у поезії.

Біографічно ж – настав польський сюжет, який потім річкою ввіллявся до сюжету європейського.

Як поет Герберт заявив про себе 1950 року, коли ще був тоталітарний режим. І став персоною нон ґрата, бо в творчості уникав соціалістичного реалізму. У 70-ті виступав проти ідеології та через те конфліктував з Чеславом Мілошем. Одні польські автори змогли ввійти в “обойму”, але Герберт випадав і принципово не бажав туди входити.

Творчий метод у віршах неодноразово змінювався, розвивався. Ця поезія складна, апелює до сучасності, обігрує міфологеми, біблійні образи, переосмислює історію (зокрема, польську – сучасну автору). Герберт був фахівцем зі світового мистецтва. Він – учений поет, але водночас його стиль прозорий.

Він був визнаний у багатьох країнах: Австрії, Англії, Франції, Німеччині, Греції, Італії… Отримав там почесні літературні відзнаки, читав лекції. Але Польща за життя належно його не цінувала. Точніше, ставлення було подвійним. З одного боку, Герберта обрали членом Польського ПЕН-клубу, перекладали (фактично на ньому заробляли – адже завдяки такій елітарній поезії про Польщу дізналися в світі). Але відомо, що роками Герберта висували на Нобелівську премію, але він її так і не отримав. Слід сказати, що поет був відомий своєю блискучою іронією. Іронізував і з приводу “Нобелівки”. Він розумів, що жодна премія не вплине на рівень його текстів. Герберт писатиме і без відзнак. Ще поету не могли простити його підтримки України, коли це не було модно.

Збіґнєв Герберт, пізнє фото
Збіґнєв Герберт, пізнє фото

Іронія, жартівливість (відомі його дружні шаржі, гумористичні колажі – коли ще не винайшли “Фотошоп”) не раз допомагали поету вистояти. Він і сам писав про “божка іронії”, якого шанували “дикуни” і “товкли підборами та висипали до страв”.

Герберт та Україна

Настала українська Незалежність. Яким було ставлення поета до України? І чи планував Герберт повертатися? У ситуації письменник орієнтувався. У поглядах ніколи не плив за течією та міг посміхнутися з певних подій, начебто натякаючи: “Розумний – зрозуміє”. Відомо, що поет відмовився від претензій на майно, залишене у Львові. Герберт розумів, що це вже не те місто, яке він покинув юнаком, і зовсім інша держава. А той Львів – лишився в його спогадах і творах. Сьогодні ж у Польщі кажуть, що твори Герберта – пророчі, і що письменник багато чого передрік. Як відомо, своєчасно до нього не дослухалися, але краще пізно, ніж ніколи.

Пам'ятна табличка на будинку, де мешкав Збіґнєв Герберт
Пам’ятна табличка на будинку, де мешкав Збіґнєв Герберт

У нас пам’ятають Збіґнєва Герберта, але хотілося б, щоб це було не просто вшануванням поета, а й більшим виданням його творів (досі багато чого нам не доступно), ознайомленням української авдиторії з цим митцем, який умів самостійно мислити. І який знав, що таке український інтерес, підтримуючи нас, коли це було невигідно.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.