Вуличне мистецтво: як стіна може стати простором для дискусії

У Києві показали стрічку про Бенксі. Фото: Kinove

Ще донедавна під словом “графіті” ми уявляли якісь каракулі на будинках. Проте один за одним у містах України почали з’являтися різні концептуальні та оригінальні малюнки. Деякі сягали заввишки у дев’ятиповерхівку. Так, у наш лексикон увійшов новий термін “вуличне мистецтво” (“street art”). Днями у Києві показали стрічку про одного з найвідоміших і найбільш загадкових графістів світу – Бенксі. Хто вкрав одну з його робіт, що ховає у собі вуличне мистецтво і чому бразилець та бельгієць приїхали до Києва розмалювати одну зі станцій метро – читайте у репортажі “Українського інтерес”.

Хто вкрав Бенксі?

Варто почати з того, хто такий Бенксі. Banksy – один із найбільш таємничих художників світу. Його ім’я завжди пов’язане із творчістю і скандалами. Вікіпедія каже, що він родом із Лондона, а народився у 1974 році. Хтось називає його вандалом, а хтось – революціонером. Ніхто не знає, ким є ця людина, але всі ганяються за його роботами по світу.

У 2007 році у Палестині з’являється декілька його картин. Одна з них – офіцер, який перевіряє документи у віслюка – викликала найбільший резонанс у місцевих. Вони вирішили її вирізати зі стіни, і продати. Ця історія зацікавила італійського режисера Марко Прозерпіо, що згодом вилилося у його дебютний фільм “Хто вкрав Banksy”. За прозорим сюжетом ховаються чіткі підтексти. Стрічка порушує відразу декілька тем – протистояння між Палестиною та Ізраїлем, будівництво Стіни між ними, зміну життєвих обставин, а також власне про саму суть вуличного мистецтва.

“Стіна залишається на місці, хто б не приїжджав і не малював на ній”, – зазначає один із героїв – таксист Валід (“Звір”). Він говорить, що жити у таких умовах ізоляції дуже важко, а на тисячу населення працює лише одне КПП. У сюжеті чоловік говорить без приховування: “Привіт. Я – Валід. Той, що вкрав Бенксі”. Саме він займався демонтажем чотиритонної бетонної стіни на замовлення місцевого бізнесмена “якого всі знають” Майкла Канаваті. Згодом її виставили на eBay.

Режисер зіставляє аспекти законності та незаконності, скажемо, консервації арт-робіт. Одні експерти кажуть, що “люди почали говорити про ціну картини частіше, ніж про талант автора”, а інші “ніхто не виділяє кошти на їхнє збереження”. От і наприкінці фільму автор показує, що одна із робіт Бенксі у Палестині теж почала руйнуватися. Питання спірне і певно немає одностайної відповіді.

“Стіна – це місце, де митці можуть висловити свої думки через картини”

Подивитися стрічку також прийшли два сучасні графісти – бразилець Аполо Торрес та бельгієць Метью Доуна. Власне саме вони зараз займаються розписом станції “Осокорки” Київметрополітену.

Аполо живе у Сан-Пауло, що на півдні Бразилії. Він розповів, що вуличне мистецтво у цьому місті – дуже поширене явище, та є невід’ємною частиною його айдентики. “І ми пишаємося цим. У Сан-Пауло живе багато талановитих графістів, які мають свої різноманітні стилі. Малюнки можна зустріти фактично всюди. Я ріс у цій атмосфері, тому це природньо, що почав малювати і сам. Я перейнявся цим давно, але лише декілька років тому стріт-арт почав приносити кошти”, – розповів Аполо.

Вуличне мистецтво у Сан-Пауло почало розвиватися наприкінці 80-х, тобто ще до початку ери Інтернету. Тоді місцеві митці нічого не знали про розвиток графіті у США чи в Європі. Бразилець пригадав: “У нас продавалися лише декілька журналів про сучасний арт. Це й сприяло розвитку свого стилю, зокрема, літер. Поліція також спершу вороже ставилася до графістів. Але згодом у соціумі почали розрізняти естетичний малюнок і писанину. Якщо правоохоронці бачили, що малюнок буде вдалим, то не виганяли”.

Бельгієць Метью Доуна та Бразилець Аполо Тореса та (двоє в центрі). Фото: Kinove, Facebook

Своїм колегам із Києва Аполо розповів історію, яка відбулася нещодавно у його рідному місті. Екс-мер Сан-Пауло якось замалював картину дуже відомого графіста. Проте його наступник зібрав місцевих художників, щоб на тому ж місці відтворити новий малюнок. Через це у представників колишньої і теперішньої влади тривають баталії.

“Три роки тому міська влада ухвалила постанову – очистити місто від несанкціонованих оголошень, розписів, графіті, та інших видів вуличної творчості. Вони створили кураторську групу, яка вирішувала, що залишити, а що знищити. І коли вони “добралися” до малюнку найвідомішого графіста Бразилії Лос Гемоса, люди дуже обурилися і об’єдналися проти таких дій влади”, – додав бразилець.

Найбільше Аполо у своїй справі подобається ризик, а мотивацію він вбачає у тому, щоб творити. “Стіна – це простір для дискусій на важливі для суспільства теми. Це місце, де ми можемо висловити свої думки через картини. Це прямі меседжі до людей без якихось опосередкованих інституцій, як музей чи галерея. Жителі мають прямий доступ до мистецтва безкоштовно. У такий спосіб ми контактуємо із соціумом. Для мене це і є найважливішими чинниками”, – зазначив митець.

Київ також не пасе задніх у сфері стріт-арту. Певно вже і в українській столиці незабаром буде “мурал на кожному кроці”. Підбірку найяскравіших із них можна подивитися у матеріалі “Українського інтересу”, а про їхню історію можна почитати у двотомному виданні “KYIV STREET ART”.

Нове видання про київські мурали. Фото: Kinove, Facebook

Катя Пташка, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.