27 березня 1887 року у Харкові народився Володимир Бурлюк. Учасник футуристичного руху, один із найрадикальніших експериментаторів раннього авангарду.

Володимир з багатодітної родини. Він був молодшим братом Давида Бурлюка і перші художні навички отримав від нього. Далі навчання проходило в класичній гімназії Херсона, потім разом із братом займалися в мюнхенській школі і паризькій студії. Через постійні переїзди родини знання отримувалися в різних закладах. Серед них – училища в Києві, Одесі, Пензі. Та здебільшого “художніми університетами” Володимира були виставки.

Йому тільки-но виповнилося 20 років, а він вже брав участь у різних знаменитих показах. Вперше експонувався 1906 року на виставці картин Товариства харківських художників. Разом із ним “виставлялися” і його сестри – Людмила і Надія, які теж мали хист до малярства, але заміжжя як однієї, так й іншої спонукало їх покинути мистецтво.

Полотна Бурлюка-молодшого демонструвалися на експозиціях в Києві, Петербурзі, Москві. Та список не обмежувався тодішньою Російською імперією. Значним був перелік зарубіжних виставок, де представляли роботи художника. На запрошення Василя Кандинського брати Бурлюки стали експонентами другої виставки мюнхенського Нового художнього об’єднання. Рік по тому роботи Володимира були продемонстровані на виставці “Синього вершника” у Мюнхені. Далі Вальден Гервард розмістив роботи братів у “Першому німецькому осінньому салоні”.

У 1914 році четвірка найталановитіших художників – Володимир та Давид Бурлюки, Михайло Матюшин і Казимир Малевич відправили свої полотна до Салону Незалежних, що у Парижі. Через рік молодший Бурлюк презентував свої роботи в Римі.

Попри те, що в літературі збереглося чимало згадок про творчість Бурлюка, вона й досі містить своєрідну загадку. Більшість його робіт відомі тільки за згадками в каталогах або з фотографій. Його еволюція як художника була досить стрімкою, навіть брат Давид говорив, що, не маючи 20 років, він став писати приголомшливі картини. Ні разу не бачивши полотен Поля Ґоґена і Вінсента ван Гога, він інтуїтивно відчув, увійшов і став повновладним майстром в новому мистецтві.

Імпульсивна і багатогранна епоха в мистецтві кінця 1900-х – початку 1910-х років примітна становленням і розвитком різнохарактерних художніх устремлінь. Входило в життя молоде покоління, яке ставило перед собою зухвалі завдання, спрямовані на оновлення мистецтва і його виразних засобів. Молоді художники обрали собі за мету підірвати вихолощене академічне мистецтво.

Володимир Бурлюк. “Жіночі форми”

Авангардисти заманіфестували картину автономним організмом, закликаючи не наслідувати зовнішню правдоподібність, а виражати відчуття й інтелектуальні переживання художника. Кубістична деформація, кубістичні принципи приводили до розкладання образотворчих форм на геометричні елементи, які складалися потім в несподівану, дивну картину. У процесі створення вона дедалі більше звільнялася від сюжету, моделі й літературної фабули та перетворювалася в колірну композицію, підвладну власним законам.

Володимир у своїх творах використовував кубофутуристичне розкладання форм, які розкривали його шалений творчий темперамент. А також винайшов свою оригінальну декоративно-геометризовану манеру, яка називалась “клуазонізм”. Грубувато написані монументальні образи єднали багатьох майстрів того часу – Михайла Ларіонова і Наталю Гончарову, Казимира Малевича та Марка Шагала.

Володимир Бурлюк, “Дерево”

Як і його брат, Володимир працював над проблемами фактури і кольору в живописі. Належав до об’єднання “Бубновий валет” (художня група, найбільше творче об’єднання раннього авангарду на теренах тодішньої Росії). До того ж, був учасником авангардистського угруповання “Гілея”, що на Херсонщині. До якого також пристали Велимир Хлєбников, Василь Каменський, Володимир Маяковський.

У жовтні 1915 року, закінчивши Московське Олексіївське військове училище, був призваний до царської армії – Перша світова війна була в розпалі. Служив у Греції і, як повідомляв в останньому листі братові, у вільний час займався розкопками і навіть готувався привезти на батьківщину зразки античного мистецтва. Загинув 1917 року на Салонікському фронті від вибуху бомби.

На виставках його роботи викликали неоднозначне сприйняття, а сам автор здобув репутацію “enfant terrible” (епатажного провокатора) нового мистецтва. Критики намагалися визначитися, до якого стилю належать полотна майстра. Тоді їх називали і “ескізи для скла”, і “вітражі”, і “ассирійський орнамент”. Очевидно одне: стиль Володимира Бурлюка цілком оригінальний і не має аналогів у західному мистецтві.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.