В’ячеслав Васильченко
Лінгвіст, автор детективів, журналіст

В’ячеслав Васильченко. Одвічна чарівливість детективу (продовження)

Василь Ліванов в образі Шерлока Холмса. Кадр із радянського телесеріалу
Василь Ліванов в образі Шерлока Холмса. Кадр із радянського телесеріалу

Продовження. Частину першу читайте тут.

“Днем народження” детективного жанру дослідники вважають дату публікації оповідання Едгара По “Убивство на вулиці Морг”. Сталося це 20 квітня 1841 року. Читач уперше знайомиться з детективом-любителем Огюстом Дюпеном – молодим французьким аристократом з потужними аналітичними здібностями. Його пригоди продовжилися і в інших оповіданнях автора – “Таємниця Марі Роже” (1843) й “Украдений лист” (1844).

“По був першим, – зазначає О. Анциферова, – хто поєднав у своїй творчості таємниче і його інтелектуальний аналіз”. Однак ніхто не поспішав підхоплювати прапор нового жанру. І в грудневому номері журналу “Блеквудс Единбург мегезін” (1890 р.) оглядач зазначив: “Ураховуючи, як невимовно важко виношувати свіжі ідеї… можна бути впевненим, що вся ця сенсація незабаром затихне”. Поганим пророком виявився він.

Об’єднавши розповіді одним героєм, По зробив дуже важливий крок. Пізніше цей прийом стануть використовувати досить широко. І це виправдано. Улюблений герой продовжує здійснювати свої все нові й нові подвиги. І читач прагне поринути з головою в його нові та захоплливі пригоди. Тільки вперед, авторе, не лінуйся!

Сищик відіграє важливу роль у детективі, сюжетотворчу. Недарма “детективом” називають і жанр (літературний і кінематографічний), і головного героя (англ. detective – “агент розшуку”, від лат. Detectio – “розкриття”). Герой-детектив – відважний лицар, який силою свого неабиякого розуму знаходить відгадку до заплутаної загадки. Він перемагає зло, захищає правду й відновлює справедливість.

Олександр Геніс відкриває завісу таємничості, що вкриває секрет детектива. Він – не в гостроті сюжету (хоч саме так часто й думають). Захопливий сюжет – це лише потрібна, але не достатня умова. Істинний секрет захований в образі головного героя. Його позиції зміцнилися у творах французького письменника Еміля Габоріо. Пригодницьку архітектоніку своїх романів він узяв у Едгара По, Ежена Сю, Олександра Дюма, Поля Феваля. Творчість Габоріо багато в чому виявилася визначальною для європейської літератури. З’являючись в останню хвилину, коли напруженість сягала апогею, його “шляхетний лицар-детектив” сприймався буржуазним соціумом як герой-рятівник. Саме такого героя вимагав час.

Створену Габоріо традицію продовжили романи Коллінза та Уоллеса, детективні новели Стівенсона, а всесвітньо відомий Конан Дойль фактично повністю “виріс” із “творчої майстерні” Габоріо. Шерлок Холмс же ввібрав усе те найкраще, яким наділив свій тип детектива Габоріо. Ну і, звичайно, пішов уперед. Холмс – практично ідеал детектива: непоганий боксер, має навички рукопашного бою, чудово володіє револьвером і холодною зброєю (отже, фізично розвинений, може перемогти противника не лише силою думки), наділений знаннями в хімії та криміналістиці (отже, “шурупає” в особливостях предметного світу), демонструє знання психології (може “прораховувати” суперника, програмувати його дії), знає всі види шифрів (таємна інформація повз нього не прошмигне), грає на скрипці, любить вокальну музику (розвинений естетично), майстер перевтілення (отже, блискучий актор). Розкриваючи злочин, Холмс чітко дотримується наукових методів. Особливе значення надає логіці, уважності, дедукції. Найчастіше діє як одинак, хоча іноді йому й допомагають Уотсон і Скотленд-Ярд. Втілює і експерта, й аналітика, і криміналіста, і “опера”. Якщо підсумувати все це – виходить добрий чарівник, білий маг, посвячений.

Цікавий факт: Жорж Сіменон мав звання почесного інспектора паризької поліції. Агату Крісті англійська королева посвятила в лицарі.

Супердетективу протистоїть суперзлочинець. Хитрий, розумний, сильний. Саме такий суперник потрібен герою. Він відтіняє позитив детектива. Тим ціннішою і феєричнішою буде перемога над ним. Тим цікавіший роман. Утілення абсолютного зла, ідеальний і невловимий лиходій – ось яким має бути той, хто з іншого боку барикад.

Виходить, що в кожного Шерлока Холмса повинен бути свій професор Моріарті. І він такий! Великий Детектив не може говорити про нього без захоплення: “Він – Наполеон злочинного світу, Уотсоне. Він – організатор половини всіх злодійств і майже всіх нерозкритих злочинів у нашому місті. Це геній, філософ, це людина, яка вміє мислити абстрактно. У нього першокласний розум. Він сидить нерухомо, немов павук у центрі павутини, але в цієї павутини тисячі ниток, і він уловлює вібрацію кожної з них. Сам він діє рідко. Він тільки складає план. Але його агенти численні й чудово організовані. Якщо кому-небудь знадобиться викрасти документ, пограбувати будинок, прибрати з дороги людину, – варто тільки довести це до відома професора, і злочин буде підготовлено, а потім і вчинено. Агент може бути впійманий. У таких випадках завжди знаходяться гроші, щоб взяти його на поруки або запросити захисника. Але головний керівник, той, хто послав цього агента, ніколи не попадеться: він поза підозрою. Така організація, Уотсоне, існування якої я встановив шляхом логічних умовиводів, і всю свою енергію я віддав на те, щоб виявити її і зламати”.

Чим не портрет злостивого чорного мага? Але наш герой усе одно перемагає будь-якого суперлиходія. І ми захоплюємося цією могутньою силою. І по-іншому бути ніяк не може! Отже, супергерой і суперлиходій – два полюси детективу. Розвиток сюжету відбувається саме між ними. Один загадує загадки, інший їх розгадує.

Серед складників успішного детективу можна назвати емоційну напруженість, що пронизує сюжет, витонченість авторського стилю, його гумористичність, цікаві яскраві характери, що закарбовуються в пам’ять. Та все ж на перший план виходить Його Величність Інтелектуальний Інтерес. І звичайно ж – рівень пропонованої читачеві Загадки…

І після всього сказаного як ви думаєте: детектив – це чтиво, нижчий щабель у розвитку мистецтва чи ж довершений механізм для “виробництва” задоволення? Прочитайте кілька якісних романів (серед знайомих, певен, знайдуться ті, хто це вже зробив – можете взятися й до моїх; вони підкажуть правильний вибір). І ви знайдете відповідь. Для себе. І цього, гадаю, буде достатньо. Ну, а щоб рука впевненіше стискала штурвал у подорожі океаном “детективної втіхи”, послухаємо мудре, яке виростає з глибокого розуміння людської психології, пророцтво адвоката й письменника Л. Клінгера: “Люди будуть і далі читати книги про детективів, про розкриття злочинів з тієї простої причини, що нас тішить надія: усім життєвим проблемам можна знайти раціональне пояснення…”

Пошукаємо?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.