В’ячеслав Васильченко
Лінгвіст, автор детективів, журналіст

В’ячеслав Васильченко. Дещо про тату

Фото: Український інтерес

Тату – це зроблений шляхом місцевого ушкодження шкірного покриву з одночасним занесенням до підшкірної клітковини барвного пігменту перманентний малюнок на людському тілі, найчастіше наділений індивідуальним стилем. Тип, форма, розмір татуювання залежить від бажання замовника, а також специфіки побуту і світоглядних позицій соціуму.

Слово “тату” (“таттау”) однією з полінезійських мов означає “малюнок”, “відзначати”, “карбувати”, “маркувати”. Видатний англійський мандрівник Джеймс Кук, опинившись на Таїті, побачив, що тіла тубільців прикрашені дивними малюнками. Повернувшись додому, він використав назву цих малюнків у звіті про свої мандрівки.

Тату є повноцінним видом авангардного мистецтва, має довгу історію, характеризується розмаїтістю стилів. Поширене в молодіжному середовищі, де функціонує як засіб самовираження й самоідентифікації. Часто використовується кримінальними групами для корпоративної ідентифікації. У криміналістиці застосовують для впізнання та ідентифікації трупів.

Тату належить до найстаріших художніх форм в історії людства. Його джерелами вважається печерний живопис. У період архаїчної свідомості татуювання вказували на належність до певного племені (тотема), символізували соціальний рівень, акумулювали відповідну магічну силу. У деяких племен вважали, що людина без тату – не людина, вона не відрізняється від тварини. Водночас були такі періоди, коли татуйовані сприймалися як персона нон ґрата. Так, наприклад, у Давній Японії людина з тату вважалася небажаною. Такої людини цуралися родина й соціум, їй загрожувала повна ізоляція.

В архаїчному обряді татуювання переплелися два ритуали – шрам і малюнок. Технологічно це відбувалося як нанесення відповідного зображення загостреною паличкою, яка вмочалася у спеціальну суміш, що виготовлялася в результаті змішування сажі з рослинним соком. Такі татуювання більше скидалися на символи, утворені зі шрамів.

Тату наносили як чоловікам, так і жінкам. Їх могли виконувати на будь-якій частині тіла.

З давніх-давен натільні малюнки сприймалися як привілей. Їх робили особам, які мали високий соціальний статус. Такими були вожді (імператори) і найсміливіші та найвправніші воїни. Архаїчна людина вірила, що тату гарантує здоров’я, силу, оберігає в бою. Саме тому татуювання були популярні в соціальних групах, де стосунки регулюються фізичною силою (флот, військо, в’язниця).

Таким витворам мистецтва на тілі людини, як підрахували дослідники, багато тисяч років. Їх виявлено ще на єгипетських муміях. У стародавніх єгиптян мистецтво тату було у великій пошані. У результаті торговельних зв’язків з Персією, Грецією, Критом мешканці цих країн теж навчилися розмальовувати свої тіла. Потім, як припускають, відбулася “міграція” тату на Далекий Схід.

В інших народів тату використовувалося для “таврування” рабів, злочинців, браконьєрів, дезертирів, в’язнів концтаборів. Так, у Давньому Китаї татуювання на обличчі входило до П’яти Класичних Покарань. У японській історії теж відомі факти використання тату як покарання. Коли людина вчиняла перший злочин, вона одержувала горизонтальну лінію через лоб, другий – лінія ставала дугоподібною, третій – проводили ще одну таку саму. Виходив складник ієрогліфа ІНУ (“собака”). Позначення натільними малюнками рабів і військовополонених мало на меті полегшити їх упізнання та ускладнити втечу. Злочинцям татуювання наносилися на видному місці. Деякі з них навіть вказували на в’язницю, в якій така людина відбувала покарання.

Водночас тату мали і значення оберегів. Дітей вони захищали від батьківського гніву, воїнів і мисливців оберігали під час бою та полювання, старшим людям вони слугували захистом від хвороб. Араби наносили собі цитати з Корану, вірячи в їхню могутню захисну силу. Британські моряки наколювали на спині розп’яття, сподіваючись уникнути фізичних покарань. Вони вірили, що ним також відлякають акул у разі катастрофи.

Для племен маорі (Нова Зеландія) татуювання є священним мистецтвом і сакральним обрядом. Їхні натільні зображення визнані одними з найоригінальніших, найскладніших у світі. А майстри тату маорі вважаються найвправнішими серед татуювальників давніх цивілізацій. Сучасні маорі продовжують майстерні традиції предків, іще й зараз використовуючи їхні технології й техніки. Ці тату легко впізнаються з-поміж решти полінезійських татуювань. Вони являють собою вигнуті зображення, спіралі, що поєднуються зі складними візерунками. Культура татуювань у них передається з покоління до покоління. Часто чоловіки маорі наносять тату на обличчя, ноги та сідниці. У жінок малюнками вкривають спину, шию, підборіддя і губи. Прикрашання тіла малюнками відбувалося протягом усього життя. Вони постійно оновлювались, доповнювались, аж поки не вкривали все тіло. Маорі вірили, що після смерті тату можуть випромінювати з астрального тіла людини красиве біле світло. Тоді човен, що переправляє душі до іншого світу, людей з такими тату відвозить у чудове місце. Ну а тим, у кого тату не було, потрапити туди не випадало. Це може свідчити про те, що тату робили особливо відважним і майстерним воїнам.

Великого поширення мистецтво татуювання набуло в “Країні Вранішнього Сонця”. Тут до недавнього часу люди з тату викликали таку саму повагу, як і самураї. Майстри з островів Хонсю, Хоккайдо й Сикоку стали першими, хто почав використовувати тривимірні зображення. Звичайні орнаменти й плоскі фігури в їхній творчості змінилися малюнками різнокольорових міфічних тварин. Також японцям належить ідея невидимого тату. Його наносили за допомогою втирання в розрізи шкіри рисового борошна. Тату-невидимка з’являється, коли шкіра червоніє або ж на неї потрапляє вода.

Татуювання на обличчі жінки аборигенів Айну (Японія) сигналізувало про її родинний стан. Так можна було дізнатися, одружена вона чи ні, скільки має дітей. Значна кількість татуювань на жіночому тілі в деяких народів засвідчувала плодючість та витривалість.

Татуювання допомагали японським гейшам обходити табу на демонстрацію оголеного тіла. “Незайманими” залишалися тільки обличчя, долоні та ступні. Різнокольорові малюнки, з одного боку, імітували одяг, а з іншого, – робили жінку ще привабливішою.

Велике значення мали тату в перехідних обрядах. Так, у полінезійських племен хлопець, який не пройшов ініціацію, не одержував татуювання, тому його не допускали ні до воїнів, ні до мисливців, вважаючи таким, що перебуває в одному соціальному статусі із жінками. Він ходив у жіночому одязі й виконував їхню роботу.

Татуювання у світі злочинців – річ особлива. Воно одночасно виступає і як “паспорт”, і як “досьє”, і як “орденські книжки”, і як “грамоти”, і як “епітафії”. Фактично тату заміняє своєму носієві цілий комплекс офіційних документів. Якщо ж людина не має татуювань, “там” вона позбавлена будь-якого соціального статусу. Її взагалі не існує.

Татуюванням засвідчують належність до певних угруповань, корпоративність, спорідненість. Так, у Японії татуювання стало виразною ознакою якудзи (традиційної форми організованої злочинності; її угруповання лідирують у кримінальному світі цієї країни). Упродовж багатьох століть ця мафіозна організація використовує великі тату для позначення належності до тієї чи тієї групи та фіксації певного становища людини в групі. Вступаючи до якудзи, неофіти наділялися новими гучними іменами, що звучали войовниче (Вовк, Скорпіон, Тигр, Яструб, Сім Драконів тощо). Потім відповідні тату наносилися на спину або груди нового воїна.

У 50–60-ті роки ХХ століття розпочалася нова ера в мистецтві татуювання. Спираючись на світові традиції (Полінезія, Далекий Схід, американські індіанці), нові майстри натільних малюнків почали сміливо експериментувати. З’явилися нові школи, стилі, прийоми, напрямки. Техніка нанесення тату значно розширила свої можливості. До тату-салонів почали частіше звертатися кумири тогочасної молоді (насамперед – рок-музиканти та інші “неформали”). Фанати стали наслідувати їх. Тату-індустрія одержала потужний поштовх. Побачили світ видання спеціалізованих книг і журналів. Усе це перетворило тату на “рівного серед рівних” поряд з іншими видами мистецтва.

Починаючи з 1976 року, коли в Нью-Йорку відбувся перший фестиваль тату-культури (тату-конвенція), такі фестивалі проводяться в багатьох містах Старого й Нового Світу систематично кілька разів на рік. У різних номінаціях (“Мале татуювання”, “Велике татуювання”, “Сover-up”, “Японське татуювання ‘Орієнтал’”, “Традиційне татуювання (‘OLD SCHOOL’)”, “Біомеханіка”, “Орнаментальне татуювання” тощо) визначають і нагороджують переможців, перетворюючи кожен такий фестиваль на яскраве мистецьке дійство.

Сьогодні тату як явище масової культури набуло шаленої популярності. Для сучасної людини татуювання – це прикраса тіла, бажання виділитися на тлі собі подібних. Тому люди різних націй, рас, професій, соціальних рівнів, захоплень і вподобань укривають себе екзотичними малюнками (ієрогліфи, тварини, магічні символи та орнаменти). Чоловіки вбачають у таких зображеннях знаки мужності. Для жінок вони – речі загадкові й сексуальні. Багато людей через тату хочуть стати “частинкою моди”. Інші ж – зовсім навпаки – розглядають його як спробу сяйнути оригінальністю. Світові знаменитості, що з екранів і сторінок глянців із задоволенням демонструють свої татуювання, продовжують високо тримати планку популярності цього мистецтва.

Вважається, що “татуювання” – це не тільки модна прикраса. Його нанесення сприймається як особливе ритуальне дійство, таїнство. Воно має магічну силу, бо може вплинути на характер людини та її звички, а це часто приводить до зміни в житті. Тому до вибору тату слід підходити зважено. Адже такі зміни можуть відбутися як зі знаком “плюс”, так і в протилежному напрямі. Треба знати символіку того чи іншого малюнка, його магічну енергію.

Розмір татуювання, а також інтенсивність його кольору свідчать про ступінь вираження певної риси людини. Неписаними законами визначалося й місце, де мали наносити тату. У жінок це лівий бік, а в чоловіків – відповідно – правий. І тільки дотримання цієї умови гарантує силу татуювання, дає йому змогу виконувати магічні функції.

Кінець частини першої. Частину другу читайте згодом на сторінках “Українського інтересу”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.