Ольга Смольницька
Кандидатка філософських наук, письменниця, перекладачка

Ольга Смольницька. Булгаков і Київ: історія, мистецтво, сучасність

Поділ за юності Булгакова. Фото надане автором

15 травня – особливий день. Перенесення мощів наших святих – благовірних князів Бориса і Гліба (у хрещенні Романа і Давида). За прикметами, “Борис і Гліб сіють хліб”. А ще цього дня народилися двоє, які стояли на нібито різних ідеологічних позиціях. Але діяльність одного було відбито в творчості іншого. Їх примирила історія. І обоє пов’язані з українським інтересом. Один – це гетьман Павло Скоропадський (1873–1945). Але чиї твори про нього лишилися? Їхній автор – Михайло Булгаков (1891 – 1940).

Здавалося б: яким чином цей письменник працював на український інтерес? Але набридло читати і чути про те, що “Міша” Булгаков був шовіністом або взагалі не сприймав українське. Досі про нього ходять легенди або міські анекдоти, не підкріплені жодними фактами. Дехто дозволяє собі блеф: начебто твори Булгакова – антиукраїнські. Але насправді варто просто уважно прочитати ці тексти. Або перечитати дорослими очима, як я після школи. А спочатку – спробувати уявити рідний письменнику Київ, яким це місто тоді було.

Багато хто знає, що Михайло Булгаков народився у Києві. І назвали майбутнього письменника на честь архістратига Михаїла (Михайла), покровителя нашої столиці. Отже, пов’язаність з Україною вже є – в імені. А ще – побажання сили, як в архангела, і успішному доланні нечистої сили в усіх виглядах, навіть якщо вона безрога. Копаючи далі, я переконалася, що про булгаковський Київ можна написати цілу енциклопедію. Ось лише кілька фактів.

Ще раз про святість. З Булгаковим у Києві пов’язано, принаймні, дві церкви. Обидві на Подолі. Перша – Воздвиженська, а сьогодні – Хрестовоздвиженська. У ній 1891 р. хрестили майбутнього письменника. А інша, Миколи Доброго… про це трохи згодом.

Хрестовоздвиженська церква на Подолі, де хрестили Михайла Булгакова. Фото надане автором

Райони Булгакова: Поділ, центр, Святошин… Багато хто знає і нинішній Будинок-музей Михайла Булгакова, або “будинок Турбіних” – на Андріївському узвозі, 38. Саме в цьому будинку жили письменник і його перша дружина Тетяна Лаппа, з якою Булгаков обвінчався 1913 року. І жило подружжя в Києві. І мені, свого часу гуляючи Контрактовою площею і забрівши до нинішньої греко-католицької церкви Миколи Доброго, було приємно переконатися в тому, що саме там – коли цей храм був ще православним – вінчався Михайло Булгаков з Тетяною Лаппа. Тутешні з гордістю це розповідають. Наша столиця пам’ятала і цю пару, і вміння радіти життю, і ескапади імпульсивного письменника, і ломбард (який, на жаль, був “другом” Булгакових), і багато іншого. А 1918 р. Булгаков практикує у Києві як лікар-венеролог, і наша столиця знає його спочатку як медика.

Михайло Булгаков у 1910-х роках_ще киянин. Фото надане автором

Інший письменник, який дитинство і юність провів у Києві, – Костянтин Паустовський, – так згадує старшого за нього Булгакова: той обожнював вигадки, гротеск, був дуже гострим на язик, неприборкуваним, просто живою стихією. Темперамент зашкалював – але й інтелект так само. “Ми зустрілися з Булгаковим після гімназії тільки 1924 року, коли він був уже письменником. Він не зрадив Києва. У п’єсі його “Дні Турбіних” я впізнав вестибуль нашої гімназії і сторожа Максима Холодна Вода – чесного і прилипливого стариганя. За лаштунками театру зашелестіли наші осінні київські каштани” (тут і далі переклад з російської мій. – О. С.).

Перша Київська гімназія_Поштівка ХХ ст. Тут навчався Михайло Булгаков. Фото надане автором

Сотні разів ми минаємо будівлю колишньої Олександрівської (або Першої Київської) гімназії, де навчався Михайло Булгаков. На Бібіковському бульварі. Сьогодні це бульвар Тараса Шевченка. Мій улюблений червоний корпус КНУ імені Тараса Шевченка… а ось і перехрестя, жовтий корпус… і – здрастуйте, Михайле Опанасовичу. Адже нинішній Інститут філології – у будівлі alma mater письменника. В актовій залі були пальми, на уроках з гімнастики качалися на “гігантських кроках”, узимку – ковзанка, а гімназійна церква завжди тішила красою образíв…

Для майбутнього письменника гімназія асоціювалася з важким нудним навчанням. “Але зате і весна, весна і гуркіт у залах, гімназистки в зелених фартухах на бульварі, каштани і травень, і головне, вічний маяк попереду – університет, значить, життя вільне, – чи розумієте ви, що означає університет?..”. Отже, гуляючи київськими вулицями, бачачи квітучі свічки каштанів, буваючи у церквах, знаймо: усе це бачив Михайло Булгаков. І не просто бачив, а жив цим – найдорожчим.

Які твори Михайла Булгакова сьогодні найбільше популярні? “Майстер і Маргарита” (до речі, цей роман переклав українською Юрій Некрутенко). “Собаче серце”. Хтось пригадає кумедну, але водночас і страшну повість “Фатальні яйця” – певну пародію на наукову фантастику. Але з київськими подіями революції та Громадянської війни пов’язана “Біла гвардія”.

Булгаков. “Дні Турбіних”. Фото надане автором

У “Білій гвардії” автор називає Київ просто Містом – саме так, з великої літери. Але читачі розуміли, про що саме йшла мова. Адже це Місто – “прекрасне в морозі й тумані на горах, над Дніпром”. Фактично всі сторінки про Київ – оспівування цього рідного міста: “І було садів у Місті так багато, як у жодному місті світу”. Це місто – сакральне, красиве, квітуче, з веселими чуттєвими людьми (про що зазначали інші класики), благодатне – і природою, і святими, і прекрасними жінками, і будівлями, і навіть їжею. Тут було і досі є вельми багато. Гімназія? Будь ласка. Модні сукні? Де завгодно. Прекрасна старовинна архітектура (сьогодні ще є її залишки, попри все) – будь ласка. Тістечка з кремом і знамениті каштани? Залюбки. Про тістечка з кремом тут згадано не просто так: саме про київські ласощі мріяли в інших містах Російської імперії, навіть Санкт-Петербурзі.

Веселе життя, з ілюзіоном, трамваями, кондитерськими виробами знаменитого Балабухи, театром і просто радощами змінилося на трагедію. Розмай садів заллявся кров’ю. На вулицях валялися вбиті гімназисти, кадети, юнкери – любителі театру і всього нормального. Як писав Булгаков у нарисі “Киев-город”: “…за рахунком киян, у них було 18 переворотів… Я точно можу повідомити, що їх було 14, причому 10 з них я особисто пережив”. Я не ставлю на меті описувати все, що відбулося на сторінках “Білої гвардії”, та історію Громадянської війни, бо це зроблено до мене набагато краще, але ось один факт. 1918 рік. У романі героїчно загинув полковник, гусар Фелікс Най-Турс, прикриваючи кинутих у бій молодиків – майже хлопчиків. Донедавна вважали, що Булгаков вигадав свого персонажа. Але є версія, що Най-Турс, “лицар” (утім, це можна написати й без лапок), був. Його прототип – Федір Келлер, головнокомандувач Скоропадського. Мав багато спільного від Най-Турса (навіть зовні) і так само боронив своїх. Хороброго німця, який свого часу так наївно вірив царю, розстріляли петлюрівці – біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. Щоразу, уже кілька років поспіль, минаючи цей пам’ятник, я згадую Келлера і Най-Турса. Кров пішла у землю.

А що інші питання у творах Булгакова? Попри стереотипи, він не був противником нашої мови. І не лише тому, що придбав собі український словник (потрібний для написання “Білої гвардії”, “Днів Турбіних” тощо – а машиністки і редактори правили українізми, вважаючи це за помилки). Так, у досить гострому нарисі “Киевские вывески” автор пройшовся по тих, хто терміново українізувалися, але не вивчили мови як слід і претензійно кололи очі своєю “освіченістю”, від якої “аж страшно”. Висновок письменника тверезий: “По-украински, так по-украински. Но правильно и всюду одинаково”. А хіба й сьогодні всі написи грамотні? Отже, не вірмо, буцімто сьогодні Булгакова дратували б україномовні вивіски, і він не впізнав би рідного Києва. У “Білій гвардії” буде більше гостро про так званих “патріотів”, які дуже легко перефарбовувалися – коли їм вигідно, – але їхня сутність від того не мінялася. Чого вартий Куріцкій-Курицький, який знав, що українською “кот” – це “кіт”, але не знав, як буде по-нашому “кит”. А залопотіти будь-якою мовою ще не означає одразу стати патріотом і носієм культури. Або: гарна українська молодичка Явдоха, до якої “Василиса” (Василь Лісович) відчуває явно не платонічний потяг, але не питає, чого, власне, ця україномовна весела українка хоче.

Булгаков і надалі бував у Києві, і щемке відчуття до цього міста, любов до нього розілляті в творах. Він не міг жити без Києва і хотів повернутися – назовсім. Але це вже було неможливо. Натомість образ Міста лишився у серці.

Гімназійна церква у Першій Київській гімназії. Тепер жовтий корпус. Фото надане автором

І якби не Київ, не було б і знаменитого роману “Майстер і Маргарита”. Описаний Єршалаїм – чим не Київ з його горами і сонцем? Майже слово в слово – опис із “Білої гвардії” про сади. А Маргарита, ця ледь косувата, зеленоока авантюристка – чим не київська відьма з Лисої гори? А Майстер… є версії, що прототипами були Гоголь (один з найбільш улюблених письменників Булгакова) і… Григорій Сковорода (про що вже писав “Український інтерес”: Ольга Смольницька. Не загуби миру: уроки від сина спокою).

Містичність, талант, життєва позиція і навіть зовнішність. Але достеменно відоме інше. Якби не Київ, булгаковський Майстер був би іншим, бо ж цей персонаж нагадує Фауста. Та й відкривається роман знаменитим епіграфом з поеми Ґете. А в Києві, де був потужний оперний театр (наприклад, Булгаков слухав “Аїду”), грали “Фауста”. Найулюбленішу оперу Булгакова. І письменник неодноразово бував на виставах з дружиною. Недарма потім у романі Майстер спитає в наївного поета “від сохи” Івана Бездомного: “…може… ви навіть опери “Фауст” не чували?”. І нещасний Бездомний підтвердить, що нічого не знає. Він не був готовий до зустрічі з Воландом і його почтом – а от Майстер усе знав наперед як освічений і просто начитаний. Отже, хто допоміг – або що допомогло – Булгакову так оригінально написати? Начитка і… Київ. Булгаков почався в Києві.

І хтозна: якби Булгаков прожив довше, то, може, до його незавершеного роману “Майстер і Маргарита” додалися б і київські сторінки? Київські спогади? Чому б не помріяти, хоча мріяти пізно? Але факт, що київські типи, гумор, фантастику і невловимий гоголівський чар він проніс крізь усе життя. І як би не було, але для Булгакова Київ – це “весна і весна”. І впевненість, що все буде добре, каштани цвістимуть, а зловісний меч у небі (“Біла гвардія”) не страшний.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.