Олена Рижко: Секс у підлітковій літературі не має бути суто механікою

Олена Рижко: У моїх повістях підлітку пропоную певну поведінкову модель і демонструю її наслідки. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Письменниця Олена Рижко в інтерв’ю “Українському інтересу” розповіла, як заради правдоподібності тексту лазила київським підземеллям, чому не любить слово “секс” і через що її син критикував одну з повістей.

Менш ніж за рік ви опублікували три підліткові повісті, хоча до цього видали декілька поетичних збірок і романів для дорослих. Важко було пристосуватися до незнайомої аудиторії?

Написати повість для підлітків мені запропонувало видавництво “Академія”. Я була, чесно кажучи, спантеличена. Моєму сину двадцять із хвостиком, а я уявлення не мала, які зараз підлітки.

До першої повісті “Дівчина з міста” підійшла з позиції дослідника. Скористалася формулою: що я про це знаю? Чого не знаю? Які в мене ідеї?

І почалося: никала форумами й акаунтами, читала статті психологів і педагогів, годинами переглядала відеоблоги. Ходила навіть попід школами, спостерігала за підлітками – на вулицях, у парках, у магазинах, у транспорті. Невтомно приставала до знайомих і друзів, просила їх пригадати цікаві історії з власної юності, а ще надзвонювала вчителям – своїм і сина. Тому в цій книжці вигадані герої проживають реальні історії.

Друга повість “Знає тільки Мару” – про підлітків-дигерів. Ви писали її вже геть інакше: чув, що доводилося навіть спускатися в київське підземелля.

Мені поталанило: у мене син дигерствує з чотирнадцяти років. Правда його довелося довго вмовляти, щоб став і консультантом книжки, і провідником. Адже дигерство – це дуже закрита тусовка. Тільки для своїх.

Нутрощі Зеленки (Зелений театр – ред.) – кошмар кошмарний із диким смородом. Перелазячи слизький жолоб для води під самим склепінням і намагаючись не дихати, думала тільки про одне: тільки б не втратити свідомість. Та ще: якщо в “дренажці” такі ж “аромати” – я там умру.

Син був готовий повернути назад. Бо, що не кажи, це справді ризиковано. До того ж – я боюся тісних приміщень. А тут над тобою – тонни землі, і хтозна, що чекає всередині. Усе-таки зважилася, бо як же писатиму книжку, якщо не бачила “місця дії” на власні очі.

Для того, щоб не думати про страх, говорила без упину: про сюжет повісті і її героїв, мотиви їхніх вчинків і їхні мрії. Та ще справдився один зі страхів: вихід, яким ми зібралися піднятися, був наглухо забитий.

За кілька днів утихомирилась від вражень, але почалися інші шторми. Я вигадувала сюжети, які один за одним розбивалися об синове: “Таке не може бути в “дренажці”, а тільки в колекторі. У нас у Києві немає таких систем, щось схоже може бути у Львові. У таких умовах твої герої не виживуть довше 30 секунд”. Ми сперечалися до хрипоти, поки врешті не домовилися: місце дії – умовна система в умовному місті.

Потім почала вигадувати “ніки” героям. І знову почалося: що не придумаю – виявляється такий є в реального дигера. Суцільне “А-а-а-а!!!”, коротше кажучи. По трьох днях суперечок узгодили-таки сюжетну канву, і я сіла за текст. Син прочитав рукопис, вніс деякі правки, але резюмував: “Годно!” – вважай – орден на груди почепив!

Якби “Штольню” (перший український трилер, 2006) знімали за вашою “Мару”, стрічка була б кращою?

Схильна вам вірити (усміхається). Завжди намагаюся максимально візуалізувати текст: показувати, а не лише розказувати, щоб читач відчував себе максимально включеним в оповідь. До того ж люблю, щоб події розгорталися динамічно. Мої книжки і справді легко перетворити на сценарії. Залишилося знайти режисера, охочого зняти картину для сучасних підлітків.

У пані Рижко – три повісті для підлітків. Обіцяє видати ще як мінімум одну. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

На Львівському форумі (19-23 вересня) ви офіційно презентуєте “Короля Даркнету”. Чому підліткам варто купувати вашу книжку?

Це – повість-детектив. Маємо закохану парочку, Стефу та Яра, що вирішують прогулятися берегом річки. Однак замість романтичного побачення (чи навіть більше) їх чекає розмова з поліцейськими – вони опиняються в епіцентрі розслідування. Ситуація ускладнюється ще й тим, що тепер під загрозою зриву подорож Стефи до Парижа. Омріяна поїздка – приз за перемогу в журналістському конкурсі. У Яра ж свої причини не зустрічатися зайвий раз із копами. Ця таємниця, до того ж, заважає юнакові бути відвертим зі Стефою.

Урешті підлітки вирішують разом із другом-хакером самотужки з’ясувати обставини загадкового вбивства журналіста-розслідувача. Їм доведеться ухвалювати складні рішення й зіштовхнутися з погрозами. Через Ярове минуле стосунки зі Стефою висітимуть на волосинці. Яра навіть заарештують. Та врешті вони не тільки розкриють убивство, а й стануть ближчими одне одному і навіть пізнають перший інтимний досвід.

У книжці – мікс яскравих пригод і романтики. Розкриваються нові для українського підліткового читання теми. Так, про тіньовий сегмент Інтернету – Даркнет – у художніх текстах у нас точно ніхто не писав. До того ж у повісті намагаюсь просто пояснити складну теорію “комп’ютерно-модифікованих організмів” – результат взаємодії машин і людей. Цей термін, до речі, належить українському журналісту Анатолію Бондаренку.

Також проговорюються проблеми дорослішання: перший інтимний досвід, що ґрунтується на домовленості між підлітками і взаємній згоді. Тобто пропонується варіант сексу, яким він має бути, і страхів, із цим пов’язаних, соціалізації з проблемами булінгу, самоствердження й життєвого вибору та відповідальності за цей вибір.

Секс у підлітковій літературі – обов’язкова умова чи приємне доповнення?

Має бути межа – вульгарність. Не можна вульгаризувати секс і не можна зводити його суто до механіки. Завжди складно знайти баланс: між тим, що треба розповісти про цей бік дорослішання, і тим, що зробити це треба так, щоб і зацікавити, і не вразити чутливу душу. Саме слово “секс” люблю не дуже. Є прекрасне українське – “любощі”, в основі якого – любов, а не чиста фізіологія, – саме воно характеризує те, що і як я пишу в повістях для підлітків.

“…Щоразу, коли відчувала наближення того моменту, їй ставало гаряче. Та що там! Коліна починали тремтіти від самої думки про це. Вогонь, який, здавалося, постійно жеврів у грудях, вибухав, обпалюючи горло, рот, губи. І Стефа не мала на те ради, крім однієї – Ярових вуст. Він торкався легесенько, майже невагомо, лоскотав їх кінчиком язика, наче дражнився. Чи й справді дражнився, аж поки вона не починала задихатися від головокрутного відчуття. І тоді він вбирав її губи своїми – жадібно, пристрасно, до болю, забуваючи дихати. Ось і зараз владні Ярові руки лягли Стефі на талію – і їхні губи нарешті злилися” – “Король Даркнету”, Олена Рижко

На своїх презентаціях ви постійно говорите, що у ваших повістях “і повчань ніде нема, і задуматися є над чим”. Поясніть, будь ласка.

Через своїх героїв я показую, що трапляється, коли ти робиш той чи інший вибір. Інакше кажучи, підлітку пропонується певна поведінкова модель і демонструються наслідки обраної лінії поведінки. Однак тільки читач вільний вибирати: взяти до уваги досвід героїв повісті чи й самому пройтися тими ж граблями, що й персонажі.

У свої тексти я намагаюся вкладати цікаву й корисну інформацію. Як, приміром, правила поведінки в рукотворних підземеллях, особливості цього “світу не для всіх” (“Знає тільки Мару”). Однак я не забиваю уявний цвях в уявну стіну, нахромлюючи на нього уявний аркуш із цими правилами. Усе органічно вплітаю в сюжет.

Намагаюся писати так, щоб кожен читач міг знайти в повістях щось важливе саме для нього: пережити пригоди чи посмакувати романтичними відчуттями, орієнтири для власного життя, щось для розуму й для серця, або ж – просто паузу, можливість перепочити, “перезавантажитися”.

Ви продовжите й надалі в підлітковій літературі чи повернетеся в дорослу?

Я вже давно полюбила свою цільову аудиторію, бо підлітки – читачі вдячні. І вони завжди наповнюють тебе неймовірними емоціями й енергією.

Зараз пишу четверту повість для “Академії”. Вона вийде в серії так само, як і три попередні, зі своєю стилістикою, оформленням. Останнім часом доводилося часто чути від читачів, що хотілось би, щоб книжки були “грубшими”. Мовляв, тільки розсмакуєш текст, а він уже закінчився. Тому новий текст буде вдвічі більшим.

Там ітиметься і про технології, і про психологію взаємин, і про близькість, і все це незмінно крізь призму пригод.

Звісно, писатиму й для дорослих. Ідей багато. Але поки що вони тільки нотуються й складаються в течку.

Хочу сподіватися, що нова книжка припаде читачам до смаку не менше, ніж попередні. Бо це насправді не так уже й просто – відповідати очікуванням вибагливого читача. А сучасний читач аж ніяк не обділений хорошими українськими книжками. І це чудово.

Макс Ковальов, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.