За 100 років творчої діяльності колектив пережив багато бід – дві війни, гоніння, німецькі табори ув’язнених, Голодомор 1932-1933 років, репресії радянської влади, еміграцію. І щораз поставав, наче фенікс із попелу. Нині Українська капеля бандуристів імені Тараса Шевченка осіла у Північній Америці, де продовжує популяризацію української культури. У переродженому складі колектив повернувся в Україну не лише піснею, а й фізично. І дав до свого 100-річчя концерт у Національній філармонії України, де також був “Український інтерес”.

За чверть на сьому біля входу у столичну філармонію зібралося чимало людей. Впадає в око велика кількість молоді, краєм вуха вловлюємо англійську мову. Іноземців на вчорашньому концерті було справді багато, і, що характерно, майже всі вони обрали для вечірнього наряду вишиванку.

Українська капеля бандуристів ім. Т. Г. Шевченка у Національній філармонії України. Фото: Український інтерес/Влад Грек
Українська капеля бандуристів ім. Т. Г. Шевченка у Національній філармонії України. Фото: Український інтерес/Влад Грек

По сьомій лунає третій дзвоник. Зал майже заповнений, проте хтось ще добігає і поривисто шукає свої місця. Відкривається завіса, і на сцену виходять дужі чоловіки в етнічних костюмах. Глядачі зриваються оплесками.

Історія незламних

У 1918 році вже відомий у світі бандурист Василь Ємець створив у Києві “Кобзарський хор”, у склад якого увійшли восьмеро музикантів. Свій перший концерт колектив зіграв 3 листопада 1918 року у театрі Бергоньє (тепер театр ім. Лесі Українки). І мав широкий успіх. Проте вже наступного року через свою громадянську позицію учасники хору зазнали репресій від тодішньої влади.

Відновитися колективу вдалося у 1923 році, коли і створили Київську капелу бандуристів. Паралельно з ними почала розвиватися Полтавська капела. У 30-ті роки носії української історії були невигідні владі. І після скорочення, а згодом припинення фінансування, обидва колективи зазнали ліквідації. Багато з учасників, а також їхні родичі, загинули під час Голодомору 1932-1933 років.

Читайте також: “Школа кобзарів”: приреченість на закриття чи світле майбутнє

Але вже у 1935 році тим, кому вдалося вижити, сформували об’єднану Зразкову капелу бандуристів. За чотири роки розпочалася Друга світова війна, і музиканти мусили взяти в руки не бандуру, а зброю. Творчу діяльність капела вкотре відновила у 1941 році, коли й отримала патронат Тараса Григоровича Шевченка. Міський відділ культури і освіти нової влади Києва офіційно затвердив назву – Українська Капела Бандуристів ім. Тараса Шевченка. Перший виступ колективу з великим успіхом відбувся у Білій Церкві, капела розпочала гастролі по Київщині. Після звільнення з німецького полону, Григорій Китастий став мистецьким керівником колективу, з яким вони пройшли усі лихоліття війни. Довелося не легко. З 1942 до 1943 за наказом Райху, українські бандуристи були змушені розважати робочих у таборах Остарбайтерів. Загалом за цей період вони відіграли 370 концертів у 168-ми містах.

Українська капела бандуристів ім. Т. Г. Шевченка. Архівне фото
Українська капела бандуристів ім. Т. Г. Шевченка. Архівне фото

Перед завершенням війни учасники капели опинилися в американській зоні окупації. Повертатися в Україну стало неможливим, і колектив ухвалив доленосне і вимушене рішення – емігрувати у США, а саме у найбільше місто у північному штаті Мічиган – Детройт.

Від Шевченка та Сосюри до “Боже, благослови Америку”

Повертаємося до нашого концерту, де диригент Олег Махлай вже зайняв своє почесне місце і залунали перші акорди. Розпочали вчорашній захід із патроната Української капелі бандуристів, Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка, а саме із заповітного віршу “Встає хмара”.

Встає хмара з-за Лиману, а
А другая з поля,
Зажурилась Україна —
Така її доля!

До слів Пророка Українська капеля звернулася цього вечора не раз – виконали ще дві композиції “Бандуристе орле сизий” та “Грай кобзарю!”. У вдячність за прихисток і можливість продовжувати діяльність, колектив виконав патріотичну пісню “Боже, благослови Америку”. Це дійство було дуже колоритним: чоловіки в українському одязі співають без акценту американську пісню. Водночас уся концертна програма була просякнута любов’ю і смутком за Україною, особливо композиція на вірші Олександра Підсухи “Як давно”.

З Україною в серці

У короткій перерві між частинами нам вдалося поспілкуватися з одним із учасників капелі – Миколою Гладьйо. Молодий хлопець зізнався, що вперше в Україні, але йому дуже подобається. Зізнається, що справді хотів тут побувати, відчути цю атмосферу. Українську мову розуміє, ба навіть дещо спілкується нею. Ми запитали у Миколи, що для нього Українська капеля бандуристів. На що він відповів з усмішкою: “Друзі. Це вже сім’я”.

Українська капеля бандуристів ім. Т. Г. Шевченка у Національній філармонії України. Фото: Український інтерес/Влад Грек
Українська капеля бандуристів ім. Т. Г. Шевченка у Національній філармонії України. Фото: Український інтерес/Влад Грек

“Ми продовжуємо виконувати свою місію – нести чарівний звук бандури на різні континенти та виховувати нові покоління бандуристів. Учасники капелі живуть один від одного за тисячі кілометрів Північної Америки. Всі вони – волонтери, і займаються своєю роботою тільки тому, що живуть з Україною в серці. Ми хочемо, щоб за наступні 100 років бандура перестала бути однієї з найбільш прихованих музичних інструментів України, а стала її голосом”, – зазначив зі сцени голова управи УКБ ім. Т. Г. Шевченка Анатолій Мурга.

Хочеться додати одне, якби в афіші не зазначили, що чоловіки не з України, то й здогадатися було б вкрай важко. Від стрілецької пісні “Ой у лузі червона калина” до “Розпрягайте хлопці коні” зал слухав стоячи, та щораз зривався в оваціях. І навіть після закінчення концерту друзям із Америки та України було що пригадати.


Катя Пташка, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.