“Школа кобзарів”: приреченість на закриття чи світле майбутнє

Цього року "Кобзарський коледж" не закриють. Фото: Шпилясті кобзарі, Facebook

У 30-ті та 60-ті роки минулого сторіччя українські кобзарі та лірники зазнали жорстоких репресій від радянської влади, яка хотіла знищити автентичну Україну. Народних музикантів ліквідовували лише за те, що вони виконували стародавні українські пісні і думи, пробуджували в українців історичну пам’ять та українських дух. Але всіх знищити не вдалося, і діти тих, які вижили захотіли відродити прадавні традиції.

Історія коледжу

Так, четверо ентузіастів –  кобзар Василь Литвин, поет Борис Олійник, письменник-фантаст Олесь Бердник та дружина голови села Галина Іванова відкрили під Києвом школу кобзарського мистецтва. Це відбулося за три роки до проголошення незалежності України, а саме 31 серпня 1989 року.

До села Стрітівка Кагарлицького району приїжджали викладати оперні співаки, заслужені артисти України, композитори та музиканти. Так званою фішкою закладу було те, що вступати можна було і без попередньої музичної освіти. Аналогу такого закладу в Україні немає.

Недобір – кого провина

І здавалося, бери і твори, проте протягом останніх років “наплив” абітурієнтів різко знизився, а цього року майже зійшов нанівець. “Найбільший курс був у нас перший, а саме 25 осіб. Потім були з 10, 12, 15 осіб. Якщо взяти всі чотири курси, то найбільше людей, які одночасно навчалися у коледжі – до 60”, – сказала в одному з інтерв’ю директорка закладу Світлана Колосовська.

Зараз у Стрітівському педколеджі навчається всього 21 студент. Це на другому, третьому та четвертому курсах. На перший подали заявку спершу лише двоє, а після розголошення про закриття закладу ще троє. Арифметика дуже проста, але щоб створити навчальну групу такої кількості людей недостатньо. Відповідно до цьогорічного держзамовлення потрібно набрати 12 осіб.

Директорка каже, що проблеми з недобором були щороку, буцімто “бандура – це своєрідна спеціальність”. Може і так, але практика останніх років показує, як українські бандуристи здобувають популярність у національному та світовому шоу-бізі.

Українські бандуристи зривають овації і у британських пабах, і у стінах Європарламенту

“Я бачила, як завмирають люди, коли вперше чують цей інструмент. Я бачила це в Україні, Бельгії, Данії, Британії, Польщі, Німеччині, Іспанії, Румунії. Я бачила, як під наші українські пісні танцюють трирічні і семидесятирічні дівчата, як нашим бандуристам аплодують у британському пабі та в стінах Європарламенту”, – пише у Facebook арт-директорка Bandura Style Оксана Боровець.

Щоб розібратися у ситуації навколо педколеджу Оксана разом із учасниками гурту “Шпилясті кобзарі” поїхала у Стрітівку, де саме зібралася нарада за участі директора закладу, декількох викладачів, батьків і студентів.

Пані Світлана Колосовська звітувала про рекламу закладу, яку вони запустили у Facebook. І банери були, і гучні слова, але це не спрацювало. Звичайно, у більшості навчальних закладів не має свого PR-менеджера, який би міг застосувати профільні знання і досвід. Водночас лише якісна реклама тут би і не допомогла, бо вчитися грати на старосвітській кобзі захоче далеко не кожен. У творчій професії треба до всього підходити творчо. Наприклад, можна було взяти машину і декількох викладачів, поїздити селами, провести прослуховування. Інколи справжні “самородки” ховаються далеко у віддалених куточках, але все “впирається в гроші”.

Умови проживання

Школу з самого початку створювали на обмежену кількість осіб, тому і гуртожиток тут розрахований максимум на 60 студентів.

Колись у селі працювала їдальня, яка наразі закрита. Діти харчуються фастфудами з місцевого магазину, або ж готують самі.

Один студент на зібранні сказав: “Я б дуже хотів, щоб тут вчилися два моїх друга. Я їх привіз сюди, вони подивилися на умови і відмовилися. Коли туалет на вулиці, то інтерес до бандури швидко згасає”.

Звичайно, багато відомих музикантів обирає зараз аскетичний спосіб життя, але такого рішення вони доходять з плином часу. Для неповнолітніх, а саме у такому віці діти поступають до коледжу, потрібні належні умови.

Що робити далі або синдром “кому це треба”

Невирішених питань у закладі, окрім вуличного туалету на відсутності їдальні,  іще чимало. “Існує комплексна проблема інформованості потенційних абітурієнтів про існування закладу. Тому головне завдання — розробити план дій щодо його промоції, якісної реклами, причому там, де вона необхідна і де її побачать підлітки 16 років”, – сказав в одному з інтерв’ю випускник коледжу, відомий бандурист Ярослав Джусь.

Арт-директорка Bandura Style зазначає, що Стрітівка – є дуже мальовничим місцем, з видом на Дніпровські кручі, яке саме надихає на створення музики. Тому коледж може слугувати музичною резиденцію, відкритою для музикантів усього світу.

На запитання: “Кому це треба”, можна відповісти яскравим прикладом організації GoGlobal, яка залучила до проекту в Україні близько тисячі іноземних волонтерів. Суть його полягала у тому, що іноземці будуть жити в українських селах і навчати дітей англійської мови. Вся ця кампанія проводилася на безкоштовній основі. У такий спосіб сільські діти мали змогу практикувати англійську з носієм мови, а також між іноземцями та українцями відбувався культурний обмін. Тобто, було б бажання, як то кажуть.

Акції підтримки Кобзарського коледжу

Після яскравих заголовків “Єдину в Україні школу кобзарів – закрили”, розпочалася масова акція #ПідтримайКобзарськийКоледж, до якої долучилися вже чимало людей. Серед них випускники закладу “Шпилясті Кобзарі”, B&B Project, Костя Фастівець з гурту GONTA, організатор “Ше.Фест” Юлія Капшученко та інші.

Свою підтримку коледжу висловили і в Міністерстві культури України, та доручили очільнику Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського Максиму Тимошенку поглибити навчання у консерваторії та створити нові класи за інструментами – кобза, бандура, ліра, тощо.

А також “Шпилясті” запустили #100хітівНаБандурі. “Ми вирішили піти на безпрецедентну акцію – зіграти сто творів на бандурі та довести, що нашому українському інструменту підвладний будь-який жанр”, – написали вони у Facebook. Почути “кавери” можна буде 25-го липня у прямому ефірі.

Власне до 25 липня триває набір та прийом документів у Стрітівський педколедж кобзарського мистецтва. Після дедлайнів унікальний заклад таки не закриють, але на три роки така загроза справді нависне.

2018 – це рік Культурної Спадщини у Європі. Навіть малесенькі країни намагаються знайти у себе щось автентичне і неповторне. Україна ж багата на такі культурні матеріали. Але чи цінуємо ми їх, чи прагнемо популяризації, чи намагаємось їх захистити.

Катя Пташка, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.