Вже як третій рік Atlas Weekend переїхав на ВДНГ. Майданчик для такого заходу насправді доцільний і практичний. Можна поставити не одну сцену, а чотири, чим охопити більшу кількість аудиторії. Ми прибули на ВДНХ близько п’ятої вечора. Людей на вході було ще не багато, але мікро-черги таки утворювалися. Проте, коли нам вдалося потрапити “за рамки”, людей стало в п’ять разів більше. Занурюємось у натовп.

У напрямку до сцен нас манить соковитий запах їжі. У кухарів на грилі шкварчить і димить м’ясо, смажиться картопля, вариться кукурудза. Мовчки ковтаємо слину, проходимо повз. Орієнтувальних знаків надзвичайно мало, йдемо за течією. Мені з моїм топографічним кретинизмом доводиться дедалі важче, особливо у місці, де буваю вперше. Доходимо до головної сцени. І що це саме вона, я розумію з величезних екранів і присутності на ній ведучих. Тобто орієнтуємося, фактично, навпомацки.

Поки рухаємося у масі людей, періодично чуємо співзвуччя слів “вовчиця, Олєжка, Віннік”, які, зазвичай, супроводжуються неприхованим сарказмом. Здається, я врешті зрозуміла значення слова “хайп”. На головну сцену виходить якийсь молодий хлопчина, ім’я якого я чую вперше. Дівчата підходять до мене із запитанням: “А хто то?”, на що я лише знизую плечима. Раджу їм йти до східної чи західної сцени, куди власне і сама прямую.

На East Stage потрапляю у розпал виступу гурту The Hypnotunez. Соліст Гера Луідзе у леопардових штанцях і яскраво-рожевих шкарпетках розриває мімікою і жестами публіку. А контрабасом на сцені розкидається, наче тендінтою панянкою. Хоч і співають хлопці “не по-нашому”, тобто англійською, але така музика перекладу й не вимагає. Починаю мимовільно трясти головою у такт і пританцьовувати ногами. А через дорогу на головній сцені виступає Денис Реконвальд (хто?), який абсолютно не відчуває музики і співає російською. Власне програма першого дня фестивалю, особливо на головній сцені, складалася із російськомовних гуртів та виконавців. Між іншим, 3-е липня – це День української музики.

Після експресивних The Hypnotunez, я пішла до West Stage. Зустріла по дорозі еко-волонтерів, які закликали стаканчики, серветки, пляшки і т.п. викидати у смітники. Популяризація еко-культури від організаторів фесту мене відверто потішила. Також приємно вразили спецобладнані майданчики для людей на візках, і не десь там позаду у кущах, а поблизо кожної сцени.

Відкриттям цього року для мене став харківський гурт LETAY. Соліст Ілля Рєзніков не просто якісно виконував треки, а й динамічно контактував з публікою. Його безпосередність і відчуття сцени прикувало мою увагу. Зокрема продюсером першого альбому гурту став британський звукорежисер Енді Томсон. Марки з 2016 року колектив не втратив, хоч і назву змінив.

Справді ті, хто б мав виступати у цей день на Main Stage – це гурти КАРНА і Kozak System. Їх потужний енергетичний посил, сенс слів, вібрації музики відносять слухача у прадавні часи. Вони зберегли у своїх піснях зв’язок між поколіннями українців. Це справді українська музика, а не “монатікі, насті камєнскіх і мазгі”. Але, як то кажуть, за смаки не сперечаються.

Певно, чи не єдиного, кого я підійшла послухати до головної сцени – це ВВ. Засновники українського рок-н-ролу на чолі з Олегом Скрипкою вже 30 років підтримують національний продукт, і поширюють далеко за межами країни. Пісню “День народження” співали хором десятки тисяч людей.

Проте найбільший фурор і шквал оплесків зірвав інший Олег. Так, Винник вийшов на сцену в образі рокера, із закладеним назад волоссям. Брутальний мачо, яка ж бо жінка не встоїть. Говорити про його виступ не варто, це треба було просто бачити.

Справжні пригоди розпочалися на виході з ВДНГ, що зайняло у мене близько години. Спочатку затори утворились, ще на периметрі фесту, потім колона застрягла у переході. Але справжній колапс розпочався у метро, яке справді продовжили на одну годину, але пускали потяги раз у десять хвилин. Пам’ятаєте пісню Скрябіна “Говорили і курили”, це була саме така ситуація. Давка відбулася, коли під’їхав останній потяг метро перед закриттям. Організатори мали б передбачити таку ситуацію.

Таким був перший день фестивалю Atlas Weekend 2018, а попереду ще п’ять.

Катя Пташка, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.